Постанова 4803 № 180/83/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4901/24 Справа № 180/83/24 Суддя у 1-й інстанції - Нанічкіна Н.М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів Барильської А.П., Макарова М.О. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 та акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 березня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я, - в с т а н о в и л а: У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі АТ «Марганецький ГЗК») про стягнення моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, мотивуючи його тим, що він протягом тривалого часу перебував у трудових відносинах з відповідачем та під час роботи на підприємстві із ним трапився нещасний випадок. Зазначав, що після нещасного випадку він перебував на лікуванні з діагнозом сполучена травма на виробництві, ЗЧМТ, СГМ, синдром ВСД по гіпертонічному типу, судорожний синдром в анамнезі, амністатичний синдром, цервікокраніалгія, м`язово-тонічний синдром, порушення в шийному рівні. Вказував, що довідкою МСЕК від 17 травня 2017 року йому первинно було встановлено 3 групу інвалідності та 45% втрати працездатності. В подальшому він проходив переогляди. Посилаючись на те, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він отримав травму, внаслідок якої зазнав невідновного ушкодження здоров`я, та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він відчуває фізичний біль та ускладнення рухів,вимушений проходити постійні огляди та лікування, що призводить до істотного порушення душевної рівноваги, викликає постійний стрес та депресію, відчуття тривоги та дратівливості, негативні зміни у його житті є незворотними, а тому просив суд стягнути з АТ «Марганецький ГЗК» в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, внаслідок виконання трудових обов`язків, 130 000 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 березня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Марганецький ГЗК» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 90 000 грн. з утриманням податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з АТ «Марганецький ГЗК» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «Марганецький ГЗК» судовий збір на користь держави в розмірі 1 211,20 грн. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду, стягнувши з відповідача 130 000 грн. без утримання податків та зборів та стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що 90 000 грн., що стягнуто судом з відповідача, не відповідає спричиненій йому моральній шкоді та стражданням, які він переживає через втрату здоров`я у зв`язку із отриманням травми. Крім того, саме 15 000 грн. витрат на правову допомогу підлягають до стягнення. В апеляційній скарзі відповідач АТ «Марганецький ГЗК», посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що склад правопорушення у діях відповідача відсутній. Причиною нещасного випадку є особиста необережність позивача. Позивач навіть після отриманої виробничої травми не був позбавлений можливості працювати. Також судом не було враховано майновий стан позивача та того факту, що відшкодування моральної шкоди не повинно призводити до збагачення. 05 червня 2024 року ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив апеляційну скаргу АТ «Марганецький ГЗК» залишити без задоволення, а його апеляційну скаргу задовольнити. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову становить 130 000 грн. та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Встановлено судом першої інстанції та це підтверджується матеріалами справи, що позивач З ОСОБА_2 знаходився у трудових відносинах з АТ «Марганецький ГЗК», зокрема, працював підземним гірником очисного забою 6 розряду. 21 січня 2017 року ОСОБА_1 отримав травму на виробництві. Згідно з актом 2/1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, форми Н-1, затвердженим 16 лютого 2017 року, 21 січня 2017 року у другу зміну близько 15-00 години, ОСОБА_1 із іншими працівниками вирушили на вихід із забою. ОСОБА_1 повідомив, що йому потрібно відлучитися з фізіологічної необхідності, після чого спустився на 1 південний конвеєрний штрек. Пройшовши близько двох метрів по 1 південному конвеєрному штреку, спіткнувся, потрапив між верхньою і нижньою конвеєрними стрічками. Його виявили лежачим між верхньою та нижньою стрічками конвеєру ЛК-58 біля стійки роликоопори в 5 метрах від бункера 6 східного штреку без свідомості. Після чого його було доставлено до КЗ «Марганецька ЦМЛ» ДОР». Причинами настання нещасного випадку є: основна технічна, незадовільний технічний стан транспортних засобів (конвеєра). Супутні організаційні: невиконання вимог інструкції з охорони праці; невиконання посадових обов`язків. Діагноз: закрита травма грудної клітини, закрита травма живота, травма селезінки з її розривом, черепно-мозкова травма, струс головного мозку. Особи, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці: підземний гірник очисного забою 6 розряду ОСОБА_1 , який не подбав про особисту безпеку, чим порушив п.1.4 інструкції з охорони праці ОТ-ОШ-01-16 для підземного гірника очисного забою; гірничий майстер дільниці конвеєрного транспорту шахти №14/15 ПАТ «МГЗК» ОСОБА_3 , який не здійснював огляд гірничих виробок та конвеєрних ліній; виконуючий обов`язки заступника начальника дільниці конвеєрного транспорту з механічної частини шахти №14/15 ПАТ «МГЗК» ОСОБА_4 , який не здійснював нагляд