Постанова 4811 № 465/2706/22

Справа № 465/2706/22 Головуючий у 1 інстанції: Марків Ю.С. Провадження № 22-ц/811/2061/23 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2023 року м. Львів Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С.М., суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про захист прав споживачів, В С Т А Н О В И В: в травні 2022 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про захист прав споживачів. Обґрунтовуючи позовні вимоги, вказувала, 06 жовтня 2021 року вона на підставі Договору купівлі - продажу придбала квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка раніше належала на праві приватної власності ОСОБА_2 . Після укладення договору позивачем було виявлено, що за попереднім споживачем житлово-комунальних послуг квартири станом на 06 жовтня 2021 року рахується заборгованість в розмірі 7591,58 грн., яка виникла з 01 січня 2017 року. 24 грудня 2021 року вона звернулася до відповідача із заявою про виключення з обліку по особовому рахунку № НОМЕР_1 заборгованості попередніх власників квартири за період до 06 жовтня 2021 року, на яку отримала відповідь про відсутність можливості списання боргів за спожиті житлово-комунальні послуги, оскільки борг попередніх власників виник саме по цьому рахунку. У подальшому, на її поштову адресу надійшла претензійна вимога від 11 травня 2022 року про сплату заборгованості за послуги з теплопостачання у розмірі 12 435,48 грн. Позивач зазначає, що на момент придбання квартири їй нічого не було відомо про заборгованість попереднього власника, і жодних зобов`язань щодо сплати такої заборгованості вона на себе не брала, а тому дії відповідача щодо переведення на неї заборгованості за період до 06 жовтня 2021 року є неправомірними і порушують інтереси позивача, як споживача. Відтак, просила зобов`язати Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» виключити з обліку по особовому рахунку за квартирою: АДРЕСА_1 заборгованість зі сплати комунальних платежів попередніх власників квартири за період до 06 жовтня 2021 року у розмірі 7591,58 грн. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 13 червня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про захист прав споживачів, задоволено. Вирішено: - зобов`язати Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» виключити з обліку по особовому рахунку за квартирою: АДРЕСА_1 заборгованість зі сплати комунальних платежів попередніх власників квартири за період до 06 жовтня 2021 року. - стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь держави судовий збір в розмірі 992 гривні 40 копійок. - стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 гривень 00 копійок. Рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржило Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», скерувавши в липні 2023 року апеляційну скаргу, в якій міститься прохання рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 червня 2023 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що, на думку заявника, оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, а також неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому вважає, що воно підлягає скасуванню. Зазначають, що у житловому будинку по АДРЕСА_2 , що приєднаний до теплової мережі, встановлено загальнобудинковий вузол обліку теплової енергії. А тому, за адресою: АДРЕСА_1 з 01 липня 2014 року був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 для здійснення оплати за надані послуги з централізованого опалення. У зв`язку з недотриманням встановленого обов`язку попереднім власником квартири та зареєстрованими особами в такій, та наявною заборгованістю за надані послуги за адресою: АДРЕСА_1 , ЛМКП «Львівтеплоенерго» звернулося в суд із заявами про видачу судових наказів та стягнення заборгованості за надані послуги теплопостачання з попередніх користувачів та по визначеному за квартирою особовому рахунку № НОМЕР_1 . Судовими наказами Личаківського районного суду м. Львова: від 25 серпня 2021 року № 463/6215/21 та 08 липня 2022 року № 463/608/22 врегульований в судовому порядку період заборгованості з 01 липня 2014 року по 06 жовтня 2021року, борг попередніх власників та проживаючих у квартирі. Вищевказані судові накази не були скасовані та перебувають на виконанні в відділі виконавчої служби. Мотивують апеляційну скаргу також і тим, що, на їх думку, оскаржуваним рішенням суд першої інстанції фактично зобов`язав ЛМКП «Львівтеплоенерго» скасувати заборгованість, яка стягується із попередніх власників квартири: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по справі № 463/6215/21 від 25 серпня 2021 року та № 463/608)22 від 08 липня 2022 року, чим порушив права та обов`язки осіб, що не були залученні як учасники справи та знівелював право відповідача - ЛМКП Львівтеплоенерго на захист свого порушеного права в частині стягнення оплати наданих послуг за період по 06 жовтня 2021 року. Звертають увагу й на те, що скероване ними позивачу повідомлення з пропозицією щодо з`ясування суми заборгованості та рекомендацією звернутися до підприємства не є претензією та не несе претензійного характеру відповідно й не порушує права позивача як споживача житлово - комунальних послуг. Також заявник в поданій апеляційній скарзі зазначає, що внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, суд першої інстанції прийняв рішення яке неможливо виконати при даних обставинах справи. Спосіб виконання такого судом надано не було. Питання визначення суми яка підлягає до виключення з рахунку судом проігноровано, а метод порівняльного аналізу з висновками ВС України є невірним. В свою чергу, 14 серпня 2023 року зареєстровано відзив представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Савчук Н.В. на апеляційну скаргуЛьвівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 червня 2023 року. Такий мотивовано тим, що позивачем доведено, що відповідачем порушуються її права як споживача комунальних послуг, а відтак рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим. Просить апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 червня 2023 року залишити без задоволення, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 червня 2023 року - без змін. 11 вересня 2023 року до суду апеляційної інстанції надійшла відповідь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на відзив представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Савчук Н.В., зміст якої відповідає позиції сторони, викладеній в апеляційній скарзі. Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. З урахуванням вищенаведеного, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. За приписами частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі - продажу від 05 жовтня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Синюк С.