Ухвала Велика Палата ВС № 204/224/21

У х в а л а 12 вересня 2023 року м. Київ Справа № 204/224/21 Провадження № 14-109цс23 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Воробйової І. А., суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В. ознайомилася з матеріалами справи за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (далі - банк) до ОСОБА_1 (далі - позичальниця) про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою банку на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року і в с т а н о в и л а : у січні 2021 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення 170 127,34 грн заборгованості за кредитним договором. Мотивував вимогу так: - 18 вересня 2019 року банк уклав із позичальницею кредитний договір № 22034000169163 (далі - кредитний договір). Згідно з його умовами позичальниця отримала 144 535,22 грн у тимчасове платне користування на споживчі потреби. Строк кредитування становив 60 місяців із кінцевою датою повернення кредиту - до 18 вересня 2024 року. Сторони передбачили щомісячну комісію за обслуговування кредиту та процентну ставку за користування кредитом, яка є фіксованою і складає: на строкову заборгованість за кредитом - 0,001 % річних, на прострочену заборгованість - 56,0 % річних; - позичальниця зобов`язання за кредитним договором належно не виконала. Її заборгованість за цим договором станом на 1 грудня 2020 року становила 170 127,34 грн і складалася із: 139 753,63 грн залишку кредиту; 38,19 грн залишку прострочених відсотків; 30 335,52 грн прострочених комісій. 25 жовтня 2021 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська ухвалив рішення про часткове задоволення позову: стягнув із позичальниці 139 791,82 грн заборгованості за кредитним договором, із яких: 139 753,63 грн - залишок простроченого кредиту; 38,19 грн - залишок прострочених відсотків; у задоволенні решти вимог відмовив. Мотивував рішення так: - позичальниця зобов`язання за кредитним договором належно не виконала. Тому станом на 1 грудня 2020 року утворилася заборгованість, яку слід стягнути на користь банку, а саме невиплачену частину кредиту та заборгованість за відсотками за користування кредитом; - відсутні підстави для задоволення вимоги про стягнення 30 335,52 грн заборгованості за простроченими комісіями, оскільки комісію банк нарахував позичальниці за дії, вчинені на власну користь. 14 квітня 2022 року Дніпровський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін заочне рішення суду першої інстанції. Погодився з мотивами останнього. 5 травня 2022 року банк звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення місцевого суду змінити, стягнувши з позичальниці 170 127,34 грн заборгованості за кредитним договором, яка складається зі 139 753,63 грн залишку кредиту, 38,19 грн залишку прострочених відсотків, 30 335,52 грн залишку прострочених комісій, а також 2 551,91 грн судового збору. Мотивував скаргу так: - згідно з Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 25 вересня 2018 року № 103, касовим обслуговуванням визнається надання послуг з приймання, видачі та обміну готівки на підставі ЄДБО та вимог цієї Інструкції; - така форма витрат як плата за розрахунково-касове обслуговування (далі - РКО) кредиту існує, а її розмір визначає кожний банк (фінансова установа) самостійно; - оскаржена комісія передбачена у пункті 1.2 і розділі 4 стовпчика 8 Графіку платежів і стосується одного платежу - за РКО. Інших періодичних комісійних платежів за додаткові та супутні послуги (за ведення рахунку, за надання кредиту) Графік платежів (стовпчики 7-9) і кредитний договір не передбачають; - згідно з підпунктом 6.9.3 пункту 6.9 «Загальні умови кредитування» розділу 6 «Умови надання споживчих кредитів» Універсального договору банківського обслуговування клієнтів-фізичних осіб у банку (версії 13.0) (далі - УДБО), який був чинним на момент укладення кредитного договору, банк здійснює обслуговування кредиту (здійснює надування про дати сплати заборгованості за кредитом та суму заборгованості шляхом направлення SMS-повідомлень; вносить зміни до графіку погашення у випадку здійснення клієнтом часткового дострокового погашення кредиту; за письмовою вимогою клієнта надає оновлений графік погашення або інформацію про залишок заборгованості тощо) та стягує плату за обслуговування такого кредиту у вигляді щомісячної комісії; - оскільки комісія стягується за РКО, то ці послуги не можна зводити до інформування про дату сплати чергових платежів і про стан заборгованості позичальника за кредитом. Вони включають й інші послуги, визначені затвердженою постановою Правління Національного банку України 21 січня 2004 року № 22 Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція № 22) та договором; - частина перша статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» зобов`язує кредитодавця безоплатно повідомляти споживачеві інформацію про поточний розмір його заборгованості, давати виписку на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць. Банк не обмежував позичальницю в отриманні вказаних безоплатних послуг. Порядок їхнього надання вона знала із УДБО; - закон не забороняє банкам надавати клієнтам платні послуги, які знаходяться поза регулюванням частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», зокрема, послуги з РКО, а також з інформування клієнта про стан заборгованості у випадках, які не належать до безоплатних (наприклад, частіше одного разу на місяць). 