Постанова Волинський апеляційний суд № 161/3520/23

Справа № 161/3520/23 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М. Провадження № 22-ц/802/962/23 Доповідач: Матвійчук Л. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 жовтня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Матвійчук Л. В., суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В., з участю секретаря судового засідання Савчук О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та залишення неповнолітніх дітей на проживанні з батьком за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 серпня 2023 року, В С Т А Н О В И В: У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, щоз відповідачем ОСОБА_2 перебуває у шлюбі, який зареєстрований 30 червня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області, актовий запис №

709. Від шлюбу мають неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначав, що подружнє життя з відповідачем не склалося, оскільки у них різні погляди на сімейне життя та на обов`язки подружжя стосовно один одного. Шлюб між ними носить формальний характер, а тому його збереження суперечить їхнім спільним інтересам. Крім того вказував, що неповнолітні дочки повинні проживати з ним. При цьому спору щодо визначення місця проживання дітей між ними немає. Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просив суд розірвати шлюб, укладений між ним та відповідачем ОСОБА_2 , зареєстрований 30 червня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області, актовий запис № 709, а також залишити неповнолітніх дочок ОСОБА_5 , ОСОБА_1 проживати разом з ним. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 30 червня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області, актовий запис №

709. В решті позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду в частині вирішення його позовної вимоги до ОСОБА_2 про залишення неповнолітніх дітей проживати разом з ним скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення цієї вимоги. Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подавала. Сторони по справі, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились. 10 жовтня 2023 року на адресу апеляційного суду від позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 надійшли заяви, у яких вони просили розглядати справу за їх відсутності. Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності учасників справи відповідно до вимог ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи та причини неявки учасників справи суд апеляційної інстанції визнає неповажними. У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання у відповідності до вимог ст. 247 ЦПК України не здійснюється. За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у цій справі є 17 жовтня 2023 року - дата складення повного судового рішення. Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін. Так у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, а також просив залишити проживати неповнолітніх дітей разом з ним. Рішення суду першої інстанцій переглядається лише в частині вирішення вимог про залишення неповнолітніх дітей проживати разом з батьком. Згідно з частинами 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Аналогічні положення містить і ч. 3 ст. 60 СК України відповідно до якої, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Судом встановлено, що між сторонами як батьками на момент розгляду справи був відсутній спір щодо місця проживання неповнолітніх дітей, такий позов ані позивач, ані відповідач не пред`являли, суд його не вирішував. Як стверджував сам позивач ОСОБА_1 у позовній заяві та не заперечувала відповідач ОСОБА_2 , між ними немає спору щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей, які до того ж досягли 14 річного віку та відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України, ч. 3 ст. 60 СК України можуть вільно обирати собі місце проживання. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини 1 та 4 ст. 12 ЦПК України). Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав констатувати місце проживання неповнолітніх дітей з батьком одночасно з розірванням шлюбу між сторонами. Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність спору про визначення місця проживання дітей не звільняє суд від обов`язку констатувати питання з ким залишаються проживати неповнолітні діти після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому їхнє місце проживання, не заслуговують на увагу, оскільки положеннями СК України не передбачено такого обов`язку суду, а у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 200/952/18, на яку покликається позивач в позовній заяві і апеляційній скарзі, зазначено про право суду за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Разом з тим, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). За відсутності спору між сторонами щодо залишення неповнолітніх дітей проживати разом з батьком, таке право позивача не може бути захищене в судовому порядку. Отже, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, є подібними доводам, які викладені у позовній заяві, мотивована відповідь на які надана судом першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування у зазначеній частині відсутні. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 серпня 2023 року у цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий-суддя Судді: