Ухвала КГС ВС № 911/942/22

УХВАЛА 12 жовтня 2023 року м. Київ cправа № 911/942/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Кролевець О.А., за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М., представників учасників справи: позивача - Шепіль О.В. (адвокат), Саліхов Б.В. (адвокат), відповідача - Школьна К.В. (самопредставництво), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор", на рішення господарського суду Київської області від 19.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" до приватного акціонерного товариства "Обухівське" про стягнення 4 938 897,00 грн, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" (далі - ТОВ "Катеринопільський елеватор", позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до приватного акціонерного товариства "Обухівське" (далі - ПрАТ "Обухівське", відповідач) про стягнення штрафу у розмірі 4 938 897,00грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки від 02.06.2021 №23606/к у частині поставки узгодженої кількості сільськогосподарської продукції у встановлений договором строк. Рішенням господарського суду Київської області від 19.12.2022 (суддя Ейвазова А.Р.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 (колегія суддів: Алданова С.О., Євсіков О.О., Корсак В.А.) позов задоволено частково; стягнуто з ПрАТ "Обухівське" на користь ТОВ "Катеринопільський елеватор" 98 777,94 грн штрафу, а також 74 083,46 грн судового збору; у задоволенні позову в частині стягнення 4 840 119,06 грн штрафу відмовлено. Ухвалені місцевим та апеляційним господарськими судами судові рішення зі справи в частині вимоги про стягнення штрафу мотивовані тим, що позивачем належним чином доведено факт порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором та, відповідно, наявність правових підстав для стягнення з відповідача штрафу. Водночас, надавши оцінку доводам відповідача, врахувавши фінансовий стан відповідача та інтереси сторін, а також підстави прострочення виконання відповідачем зобов`язання, місцевий господарський суд дійшов висновку про можливість зменшення штрафу на 98 % в порядку статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), стягнувши його у сумі 98 777,94 грн грн та відмовивши у решті позову про стягнення штрафу. З мотивувальної частини рішення вбачається, що судом за клопотанням відповідача зменшено загальний розмір штрафу до 2% від заявленого розміру. У цій частині оскаржувані рішення та постанова мотивовані з посиланням на врахування принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності. За висновками суду, сплата штрафних санкцій має компенсаційний характер, а не каральний. Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій ТОВ "Катеринопільський елеватор" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення господарського суду Київської області від 29.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 зі справи №911/942/22 у частині позовних вимог, щодо яких було відмовлено; ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог повністю. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права, а саме: приписи статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19, від 24.05.2021 у справі №910/10675/21, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 22.01.2019 у справі №908/868/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18. За твердженням скаржника, у вирішенні питання про можливість зменшення розміру штрафних санкцій судами попередніх інстанцій надано упереджену оцінку обставинам справи та безпідставно зменшено заявлені до стягнення штрафні санкції, оскільки відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій не заявлялось. Натомість відповідач просив у задоволенні вимог ТОВ "Катеринопільський елеватор" про стягнення штрафних санкцій відмовити в повному обсязі. При цьому, судами взагалі не враховано відсутність винятковості випадку прострочення виконання зобов`язання, поведінку відповідача в частині невжиття ним заходів що виконання зобов`язання та усунення наслідків порушення, а також не враховано інтереси позивача, що призвело до безпідставного надання переваги правам відповідача перед правами позивача у справі. На переконання скаржника, судами допущено порушення положень ГПК України, що, серед іншого, полягає у неповноті оцінки доказів та встановленні обставин справи на підставі поданих відповідачем електронних доказів, які позивачем було поставлено під сумнів, а висновки суду в цій частині не узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21. Від ПрАТ "Обухівське" надійшов відзив на касаційну скарги, в якому останнє, з посиланням на нерелевантність та неподібність справ, які зазначає скаржник в касаційних скаргах, просить залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін. Відзив поданий у межах строку, визначеного статтею 165 ГПК України. Згідно з доводами скаржника об`єктом касаційного оскарження є залишене без змін постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу. Таким чином, предметом касаційного дослідження є правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права у частині розгляду вимог щодо стягнення штрафу у зв`язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару, зокрема питання правомірності часткової відмови в задоволенні таких вимог, з посиланням на приписи статей 551 ЦК України та 233 ГК України. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Отже, відповідно до положень наведених вище норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі та у яких Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, де Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними. Разом з тим, дослідивши доводи касаційних скарг і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке. Суд зазначає про те, що причиною виникнення спору стало питання наявності/відсутності підстав для зменшення розміру пені та штрафу на 98% в порядку приписів статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України. На думку скаржника, судами попередніх судових інстанцій при зменшенні пені та штрафу на 98% неправильно застосовано норми статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19, від 24.05.2021 у справі №910/10675/21, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 22.01.2019 у справі №908/868/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18. Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 24.05.2021 у справі №910/10675/21 та в інших постановах, на які посилається скаржник в касаційній скарзі). Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20 (на яку посилається скаржник), від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та в інших постановах). Крім того, Верховний Суд також зауважує, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Такі ж правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі №922/3436/20. Також Суд наголошує, що положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду, зокрема і у вищенаведених постановах, на які посилається скаржник. Верховний Суд у низці постанов зазначав про те, що, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін. У постанові від 24.02.2021 зі справи №924/633/20 Верховний Суд зазначив про те, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання договірного обов`язку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Зменшення неустойки є протидією необґрунтованого збагачення однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення неустойки направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладені договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій. Так, у справі, що розглядається, приймаючи рішення про наявність підстав для зменшення розміру штрафу до 98% судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, враховано та зазначено в цій частині, що: - позивач не посилається на факт заподіяння йому збитків порушенням строків виконання зобов`язання відповідачем та не надає доказів їх наявності у певному розмірі; - позивач одноособово відмовився від прийняття товару за договором, оскільки поставка відповідного товару для нього втратила інтерес, натомість відповідач довів знаходження станом на 10.10.2022 належного йому насіння соняшника загальним обсягом 2 900 т на зберіганні ПрАТ "Миронівське хлібоприймальне підприємство", передача якого дозволила б виконати відповідне зобов`язання в частині; - водночас розмір неустойки є значним і фактично не враховує ступніть виконання зобов`язання боржником (за умовами договору розмір штрафу за неналежне виконання відповідного зобов`язання не залежить від того наскільки відповідне зобов`язання виконано боржником); - врахуванню у спірних правовідносинах підлягає майновий стан боржника (наявність у відповідача боргу за розрахунками з бюджетом та цільовими фондами, боргу за енергоносії, припинення роботи ПрАТ "Обухівське" з 24.02.2022), а стягнення штрафу у заявленому розмірі може стати надмірним тягарем для відповідача. Отже, у справі, що розглядається, судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності позивача, понесення позивачем збитків саме в результаті порушення (несвоєчасного виконання) відповідачем умов договору. Судами також враховано майновий стан боржника та те, що розмір неустойки є значним. Отже, застосування судом положень статей 233 ГК України та статті 551 ЦК України у даній справі залежало виключно від встановлених і доведених обставин конкретної справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу. Верховний Суд зазначає, що у розгляді справи №911/942/22 суди реалізували надане право та зменшили розмір штрафу на 98% за наслідками аналізу, оцінки доказів та дослідженню конкретних обставин безпосередньо цієї справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, у той час як повноваження суду касаційної інстанції визначаються з урахуванням меж, встановлених приписами статті 300 ГПК України. Водночас висновки у наведених скаржником постановах та у цій справі не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що на висновки у вказаних справах скаржник послався, виокремивши їх із контексту судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин, а тому означені справи є неподібними за змістовним критерієм. Наведені позивачем у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника свідчить про порушення норм матеріального права. Однак колегія суддів звертає увагу на тому, що цитування у касаційній скарзі норм законодавства, наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого аргументування і обґрунтування висновків Верховного Суду саме подібності правовідносин із загальним посиланням, що судом попередньої інстанції рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права, не є доведеним і переконливим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України. З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19, від 24.05.2021 у справі №910/10675/21, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 22.01.2019 у справі №908/868/18 не знайшли свого підтвердження. Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційних скаргах, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №911/942/22. Колегія суддів зазначає про безпідставність доводів скаржника щодо процесуальних обмежень суду зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій за відсутності клопотання сторони, оскільки в силу положень статті 551 ЦК України та 233 ГК України суд не обмежений реалізувати таке право за власною ініціативою. Суд також відхиляє як безпідставні посилання скаржника на висновки Великої Палата Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, оскільки у наведеній справі Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію щодо застосування норм статей 233 ГК України та 625 ЦК України, які носять універсальний характер та зазначила, що суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. Поряд з тим у справі, що розглядається (№911/942/22) вимоги про стягнення річних відповідно до положень статті 625 ЦК України заявлено не було. Посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.09.2020 зі справи №916/1777/19 також відхиляються оскільки висновки Верховного Суду у наведеній справі стосуються застосування положень статті 231, частини шостої статті 232 ГПК України стосовно можливості суду стягнути пеню за період прострочення грошового зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Доводи скаржника про те, що надані відповідачем електронні докази є неналежними з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 не бере до уваги, оскільки висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зменшення розміру заявленого штрафу ґрунтується не на підставі оцінки електронного листування сторін щодо можливості продовжити строк поставки шляхом внесення змін до договору. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про протилежне, зокрема про не доведення відповідачем належними та допустимими доказами факту наявності відповідних обставин. Водночас посилання скаржника на те, що відповідачем подано письмові докази з порушенням процесуальних строків взагалі не містять жодного обґрунтування та спростовуються матеріалами справи. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, враховуючи відзив на касаційну скаргу, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Катеринопільський елеватор" на рішення господарського суду Київської області від 29.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 у справі №911/942/22. У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №910/4647/18). Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" на рішення господарського суду Київської області від 29.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 у справі №911/942/22. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя І. Бенедисюк Суддя І. Колос Суддя О. Кролевець