Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/2162/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7062/23 Справа № 185/2162/23 Суддя у 1-й інстанції - Шаповалова І.С. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 жовтня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Барильської А.П., суддів: Зайцевої С.А., Максюти Ж.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, - ВСТАНОВИЛА: У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля") про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він протягом тривалого часу перебував у трудових відносинах з відповідачем, з яких 15 років та 11 місяців працював з повним робочим днем під землею, у шкідливих умовах праці. 09 серпня 2016 року позивача було звільнено із займаної посади за ч.2 ст.40 КЗпП України. Згідно з довідками МСЕК від 08 грудня 2016 року, серії 12ААА №073302 та серії 12ААА №044000 позивачу первинно за професійним захворюванням встановлено 3 групу інвалідності та сукупно 55 відсотків втрати професійної працездатності. 17 грудня 2019 року довідками МСЕК серії 12ААА №057218 та серії 12ААБ №625334 йому повторно встановлено 3 групу інвалідності та 60 відсотків втрати професійної працездатності, безстроково. Посилаючись на те, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, позивач втратив своє здоров`я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує постійний фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги, поганий сон, тривожність, стрес, депресія та негативні зміни у його житті є незворотними, а тому просив суд стягнути з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я у розмірі 241000 грн, без урахування утримань з цієї суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, 110 000 грн без відрахування податків та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання судових витрат (а.с.111-113). В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції змінити зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача у зв`язку з ушкодженням здоров`я до 60000 грн, розстрочивши виконання судового рішення на два місяці рівними частинами, з граничною щомісячною виплатою в останній робочий день місяця. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам. Вказували, що позивач не надав жодного доказу, що звертався до відповідача з письмовою заявою щодо направлення його на позачерговий медичний огляд у зв`язку з погіршенням стану його здоров`я, пов`язаного з умовами праці, чи ініціював переведення на іншу роботу. Зазначали, що вони забезпечили позивача спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту та створили безпечні та нешкідливі умови праці у рамках існуючої технології видобутку вугілля. Зазначали, що судом першої інстанції не визначено відсутність інших хвороб, що впливають на фізичні страждання позивача, виключаючи всі обставини на які посилається позивач у своїй позовній заяві (а.с.117-123). Позивач своїм правом, передбаченим ст.360 ЦПК України, не скористався. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову становить 241000 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 з 29 травня 2000 року по 09 серпня 2016 року працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». 09 серпня 2016 року ОСОБА_1 був звільнений у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи, за п.2 ст.40 КЗпП України. З акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 24 листопада 2016 року вбачається, що позивачу встановлений діагноз: радикулопатія попереково - крижова L5 -S1 та шийна С6, С7, С8 з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим, м`язово-тонічним і периферичним нейросудинним синдромами з вазомоторно - трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечелопаткового періартрозу з гіпотрофією м`язів плечового поясу (ПФ другого ст.), остероартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ другого ст.) і колінних (ПФ другого ст.) суглобів; хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії, пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії, група А, ЛН першого - другого ступеня; нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху). Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм хворого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту тощо. Осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи не встановлено через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурних підрозділів та керівників дільниць. Згідно з довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12ААА №044000 від 08 грудня 2016 року позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності та 55% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі 40 % - радикулопатія з ДПП, 10% - ХОЗЛ, 5% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, необхідність постійного лікування та реабілітації, наявність вимушених змін у житті позивача у зв`язку з професійним захворюванням, вирішив, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 110000 грн відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у зв`язку з професійним захворюванням, з огляду на наступне. Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. З аналізу змісту ст. 1167 ЦК України вбачається, що підставами відповідальності за завдану моральну шкоду є наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина останнього. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. У відповідності до статті 4 Закону України "Про охорону праці" державна політика в області охорони праці, базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 надано належні та допустимі докази втрати ним професійної працездатності у загальному розмірі 55% та встановлення 3 групи інвалідності. Суд першої інстанції, на підставі медичних документів, правильно визначив, що позивачу була заподіяна моральна шкода через погіршення стану його здоров`я у зв`язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці, його страждання носять постійний характер, а його здоров`я зазнало незворотні зміни, він втратив працездатність, та вимушений постійно проходити медичні обстеження, лікувальні процедури, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, внаслідок чого переносить моральні страждання, та доводи апеляційної скарги в частині відсутності підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди є хибними. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України в пункті 13 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року №4 з подальшими змінами та доповненнями. У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). При визначені розміру компенсації позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров`я, в результаті шкідливих і тяжких умов праці, судом врахована ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили. При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд в повній мірі врахував роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, суд врахував характер отриманого професійного захворювання, тривалий стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 65% ,третю групу інвалідності, стан здоров`я , тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Так, суд встановив, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивач відчуває моральні страждання, внаслідок чого вимушений постійно лікуватися та переносити фізичні та моральні страждання. У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості, колегія суддів не бере до уваги з вищенаведених підстав. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що вони в повному обсязі виконували обов`язки, щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача. Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Однак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо не утримання податків із суми відшкодування моральної шкоди позивачу, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині приймаються до уваги. Так, відповідно до Закону №466 внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року). До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом № 466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України). Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи - платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Оскільки станом на 01 січня 2023 року розмір мінімальної заробітної плати становить 6 700 грн, а сума стягнутої судом моральної шкоди в розмірі 110 000 грн буде перевищувати чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати (6 700 х 4 = 26 800 грн), суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що розмір моральної шкоди підлягає стягненню без урахування утримання з нього обов`язкових податків і зборів. Посилання суду першої інстанції на висновок Верховного Суду, який викладено у постанові від 21 червня 2022 року у справі №599/645/21, про те, що оскільки моральну шкоду завдано подією, яка відбулася до набрання чинності новою редакцією підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (первинна довідка МСЕК від 13 грудня 2018 року), підлягає застосуванню правовий висновок Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №180/683/13-ц, згідно якого не підлягають оподаткуванню суми, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, заподіяних платникові податків внаслідок спричинення шкоди здоров`ю, є помилковим з огляду на наступне. Так, у вищезгаданій справі №599/645/21, АТ «Українська залізниця» у листопаді 2021 року оскаржило до Верховного Суду судові рішення та в касаційній скарзі також посилалося, зокрема, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. За результатами розгляду цієї касаційної скарги Верховний Суд зробив висновки про те, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю. Враховуючи те, що у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом, спір стосувався відшкодування моральної шкоди, завданої платникам податків (батькам) внаслідок смерті їхнього сина, тобто відшкодування шкоди найвищого ступеня, заподіяної життю та здоров`ю, тому Верховний Суд виснував, що зміни в податковому законодавстві не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам внаслідок смерті їхнього сина. Отже, у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21) викладено висновок про застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам, згідно з яким такі суми не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку. У даній справі предметом позовних вимог є відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я саме позивачу внаслідок професійного захворювання, проте висновки Верховного Суду у постанові від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21) викладені щодо оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам. У зв`язку з викладеним, суд першої інстанції, на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України, помилково застосував висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21. Прохальна частина апеляційної скарги про розстрочення виконання судового рішення на два місяці рівними частинами з граничною щомісячною виплатою в останній робочий день місяця, не може бути прийнята до уваги. Колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що чинне законодавство визначає, що питання про відстрочку або розстрочку виконання може вирішуватися судом у порядку ст. 267 ЦПК України судом, який ухвалив рішення або після відкриття виконавчого провадження. Відповідно до статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Враховуючи викладене, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - змінити, зазначивши, що сума моральної шкоди підлягає стягненню з утриманням податків та зборів, згідно чинного законодавства України. В іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» задовольнити частково. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2023 року змінити, зазначивши, що сума моральної шкоди підлягає стягненню з утриманням податків та зборів, згідно чинного законодавства України. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий: А.П. Барильська Судді: С.А. Зайцева Ж.І. Максюта