26 травня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження у справі за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17, від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року в справі № 201/10403/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року в справі № 467/555/19, від 15 квітня 2020 року в справі № 333/3246/15, від 16 вересня 2020 року в справі № 617/1552/15-ц, від 18 серпня 2021 року в справі № 761/25669/15-ц, від 10 вересня 2021 року в справі № 283/767/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2021 року в справі № 405/4719/16, Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року в справі № 6-1746цс16, від 2 грудня 2015 року в справі № 6-1341цс15). 23 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою справу призначив до судового розгляду. 19 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. 10 травня 2023 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою прийняв до свого провадження та призначив до розгляду справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 31 липня 2023 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу так: - згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (близькі за змістом висновки сформулював у постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21, від 8 лютого 2023 року у справі № 168/349/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21); - однак Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 172/410/21 зробив інший висновок: оскільки Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за РКО, то передбачені пунктом 1.2 і розділом 4 кредитного договору умови щодо нарахування такої комісії не є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Ці умови слід розглядати як такі, що створили юридичні наслідки для сторін правочину. Вказане не суперечить висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, з огляду на те, що у справі № 172/410/21 у кредитному договорі передбачена щомісячна комісія за РКО, оплатність якої прямо визначена Законом України «Про споживче кредитування». Тоді як у справі № 496/3134/19 позичальнику було встановлено плату саме за надання інформації щодо кредиту, тобто за послуги, які на підставі частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» банк має безоплатно надавати один раз на місяць на вимогу споживача; - формування у практиці Верховного Суду різних підходів щодо застосування положень частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» може мати наслідком спрямування всієї судової практики у справах, що виникають із кредитних правовідносин, у помилкове русло; - слід вирішити виключну правову проблему й уточнити висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. Зазначена проблема полягає у тому, чи є умови кредитного договору щодо нарахування комісії за обслуговування кредиту (за РКО) за вказаних обставин оспорюваними або нікчемними. Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу слід повернути на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики (частина п`ята статті 403 ЦПК України). Якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розглядусправи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати (частина шоста статті 404 ЦПК України). Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключну правову проблему, як правило, слід оцінювати з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє те, що певна проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням питання, щодо якого постає проблема. А з погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати: - відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект); - відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект). Велика Палата Верховного Суду вважає, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не обґрунтував наявність у цій справі виключної правової проблеми. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (див. постанови від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 25)). Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі (а) за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи (б) за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи (в) за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 29)). З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 31)). Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, стосувався встановлення у договорі про споживчий кредит плати у вигляді комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що для кваліфікації умови цього договору як оспорюваної чи нікчемної має значення не назва комісії, а її зміст, тобто перелік дій банку, за які він цю комісію передбачив (пункти 19, 33 постанови). Вказане однаково стосується й установленої у кредитному договорі у справі № 204/224/21 комісії за обслуговування кредиту (підпункти 1.2, 2.1 цього договору), до якої, ймовірно, включена плата за РКО. Зміст такої плати (комісії) Закон України «Про споживче кредитування» не розкриває. Затверджена постановою Правління Національного банку України 21 січня 2004 року № 22 Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка була чинною на час укладення кредитного договору з позичальником у справі № 204/224/21, передбачала, що «розрахунково-касове обслуговування - надання банком клієнту на підставі укладеного між ними договору послуг, які пов`язані з переказом коштів з/на рахунку(ок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором, форму та зміст якого банк розробляє самостійно» (абзац сорок перший пункту 1.4 глави 1 Інструкції № 22). Однак, із 1 серпня 2022 року Інструкція № 22 втратила чинність. Крім того, під час дії Інструкції № 22 Правління Національного банку України постановою від 25 вересня 2018 року № 103 затвердило Інструкцію про порядок організації касової роботи банками та проведення платіжних операцій надавачами платіжних послуг в Україні (далі - Інструкція № 103). ЦяІнструкція теж була