В., за реєстрованим номером 5969, 06 жовтня 2021 року придбала у власність квартиру АДРЕСА_3 . Вказане також підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 жовтня 2021 року, індексний номер 278231977. Відповідно до пункту 12 Договору купівлі-продажу від 05 жовтня 2021 року, продавець зобов`язується провести усі розрахунки з квартирної плати, зі сплати комунальних послуг (електроенергію, водопостачання, опалення, газ, каналізацію тощо), звільнити відчужувану за цим договором квартиру до 06 жовтня 2021 року та зняти з реєстрації третю особу до 08 жовтня 2021 року. Аналіз змісту договору свідчить, що такий не містить застережень про переведення боргу попереднього власника, як і не містить згоди кредитора на таку заміну. Відповідно до відповіді на адвокатський запит з ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 25 листопада 2021 року № 08-12774, заборгованість зі сплати комунальних платежів (послуги з централізованого опалення) за адресою: АДРЕСА_1 станом на 06 жовтня 2021 року становить 7 887,62 грн (розрахунок заборгованості). 24 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про виключення з обліку по особовому рахунку № НОМЕР_1 заборгованості попереднього власника квартири за період до 06 жовтня 2021 року. Листом ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 24 січня 2022 року позивачу надано відповідь, що виключити з обліку заборгованість за послугу централізованого опалення за період з 01 вересня 2019 року по 06 жовтня 2021 року у сумі 7 887,62 грн не є можливим, оскільки борг попередніх власників виник саме по вказаному рахунку. На даний час ЛМКП «Львівтеплоенерго» вирішує питання про стягнення вказаної заборгованості. 11 травня 2022 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» направило на адресу позивача повідомлення про наявність у неї обов`язку зі сплати заборгованості за комунальні послуги в розмірі 12 435,48 грн. Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов`язання. Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора. Частиною 1 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. При цьому такими учасниками є: споживач, виробник, виконавець. Виробник може бути одночасно і виконавцем. Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець (підприємство, яке надає житлово-комунальні послуги) зобов`язаний проводити відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання. Згідно з частиною 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Власність, відповідно до частини четвертої статті 319 ЦК України, зобов`язує. За статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий власник майна не зобов`язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов`язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майно, тому за відсутності відповідної умови в договорі про відчуження нерухомого майна вимоги до нового власника про стягнення заборгованості за отриманими комунальними послугами попереднього власника є безпідставними. Вказане узгоджується із висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20), у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 522/19127/18 (провадження № 61 - 20547св19), у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 201/11406/20 (провадження № 61-18079св21). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона, а не суд, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судами обох інстанцій при розгляді даної справи встановлено, що позивач не має жодного відношення до суми заборгованості в розмірі 7 887,62 грн за послуги (послуги з централізованого опалення за період до 06 жовтня 2021 року), оскільки власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , тобто користувачем послуг за зазначеною адресою, остання стала саме з 06 жовтня 2021 року, а відтак, на неї не може бути покладено обов`язок зі сплати заборгованості за послуги теплопостачання, надані відповідачем попередньому власнику, що нараховані до 06 жовтня 2021 року, тобто до укладення нею договору купівлі-продажу квартири. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21), вирішуючи спір у справі хоча і з іншим предметом позову, аніж у справі, яка переглядається Київським апеляційним судом, проте щодо подібного способу судового захисту, зазначила, що за визнання недійсною умови кредитного договору про плату за управління кредитом є підстави задовольнити вимогу про зобов`язання банку перерахувати кредитну заборгованість позивача. Така вимога є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України), а її задоволення ефективно захистить позивача у спірних правовідносинах (пункт 54). У пункті 58 указаної постанови зазначено, що задоволення вимоги боржника зобов`язати кредитора перерахувати заборгованість за договором (аналогічно, як і списати якусь її частину, якої стосується спір) може бути способом захисту права боржника на мирне володіння майном. Якщо він не має наміру сплачувати борг, бо не згоден із визначеним кредитором розміром, а кредитор на вимогу боржника суму заборгованості не перераховує та не звертається до суду за її стягненням, то боржник надалі одержуватиме від кредитора вимоги про сплату боргу у розмірі, визначеному кредитором, із яким боржник не погоджується. Це може провокувати останнього помилково, всупереч волі сплатити суму боргу. За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про виключення з обліку по особовому рахунку заборгованості попередніх власників квартири узгоджується із абзацом дванадцятим частини другої статті 16 ЦК України, яким передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Таким чином, встановивши, наявність заборгованості, яка утворилась до 06 жовтня 2021 року у розмірі 7 592, 58 грн у колишнього власника квартири АДРЕСА_3 на особовому рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , яка є власником квартири лише з 06 жовтня 2021 року, та що скерування на адресу позивача повідомлення про необхідність сплати заборгованості за спожиті комунальні послуги до 06 жовтня 2021 року покладає на неї обов`язок зі сплати цієї заборгованості за послуги з централізованого опалення, які надані відповідачем попередньому власнику, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про порушення відповідачем прав позивача та про ефективність обраного нею способу захисту, а відтак і про задоволення позовних вимог та ухвалив законне і обґрунтоване рішення зобов`язавши Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» виключити з обліку по особовому рахунку за квартирою: АДРЕСА_1 заборгованість зі сплати комунальних платежів попередніх власників квартири, яка утворилась за період до 06 жовтня 2021 року. Доводи апеляційної скарги є неспроможними, оскільки спростовуються наданими позивачем доказами, які є в матеріалах справи та належним чином оцінені судом першої інстанції, а відтак такі не можуть спростувати правильних висновків суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» залишити без задоволення. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 червня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 13 жовтня 2023 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич