Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/5899/22

Дата документу 11.10.2023 Справа № 336/5899/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/5899/22 Головуючий у 1 інстанції: Боєв Є. С. Провадження № 22-ц/807/1884/23 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 жовтня 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Бєлки В.Ю. Гончар М.С. за участі секретаря: Камалової В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у розмірі 1 726 786,61 гривень. В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначила, що 22.08.2017р. між нею як покупцем та відповідачем ОСОБА_1 як продавцем було укладено договір купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 за ціною 331 500 грн. На дату укладання договору купівлі-продажу від 22.08.2017р. відповідно до пункту 2 відчужувана квартира на праві власності належала продавцю ОСОБА_1 . У державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішенням № 36750847 від 22.08.2017р. відображено реєстрацію переходу права власності на квартиру від продавця ОСОБА_1 до покупця ОСОБА_2 . Проте в подальшому, вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.04.2021р. (справа № 333/469/21) ОСОБА_1 визнана винною у скоєнні тяжкого злочину та засуджена за шахрайство із підробкою документів за ч. 3 ст. 190 та ч. 4 ст. 358 КК України. Під час розгляду кримінальної справи ОСОБА_1 визнала, що, не будучи власником квартири, по підробленій довідці № 114 від 01.06.2000р., надавши недійсний громадянський паспорт, в нотаріальній конторі уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири, отримавши від ОСОБА_2 331 500 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.12.2021р. (справа № 336/3554/20) задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ЖБК «Дніпроспецсталь-10» в особі правонаступника ОСББ «Дніпроспецсталь-10», ОСОБА_4 , третя особа: ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання довідки № 114, виданої 01.06.2000р. Житлово-будівельним кооперативом «Дніпроспецсталь-10» на ім`я ОСОБА_1 , недійсною; про визнання за ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 ; про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 . Цим рішенням, зокрема, визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_2 , посилаючись на те, що обставини з приводу спірної квартири встановлені вироком суду, вона є добросовісним набувачем, оскільки не знала і не могла знати про відсутність у продавця права на цю квартиру, яка судовим рішення в неї була витребувана на користь спадкоємця померлого дійсного власника, просила суд стягнути на її користь з відповідача кошти в загальному розмірі 1 726 786 грн. 61 коп., в тому числі: 1 120 853,80 грн. подвійний розмір вартості квартири з урахуванням індексу інфляції, суму 3 % річних 505 932,81 грн., 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди (а. с. 1-3). Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 431 500 (чотириста тридцять одна тисяча п`ятсот) гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1000 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 3315 гривень. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої злочином. У позові посилається як на доказ вчинення відповідачем злочину на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.04.2021р., відповідно до якого ОСОБА_1 визнана винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 190 ч. 3 358 ч. 4 КК України. Але відповідно до фабули вищевказаного вироку та його мотивувальної частини, а також відповідно до обвинувального акту, шкода завдана вчиненим ОСОБА_1 злочином іншій особі - ОСОБА_3 . Вказана шкода відповідно до матеріалів справи становила 414 129 грн., що складалась із оціночної вартості квартири АДРЕСА_1 . Тобто саме ОСОБА_3 була визнана потерпілою та цивільним позивачем у вказаній справі. В той час як ОСОБА_2 у вищевказаному кримінальному провадженні мала лише статус свідка. Таким чином, обставини, встановлені вищевказаним вироком суду, не дають ОСОБА_2 права звертатись із позовною заявою про відшкодування збитків, завданих злочином, вчиненим ОСОБА_1 . В скарзі зазначається, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 та під час його розгляду у Комунарському районному суді м. Запоріжжя ОСОБА_2 не реалізувала своє право на можливе набуття статусу потерпілого або цивільного позивача. Крім того, право власності на квартиру АДРЕСА_1 на теперішній час зареєстровано за позивачем ОСОБА_2 , та вказана квартира не вибувала із її володіння. Таким чином, жодні твердження про наявність будь-якої (реальної або уявної) шкоди, на думку апелянта, не мають під собою жодного підґрунтя. Вважає, що вказані обставини вже встановлені судовими рішеннями, а саме, рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28.07.2021р., залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 10.08.2022р., які постановлені у справі № 336/53/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу вищевказаної квартири недійсним та стягнення завданих збитків, у задоволенні якого їй було відмовлено. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Патяк А.С. підтримав скаргу та просив задовольнити її. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення адвоката Патяка А.С. як представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 22.08.2017р. між сторонами у справі був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири. За змістом цього договору купівлі-продажу ОСОБА_1 (Продавець) продає та зобов`язується передати у власність ОСОБА_2 (Покупця), а покупець купує та зобов`язується прийняти у власність квартиру АДРЕСА_1 , та сплатити за неї визначену у цьому договорі грошову суму. Згідно п. 4 даного договору продаж зазначеної квартири вчинено за 331 500 грн., які покупець перерахував на рахунок продавця, відкритий в ПуАТ «КБ «АКОРДБАНК», до підписання цього договору, що підтверджується квитанцією банку від 22.08.2017р. В цьому ж пункті вказано, що продавець своїм підписом під цим договором підтверджує акт повного розрахунку за договором та факт відсутності по відношенню до покупця будь-яких матеріальних претензій, які б стосувалися розрахунків за продану квартиру (а.с. 10-12). Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 22.08.2017р. ( в день укладання сторонами договору купівлі-продажу квартири) право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано на покупця квартири ОСОБА_2 (а. с. 13). Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.04.2021р. (справа № 333/469/21) ОСОБА_1 визнана винною у скоєнні тяжкого злочину, засуджена за шахрайство та за підробку документів за ч. 3 ст. 190 та ч. 4 ст. 358 КК України. Під час розгляду кримінальної справи ОСОБА_1 визнала, що, не будучи власником квартири, по підробленій довідці № 114 від 01.06.2000р. оформила за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 , а згодом в нотаріальній конторі уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу цієї квартири, отримавши від ОСОБА_2 331 500 грн. (а. с. 18-21). Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.12.2021 р. (справа № 336/3554/20) задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ЖБК «Дніпроспецсталь-10» в особі правонаступника ОСББ «Дніпроспецсталь-10», третя особа: ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» - про визнання довідки № 114, виданої 01.06.2000р. ЖБК «Дніпроспецсталь-10» на ім`я ОСОБА_1 , недійсною; про визнання за ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 ; про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 . Вказаним рішенням, зокрема, визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 22-25). В позовній заяві в цій справі ОСОБА_2 зазначала, що обставини з приводу спірної квартири встановлені вироком суду, а вона є добросовісним набувачем, оскільки не знала і не могла знати про наявність обставин, пов`язаних з вчиненням ОСОБА_1 шахрайських дій щодо нерухомого майна та використанням останньою підроблених документів при продажу квартири. Тому, посилаючись на те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.12.2021р. (справа № 336/3554/20) витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , тобто, вона судовим рішенням позбавлена права власності та права користування цим житлом, позивач ОСОБА_2 просила суд шляхом застосування механізму, передбаченого статтею 661 ЦК України, відшкодувати завдані продавцем збитки та стягнути на її користь з ОСОБА_1 кошти в загальному розмірі 1 726 786 грн. 61 коп., з яких: 1 120 853 грн. 80 коп. на підставі ч. 2 ст. 230, ст. 229, ч. 1 ст. 661, ч. 2 ст. 625 ЦК України ( з урахуванням інфляційного збільшення); 505 932 грн. 81 коп. на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України (3% річних ); 100 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди (на підставі ст. 23 ЦК України). Частково задовольняючи цей позов щодо стягнення з відповідача на користь позивача сплаченої за спірну квартиру суми її вартості в розмірі 331 500 грн., суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не мала права відчужувати цю квартиру, оскільки ця нерухомість за законом їй не належала, а була оформлена на її ім`я по підробленим документам, про що не було відомо ОСОБА_2 , яка за таких умов є добросовісним набувачем, у якого квартиру витребувано дійсним власником ОСОБА_3 . Тож за приписами статті 661 ЦК України ОСОБА_2 набула права стягнути з неналежного продавця спричинені їй збитки у вигляді суми сплаченої вартості квартири. Також судом задоволено вимоги позивача про відшкодування їй моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. Суд при задоволенні позову в цій частині посилався на те, що моральна шкода спричинена протиправними діями відповідача ОСОБА_1 , та полягала у психологічному