Постанова Миколаївський апеляційний суд № 483/812/22

17.10.23 22-ц/812/1115/23 Справа №483/812/22 Провадження № 22-ц/812/1115/23 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 17 жовтня 2023 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., із секретарем судового засідання - Голощаповою А.О., за участі позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - прокуратура Добрікової І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 серпня 2023 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Шевиріною Т.Д., повний текст складено 28 серпня 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Миколаївської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі ДКСУ), Миколаївської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 05 вересня 2013 року прокурором Очаківської міськрайонної прокуратури в Миколаївській області до ЄРДР за № 12013160100001252 внесенні відомості про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3, 4 статті 358 КК України за фактами підроблення офіційних документів, перебуваючи на посаді директора б/в "Южанка", що він нібито мав намір вчинити правочини, які не передбачені трудовою угодою, вирішив підробити та використати документи, які надають право вчиняти певні правочини і можуть бути видані та посвідчені виключно президентом Міжнародної Асоціації "Допомога родинам Чорнобиля". 24 березня 2016 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за частинами 1, 3, 4 статті 358 КК України. 05 травня 2016 року відносно нього складено обвинувальний акт, який направлено для розгляду до суду. Вироком Березанського районного суду Миколаївської області від 08 грудня 2020 року його визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3, 4 статті 358 КК України та виправдано. Вказаний вирок залишено без змін ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 11 лютого 2022 року. У зв`язку з чим він перебував під слідством 101 місяць і 07 днів, починаючи з 05 вересня 2013 року до 11 лютого 2022 року. Вказує, що він перебував під слідством і судом безпідставно, діями органу досудового розслідування і прокуратури йому нанесена значна моральна шкода, оскільки він був підданий психічному впливу, що призвело до погіршення та позбавлення можливості реалізації його звичок і бажань, погіршення відносин з колегами, друзями та оточуючими. Враховуючи тривалість досудового розслідування та судового розгляду, перебування незаконно під слідством та судом, безпідставне кримінальне переслідування, йому було завдано моральних втрат, що призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків, вимагали від мене додаткових зусиль для організації свого життя, він був позбавлений тривалий час можливості у повній мірі реалізовувати свої звички та бажання, втратив сім`ю, душевні страждання, викликані тривалим досудовим розслідуванням та судовим розглядом, під час чого був підданий психічному впливу, у зв`язку з безпідставним кримінальним переслідуванням, що призвело до погіршення та позбавлення звичок та бажань, погіршення відносин з дітьми, колегами, друзями, односельцями та оточуючими. Також зазначає, що він був зобов`язаний постійно з`являтися на виклики до слідчого і суду у визначені дні, тому вважає, що належним розміром відшкодування моральної шкоди, що відповідає принципу розумності і справедливості є відшкодування моральної шкоди у розмірі 656 675 грн. При визначені вказаного розміру моральної шкоди виходив з положень ч. 3 ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, що складає 6500 грн, тобто 101(сто один) місяць 07 днів х 6500 грн. складає 656 675 грн. Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з державного бюджету шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку коштів в сумі 656 675 в рахунок відшкодування моральної шкоди. Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Миколаївської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна на користь ОСОБА_1 459 123 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно пунктом 14 частини 1 статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. З моменту повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень і до прийняття остаточного рішення судом апеляційної інстанції минуло 70 місяців та 19 днів. У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним з яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися. Отже, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що підтверджується виправдувальним вироком суду відносно ОСОБА_1 , що набрав законної сили, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», КПК України. Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, яку необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення. При цьому, суд керувався засадами розумності, виваженості та справедливості й тим, що тривалим безпідставним кримінальним провадженням, негативними наслідками, позивачу завдано моральної шкоди. Врахував відсутність доказів щодо порушення та змін у негативний бік життєвих зв`язків, погіршення відносини з оточуючими, втрати ділових зв`язків, позбавлення можливості реалізації своїх звичок і бажань та спричинення ОСОБА_1 діями органів досудового розслідування, прокуратури моральної шкоди у зазначеному в позові розмірі, а тому суд дійшов висновку про відшкодування моральної шкоди частково у розмірі 459 123 грн, що відповідає мінімально гарантованому законом розміру із розрахунку мінімальної заробітної плати 6 500 (6 500 х 70 місяців + 4 123 (за 19 днів)). В апеляційній скарзі ДКСУ вказує, що при винесенні рішення були порушенні норми матеріального та процесуального права, а тому просили про його скасування та ухвалення нового судового рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Зазначають, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. В свою чергу, пунктом третім Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-УІІІ, який набрав чинності 1 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. До приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України» на 2023 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено з 1 січня у розмірі 2589,00грн. Отже, при обрахунку розміру моральної шкоди суд першої інстанції мав брати до уваги саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки відповідно до Закону України від 06.12.2016 № 1774-УІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Отже, розмір моральної шкоди має становити: час перебування під слідством та судом позивача в сукупності з 24.03.2016 (дата повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) по 11.02.2022 (винесення ухвали Миколаївським апеляційним судом), що складає 70 місяців 19 днів. В розрахунок беруться повні календарні місяці, тобто 70 місяців * 2589,00грн = 181 230,00грн, а не 459 123,00 грн, як визначив суд першої інстанції. Посилаються на те, що позивачем в позовній заяві не було визначено, яку моральну шкоду завдано, не надано належних доказів у підтвердження спричиненої йому моральної шкоди, не надано доказів, які б підтверджували наявність моральних страждань у позивача, в тому числі додаткових моральних страждань чи погіршення стану його здоров`я. Позивач не надав докази, що він був позбавлений тривалий час можливості у повній мірі реалізовувати свої звички та бажання, його ж не кожного дня викликали до суду. Дане відшкодування визначається з урахуванням доведеності завданої шкоди, заявлених ним вимог та виходячи із засад розумності, виваженості й справедливості. Суд в своєму рішенні зазначає про відсутність доказів щодо порушення та змін у негативний бік життєвих зв`язків, погіршення відносин з оточуючими, втрати ділових зв`язків, позбавлення можливості реалізації своїх звичок і бажань, але при цьому задовольняє позов про відшкодування моральної шкоди. Вважають, шо розмір моральної шкоди у сумі 459 123,00грн є необґрунтованим, недоведеним та не підтверджений доказами. Щодо залучення ДКСУ вказують, що відповідно до статей 1174 і 1176 ЦК України відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на державу. У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-11 Оце 18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України). Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161 гс 18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447 цс 19) (пункт 28) зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Казначейство є самостійною юридичною особою, державним органом, який здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, відповідно до своїх повноважень. Залучення або ж незалучення до участі у справах про відшкодування шкоди Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б залучати суб`єкта, який здійснив управління рахунком, на якому розмішені грошові кошти відповідача. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів. Відповідно до статті 43 Бюджетного кодексу України, Казначейство здійснює казначейське обслуговування Державного бюджету України, а не уособлює Державний бюджет України або державу. Наділення органів Казначейства повноваженнями щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України, не вказує на безумовний обов`язок останніх нести юридичну відповідальність за діяння держави та створенні нею органів. Представник ОСОБА_1 у відзиві просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою та доводи особи, яка її подала не відповідають чинному законодавству. У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Національної поліції в Миколаївській області просило задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції. У судовому засідання позивач та прокурор не визнали апеляційну скаргу, просили її залишити без задоволення, а судове рішення без змін, як таке, що є законним і обґрунтованим. У судове засідання представник Державної казначейської служба України не з`явився, направив до суду заяву про розгляд справи без їх участі, доводи апеляційної скарги підтримують. Представник Головного управління Національної поліції в Миколаївській області у судове засідання не з`явилися. Направив до суду заяву про розгляд справи без їх участі. За таких обставин не явка у судове засідання представників відповідачів в силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до частини 3 статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України). Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повні мірі не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 24 березня 2016 року слідчим СВ Миколаївського ВП ГУНП в Миколаївській області у кримінальному провадженні, внесеному 05 вересня 2013 року до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12013160100001252 було повідомлено про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3, 4 статті 358 КК України. 05 травня 2016 року прокурором Очаківського відділу Миколаївської місцевої прокуратури №1 було затверджено обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3, 4 статті 358 КК України. Вироком Березанського районного суду Миколаївської області від 08 грудня 2020 року ОСОБА_1 було визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3, 4 статті 358 КК України та виправдано (а.с.8-20). Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 11 лютого 2022 року вирок Березанського районного суду Миколаївської області від 08 грудня 2020 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін, і це рішення не було оскаржено у касаційному порядку (а.с.21-31). Запобіжні заходи щодо ОСОБА_1 в межах вказаного кримінального провадження не застосовувались. Враховуючи те, що позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1,3,4 статті 358 КК України, то він має право на відшкодування шкоди в силу положень пункту 2 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про їх доведеність та визначаючи мінімальний розмір моральної шкоди, суд виходив із встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом. Цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. З таким висновком колегія суддів апеляційного суду погоджується у повному обсязі з огляду на наступне. За змістом положень статей 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»( далі - Закон № 266/94-ВР), підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом № 266/94-ВР виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 цього Закону). Відповідно до статті 3 Закону № 266/94-ВР, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода. Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Встановивши, що вироком Березанського районного суду Миколаївської області від 08 грудня 2020 року ОСОБА_1 було визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3, 4 статті 358 КК України та виправдано, який ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 11 лютого 2022 року залишено без змін, і це рішення не було оскаржено у касаційному порядку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62). Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Таким чином, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи. Такий висновок узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18. Мінімальний розмір заробітної плати на день ухвалення рішення суду першої інстанції згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» становить 6 500 грн. Разом із тим, визначений законом розмір є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру закон не містить. Визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц зроблено правовий висновок такого змісту: суд, який розглядає справу, повинен з`ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості. Врахувавши обсяг заподіяної шкоди, тривалість перебування позивача протягом 70-ти місяців 19 днів під слідством, час та зусилля, які необхідно було вжити для відновлення попереднього стану, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про заподіяння позивачеві моральної шкоди, керуючись засадами розумності, виваженості, справедливості та правильно застосувавши до спірних правовідносин положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», обґрунтовано стягнув на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 459 123 грн., з врахуванням встановленого діючим законодавством мінімального розміру заробітної плати на момент звернення до суду з цим позовом. За такого, доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів апеляційного суду відхиляє. Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби про те, сума моральної шкоди має розраховуватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб є неприйнятними з огляду на таке. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з січня 2017 року. Проте сума відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстави для застосування наведеної норми до спірних правовідносин відсутні. На правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, дія Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ не поширюється (постанова Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 522/6228/19). Крім того статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди виключно в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду, в зв`язку з чим посилання апелянта на неправильне визначення розміру відшкодування моральної шкоди з урахуванням виключно розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб є необґрунтованими. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц, провадження № 61-19000сво18, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20, провадження № 61-2647св21. Не заслуговують на увагу посилання ДКСУ у апеляційній скарзі на те, що позивач не довів факту спричинення йому моральної шкоди, оскільки Законом № 266/94-ВР передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановлених в ньому, у разі постановлення виправдувального вироку суду. Посилання апеляційної скарги щодо безпідставного залучення ДКСУ до розгляду справи у якості відповідача колегія суддів апеляційного суду відхиляє, оскільки у цій справі на ДКСУ не покладено жодного обов`язку нести юридичну відповідальність за діяння держави та створених нею органів. Разом з тим суд першої інстанції, з висновком якого не погоджується апеляційний суд, помилково вважав, що завдана позивачу моральна шкода підлягає стягненню з держави Україна. Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Оскільки відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, такими органами у цій справі є Миколаївська обласна прокуратура та відповідний орган досудового розслідування Головне управління Національної поліції в Миколаївській області та Державна казначейська служба України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16). Отже, стягнення шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, провадиться за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку, а не з Держави України як зазначив суд першої інстанції. Згідно з частинами першою, другої статті 376 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині, якщо воно ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. За встановлених у цій справі обставин резолютивна частина оскаржуваного судового рішення підлягають зміні із зазначенням про стягнення шкоди безпосередньо з Державного бюджету України, без вказівки про стягнення цих коштів шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунка. В іншій частині оскаржуване судове рішення залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну Державної казначейської служби України задовольнити частково. Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 серпня 2023 року змінити. Викласти абзац 2 резолютивної частини цього рішення в новій редакції. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 459 123 (чотириста п`ятдесят дев`ять тисяч сто двадцять три) грн 00 коп. на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині це рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 17 жовтня 2023 року.