чинною на час укладення кредитного договору, якого стосується справа № 204/224/21, та мала тоді назву «Інструкція про ведення касових операцій банками в Україні». У ній немає терміну «розрахунково-касове обслуговування, а поняття «касове обслуговування» в Інструкції № 103 охоплює виключно надання послуг з приймання, видачі та обміну готівки на підставі ЄДБО (Єдиного договору банківського обслуговування та надання інших послуг Національним банком України) та вимог цієї Інструкції (підпункт 13 пункту 4 розділу І Інструкції № 103). Інструкція про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг (далі - Інструкція № 163), затверджена постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 163, також не оперує терміном «розрахунково-касове обслуговування». Використовує термін «платіжна послуга з обслуговування рахунку», а ті, хто її надають, позначаються терміном «надавачі платіжних послуг з обслуговування рахунку» (підпункт 1 пункту 2 розділу І Інструкції № 163). За обставинами справи № 496/3134/19 комісія за обслуговування кредитної заборгованості включала, зокрема, плату за надання інформації про стан кредиту. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що така комісія є нікчемною. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту й одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (пункт 31.25 постанови). Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої і другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (пункт 31.29 постанови). У справі № 204/224/21 за умовами кредитного договору (підпункт 1.1) встановлені такі обов`язки позичальниці: (а) повернути кредит; (б) сплатити проценти за користування ним; (в) сплатити «комісії, що передбачені цим договором»; (г) здійснити «всі інші платежі за кредитом у встановлених цим договором розмірах і строках». За змістом пункту 2.2 кредитного договору щомісячна комісія за обслуговування кредиту (144 535,52 грн) становить: з 18.09.2019 по 17.01.2021 - 3% від суми кредиту; з 18.01.2021 по 17.04.2022 - 2,5 % від суми кредиту; з 18.04.2022 по 17.07.2023 - 1,5 % від суми кредиту; з 18.07.2023 по 18.09.2024 - «925 %» від суми кредиту. Термін «щомісячна комісія за обслуговування кредиту» згадується у договорі також у підпункті 2.1, за змістом якого її сплата здійснюється разом із погашенням заборгованості за кредитом і сплатою процентів за користування ним у вигляді щомісячних ануїтетних (рівномірних) платежів. Склад такої комісії у договорі прямо не визначений. Натомість у пункті 4 кредитного договору «Графік платежів / розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної річної процентної ставки за цим договором» серед «платежів за додаткові та супутні послуги» вказане, зокрема, «розрахунково-касове обслуговування». У паспорті споживчого кредиту від 11 вересня 2019 року (а. с. 58) комісія за обслуговування кредиту визначена з розрахунку 252 000,00 грн кредиту так: з 1 по 15 місяць - 7560,00 грн, з 16 по 30 місяць - 6300,00 грн, з 31 по 45 місяць - 3780,00 грн, з 46 по 60 місяць - 2331,00 грн). Крім того,у підпункті 6.9.3 пункту 6.9 УДБО (а. с. 69-70), на який звертає увагу скаржник, відсутня інформація про включення РКО до щомісячної комісії за обслуговування кредиту. Так само немає інформації про склад цієї комісії у пункті 6.12.6 УДБО. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 31 липня 2023 року не висловив незгоду з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. Фактично просив сформулювати висновок для ще одного різновиду комісії за обслуговування кредиту (підпункти 1.2, 2.1 кредитного договору), склад якої у цьому договорі прямо не визначений і може потребувати додаткового тлумачення. Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 31 липня 2023 року звернув увагу на викладений у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 172/410/21 висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, який, на думку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, не узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. Отже, справи № 496/3134/19 і № 204/224/21 стосуються одного виду банківської комісії - за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості), - однак, можливо, з різним змістом, виходячи з умов кредитних договорів і УДБО (зокрема з обов`язку позичальниці у справі № 204/224/21 сплатити на користь банку як комісії, так й інші платежі, передбачені відповідним договором (підпунктом 1.1), і включення у його пункті 4 РКО до платежів за додаткові та супутні послуги банку). Питання відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 172/410/21, може вирішити Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, який передав справу № 204/224/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. З огляду на вказанерозгляд нею цієї справи є недоцільним. Тому справу слід повернути для продовження розгляду до Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду. Керуючись частиною першою статті 260, частиною другою статті 261, частиною шостою статті 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду у х в а л и л а :

1. Справу за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року повернути на розгляд Верховному Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

2. Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. А. Воробйова Судді: О. О. БанаськоС. Ю. Мартєв Ю. Л. ВласовК. М. Пільков І. В. Григор`єваО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаІ. В. Ткач Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук І. В. ЖелєзнийВ. Ю. Уркевич С. І. КравченкоЄ. А. Усенко Г. Р. КретН. В. Шевцова Відповідно до частини третьої статті 415 ГПК України ухвалу оформив суддя Гудима Д. А.