Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/998/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 жовтня 2023 року справа №200/998/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року (повне судове рішення складено 22 травня 2023 року) у справі № 200/998/23 (суддя в І інстанції Крилова М.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: В березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУНП в Донецькій області, Управління) про: визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року; зобов`язання ГУНП в Донецькій області нарахувати та виплатити суми індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року; визнання протиправною бездіяльність Управління щодо ненарахування та невиплати щомісячної надбавки в розмірі 10 % до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень за період з 07 листопада 2015 року по 30 квітня 2018 року; зобов`язання ГУНП в Донецькій області нарахувати та виплатити щомісячну надбавку в розмірі 10 % до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень за період з 07 листопада 2015 року по 30 квітня 2018 року; визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування суми індексації грошового забезпечення за квітень 2019 року при здійсненні розрахунку одноразової грошової допомоги при звільнені; зобов`язання ГУНП в Донецькій області здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з Національній поліції України з урахуванням індексації грошового забезпечення за квітень 2019 та виплатити суму різниці недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум; визнання протиправною бездіяльність Управління щодо ненарахування та невиплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018 та 2019 роки, загальною тривалістю 28 календарних днів; зобов`язання ГУНП в Донецькій області нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018 та 2019 роки, загальною тривалістю 28 календарних днів. В обґрунтування вимог посилався на те, що в період проходження служби в ГУНП в Донецькій області з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року йому не виплачувалась індексація грошового забезпечення та щомісячної надбавки в розмірі 10 % до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень. Крім того, при здійсненні розрахунку одноразової грошової допомоги при звільнені відповідачем не враховано суми індексації грошового забезпечення за квітень 2019 року. Вважав бездіяльність відповідача протиправною. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року включно. Зобов`язано ГУНП в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 суми індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року включно. Визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної надбавки в розмірі 10 % до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень за період з 07 листопада 2015 року по 30 квітня 2018 року включно. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну надбавку в розмірі 10 % до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень за період з 07 листопада 2015 року по 30 квітня 2018 року включно. Визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області щодо неврахування ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення при здійсненні розрахунку одноразової грошової допомоги при звільнені. Зобов`язано ГУНП в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з Національній поліції України з урахуванням індексації грошового забезпечення та виплатити суму різниці недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області щодо ненарахування та невиплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018 та 2019 роки, загальною тривалістю 28 календарних днів Зобов`язано ГУНП в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018 та 2019 роки, загальною тривалістю 28 календарних днів. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати в частині зобов`язання нарахувати та виплатити: надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за період з 07.11.2015 до 30.04.2018, недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням включення індексації грошового забезпечення та винести нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що установлення поліцейським надбавки за службу в умовах режимних обмежень здійснюється наказом керівника органу поліції на підставі мотивованих рапортів керівників структурних або відокремлених підрозділів органу поліції, погоджених з режимно-секретним підрозділом цього органу, за умови надання йому допуску та доступу до державної таємниці та постійної роботи з відомостями, що становлять державну таємницю. Законодавством та правовими висновками Верховного Суду визначено, що відсутність доступу до інформації з грифом обмеження виключає можливість отримання оскаржуваної надбавки. Надання особі доступу до секретної інформації без винесення відповідних мотивованих рапортів (подань) не дає самостійних підстав для виплати особі надбавки до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень. У разі, якби позивач постійно працював із відомостями, що становлять державну таємницю, відносно нього виносились подання та накази для нарахування спірної надбавки. У зв`язку із тим, що позивач не працював із відомостями, що становлять державну таємницю, категорично не згодні з твердженням про те, що перебування на посаді є підставою для доплати спірної надбавки. Докази щодо опрацювання позивачем документів, що становлять державну таємницю у справі відсутні. Зазначає, що індексація і є складовою заробітної плати, однак, відповідно до норм спеціального законодавства саме при обчисленні одноразової грошової допомоги при звільненні не враховується. Відповідач зауважує, що при застосуванні розміру грошового забезпечення як облікової величини для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги мають бути враховані всі його обов`язкові складові. Крім того, апелянт наголошує, що судом першої інстанції проігноровано, що позивачем без поважних причин порушено строк звернення до суду із цією позовною заявою. Позивач обмежений правом на звернення до суду з вимогами про стягнення ОГД місячним строком з моменту коли дізнався, або повинен був дізнатись про порушене право, натомість позивачем без поважних причин пропущено строк звернення до суду із зазначеними позовними вимогами, що є окремою підставою для відмови у задоволенні цього позову. У відзиві на апеляційну скаргу позивач висловив згоду з рішенням місцевого суду та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення. Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 виданий Красноармійським МВУМВС України в Донецькій області 27 грудня 2000 року. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 21.06.2018 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Наказом ГУ НП в Донецькій області від 07.11.2015 №79о/с ОСОБА_1 призначено старшим слідчим Красноармійського відділу поліції ГУ НП в Донецькій області та присвоєне звання майор поліції. Наказом ГУ НП в Донецькій області від 25.08.2016 №273 о/с ОСОБА_1 призначено старшим слідчим Покровського відділу поліції ГУ НП в Донецькій області. Наказом ГУ НП в Донецькій області від 12.04.2019 №149о/с ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням відповідно до розділу VII Закону України «Про Національну поліцію». Наказом ГУНП в Донецькій області від 24.12.2021 №729о/с внесено зміни до наказу ГУНП в Донецькій області від 12.04.2019 №149о/с в частині вислуги років. 12.02.2023 ОСОБА_1 звернувся до начальника ГУ НП в Донецькій області із запитом про надання публічної інформації, відповідно до якого просив: надати завірені належним чином копії щомісячних розрахункових листів (грошового забезпечення) за період часу проходження служби в Національній поліції України з 07 листопада 2015 року по 15 квітня 2019 року; виконати вимоги ст. 116 КЗпП України, а саме письмово повідомити про суми, нараховані та виплачені мені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати; повідомити чи нараховувалась та виплачувалась мені при звільненні 3 компенсація за невикористані додаткові відпустки за період з 01 червня 2018 року по 15 квітня 2019 року, як учаснику бойових дій, передбачені п. 12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни та членів їх сімей». Листом від 17.02.2023 №175/26/02-23 відповідач повідомив, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 01.06.2018 по 15.04.2019 не нараховувались та не виплачувались та надано щомісячні розрахункові листи за період з 07 листопада 2015 року по 15 квітня 2019 року. 18 лютого 2023 року позивач повторно звернувся до начальника ГУ НП в Донецькій області із запитом про надання публічної інформації, відповідно до якого просив: довідку про невикористані мною додаткові відпустки, як учасника бойових дій, передбачені п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та членів їх сімей», за період з 01 червня 2018 року по 15 квітня 2019 року; копії наказів про призначення на посади; копії функціональних обов`язків посад старшого слідчого Красноармійського ВП ГУНП в Донецькій області та Покровського ВП ГУНП в Донецькій області, на яких проходив службу за період часу з 07 листопада 2015 року по 15 квітня 2019 року, за кожен рік служби; довідку про нарахування та виплати індексації, як складової заробітної плати, за період часу проходження служби в Красноармійському ВП ГУНП в Донецькій області та Покровському ВП ГУНП в Донецькій області з 07 листопада 2015 року до 01 листопада 2017 року, із зазначенням підстав відсутності таких нарахувань та виплат у вказаний період, а також підстав відсутності врахування індексації при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні 15.04.2019; довідку про нарахування та виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період часу проходження служби в Красноармійському ВП ГУНП в Донецькій області та Покровському ВП ГУНП в Донецькій області з 07 листопада 2015 року до 01 травня 2018 року, із зазначенням підстав відсутності таких нарахувань та виплат у вказаний період; довідку про надання допуску до державної таємниці, дійсного на час проходження служби в Красноармійському ВП ГУНП в Донецькій області станом на 07 листопада 2015 року та на період подальшого часу проходження служби в Красноармійському ВП ГУНП в Донецькій області та Покровському ВП ГУНП в Донецькій області з 07 листопада 2015 року до 01 травня 2018 року, в якій зазначити строк надання допуску до державної таємниці, за якою формою, підстави надання допуску до державної таємниці та кількість опрацьованих матеріальних носіїв секретної інформації за цей період. Листом від 06.03.2023 №П-22/12/01-2023 відповідач повідомив, що функціональні обов`язки минулих років особового складу слідчого відділу Покровського РУП ГУНП в Донецькій області не накопичуються та оновлюються на початку поточного року. Індексація за період з 07.11.2015 по 01.11.2017 не нараховувалась та не виплачувалась. При звільненні було нараховано разову грошову допомогу в розмірі 47 955,15 грн із розрахунку: посадовий оклад, оклад за спеціальне звання (майор), надбавка за вислугу років (30%), надбавка за проходження служби в умовах режимних обмежень (10%) та премія. У період з 07.11.2015 року по 01.05.2018 накази про встановлення або скасування надбавки за службу в умовах режимних обмежень відносно позивача до фінансового підрозділу не надходили, у зв`язку з чим, зазначена доплата не нараховувалась та не виплачувалась. Довідкою відповідача від 01.03.2023 №147 підтверджується факт не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 01.11.2017. Згідно з довідкою, без дати та номеру, виданої начальником режимно-секретного сектору Покровського ВП ГУНП в Донецькій області, ОСОБА_1 має допуск до державної таємниці за формою-2 у Покровському ВП ГУНП в Донецькій області (розпорядження УСБУ в Донецькій області від 30.11.2012 №430д/Дск). При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями п.п.1, 2, 5 ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1282-ХІІ). Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Відповідно до статей 4, 6 Закону 1282-ХІІ (у редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Пунктом 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078) передбачено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 № 77, застосовується з 01.01.2016) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Пунктом 2 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, який застосовується з 01.12.2015) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку. Згідно з пунктом 10-2 Порядку № 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, який застосовується з 01.12.2015) для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник. Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Тому аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті, в тому числі, стосовно грошового забезпечення поліцейських. Судами встановлено та не є спірним між сторонами, що позивачу у період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась, при цьому, як на підставу не нарахування та не виплати індексації відповідач посилається на відсутність спеціального механізму (підзаконного нормативного акту) для проведення індексації грошового забезпечення саме поліцейських до 2017 року. Слід зазначити, що посилання відповідача на відсутність спеціального механізму (підзаконного нормативного акту) для проведення індексації грошового забезпечення саме поліцейських до 2017 року не є обґрунтованими, оскільки відповідач мав керуватися загальними нормами Закону 1282-ХІІ та Порядку № 1078. На підставі вищевикладеного, місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність з боку відповідача протиправної бездіяльності щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року. Щодо включення сум індексації грошового забезпечення до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII). Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ (далі - Закон № 2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Частиною другою статті 19 Закону № 2017-ІІІ передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, отже механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації. При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ, та Порядку № 1078. Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року по справі № 638/9697/17. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 р. за № 669/28799 (далі Порядок № 260). Пункт 23 розділу 1 Порядку № 260, який діяв на час звільнення позивача, містив такі норми: «Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення. При цьому до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби». Також правовий висновок щодо включення до складу грошового забезпечення, з якого розраховується одноразова грошова допомога при звільненні, індексації грошового забезпечення висловлений Верховним Судом у постанові від 30 квітня 2021 року в справі № 620/561/20. Тому підлягають задоволенню вимоги щодо врахування сум індексації при нарахуванні одноразової грошової допомоги при звільненні. Стосовно доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовною вимогою про виплату вихідної допомоги при звільненні. Апеляційний суд зазначає, що спір стосується невиплати вихідної допомоги при звільненні, на яку працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про її стягнення. Указана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 травня 2022 року у справі № 200/1636/21-а, від 23 червня 2022 року у справі № 120/513/21-а, від 30 червня 2022 року у справі № 380/10174/21, від 04 серпня 2022 року у справі № 600/5478/21-а. Верховний Суд у зразковій справі № 260/3564/22 у постанові від 06 квітня 2023 року висновувався, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України. Щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018 та 2019 роки, загальною тривалістю 28 календарних днів. Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до частин першої та третьої ст. 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Закон України «Про відпустки» установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Згідно зі статтею 4 Закону України «Про відпустки установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки»). Аналогічні положення містяться в частині першій ст. 83 КЗпП України. Відповідно до частин дев`ятої, десятої та одинадцятої ст. 93 Закону №580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Аналізуючи наведені норми законодавства, вбачається, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України. З огляду на відсутність правового врегулювання питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки положеннями Закону №580-VIII і Порядком МВС №260, окружний суд дійшов правильного висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки». Так, відповідно до частини першої ст. 24 Закону України «Про відпустки» і частини першої ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. Дана правова позиція узгоджується із позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року по справі №160/10875/19. З матеріалів справи вбачається наступне. Листом від 17.02.2023 №175/26/02-23 відповідач повідомив, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 01.06.2018 року по 15.04.2019 не нараховувались та не виплачувались. Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги (серед іншого) з використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Отже, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого суду, що на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки тривалістю 28 календарних днів. Щодо надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період з 07 листопада 2015 року по 30 квітня 2018 року. Згідно статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України». Відповідно Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення». Згідно статті 22 Закону України «Про державну таємницю» залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці: форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно"; форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "цілком таємно" та "таємно"; форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності "таємно", а також такі терміни дії допусків: для форми 1 - 5 років; для форми 2 - 7 років; для форми 3 - 10 років. Допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України. Для розгляду питання про надання громадянам допуску до державної таємниці державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, де працюють, проходять службу або навчаються громадяни, оформляються документи, які надсилаються до органів Служби безпеки України. Перелік та форми таких документів, а також порядок їх надання визначаються Кабінетом Міністрів України. Надання допуску передбачає: визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією; перевірку громадянина у зв`язку з допуском до державної таємниці; взяття громадянином на себе письмового зобов`язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена; одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв`язку з його допуском до державної таємниці; ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю». У разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 30 Закону України «Про державну таємницю»). На виконання зазначених вимог закону Кабінет Міністрів України постановою від 15 червня 1994 року № 414 затвердив згадане Положення. У пункті 1 Положення №414 зазначено, що воно визначає види, розміри і порядок надання компенсації працівникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (далі - особи, які працюють в умовах режимних обмежень). Згідно з пунктом 2 Положення особам, які працюють в умовах режимних обмежень, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "особливої важливості", - 20 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "цілком таємно", - 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "таємно", - 10 відсотків. У пункті 5 Положення зазначено, що такими, які постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов`язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці. Персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки визначаються керівником відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, органу прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, де працюють ці особи (п.6 Положення). Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю. Аналогічно правовими нормами п.7 розділу ІІ Порядку №260 передбачено, що поліцейським, які проходять службу в умовах режимних обмежень та за своїми функціональними обов`язками постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом охорони державної таємниці (далі - поліцейські, які проходять службу в умовах режимних обмежень)), установлюється надбавка до посадових окладів залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "особливої важливості", - 20 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "цілком таємно", - 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "таємно", - 10 відсотків. Установлення поліцейським надбавки за службу в умовах режимних обмежень здійснюється наказом керівника органу (міжрегіонального органу) поліції на підставі мотивованих рапортів керівників структурних або відокремлених підрозділів органу поліції, погоджених з режимно-секретним підрозділом цього органу, за умови їх призначення на посаду, яку включено до номенклатури посад відповідного органу поліції, перебування на яких потребує оформлення допуску та надання доступу до державної таємниці, надання йому доступу до державної таємниці та постійної роботи із секретною інформацією або її носіями. Умови, за яких державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації можуть отримати дозвіл на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, встановлені у статті 20 Закону України «Про державну таємницю». Отже надання допуску до державної таємниці передбачає визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією. Зокрема, така необхідність виникає, якщо виконання службових/посадових обов`язків вимагає доступу до державної таємниці. Тобто, якщо обсяг функціональних обов`язків за певною посадою, зокрема в державному органі, передбачає, що під час їх виконання в особи виникне чи може виникнути необхідність доступу до державної таємниці, дана особа з огляду на таку службову необхідність повинна отримати у встановленому порядку допуск до державної таємниці відповідної форми, що відповідно до статті 22 Закону України «Про державну таємницю» залежить від ступеня секретності. Відсутність у посадової особи допуску до державної таємниці (встановленої форми) унеможливлює виконання нею посадових обов`язків, відтак і саме перебування на посаді, яка за обсягом покладених на неї завдань вимагає доступу до державної таємниці і умовою призначення на яку (перебування на якій) є наявність/необхідність оформлення допуску до державної таємниці. Робота в умовах режимних обмежень покладає на особу, якій у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов`язання та обмеження. Якщо така робота зумовлена виконанням професійних обов`язків (зокрема за відповідною посадою у державному органі), це означає, що в умовах режимних обмежень особа працює постійно, у зв`язку з чим у неї відповідно до статті 30 Закону України «Про державну таємницю» виникає право на отримання компенсації. У пункті 2 Положення зазначено, що компенсація надається у виді надбавок до посадових окладів (тарифних ставок) у відсотковому відношенні, розмір якого залежить від ступеня секретності інформації, до якої оформлено допуск. Виплата надбавки у відповідному розмірі до посадового окладу особі, яка працює в умовах режимних обмежень, здійснюється на підставі наказу керівника відповідного органу, у якому особа працює/проходить службу. Водночас умови, за яких особа має право на отримання такої надбавки, а також її розмір визначають Закону України «Про державну таємницю» та прийняте урядом на його виконання Положення. Аналіз наведених вище норм законодавства дає підстави для висновку, що положення статті 30 Закону України «Про державну таємницю», пунктів 2, 5 Положення слід розуміти так, що необхідною умовою отримання компенсації у зв`язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є наявність в особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці), а також виконання робіт/завдань та/або посадових обов`язків, які вимагають доступу до державної таємниці чи з огляду на поставлені завдання передбачають виникнення необхідності у такому доступі. При цьому колегія суддів вважає, що якщо особа отримала у встановленому порядку допуск до державної таємниці, працює, зокрема, в державному органі, і характер умов її праці, з огляду на займану посаду, передбачає режимні обмеження, пов`язані з доступом до державної таємниці, керівник відповідного органу зобов`язаний призначити їй надбавку у розмірі, визначеному Положенням, про що видати відповідний розпорядчий документ. Факт невиплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень не є і не може бути свідченням невиконання роботи, пов`язаної з доступом до державної таємниці. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка була викладена у постановах від 25.04.2018 по справі №802/74/15-а, від 07.05.2020 по справі №813/2925/18, від 27.05.2020 по справі №821/146/16 та від 28.01.2021 по справі 240/229/20. Крім того, робота в умовах режимних обмежень покладає на особу, якій у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов`язання та обмеження. Якщо така робота зумовлена виконанням професійних обов`язків (зокрема за відповідною посадою у державному органі), це означає, що в умовах режимних обмежень особа працює постійно, у зв`язку з чим у неї відповідно до статті 30 Закону № 3855-ХІІ виникає право на отримання компенсації. Висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом у постанові від 27.05.2020 по справі № 806/2056/18. В цьому випадку відповідно до інформації Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Донецькій області від 01.03.2023 №148 позивачу за період служби з 07.11.2015 до 01.05.2018 надбавка за службу в умовах режимних обмежень не нараховувалася та не виплачувалася у зв`язку з відсутністю наказів про встановлення або скасування надбавки за службу в умовах режимних обмежень. Як встановлено з матеріалів справи, позивачу надавався доступ до державної таємниці за формою два, відповідно до розпорядження Управління СБУ в Донецькій області від 30.11.2012 № 430д/Дск, що підтверджується довідкою виданою начальником режимно-секретного сектору Покровського ВП ГУНП в Донецькій області. Крім того, в листі від 06.03.2023 № П-22/12/01-2023 року відповідач вказав про те, що під час служби позивача у Красноармійському (Покровському) відділі поліції з 07 листопада 2015 року до 01 травня 2018 року він перебував на посаді старшого слідчого у складі слідчого відділу поліції, що передбачало наявність другої форми допуску, проте надати більш детальну інформацію щодо допуску, доступу до державної таємниці, відомості щодо наказів про надання та припинення доступу до державної таємниці (номери, копії наказів), копії рапортів та подань щодо встановлення та надбавки за роботу в умовах режимних обмежень наразі неможливо. У зв`язку з розпочатою російською федерацією повномасштабною війною проти України, загостренням ситуації на території Донецької області облікові форми, номенклатурні справи та документи, що знаходились на обліку режимно-секретного підрозділу, було знищено (акт знищення від 24.02.2022 №110). Вказані обставини свідчать про те, що посада, яку займав позивач, передбачала роботу в умовах режимних обмежень та 10% надбавку. Сукупність вищевказаних фактичних обставин вказує на те, що позивач мав допуск до державної таємниці, а характер його роботи передбачав роботу по забезпеченню режиму таємності, а також роботу з документами, справами, матеріальними носіями інформації, які вимагають наявність доступу до державної таємниці, а отже є підставою для отримання позивачем надбавки за роботу в умовах режимних обмежень. Доводи відповідача про відсутність правових підстав для нарахування позивачу надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за відсутності наказів про встановлення такої надбавки за займаною посадою, місцевий суд правильно вважав необґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджується той факт, що позивач мав допуск до державної таємниці, а характер його роботи передбачав роботу по забезпечення режиму таємності, а також роботу з документами, справами, матеріальними носіями інформації, які вимагають наявність доступу до державної таємниці, а отже є підставою для отримання позивачем надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби на вказаних посадах. Той факт, що у спірний період не видавалися наказ (накази) про встановлення і виплату позивачу по справі надбавку за роботу в умовах режимних обмежень не може бути свідченням невиконання позивачем роботи, пов`язаної з доступом до державної таємниці і як наслідок невиплати цієї надбавки. Посилання відповідача на те, що наявність допуску до державної таємниці у позивача під час проходження служби не тягне за собою обов`язку автоматично нарахувати та виплачувати надбавку за роботу в умовах режимних обмежень, оскільки позивач, на думку відповідача, не працював із відомостями, що становлять державну таємницю, є також неприйнятними, оскільки у разі коли особа має відповідний доступ до державної таємниці і за умовами своєї професійної діяльності працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Відповідачем жодних доказів на підтвердження правомірності власних дій (бездіяльності), які є предметом оскарження, надано не було. Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб1єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо наявності протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період з 07.11.2015 до 25.03.2020 в розмірі 10% від посадового окладу. Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обо`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, судова колегія апеляційного суду погоджується і з обраним місцевим судом способом задоволення позовних вимог. Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Слід зазначити, що ухвалою місцевого суду від 13 березня 2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом: надання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку на подання позовної заяви. Ухвалою окружного суду від 21 березня 2023 року, в тому числі, поновлено строк звернення до суду. Посилання в апеляційній скарзі на пропуск строку звернення до суду з цим позовом колегією суддів не беруться до уваги, оскільки місцевим судом такий строк поновлений позивачеві, а апеляційний суд погоджується із мотивами такого рішення, викладеними судом першої інстанції. Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року у справі № 200/998/23 - залишити без змін. Повне судове рішення - 10 жовтня 2023 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін Е. Г. Казначеєв