Ухвала КАС ВС № 200/994/23

УХВАЛА 09 жовтня 2023 року м. Київ справа № 200/994/23 адміністративне провадження № К/990/31597/23 Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В. Е., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року у справі №200/994/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ НП в Донецькій області, у якому просив: - визнати протиправним і скасувати наказ начальника ГУ НП в Донецькій області від 15 лютого 2023 року № 70 о/с у частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції; - поновити позивача на службі в поліції з 16 лютого 2023 року на посаді заступника начальника відділу поліції - начальника сектору кримінальної поліції відділу поліції № 4 Краматорського районного управління поліції ГУ НП в Донецькій області; - стягнути на користь позивача заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 16 лютого 2023 року по день ухвалення судом рішення з розрахунку розміру середньоденної заробітної плати в сумі: 632,19 грн. Крім цього, позивач просив стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі: 15 000 грн, а також допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу до Верховного Суду. Ухвалами Верховного Суду від 29 серпня 2023 року, від 12 вересня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто скаржнику. 18 вересня 2023 року касаційна скарга ОСОБА_1 повторно надійшла до Верховного Суду. За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Як і у попередньо поданих касаційних скаргах, позивач вказує на пункти 1, 3 та 4 частини 4 статті 328 КАС України, як на підстави касаційного оскарження. Слід зазначити, що скаржнику надавались ґрунтовні пояснення в ухвалах від 29 серпня 2023 року та від 12 вересня 2023 року щодо заявлених ним підстав касаційного оскарження. При цьому, касаційна скарга за змістом аналогічна попереднім. Щодо посилання на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховані правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №819/744/16, від 20 травня 2020 року №804/868/16 та не застосовано пункти 64 та 68 Положення №114. Верховний Суд повторно вказує скаржнику, що згідно з порівнянням фактичних обставин справ №819/744/16, №804/868/16 з цією справою убачається, що в усіх цих справах предметом оскарження був наказ про звільнення позивачів зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням). Водночас, у справі №804/868/16 підставою для звільнення позивача відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII, був його рапорт від 28 січня 2016 року, в якому позивач не пропонував конкретної дати припинення служби в поліції. Учинена на заяві резолюція суб`єкта, уповноваженого на звільнення позивача, також не містила ні пропозиції, ні погодження строку, з якого служба може бути припинена. Натомість як у цій справі сторони досягли згоди на звільнення з конкретної дати, оскільки волевиявлення позивача на звільнення з конкретної дати міститься у поданому ним рапорті, в свою чергу волевиявлення відповідача відображено у виданому керівником наказі про звільнення позивача. Відтак висновки Верховного Суду у справі №804/868/16 ґрунтувалися на фактичних обставинах та відповідних їм правовідносинах, які суттєво відрізняються від тих, які маємо у цій справі, що не дає підстави дійти висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень. Зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у справі №819/744/16, скаржник сам наводить рішення Верховного Суду, яке вирішено не на користь позивача, що є в даному випадку суперечливим та взаємовиключним. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, скаржник зазначає підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: щодо застосування пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ в частині звільнення зі служби в поліції за власним бажанням у сукупності з вимогами, закріпленими у статтях 1, 4 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", якими введено обмеження щодо застосування окремих норм, які регулюють трудові відносини, на період дії воєнного стану та визначено можливість розірвання трудового договору з ініціативи працівника лише у випадку існування загрози для його життя і здоров`я. Крім цього, позивач стверджує, що вказані норми визначають, що у період дії воєнного стану звільнення зі служби в поліції за власним бажанням може бути здійснене тільки при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків, якими в період воєнного стану можуть визнаватися лише ведення бойових дій у районах, у яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров`я працівника. Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Водночас, питання щодо застосування вказаної скаржником норми права не ставилося перед судом апеляційної інстанції в апеляційній скарзі, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Також в касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник вказує, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Також скаржник посилається на пункт 3 частини 3 статті 353 КАС України, відповідно до якого справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою Разом з тим, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. У відсутності обґрунтованих підстав, визначених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. За змістом пункту 2 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Позивач зазначає, що ця справа не є справою незначної складності, оскільки пов`язана зі спором щодо звільнення з публічної служби позивача (на час звільнення обіймав посаду заступника начальника відділу поліції - начальника сектору кримінальної поліції відділу поліції №4 Краматорського районного управління поліції ГУ НП в Донецькій області), який є службовою особою, що займає відповідальне та особливо відповідальне становище. На думку позивача, ця справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, однак помилково була розглянута судами у спрощеному провадженні без повідомлення учасників, чим порушено вимоги статей 12, 257 КАС України та позбавлено позивача визначених статтями 44, 47 цього Кодексу прав. Так, частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження (пункт 10 частини шостої статті 12 КАС України). За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України), а також, які через складність та інші обставини недоцільно розглядати в спрощеному позовному провадженні (частина третя статті 12 КАС України). Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу. Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. У цій справі, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки вказана справа не визначена у частині четвертій статті 257 КАС України, як справа, що розглядається виключно за правилами загального позовного провадження. Таким чином, відсутні підстави, за яких цю справу не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження. Наступною підставою оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, визначених пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Проте, якщо скаржник уважає, що судами порушено норми процесуального права, зокрема, необґрунтовано відхилено клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у касаційній скарзі скаржник має довести, що судами не було вжито заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Однак, скаржником належним чином не доведено, що суд необґрунтовано залишив поза увагою клопотання позивача. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Оскільки справа розглянута судами у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що передбачено нормами КАС України для розгляду вказаної категорії справ, Суд вважає необгрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини 3 статті 353 КАС України. З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання заявника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження Суд не вирішує. Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341, 353 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року у справі №200/994/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя В. Е. Мацедонська