за станом захисних пристроїв на конвеєрних лініях; начальник дільниці конвеєрного транспорту шахти №14/15 ПАТ «МГЗК» ОСОБА_5 , який не забезпечив дотримання встановлених норм експлуатації обладнання, апаратури, приладів, інструменту, комунікацій, будівель і споруд відповідно до вимог нормативних актів з охорони праці; головний інженер шахти №14/15 ПАТ «МГЗК» ОСОБА_6 , який не здійснював контроль за технічним станом обладнання; начальник шахти №14/15 ПАТ «МГЗК» ОСОБА_7 , який не забезпечив дотримання персоналом цеху вимог правил, норм та інструкції з охорони праці. Первинним оглядом МСЕК від 17 травня 2017 року ОСОБА_1 встановлено втрату працездатності у розмірі 45% та третю групу інвалідності. Оглядом МСЕК повторним від 20 липня 2023 року ОСОБА_1 продовжено втрату працездатності у розмірі 45% та третю групу інвалідності . Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що через нещасний випадок на виробництві позивач втратив професійну працездатність, вимушений систематично лікуватися та докладати додаткових зусиль для організації свого життя, тобто йому завдано моральної шкоди та дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення моральної шкоди в розмірі 90 000 грн. з утриманням податків та інших обов`язкових платежів та 3 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно зі статтею 3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Частинами першою та третьою статті 13 Закону України Про охорону праці передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У пунктах 9,13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі №212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши тяжкість наслідків, які настали в здоров`ї позивача, незворотності змін його здоров`я, розміру втрати працездатності, постійний характер страждань, виходячи із засад розумності та справедливості, стягнувши компенсацію в сумі 90 000 грн., що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ушкодження здоров`я позивача відбулось саме внаслідок його дій, а також щодо відсутності правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, з врахуванням того, що підприємство щорічно виділяє фінансування на виконання заходів з охорони та безпеки праці працівників, безпідставні. Доводи відповідача про те, що доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань позивачем не надано і судом не обґрунтовано, є безпідставними. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами. Висновком МСЕК позивачу встановлено ушкодження здоров`я під час виконання трудових обов`язків, у зв`язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним. Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції в повній мірі не врахував характер та обсяг страждань, яких він зазнав, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки суд першої інстанції, при ухваленні рішення, врахував глибину та період фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, ступінь втрати ним професійної працездатності, потребу в медикаментозному лікуванні,ступінь вини відповідача в спричиненні шкоди, та характер немайнових витрат, вірно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача в розмірі 90 000 грн. У зв`язку з чим доводи апеляційних скарг про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості, суд апеляційної інстанції не бере до уваги з вищенаведених підстав. Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення чи збільшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Враховуючи наведене, а також те, що нещасний випадок з позивачем стався під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні. Відповідно до Закону №466 внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року). До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом № 466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України). Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи - платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Оскільки станом на 01 січня 2024 року розмір мінімальної заробітної плати становить 7 100 грн., а сума стягнутої судом моральної шкоди в розмірі 90 000 грн. буде перевищувати чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати (7 100 х 4 = 28 400 грн.), суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розмір моральної шкоди підлягає стягненню з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. Інші доводи апеляційних скарг не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування (частина п`ята статті 135 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Позивач ОСОБА_1 , інтереси якого у даній справі представляє адвокат Чепурнов В.І., в позовній заяві просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 15 000 грн. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №496/3134/19. Задовольняючи частково вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з врахуванням виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, зважаючи на наявність запереченні відповідача з посиланням на відсутність того, що витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн. не відповідають засадам розумності, виваженості та справедливості. Колегія суддів погоджується із таким висновком та доводи апеляційної скарги позивача його не спростовують. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 березня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 24 червня 2024 року. Головуючий: Е.Л.Демченко Судді: А.П.Барильська М.О.Макаров