Постанова Волинський апеляційний суд № 161/12276/22

Справа № 161/12276/22 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М. Провадження № 22-ц/802/878/23 Доповідач: Матвійчук Л. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 жовтня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Матвійчук Л. В., суддів - Здрилюк О. І., Федонюк С. Ю., з участю секретаря судового засідання Губарик К. А., представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2023 року, В С Т А Н О В И В: У вересні 2022 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що з відповідачем ОСОБА_2 з 21 серпня 1998 року перебувала у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2014 року між ним був розірваний. Позивач зазначала, що у період шлюбу та за спільні кошти ними згідно договору купівлі-продажу від 05 грудня 2005 року було придбано у спільну сумісну власність житловий будинок вартістю 150 000 грн, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, під час оформлення договору за будинок було сплачено 30 000 грн, а залишок у розмірі 120 000 грн мав бути сплачений одним платежем в термін до 15 грудня 2005 року. 06 грудня 2005 року між нею та Акціонерним поштово-пенсійним банком (далі АППБ) «Аваль» був укладений кредитний договір № 014/1102/21894, згідно умов якого банк надав їй кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 20 000 доларів США для придбання вказаного будинку з терміном погашення до 05 грудня 2025 року і цього ж дня був укладений іпотечний договір, предметом якого є зазначений житловий будинок. 06 грудня 2005 року між АППБ «Аваль» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір поруки, згідно умов якого він зобов`язався відповідати перед банком за її зобов`язаннями, які виникають з умов кредитного договору №014/1102/21894 від 06 грудня 2005 року. 26 грудня 2005 року між нею та Волинським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи (далі ВРУ ДСФУ) «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» був укладений договір № 536 про надання часткової компенсації відсоткової ставки комерційних банків, яка згідно розрахунку становить 149 349 грн 06 коп. Постановою Волинського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у справі № 161/5448/18 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за нею та відповідачем ОСОБА_2 за кожним право власності на 1/2 частину житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою суду встановлено, що одержані нею за кредитним договором кошти, були використані в інтересах сім`ї забезпечення сім`ї житлом, а тому цей договір створює обов`язки і для відповідача ОСОБА_2 . Позивач також вказувала, що після розірвання шлюбу у період з 01 листопада 2017 року по 03 серпня 2022 року на виконання умов кредитного договору № 014/1102/21894 від 06 грудня 2005 року нею сплачено на погашення кредиту кошти у розмірі 20 406,98 доларів США. При цьому, ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» відповідно до умов договору № 536 від 26 грудня 2005 року їй компенсовано 5 316,27 доларів США. Оскільки вона самостійно виконала спільні з відповідачем зобов`язання, тому вважає, що відповідач повинен компенсувати їй половину сплачених грошових коштів, а саме 7 545,36 доларів США, що на час звернення до суду у гривневому еквіваленті становить 275 933 грн 82 коп. Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_4 просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти у розмірі 7 545,36 доларів США, а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2023 року позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 7 545,36 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 275 933 грн 82 коп. в порядку зворотної вимоги (регресу) по виконанню зобов`язань за кредитним договором №014/1102/21894 від 06 грудня 2005 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_4 ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення правильним по суті та справедливим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 серпня 1998 року, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2014 року між ними був розірваний (а.с.157). 05 грудня 2005 року між ОСОБА_5 та позивачем ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу будинку з розстроченням платежу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12). Згідно умов цього договору ОСОБА_5 передає, а ОСОБА_4 приймає у власність зазначений житловий будинок, вартість якого визначена у розмірі 150 000 грн. Під час оформлення договору покупець сплатила продавцю 30 000 грн, а залишок у розмірі 120 000 грн мав бути сплачений одним платежем в термін до 15 грудня 2005 року з одночасним підтвердженням цього факту заявою продавця, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально (п. 3.1.1. договору) (а.с.12). 06 грудня 2005 року між позивачем ОСОБА_4 та АППБ «Аваль» був укладений кредитний договір № 014/1102/21894, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 20 000 доларів США для придбання вказаного житлового будинку з терміном погашення до 05 грудня 2025 року (а.с.10-11). Цього ж дня, з метою забезпечення виконання умов кредитного договору між АППБ «Аваль» та позивачем ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір, предметом якого є згадане нерухоме майно. Також 06 грудня 2005 року між АППБ «Аваль» та відповідачем ОСОБА_6 був укладений укладено договір поруки, згідно умов якого поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання перед кредитором відповідати за зобов`язання боржника ОСОБА_4 , які виникають з умов кредитного договору № 014/1102/21894 від 06 грудня 2005 року, в повному обсязі цих зобов`язань. Зазначені обставини встановлені постановою Волинського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року (а.с.5-9), а тому відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Судом також встановлено, що 26 грудня 2005 року між позивачем ОСОБА_4 та ВРУ ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» був укладений договір № 536 про надання часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків. Згідно умов цього договору часткова компенсація визначається у розмірі півтори облікової ставки НБУ, що діє на день укладення кредитного договору і становить 9,5%, а згідно із доданим розрахунком прогнозованого розміру компенсації становить 149 349 грн 06 коп. (а.с.13-14). Постановою Волинського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за кожним право власності на 1/2 частину житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5-9). Вказаним судовим рішенням констатовано, що одержані позивачем грошові кошти за укладеним під час шлюбу кредитним договором №014/1102/21894 від 06 грудня 2005 року сторони по справі витратили в інтересах сім`ї, а саме на придбання житлового будинку, тобто забезпечення сім`ї житлом, а тому цей договір створює обов`язки і для відповідача ОСОБА_2 . Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частиною 4 ст. 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя. Внаслідок придбання подружжям квартири у позику боргові зобов`язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той з подружжя, який підписав договір. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. При вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном. Згідно з ч. 1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав спільне зобов`язання, то він у порядку ч. 1 ст. 544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц. Як встановлено судом першої інстанції, у період з листопада 2017 року по серпень 2022 року позивач ОСОБА_4 сплатила на погашення кредиту та відсотків за ним грошові кошти у розмірі 20 406,98 доларів США, що підтверджується копіями квитанцій (а.с.21-52). Остаточний розрахунок за вказаним договором здійснено 03 серпня 2022 року, що підтверджується довідкою про операції за кредитом, виданої АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 16 серпня 2022 року (а.с.15-18). Наведене свідчить, що позивач за особисті кошти сплатила боргове зобов`язання на суму 20 406,87 доларів США. Вказана обставина також підтверджується наданими АТ «Райффайзен Банк Аваль» згідно ухвали Волинського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року про витребування доказів копіями квитанцій на 86 аркушах. Ухвалою суду витребовувалася інформація про сплачені за період з січня 2015 року по момент остаточного внесення коштів на виконання кредитного договору №014/1102/21894 від 06 грудня 2005 року кошти окремо ОСОБА_4 та окремо ОСОБА_2 . Однак серед вказаних копій квитанцій за згаданий період відсутня інформація щодо погашення боргу ОСОБА_2 , а представником відповідача ОСОБА_3 не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували цю обставину, що спростовує доводи її апеляційної скарги про те, що відповідачем також погашався борг за вказаний період за кредитним договором № 014/1102/21894 від 06 грудня 2005 року. Разом з тим, з довідки про виплачену часткову компенсацію відсоткової ставки комерційних банків, виданої ВРУ ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», вбачається, що відповідно до договору №536 від 26 грудня 2005 року позивачу ОСОБА_4 за період з 01 листопада 2017 року по 15 серпня 2022 року було компенсовано 145 167 грн 93 коп., що еквівалентно 5 316,27 доларів США (а.с.53). Ураховуючи вказану обставину, сума сплаченого ОСОБА_4 боргового зобов`язання, за мінусом компенсованих ВРУ ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» коштів, становить 15 090,71 доларів США, а тому позивач відповідно до положень ч. 1 ст. 544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до ОСОБА_2 у відповідній частині. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_4 підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 7 545,36 доларів США, що становить половину сплаченого останньою за особисті кошти боргового зобов`язання, взятого за час шлюбу в інтересах сім`ї для придбання нерухомого майна. Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про задоволення позову ОСОБА_4 є законним та обґрунтованим. Наведені представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в апеляційній скарзі доводи про те, що позивач ОСОБА_4 ще у 2015 році дізналася про порушення свого права коли вперше звернулася до суду з позовною заявою про поділ майна подружжя, яка в подальшому була залишена без розгляду і мала можливість поділити не тільки права на будинок, а і зобов`язання за кредитом, однак таким правом не скористалась, а з цим позовом до суду звернулася лише у вересні 2022 року, тобто із пропуском трирічного строку позовної даності, що не врахував суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення, є безпідставними. Частиною 1 ст. 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно з частинами 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Як встановлено судом першої інстанції та слідує з постанови Волинського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у справі №161/5448/18 між вказаними сторонами про поділ майна подружжя, відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі зазначив, що суд дійшов помилкового висновку, що тільки позивач ОСОБА_4 на даний час має зобов`язання за кредитним договором, чим визнавав, що також зобов`язаний сплачувати кошти за кредитним договором. Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, останній платіж за кредитним договором позивач ОСОБА_4 здійснила у серпні 2022 року, чим виконала солідарний обов`язок щодо повернення кредиту, який був взятий в інтересах сім`ї на придбання нерухомості і з цього часу у неї виникло право згідно з ч. 1 ст. 544 ЦК України на зворотну вимогу (регрес) до відповідача у рівній частці. При цьому до суду з позовом ОСОБА_4 звернулася у вересні 2022 року, тобто в межах позовної давності, визначеної законом. Крім того, не приймаються до уваги покликання представника відповідача, що станом на 19 листопада 2018 року заборгованість по кредитному договору становила 12 683,53 доларів США та упродовж усього часу кредитування позивач отримувала компенсацію відсотків в доларах США, навіть коли кредит сплачував ОСОБА_2 , оскільки предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів в порядку регресу з відповідача у розмірі 7 572,44 доларів США, що є половиною загальною суми заборгованості (15 090,71 доларів США) сплаченої позивачем самостійно, за мінусом компенсованої частини ВРУ ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» у розмірі доларів США (20 406,98 - 5 316,27), що було враховано судом першої інстанції. При цьому свого розрахунку чи доказів сплати відповідачем грошових коштів на виконання умов кредитного договору стороною відповідача не було надано. Твердження представника відповідача, що відповідно до наданих банком квитанцій за період з 15 березня 2016 року по 14 вересня 2017 року кошти на погашення кредиту вносив ОСОБА_2 , оскільки хоча і платником зазначено ОСОБА_4 , але підписи на квитанціях належать відповідачу, не заслуговують на увагу, оскільки позовні вимоги стосуються сплати кредиту за період з 01 листопада 2017 року по 03 серпня 2022 року. За таких обставин, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, спростовуються вищенаведеними висновками суду першої інстанції, встановленими у справі обставинами і не впливають на законність рішення суду. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди представника відповідача з висновками суду першої інстанції, є подібними доводам, які викладені у відзиві на позовну заяву, мотивована відповідь на які надана судом першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2023 року у цій справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий-суддя Судді: