Постанова 4813 № 523/18434/19

Номер провадження: 22-ц/813/1529/23 Справа № 523/18434/19 Головуючий у першій інстанції Середа І. В. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.10.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., з участю секретаря Виходець А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 червня 2021року, постановленогопід головуванням судді Середи І.В., повний текст рішення складений 04 червня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Суворовська районна адміністрація в особі органу опіки та піклування про збільшення розміру аліментів та позбавлення батьківських прав, - в с т а н о в и в: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Суворовська районна адміністрація в особі органу опіки та піклування про збільшення розміру аліментів та позбавлення батьківських прав, в якому просила збільшити розмір стягуваних аліментів, визначених рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 30 липня 2010 року на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 400 грн. до 2000 грн., але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, та позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої дитини. В обґрунтування свого позову позивачка зазначила, що 25 лютого 2005 року між сторонами був укладений шлюб, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 30 липня 2010 року шлюб між сторонами був розірваний та син залишився проживати з матір`ю. Також рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 30 липня 2010 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання сина в розмірі 400 грн. щомісячно, починаючи з 17 червня 2010 року та до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 . З часу припинення шлюбних відносин відповідач не виявляв турботи до сина, життям та розвитком не цікавився, ухилявся від виконання батьківських обов`язків по вихованню сина. Рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 30 липня 2010 року відповідачем не виконувалося та станом на 01 січня 2018року заборгованість відповідача зі сплати аліментів складала 35771 грн. Позивачка вважає, що раніше стягнуті кошти не є достатніми для забезпечення усіх потреб дитини: одягу, продуктів харчування, засобів гігієни, лікування, відвідування гуртків. Також позивачка зазначила, що син ОСОБА_3 перебуває на обліку в комунальній установі «Міський психіатричних диспансер» із захворюванням «легка розумова відсталість», а також є дитиною з інвалідністю з 28 вересня 2014 року, а тому потребує дороговартісних лікарських засобів та реабілітаційних заходів. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. Змінений розмір аліментів, призначений заочним рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 30 липня 2010 року у справі №2-478/10р., зі стягненням з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 2000 грн. щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з подальшою індексацією, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . В іншій частині вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 грн. Продовжено виконання рішення суду по виконавчому листу №2-478/10р. до повного його виконання та стягнення наявної заборгованості по аліментам у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , яка буде наявною до набрання даним рішенням суду законної сили. Після виконання виконавчий лист повернути до суду. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду в частині позбавлення батьківських прав скасувати, постановити нове рішення, яким позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інший частині рішення залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне та не об'єктивне з`ясування обставин, що мають значення для справи, оскільки судом не було взято до уваги, що відповідач не цікавиться життям та розвитком сина, а також ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню сина. Рішення суду в частині збільшення розміру аліментів учасниками справи не оскаржується та не переглядається. Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення. Протоколом автоматизованого розподілу від 20 липня 2021 року визначений склад колегії суддів під головуванням судді Гірняк Л.А. для розгляду справи (а.с. 141). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26 липня 2021 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 було відкрито (а.с. 142). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року справа призначена до розгляду (а.с. 146). Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №126/0/15-23 від 21 лютого 2023 року суддю ОСОБА_4 було звільнено з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку (а.с. 170). Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду від 17 березня 2023 року цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Склярській І.В. (а.с. 171). Ухвалою Одеського апеляційного суд від 05 травня 2023 року цивільна справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 призначена до розгляду (а.с. 176). Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду від 16 червня 2023 року цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) ОСОБА_5., для подальшого розгляду, у зв`язку із достроковим закінчення відрядження судді Херсонського апеляційного суду Склярської І.В., згідно з рішенням Вищої ради правосуддя № 567/0/15-23 від 30 травня 2023 року (зі змінами, відповідно до рішення № 572/0/15-23 від 31 травня 2023 року) (а.с. 185-186). Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду від 05 липня 2023 року цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) ОСОБА_5. зі складом колегії суддів (а.с. 188). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 липня 2023 року справа прийнята до провадження та призначена до розгляду (а.с. 189). Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №763/0/15-23 від 01 серпня 2023 року суддю ОСОБА_5 було звільнено з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку (а.с. 191). Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду від 15 серпня 2023 року цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Комлевій О.С. зі складом колегії суддів, з урахуванням навантаження на суддів Одеського апеляційного суду (а.с.192). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року цивільна справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 прийнята до провадження та призначена до розгляду на 03 жовтня 2023 року (а.с. 193). В судове засідання призначене на 03 жовтня 2023 року учасники справи не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 194-197 т. 2). Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Великоплосківської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області від 21.03.2005р., сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №06 (а.с.10). Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 30.07.2010 року шлюб між сторонами розірвано, неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишено проживати разом із матір`ю, вирішено стягувати з відповідача аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 400 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 , починаючи з 17.06.2010 року. (а.с.17). Як вбачається зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого Першим Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції від 16.12.2011р., позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 , після реєстрації шлюбу змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », актовий запис №1168 (а.с.18). Від вказаного шлюбу позивач має дитину - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції від 03.05.2012р., актовий запис № 3549 (а.с.19). Згідно з медичним висновком №34, виданим Комунальною установою «Міський психіатричний диспансер» від 30.03.2018р. ОСОБА_3 має захворювання «легка розумова відсталість» (а.с.21). Індивідуальною програмою реабілітації дитини-інваліда №43, виданою Комунальною установою «Міський психіатричний диспансер» 30.03.2018р. підтверджено факт повторного проходження ОСОБА_3 реабілітації (а.с.22). Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволені позову в частиніпозбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для позбавлення батьківських прав відповідача. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне. Відповідно до висновку органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від 03.07.2020 року за вих. №01-05-3/112, орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради вважає доцільним позбавити батьківських прав відповідача (а.с. 84-87). Суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з наданим висновком, оскільки в першу чергу він не ґрунтується на всебічному та повному з`ясуванні всіх обставин, встановлених судом під час розгляду даної справи, по друге, він суперечить інтересам самої дитини. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до суду був поданий відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що не ухиляється від своїх обов`язків по вихованню дитини, заборгованості зі сплати аліментів не має, з турботою ставиться до психологічного здоров`я дитини. Судом встановлено, що після розірвання шлюбу сторони стали проживати окремо, кожний створив нову сім`ю. Відповідач проживає в с. Степове Долинського району Кіровоградської області та станом на 06 лютого 2020 року заборгованості зі сплати аліментів не має. Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України, мати, батько може бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. За роз`ясненнями, що містяться в п.п. 15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками. На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову в частині позбавлення батьківських прав за відсутністю таких підстав. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом не було взято до уваги, що відповідач не цікавиться життям та розвитком сина, а також ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню сина, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. Доказів того, що ОСОБА_3 ухиляється від своїх обов`язків по вихованню дитини, а тому повинен бути позбавлений батьківських прав до суду надано не було. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 не має заборгованості зі сплати аліментів. Також, колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Також судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 червня 2021 року в частині позбавлення батьківських прав - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 05 жовтня 2023 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська ______________________________________ Є.С. Сєвєрова