Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/2456/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2456/22 Головуючий у І інстанції - Бабич А.М. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Василенка Я.М., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними бездіяльності, дій та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо не виплати Позивачу середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку із грошового забезпечення з 26.02.2020 до 03.05.2022; - зобов`язати Відповідача виплатити Позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2020 до 03.05.2022; - визнати протиправними дії Відповідача щодо несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення Позивачу; - зобов`язати Відповідача виплатити Позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку № 159 з березня 2016 року до дня фактичного розрахунку. Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказав, що наказом від 26.02.2020 № 41 його виключено зі списків особового складу та не виплачено індексацію грошового забезпечення. На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року у справі № 580/789/20 Відповідач 26.06.2020 перерахував на картковий рахунок Позивача в АТ КБ «Приватбанк» кошти в сумі 4435,66 грн, що з урахуванням військового збору (1,5%) складає 4503,21 грн. Фактичний розрахунок з індексації грошового забезпечення Відповідач провів 03.05.2022 в сумі 73536,66 грн, що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк». На підставі наведеного Позивач вважав, що набув право на отримання компенсації з прострочення розрахунку при звільненні. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 03.11.2021 до 03.05.2022 у сумі, пропорційній виплаченим із затримкою коштам індексації до загальної суми для належного повного розрахунку при його звільненні. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 26.02.2020. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою вказаної індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, з березня 2016 року до дня фактичного розрахунку щодо неї. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 повторно подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки при нарахуванні і виплаті Позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ відсутні. Крім того вказав, що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у справі № 580/3995/20 провів виплату 03.05.2022 в сумі 73536,66 грн, що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк». Між Відповідачем та Позивачем відсутній спір щодо розміру належних останньому сум. Тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП України. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки Відповідача у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до Витягу з наказу ТВО командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2020 № 41 капітана ОСОБА_1 , начальника зенітної ракетної обслуги - заступника командира зенітної ракетної батареї Військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом Командира Повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - заступника командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 12.02.2020 № 7, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 26 лютого 2020 року виключено зі списків особового складу військової частини, усіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2. Вказаним наказом зобов`язано виплатити Позивачу: - грошову компенсацію за 10 днів невикористаної частини відпустки (із розрахунку 2,5 дні належної відпустки за кожний повний прослужений місяць); - грошову компенсацію за 3 дні невикористаної відпустки (із розрахунку 2,5 дні належної відпустки за кожний повний прослужений місяць); - грошову компенсацію за 84 дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення; - грошову компенсацію за недоотримане речове майно в сумі 17895,41 грн; - премію за особистий внесок в загальний результат роботи згідно з п. 15.2 наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 та згідно з рішенням Міністра оборони України від 26.03.2018 № 248/1479 в розмірі 57% від посадового окладу з 01 до 26 лютого 2020 року; - надбавку за особливості проходження служби у відсотках до посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років у розмірі 65% відповідно до п. 6 наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 у період з 01 до 26 лютого 2020 року. 24.02.2020 Позивачем подано рапорт про виплату індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року до лютого 2018 року. У резолюції на рапорті Позивача зазначено, що кошторисні призначення на виплату індексації за 2016-2018 роки не передбачено, механізм виплати не визначено. Вважаючи таку відмову протиправною, Позивач звернувся з адміністративним позовом до адміністративного суду. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року у справі № 580/789/20, яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 01.01.2016 до 28.02.2018. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 01.01.2016 до 28.02.2018. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Згідно з випискою з карткового рахунку АТ КБ «Приватбанк» Відповідач 26.06.2020 на виконання вказаного вище судового рішення зарахував Позивачу зарплату в сумі 4435,66 грн. Вважаючи, що Позивач має право на виплату сум індексації грошового забезпечення у більшому розмірі, останній звернувся з адміністративним позовом до адміністративного суду. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року у справі № 580/3995/20 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року - скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 26.02.2016 по 26.02.2020 не в повному обсязі. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 26.02.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з урахуванням проведених виплат. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.02.2020 із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та урахуванням абзаців 4, 6, пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. На виконання вищевказаного судового рішення Відповідач 03.05.2022 зарахував на картковий рахунок Позивача в АТ КБ «Приватбанк» кошти в сумі 73536,66 грн. Вважаючи необґрунтованою затримку у виплаті вказаних коштів, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду. Задовольняючи адміністративний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на відсутність належних, допустимих і достовірних доказів відсутності вини Відповідача у несвоєчасному розрахунку з Позивачем саме при звільненні з огляду на присуджені судами кошти, право Позивача на отримання на підставі вимог ст.117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців доведене. Таким чином обґрунтованими є позовні вимоги щодо підстав для визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання Відповідача виплатити Позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.11.2021 до 03.05.2022. Крім того, враховуючи, що проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати ст.ст. 1-2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III поширює і на індексацію, виплачуючи її Відповідач мав обов`язок нарахувати та виплатити таку компенсацію. Відсутність таких дій Відповідача свідчить про порушення вказаного закону. На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати вказаної компенсації Позивачу та зобов`язання виплатити останньому компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку № 159 з березня 2016 року до дня фактичного розрахунку вказаної індексації. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Як зазначено Верховним Судом у постанові від 03 червня 2020 року у справі № 809/366/17, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Положення ст.ст.117, 118 КЗпП України поширюють дію на відносини публічної служби, якщо інше не передбачене вимогами спеціального законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (у т.ч. затримку виплати індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано КЗпП України, у зв`язку з чим у відповідній частині підлягають застосуванню саме його норми. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16. Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена ст. 117 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно з якою у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Так, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Таким чином законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, у тому числі й після прийняття судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, співмірності ймовірних втрат Позивача у зв`язку з неповним розрахунком при звільненні, обґрунтованим є зобов`язання Відповідача виплатити за період з 03.11.2021 до 03.05.2022 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок пропорційно виплаченим із затримкою коштів загальній сумі коштів, що мала бути виплачена під час його звільнення, з чим погоджується колегія суддів. Щодо компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку № 159 з березня 2016 року до дня фактичного розрахунку, колегією суддів встановлено наступне. Згідно зі статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Статтею 4 Закону № 2050-III визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян. З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159 вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2021року у справі № 240/6583/20 зазначив, що системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17. Отже, враховуючи наявність факту невиплати Позивачу у належному розмірі та встановлені строки сум індексації грошового забезпечення, він має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням строків виплати такої індексації грошового забезпечення. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки несвоєчасне нарахування сум індексації грошового забезпечення відбулось у зв`язку з неправомірним нарахуванням грошового забезпечення, що встановлено зазначеними вище судовими рішеннями, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, Позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати, з чим також погоджується і колегія суддів. Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи Військової частини НОМЕР_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування у вказаній частині не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в зазначеній частині - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: Я.М. Василенко О.М. Оксененко