Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/1965/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2023 р. Справа № 520/1965/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2023, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., м. Харків, повний текст складено 30.03.23 по справі № 520/1965/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо зменшення кількості бойових чергувань (з 10 до 4) ОСОБА_1 у лютому 2022 році; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 за лютий 2022 рік виходячи з 10 бойових чергувань та з урахуванням вже виплачених сум; визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування не у повному обсязі індексації грошового забезпечення без застосування базового місяця січень 2008 року за період з 27.04.2011-28.02.2013; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.04.2011-28.02.2013 із застосуванням базового місяця січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум; визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування не у повному обсязі індексації грошового забезпечення без застосування базового місяця березень 2018 року за період з 01.10.2018-23.02.2022; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.10.2018-23.02.2022 із застосуванням базового місяця березень 2018 року, з урахуванням виплачених сум. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 27.04.2011 по 23.02.2022. Під час проходження військової служби відповідачем невірно визначено кількість бойових чергувань позивача у лютому 2022 році, що призвело до нарахування та виплати винагороди у меншому розмірі, а також неправильно нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби (27.04.2011-28.02.2013, 01.10.2018-23.02.2022) в частині визначення базового місяця. Вказані обставини стали підставою для звернення із цією позовною заявою до суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 27.04.2011 по 28.02.2013 без урахування базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період січень 2008 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27.04.2011 по 28.02.2013 із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078, з урахуванням вже сплаченої суми. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2023 року в частині, якою позовні вимоги залишенні без задоволення, та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що відповідачем протиправно не нараховано позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2018 по 23.02.2023 з урахуванням базового місяця березень 2018 року. Зазначає, що розрахунок суду закінчуються лютим 2021 року, хоча спірні правовідносини, які підлягали вирішенню, починаються з 01.12.2018 і закінчуються 23.02.2022. Вказує, що у відповіді на відзив позивачкою зазначалося про невірні нарахування за деякі місяці, а саме: грудень 2019 року при коефіцієнті 10.30 правильна сума індексації має становити 216,51 грн., липень 2020 року при коефіцієнті індексації 10.30 - 226,29 грн.; грудень 2020 року при коефіцієнті індексації 10.30 - 233,81 грн.; січень 2021 року при коефіцієнті індексації 14.60 - 331,42 грн.; квітень 2021 року при коефіцієнті індексації 18.30 - 415,41 грн.; липень 2021 року при коефіцієнті індексації 22.70 - 540,03 грн.; грудень 2021 року при коефіцієнті індексації 22.70 - 563,19 грн.; лютий 2022 року при коефіцієнті індексації 27.10 - 672, 35 грн. Стверджує, що суд помилково встановив, що відповідач довів факт того, що індексація за вказаний період була виплачена, оскільки матеріали адміністративної справи не містять платіжних квитанцій чи розрахункових документів первинного характеру, які б це підтверджували. Зауважує, що суд не врахував, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078, позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Посилається на правові позиції, викладені Верховним Судом у постановах від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 року у справі №380/5493/21 та від 06.04.2023 року у справі №420/11424/21. Щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині кількості бойових чергувань, наголошує, що у наказі 39 від 23.02.2022 року зазначається про необхідність виплатити позивачці кошти за 4 бойових чергування. У той же час, як вбачається із наданого позивачкою графіку, така кількість станом на 16.02.2022 року вже становила п`ять таких чергувань. Відповідач вказане не спростовує та не надає жодних пояснень. При цьому з графіку можна побачити і певну закономірність в залученні військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 до несення бойових чергувань. Так, що стосується позивачки, то такі чергування у лютому 2022 року були 1 доба через дві, а саме: 01.02, 04.02, 07.02, 10.02, 13.02. При цьому, якщо йти за такого логікою далі, то до 23.02 у позивачки були чергування 16.02. 19.02. 22.02. Звертає увагу, що суд взагалі не надав оцінки графіку бойових чергувань, матеріалам, які підтверджують комунікацію між сторонами, в тому числі й по кількості бойових чергувань (зокрема, це підтверджується копією опису вкладення до поштового відправлення). Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивачки, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції в цій частині вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу позивачки залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2023 року в частині відмови у задоволенні позову без змін. Зазначає, що відповідачем встановлено базовий місяць для обчислення індексації грошового забезпечення позивачки з 01.03.2018 року - березень 2018 року. Вказує, що позивачці нараховано та сплачено індексацію за період з 01.12.2018 року по 23.02.2022 року в повному обсязі. Щодо виплати позивачці грошового забезпечення за лютий 2023 року, виходячи з бойових чергувань та з урахуванням вже виплачених сум, стверджує, що позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження обставин наявного права на отримання винагороди за 10 бойових чергувань у лютому 2022 року. Зауважує, що відповідач не може надати інформацію щодо обліку робочого часу позивачки у лютому 2022 року із відображенням кількості бойових чергувань, оскільки дана інформація містила відомості, які становлять державну таємницю в оборонній сфері та була екстрено знищена під час повномасштабного вторгнення 24.02.2022 року. Вказує на пропуск позивачкою строку звернення до суду з позовною заявою. Разом з тим, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2023 року в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов залишити без задоволення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що редакція пункту 5 Порядку №1078, яка діє з 01.12.2015, покладає обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення військовослужбовців) на підприємства, установи, організації у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації з урахуванням базового місяця, в якому відбулося підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання тарифних ставок (окладів). Вказує, що лише з 01.12.2015 на зміну базового місяця для нарахування індексації стало впливати виключно підвищення тарифних ставок (окладів). Стверджує, що обґрунтування необхідності застосування січня 2008 року як базового позивачем пов`язується з фактом прийняття постанови Кабміну України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 року №1294, якою з 01.01.2008 затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців, та яка діяла до дати набрання чинності постанови №704. Наголошує, що дані доводи є помилковими, оскільки ретроспективне поширення дії п.5 Порядку №1078 (в редакції постанови №1013) в частині визначення індексу споживчих цін за 1 або 100% (фактично базового місяця) із прив`язкою до встановлення посадових окладів постановою №1294, яка почала діяти за 8 років до зміни відповідного правового регулювання щодо встановлення такого індексу, є необґрунтованими та суперечить дії правових норм в часі. Позивачка бажає застосувати до правовідносин за період з квітня 2011 року по лютий 2013 року норму п.5 Порядку № 1078 в редакції, яка діє з 01.12.2015. Звертає увагу, що відповідачем нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачці за період з 27.04.2011 року по 28.02.2013 року включно, проводилась у відповідності до Порядку №1078 та чинного на той час законодавства. За твердженням відповідача, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки суд частково задовольнив позовну заяву, проте стягнув з військової частини НОМЕР_1 на користь позивачки повну суму судового збору у розмірі 1073,60 грн. Вказує на пропуск позивачкою строку звернення до суду з позовною заявою. ОСОБА_1 подала до суду додаткові пояснення до справи, в яких зазначає, що строк звернення до суду із даним позовом позивачкою дотримано, оскільки станом на час звернення позивачки до суду діяв карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України. Вказує, що з огляду на місяць підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, саме січень 2008 року є місяцем підвищення доходу позивачки, за яким і слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації її грошового забезпечення за спірний період. Стверджує, що за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2019 № 1013) є січень 2008 року. Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи і сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційних скарг, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення та довідками про доставку електронних листів. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивачка з 27.04.2011 по 23.02.2022 проходила військову службу у складі Військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 №39 позивачка звільнена з військової служби у запас за пп. "г" п.2 ч.5 (через сімейні обставини, - військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років) ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та з 23.02.2022 виключена з особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлена для зарахування на військовий облік до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Зі змісту адміністративного позову та доказів, наданих суду, вбачається, що в період проходження військової служби з 27.04.2011 по 28.02.2013 та з 01.12.2018 по 23.02.2022 позивачці Військовою частиною НОМЕР_1 нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення. Однак, позивачка не погоджується з розрахунком індексації у спірний період, а саме із застосуванням базового місяця при обрахунку суми вказаної виплати. Згідно довідок про виплату індексації грошового забезпечення та карток особового рахунку позивачки за період з 25.10.2018 по 23.02.2022 загальна сума індексації грошового забезпечення за вказаний період складає 10587,20 грн. Як вбачається із копії витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 №39, позивачці здійснено виплату винагороди за 4 бойових чергування у лютому 2022 року, проте позивачка стверджує про зменшення відповідачем кількості її бойових чергувань. Не погодившись із нарахуванням індексації грошового забезпечення та винагороди за бойові чергування, позивачка звернулась до суду із даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно нараховано та виплачено позивачці індексацію грошового забезпечення в період з 27.04.2011 по 28.02.2013 без урахування базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період - січень 2008 року. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачці індексації грошового забезпечення за період з 27.04.2011 по 28.02.2013 із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078, з урахуванням вже сплаченої суми. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відносно позовних вимог про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування не у повному обсязі індексації грошового забезпечення без застосування базового місяця січень 2008 року за період з 27.04.2011 по 28.02.2013 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 27.04.2011 по 28.02.2013 із застосуванням базового місяця січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно з ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі по тексту - Закон України № 2011-XII). Згідно зі ст.ст. 1, 2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.9 Закону України № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону. Згідно з положеннями ст.8 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі по тексту - Закон №1282-ХІІ). Статтею 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення. Згідно з ч.1 ст.2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (ч.6 ст.2 Закону №1282-XII). Відповідно до ст.4 Закону №1282-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Статтею 4 Закону №1282-XII (у редакції, що діяла після 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Відповідно до ч.6 ст.5 Закону №1282-XII (у редакції, що діяла до 11.10.2017) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Згідно з ч.6 ст.5 Закону №1282-XII (у редакції, що діяла після 11.10.2017) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Відповідно до ст.16 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі по тексту Закон № 2017-III) держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів. За змістом ст.18 Закону №2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (ч.2 ст.19 Закону №2017-III). Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі по тексту Порядок №1078). Згідно з п.1-1 Порядку №1078, який застосовувався до 01.01.2016, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту. Згідно з п.1-1 Порядку №1078 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 №77, застосовується з 01.01.2016) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту. За змістом п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців. Абзацами 1-3 п.5 Порядку №1078 (у редакції, яка діяла до 15.12.2015) передбачено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. У разі коли підвищення розмірів мінімальних соціальних гарантій, зазначених в абзаці першому цього пункту, не супроводжується зростанням грошових доходів громадян, передбачених пунктом 2 цього Порядку, грошові доходи індексуються на загальних підставах відповідно до пунктів 1-1 і 4 цього Порядку. У разі коли грошовий дохід з урахуванням суми підвищення менше суми грошового доходу з урахуванням індексації до його підвищення, у базовому місяці сума загального доходу визначається з таким розрахунком, щоб сума грошового доходу з урахуванням індексації не перевищувала загального доходу до його підвищення. Приклад проведення індексації у разі підвищення грошових доходів наведено в додатку 4 до цього Порядку. Згідно з абзацами 1-7 п.5 Порядку № 1078 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013, який застосовується з 01.12.2015) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку. Приклади проведення індексації грошових доходів громадян у разі їх підвищення наведено у додатку

4. Відповідно до п.10-2 Порядку №1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013, який застосовується з 01.12.2015) для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник. Аналіз наведених норм свідчить, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, колегія суддів дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації. Вирішуючи цей спір, колегія суддів враховує, що питання щодо підтвердження права позивача на індексацію грошового забезпечення за період з 27.04.2011 по 28.02.2013 не є предметом спору у даній справі, а предметом даного позову є розмір даної індексації в частині застосування січня 2008 року базовим місяцем. З приводу застосування січня 2008 року базовим місяцем для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 27.04.2011 по 28.02.2013, колегія суддів зазначає наступне. Як зазначалося, відповідно до п.5 Порядку №1078, в редакції, яка діяла до 15.12.2015 (до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 1013 від 09.12.2015), у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Тобто, відповідно до п.5 Порядку №1078, в редакції, яка діяла до 15.12.2015, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення був, в тому числі, місяць зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів. Відповідно до вимог абзацу 3 п.10-1 Порядку №1078 (в редакції, чинній до 15.12.2015) обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснювалось з місяця прийняття працівника на роботу. Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації. Порівняльний аналіз законодавства про індексацію грошових доходів дає підстави стверджувати про те, що новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення: до 01.12.2015 був місяць прийняття працівника на роботу та місяць збільшення заробітної плати; після 01.12.2015 є місяць збільшення тарифної ставки (окладу). У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі по тексту Постанова №1294) затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців. Відповідно до п.13 Постанови №1294 вона набрала чинності з 01.01.2008. Затверджені указаною постановою посадові оклади з 01.01.2008 не змінювались. Вони змінилися лише у березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі по тексту Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018 та, якою установлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців. Отже, відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.03.2023 року у справі №380/4689/21 та від 19.05.2022 у справі № 200/3859/21, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача в частині визначення базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 27.04.2011 по 28.02.2013 є слушними та підтверджуються наведеними вище мотивами, виходячи з аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Разом з тим, суд першої інстанції не врахував вищенаведених обставин та дійшов помилкового висновку про задоволення позову в цій частині. Посилання суду першої інстанції на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.06.2022 у справі №420/4841/21, не спростовує висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для виплати позивачці індексації за період з 27.04.2011 по 28.02.2013 із застосуванням базового місяця січень 2008 року, оскільки прийняте у вказаній справі рішення суду ухвалене за інших фактичних обставин та стосується питання виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 05.08.2016 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року. Відносно позовних вимог про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування не у повному обсязі індексації грошового забезпечення без застосування базового місяця березень 2018 року за період з 01.10.2018 по 23.02.2022 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.10.2018 по 23.02.2022 із застосуванням базового місяця березень 2018 року, з урахуванням виплачених сум, колегія суддів зазначає наступне. Матеріалами справи підтверджено, що за період з жовтня 2018 року по лютий 2022 року індексація грошового забезпечення була нарахована позивачці у таких розмірах: за жовтень 2018 року - 0,00 грн., за листопад 2018 року - 0,00 грн., за грудень 2018 року - 71,08 грн., за січень 2019 року - 71,08 грн., за лютий 2019 року - 71,08 грн., за березень 2019 року - 134,47 грн., за квітень 2019 року - 134,47 грн., за травень 2019 року - 134,47 грн., за червень 2019 року - 134,47 грн., за липень 2019 року - 206,72 грн., за серпень 2019 року - 206,72 грн., за вересень 2019 року - 206,72 грн., за жовтень 2019 року - 0,00 грн., за листопад 2019 року - 206,72 грн., за грудень 2019 року - 206,72 грн., за січень 2020 року - 216,51 грн., за лютий 2020 року - 216,51 грн., за березень 2020 року - 216,51 грн., за квітень 2020 року - 216,51 грн., за травень 2020 року - 216,51 грн., за червень 2020 року - 216,51 грн., за липень 2020 року - 216,51 грн., за серпень 2020 року - 226,29 грн., за вересень 2020 року - 226,29 грн., за жовтень 2020 року - 226,29 грн., за листопад 2020 року - 226,29 грн., за грудень 2020 року - 226,29 грн., за січень 2021 року - 233,81 грн., за лютий 2021 року - 331,42 грн., за березень 2021 року - 331,42 грн., за квітень 2021 року - 331,42 грн., за травень 2021 року - 415,41 грн., за червень 2021 року - 415,41 грн., за липень 2021 року - 415,41 грн., за серпень 2021 року - 540,03 грн., за вересень 2021 року - 540,03 грн., за жовтень 2021 року - 540,03 грн., за листопад 2021 року - 540,03 грн., за грудень 2021 року - 540,03 грн., за січень 2022 року - 563,19 грн., за лютий 2022 року - 552,29 грн. (а.