напруженні, розчаруванні, стражданнях, вимушених змінах у житті. Вказані негативні емоції у позивача виникли внаслідок вчинення кримінального правопорушення відповідачем, яка, отримавши з неї кошти, фактично залишила без житла її саму та двох її неповнолітніх дітей, що наразі продовжується у складний час воєнного стану у країні. Тож пошук придатного для проживання житла спричиняє їй додаткові моральні страждання. Апеляційна скарга відповідача побудована лише на тих ствердженнях, що ОСОБА_2 не визнана потерпілою у кримінальному провадженні від вчинених ОСОБА_1 злочинів, а тому не має права на відшкодування шкоди, спричиненої ними. Вказується, що ОСОБА_2 вже зверталась із подібним позовом до суду, у якому їй було відмовлено саме з таких підстав. Також зазначається, що квартира є досі у власності позивача, а тому ніяких моральних страждань позивачу відшкодовано за рахунок ОСОБА_1 бути не може та збитків позивач фактично ніяких не понесла. Перевіривши вказані доводи апеляційної скарги, колегія визнає їх неспроможними з огляду на такі обставини. Як слідує з позовної заяви ОСОБА_2 , у назві спору нею визначено «про стягнення шкоди, завданої злочином», але у самому змісті позовної зави позивач, посилаючись на винні дії відповідача ОСОБА_1 з приводу незаконного оформлення права власності на спірну квартиру за підробленим документом, що встановлено вироком суду, просила стягнути спричинені їй збитки у вигляді сплаченої за придбання цієї квартири суми у подвійному розмірі, бо вважала, що відносно неї при укладенні купівлі-продажу квартири з боку продавця ОСОБА_1 було допущено обман. Крім того, одночасно посилалась на приписи статті 661 ЦК України, якою передбачено відшкодування продавцем збитків покупцю у разі вилучення судовим рішенням у останнього квартири на користь третіх осіб. Вирішуючи цей позов, заявлений за сукупністю вказаних підстав, зокрема, й з урахуванням заперечень адвоката відповідача, які за змістом є аналогічними тим, що викладені наразі в апеляційній скарзі, суд першої інстанції зазначив, що вирок суду ним враховується як письмовий доказ у справі, яким встановлено факт підробки ОСОБА_1 довідки, на підставі якої вона протиправно зареєструвала за собою право власності на спірну квартиру, а збитки ним стягуються відповідно до приписів статті 661 ЦК України. Цим саме й спростовуються ствердження апелянта про те, що суд стягнув збитки як такі, що спричинені злочинними діями ОСОБА_1 , в той час як ОСОБА_2 потерпілою у кримінальному провадженні не визнавалась, а проходила в ньому як свідок. Натомість, з мотивувальної частини рішення суду вбачається, що судом врахо-вуються обставини, встановлені у вироку суду, а саме, обставини стосовно нерухомого майна, які не були і не могли бути відомі покупцю ОСОБА_2 при оформленні договору купівлі-продажу квартири, оскільки під час розгляду кримінальної справи ОСОБА_1 визнала, що, не будучи власником квартири, по підробленій довідці № 114 від 01.06.2000 р. оформила за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 , а згодом в нотаріальній конторі уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу цієї квартири, отримавши від ОСОБА_2 331 500 грн. З урахуванням цих обставин, суд констатував, що права позивача ОСОБА_2 як покупця квартири були суттєво порушені діями відповідача ОСОБА_1 , яка не мала права відчужувати цю квартиру, яка за законом їй не належала, а була оформлена на її ім`я по підробленим документам. Судом досліджено заперечення представника відповідача про те, що ОСОБА_2 не може бути потерпілою від злочину, вчиненого ОСОБА_1 , оскільки в кримінальній справі потерпілою та цивільним позивачем є лише ОСОБА_3 , та зроблено правильний висновок, що вони не впливають на результат розгляду даного спору, з чим погоджується й колегія апеляційного суду. З цього приводу встановлено, що ані в обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 42019081050000165 від 13.11.2019р., ані у тексті вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.04.2021 року (справа № 333/469/21) (а. с. 53-56; 18-21), потерпіла ОСОБА_3 не визначена як цивільний позивач, позов про відшкодування матеріальної або моральної шкоди нею також не було заявлено; правові підстави вирішення даного спору щодо відшкодування добросовісному набувачеві ОСОБА_2 відповідачем ОСОБА_1 збитків та моральної шкоди не випливають суто з кримінальної справи, а вирішуються з точки зору захисту прав добросовісного набувача. Частина 1 статті 388 ЦК України передбачає, що у випадку, якщо майно за відплат- ним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Судом вірно встановлено, що позивач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем нерухомого майна, яке згодом було вилучене у неї за рішенням суду, оскільки власником цієї квартири була ОСОБА_3 (в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 ), яка скористалася своїм правом витребувати майно із чужого незаконного володіння (як-то передбачено статтями 387, 388 ЦК України). У постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року (справа № 6-1376цс16) викладено правовий висновок про те, що статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу його не можна витребувати в нього; одним із чинників дотримання принципу пропорційності при втручанні у право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України. Отже, у разі якщо позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право відповідно до статті 661 ЦК України звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу. Як убачається зі змісту ст. 661 ЦК, відповідальність продавця, тобто ОСОБА_1 , не може настати без його вини, і саме в такий спосіб підлягають захисту порушені права покупця ОСОБА_2 . Також судом при вирішенні справи враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 04 червня 2019 року (справа № 916/1573/18) у разі відсудження товару в покупця відповідальність продавця, передбачена статтею 661 ЦК України, може наставати лише у випадку, якщо сам продавець був недобросовісним набувачем. Якщо ж продавець виявився добросовісним набувачем і не знав про обставини, які могли слугувати підставою для витребування майна в покупця, і, відповідно, не міг повідомити останнього про них, положення статті 661 ЦК України до спірних правовідносин не можуть застосовуватися. Отже, саме тому суд обґрунтовано взяв до уваги як письмовий доказ у цій цивільній справі вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.04.2021 року (справа № 333/469/21), з якого вбачається, що ОСОБА_1 визнана винною у скоєнні тяжкого злочину, засуджена за шахрайство, за підробку документів за ч. 3 ст. 190 та ч. 4 ст. 358 КК України. Підробка документів і шахрайство скоєно ОСОБА_1 відносно предмета нерухомості квартири АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_1 , не будучи власником квартири, по підробленій довідці № 114 від 01.06.2000р. оформила за собою право власності на вказану квартиру, а згодом в нотаріальній конторі уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу цієї квартири, отримавши від ОСОБА_2 331 500 грн. Тобто, ОСОБА_1 (продавець) не мала права відчужувати цю квартиру ОСОБА_2 (покупцю), про що покупцю не було відомо. Зазначене свідчить про відповідальність продавця ОСОБА_1 за ст. 661 ЦК України, оскільки доведена її вина щодо незаконного оформлення права власності на квартиру та подальшого її відчуження без достатніх правових підстав. Наступні дії, пов`язані з визнанням в судовому порядку за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та витребуванням із незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 цієї квартири мають непорушний зв`язок з протизаконними діями ОСОБА_1 та є наслідком вчинення нею кримінального правопорушення, що повністю узгоджується з вимогами ст. 661 ЦК України. З огляду на вищевикладене суд першої інстанції дійшов правильно і обґрунтованого висновку, що покупець квартири ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, а продавець квартири ОСОБА_1 була недобросовісним набувачем квартири, а тому права ОСОБА_2 можуть бути відновленими шляхом пред`явлення вимог до продавця про відшкодування збитків з підстав, передбачених статтею 661 ЦК України. Також представник відповідача у апеляційній скарзі зазначає, що право власності на спірну квартирну на теперішній час належить позивачці ОСОБА_2 і що квартира не вибула із її володіння. Ці доводи такоє є неспроможними, виходячи з такого. Положення статті 661 ЦК України є частиною системи правил про наслідки евікції товару (тобто, позбавлення покупця володіння купленою річчю за судовим рішенням на підставі речового позову власника чи уповноваженої ним особи). При цьому: - продавець зобов`язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо) (стаття 659 ЦК України). Це зумовлено тим, що продавець повинен мати право продажу товару (стаття 658 ЦК України), і відтак, гарантувати покупцю чистоту правового титулу, що його покупець набуває за відповідним договором купівлі-продажу. Якщо продавець цього обов`язку не виконує або виконує його неналежно, то для покупця створюється загроза евікції - вилучення речі у титульного володільця третьою особою, що має на цю річ те чи інше право, яке не погашається встановленням нового правового титулу на річ. Таке право може бути як речовим, так і зобов`язальним, але у всякому разі повинно передбачати можливість позбавити покупця володіння річчю на користь носія такого права. Віндикація є одним з характерних і найпоширеніших (але далеко не єдино можливим) варіантів евікції речі; - внаслідок евікції покупець позбавляється можливості панування над річчю в обсязі, що набувався ним на підставі відповідного договору купівлі-продажу, або обмежується в такому