с. 77-86). Суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту наявних в матеріалах справи довідок про нарахування та виплату позивачці індексації встановлено, що відповідачем здійснено правомірну та в належному розмірі виплату індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2018 по 23.02.2022. В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на правові позиції Верховного Суду у постановах від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 року у справі №380/5493/21 та від 06.04.2023 року у справі №420/11424/21, зазначила, що суд не врахував, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078, позивачка має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Колегія суддів враховує відповідні посилання апелянта та зазначає наступне. Абзац 2 п.5 Порядку №1078, що застосовується з 01.12.2015 у редакції Постанови №1013, передбачає, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Абзац 3 п.5 Порядку №1078 передбачав, що сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Цей же абзац з 15.03.2018 діє у редакції постанови Кабінету Міністрів України Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення від 28.02.2018 № 141 (далі по тексту Постанова №141) та передбачає, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Абзац 4 п.5 Порядку №1078 застосовується з 01.12.2015 у редакції Постанови № 1013, і встановлює таке правило: якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Абзац 5 п.5 Порядку №1078 застосовувався з 01.12.2015 до 01.04.2021, у редакції Постанови №1013 і передбачав, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. Абзац 6 п.5 Порядку №1078 діяв з 01.12.2015 у редакції Постанови №1013 і передбачав, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку. Цей же абзац з 15.03.2018 до 01.04.2021 діяв у редакції Постанови №141 і передбачав, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку. Пункт 10-2 Порядку №1078 був викладений у новій редакції на підставі Постанови №1013. У цій редакції пункт 10-2 Порядку №1078 застосовувався з 01.12.2015 до 01.04.2021 та передбачав, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник. Для проведення індексації з 01.12.2015 замість терміну базовий місяць використовується поняття місяць підвищення доходу, яке має інший зміст. Місяць підвищення доходу це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож з 01.12.2015 зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу. У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття місяць підвищення доходу від терміну базовий місяць, позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової. Водночас вилучення терміну базовий місяць та запровадження поняття місяць підвищення доходу не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у базовому місяці, так і у місяці підвищення доходу індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця. Відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивачки та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку вона займала. З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року № 704 (далі по тексту Постанова № 704), якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивачки, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення. Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави зробити висновок, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивачки військовій частині належало вирішити питання, чи має остання право на отримання суми індексації-різниці. За встановлених обставин справи, відповідач не нараховував і не виплачував позивачці цей вид індексації за період з 01.03.2018 до 23.02.2022. Водночас, позивачка наголошує на тому, що має право на отримання індексації-різниці і що це право відповідач порушив. У цьому контексті колегія суддів зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивачка має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу. Так, з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці. Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: - сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); - сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4). Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково вказує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки. Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вказані висновки щодо розуміння положень Порядку №1078 та розрахунку суми індексації-різниці викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21, від 27.09.2023 року у справі №420/23176/21. Буквальний спосіб тлумачення абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 свідчить про те, що для їхнього застосування враховується: розмір підвищення доходу позивачки в березні 2018 року (А); сума можливої індексації грошового забезпечення позивачки в березні 2018 року (Б); чи перевищує (А) суму можливої індексації (Б). Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в січні 2018 року. В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (абз. 5 п.5 Порядку №1078). Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 п.4 Порядку №1078). Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачці індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 року у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 року у справі №420/11424/21, від 20.04.2023 року у справі №320/8554/21, від 09.05.2023 року у справі №120/2234/22-а, від 27.09.2023 року у справі №420/23176/21 Вищенаведеним обставинам суд першої інстанції не дав належної правової оцінки та залишив доводи позивачки у відповідній частині та вказані норми права поза увагою, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині. Як встановлено з обставин справи, відповідач не нараховував і не виплачував позивачці індексацію-різницю за спірний період (з 01.10.2018 по 23.02.2022) та не вирішував питання щодо наявності у позивачки права не цей вид індексації за спірний період. Обираючи спосіб захисту порушеного права позивачки у вказаній частині позовних вимог, колегія суддів виходить з того, що нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця. Визначення розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивачки, належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати його розрахунок до моменту проведення такого розрахунку відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що у випадку, який розглядається, відповідач протиправно не вирішив питання про наявність у позивачки права на отримання індексації-різниці за період з 01.10.2018 по 23.02.2022, а тому колегія суддів доходить висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивачки в цій частині позовних вимог буде визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2018 до 23.02.2022 включно, визначеної з урахуванням розміру підвищення доходу та розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2018 по 23.02.2022 включно, визначеної з урахуванням розміру підвищення доходу та розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум. Розглядаючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо зменшення кількості бойових чергувань (з 10 до 4) у лютому 2022 році та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 перерахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 за лютий 2022 року, виходячи з 10 бойових чергувань та з урахуванням вже виплачених сум, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з п.1 розділу ХХІ наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", військовослужбовцям чергових бойових обслуг (змін) командних пунктів, пунктів наведення авіації, підрозділів військових частин, кораблів, екіпажів літаків і бойових вертольотів, інших підрозділів, які несуть бойове чергування з протиповітряної оборони України, а також у розвідувальних (спецпризначення) військових частинах і підрозділах, за час бойового чергування виплачується винагорода за бойове чергування в таких розмірах (у відсотках посадового окладу за 13 тарифним розрядом, установленим у додатку 1 до постанови № 704): - військовослужбовцям строкової військової служби, які залучаються до несення бойових чергувань, - 5 відсотків на місяць; - військовослужбовцям екіпажів винищувальної авіації, які залучаються до несення бойового чергування вночі, - 4 відсотки за кожне бойове чергування, але не більше ніж 20 відсотків на місяць; - військовослужбовцям екіпажів винищувальної авіації, які залучаються до несення бойового чергування вдень, - 3 відсотки за кожне бойове чергування, але не більше ніж 20 відсотків на місяць; - іншим військовослужбовцям за час бойового чергування - 3 відсотки за кожне бойове чергування, але не більше ніж 20 відсотків на місяць. Переліки військових частин і підрозділів, які несуть бойове чергування, затверджує Міністр оборони України. Згідно з п.2 розділу ХХІ зазначеного наказу, виплата винагороди за бойове чергування здійснюється за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира про призначення на бойове чергування та про виплату винагороди. Військовослужбовцям, які допустили порушення порядку несення бойового чергування, винагорода за місяць, у якому було допущене порушення, не виплачується (п.3 розділу ХХІ наказу №260 від 07.06.2018). Судом встановлено, що згідно картки особового рахунку в період з 01 січня по 23 лютого 2022 року та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 №39, ОСОБА_1 виплачено винагороду за 4 бойових чергування у лютому 2022 року у розмірі 1830,40 грн. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази залучення ОСОБА_1 до несення бойового чергування під час проходження військової служби за лютий 2022 року у кількості 10 бойових чергувань, зокрема, рапортів начальників відділу, де проходила військову службу позивачка, у яких би було зазначено, що позивачка несла бойові чергування, кількість чергувань та загальний відсоток для встановлення розміру винагороди. Стосовно посилання апеляційної скарги позивачки на те, що з наданого нею графіка бойового чергування на бойовому посту БП-630 на лютий 2022 року встановлено, що кількість чергувань станом на 16.02.2022 року вже становила п`ять таких чергувань, тому можна побачити певну закономірність в залученні військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 до несення бойових чергувань, то колегія суддів зазначає, що вказаний графік не є беззаперечним доказом несення позивачкою 10 бойових чергувань у лютому 2022 року. Разом з тим, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2022 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 , зокрема, відомості щодо обліку робочого часу ОСОБА_1 у лютому 2022 року із відображенням кількості бойових чергувань. На виконання вказаної ухвали суду представником відповідача надана інформація, що Військова частина НОМЕР_1 не може надати витребувану судом інформацію щодо обліку робочого часу ОСОБА_1 у лютому 2022 року із відображенням кількості бойових чергувань, оскільки дана інформація містила відомості, які становлять державну таємницю в оборонній сфері в розумінні Закону України "Про державну таємницю" та була екстрено знищена під час повномасштабного вторгнення армії росії на територію України 24 лютого 2022 року. Згідно акту екстреного знищення матеріальних носіїв секретної інформації від 24.02.2022 (пункти 259-261) було знищено книгу наказів командира військової частини НОМЕР_1 (реєстраційний номер 82т), журнал БЧ ОЧ КП військова частина НОМЕР_1 (реєстраційний номер 83т), графік чергування РЕТ (реєстраційний номер 2025т), у зв`язку з цим військова частина НОМЕР_1 не має можливості надати до суду витребувані відомості. Зазначений акт має гриф секретності (таємно) у зв`язку з чим надати його копію до суду в умовах правового режиму воєнного стану не представляється можливим. У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі №814/1460/16, адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності). Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи. При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання). Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності. І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі. Даний висновок суду повністю корелюється із правовим висновком постанови Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №520/2261/19, де вказано, що визначений ст.77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи відповідачем доведено дотримання у спірних відносинах вимог ч.2 ст.19 Конституції України та положень ч.2 ст.2 КАС України, оплата часу військової служби позивачки проведена згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 №39, стосовно якого відсутні об`єктивні дані про неправдивість, недостовірність, спотворення, перекручення чи невідповідність справжнім обставинам фактичної дійсності. Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення. Оскільки у ході розгляду справи не були підтверджені обставини порушення прав та інтересів позивачки за рахунок неповної оплати часу служби у публічно-правових відносинах в частині призначення, обчислення і виплати грошового забезпечення за бойові чергування у лютому 2022 року, то вимоги позову в цій частині належить залишити без задоволення. Таким чином, доводи апеляційної скарги позивачки про протиправне зменшення позивачем кількості бойових чергувань (з 10 до 4) ОСОБА_1 у лютому 2022 році не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції. Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства (далі по тексту - КАС України), частиною першою статті 5 якого встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Частиною 1 ст.168 КАС України встановлено, що позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді. Згідно з п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Частиною 1 ст.118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч.ч. 3, 5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Натомість, ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст.233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У цьому контексті колегія суддів зазначає, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю. Водночас, в аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами. Спір у цій справі стосується нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення за лютий 2022 рік, виходячи з 10 бойових чергувань, та індексації грошового забезпечення з 27.04.2011 року по 28.02.2013 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року, а з 01.10.2018 року по 23.02.2022 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - березень 2018 року. Частиною 2 ст.233 КЗпП України (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Колегія суддів вказує, що на момент звільнення позивачки з військової служби (23.02.2022 року), частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Таким чином, за вказаного правового регулювання і міркувань апеляційний суд вважає, що спір стосовно невиплати позивачці грошового забезпечення за лютий 2022 рік, виходячи з 10 бойових чергувань, та індексації грошового забезпечення з 27.04.2011 року по 28.02.2013 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року, а з 01.10.2018 року по 23.02.2022 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - березень 2018 року, у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України охоплюється застосованим у ній визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.05.2022 року у справі №480/5934/21. Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року. Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 року у справі №460/17052/21. Отже, доводи апеляційної скарги відповідача про непоширення на спірні правовідносини положень частини другої статті 233 КЗпП України, і наявність підстав для застосування частини п`ятої статті 122 КАС України, тобто місячного строку звернення до суду щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є безпідставними, з урахуванням вищенаведеного. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційні скарги позивачки та відповідача слід задовольнити частково, зі скасуванням рішення суду. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ст.139 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2023 по справі № 520/1965/23 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2018 до 23.02.2022 включно, визначеної з урахуванням розміру підвищення доходу та розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2018 по 23.02.2022 включно, визначеної з урахуванням розміру підвищення доходу та розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум. В іншій частині в позові відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1073,60 грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош О.В. Присяжнюк