пануванні. А тому не має значення, чи річ витребувана у набувача (покупця.) у цілому, чи він лише позбавився статусу одноосібного власника і натомість став співвласником, речі у певній частці (чи навіть в режимі спільної часткової власності). Відтак, у будь-якому з наведених варіантів є підстави для стягнення збитків із продавця за правилами статті 661 ЦК України. Отже, наявність чинного судового рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.12.2021р. (справа № 336/3554/20), яким визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , позбавляє позивача ОСОБА_2 права власності на цю квартиру та унеможливлює володіння та користування цією квартирою. Той факт, що ОСОБА_3 до цього часу не вселилась в цю квартиру не свідчить про наявність будь-яких прав на квартиру у ОСОБА_2 . Тому права добросовісного набувача ОСОБА_2 мають бути захищені на підставі положень статті 661 ЦК України, проте, слід зазначити, що у статті 661 ЦК України законодавець закріпив право покупця вимагати від продавця відшкодування збитків, завданих продавцю евікцією товару. При цьому спеціальних правил щодо визначення складу та розміру таких збитків стаття 661 ЦК України не містить, фактично відсилаючи до загальних приписів ст. 22 і ч. 3 ст. 623 ЦК України. Частиною 3 статті 22 ЦК України передбачено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Приписи частини 3 ст. 623 ЦК України конкретизують загальний принцип повного відшкодування (ч. 3 ст. 22 ЦК України), а тому є цілком справедливими й для будь-яких інших правовідносин, крім зобов`язальних. Відповідно до вказаної норми збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Пунктом 4 договору купівлі-продажу спірної квартири визначено, що продаж зазначеної квартири за вчинено за 331 500 грн. В договорі вказано, що розрахунок за квартиру був проведений у безготівковій формі до підписання договору (а. с. 10-12). Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 ґрунтуються на поверненні їй витрачених грошових коштів на покупку у відповідача ОСОБА_1 квартири, розмір яких у вигляді вартості товару встановлено договором купівлі-продажу квартири від 22.08.2017 р. у сумі 331 500 грн., то саме цю суму обґрунтовано визнано судом фактично понесеними збитками позивача та стягнуто на її користь. Обгрунтовано захищено судом й право позивача на відшкодування моральної шкоди, оскільки ОСОБА_2 була позбавлена єдиного житла через неправомірні дії відповідача, у якому проживали разом з нею її неповнолітні діти, та у зв`язку із цим вона вимушена була змінити уклад життя, мобілізувати зусилля для захисту своїх прав в судових установах. В скарзі зазначається, що подібний позов ОСОБА_2 вже вирішувався в судовому порядку в іншій справі, у якому їй було відмовлено на підставі того, що вона не визнана потерпілою від злочину, скоєного ОСОБА_1 . Але апелянт невірно витлумачив зміст позовних вимог, заявлених ОСОБА_2 в іншій справі, та суть обґрунтування судами першої та апеляційної інстанцій відмови в їх задоволенні. Так, ОСОБА_2 вперше 06.01.2021р. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, стягнення збитків (справа ЄУН 336/53/21), у якому посилалась як на підставу на ч. 1 статті 230 ЦК України. Відмовляючи в задоволенні цього позову суди виходили із того, що ОСОБА_1 не набула права власності на квартиру, а тому не мала права її відчужувати, відтак не можна визнавати договір таким, що вчинений під впливом обману, оскільки ОСОБА_2 не була визнана потерпілою у кримінальному провадження, де потерпілою була визнана спадкоємець померлого власника ОСОБА_3 .. Також на час ухвалення рішення в тій справі квартира належала ОСОБА_2 , оскільки ще не була витребувана в неї вказаним спадкоємцем. Проте, у позовній заяві в цій справі були заявлені вимоги про стягнення збитків вже після витребування у ОСОБА_2 спірної квартири, коли вона залишилась і без житла, і без грошей з причини винних дій продавця ОСОБА_1 , а в позові просила стягнути збитки відповідно для вимог статті 661 ЦК України. Тож підстав переносити мотивування відмови в позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири на правовідносини в цій справі, де заявлені зовсім інші підстави для стягнення збитків та виникли інші обставини, не мається, як помилково вважає сторона відповідача. Таким чином, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія визнає скаргу в цілому необґрунтованою, тому відповідно о приписів статті 375 ЦПК України залишає її без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2023 року у цій справі залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги, сплату якого їй було відстрочено до вирішення апеляційної скарги, у розмірі 6 472 (шість тисяч чотириста сімдесят дві) гривні 50 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 17 жовтня 2023 року. Головуючий: С.В. Маловічко Судді: В.Ю. Бєлка М.С. Гончар