Постанова 4855 № 320/10002/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/10002/22 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 жовтня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Чаку Є.В., суддів Єгорової Н.М., Коротких А.Ю. за участі секретаря судового засідання Дудин А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»; зобов`язання відповідача нарахувати та виплачувати позивачу, як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» починаючи з 24.02.2022. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт зазначив, що дія постанови КМУ від 28.02.2022 №168 поширюється на всіх без виключень військовослужбовців ЗСУ, зокрема на нього оскільки він відноситься до суб`єктів яким встановлено виплату щомісячної додаткової винагороди на період воєнного стану. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно ухвал Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2023 розгляд справи призначено у відкритому судовому засіданні на 21.06.2023. У судовому засіданні від 21.06.2023 представники сторін підтримали свої доводи наведені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу. Судом оголошено перерву до 26.07.2023. Згідно протоколу судового засідання від 26.07.2023, судом повторно оголошено перерву до 20.09.2023. 20.09.2023 у судовому засіданні судом продовжено строк розгляду справи на розумний строк, задоволено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та оголошено перерву до 04.10.2023. 03.10.2023 від представника позивача знову надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з перебуванням останньої у інших судових засіданнях в інших судам. Враховуючи тривалий строк розгляду справи та те, що сторонами вже було неодноразово у судовому засіданні висловлено свою позицію та викладено відповідні доводи, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та продовження розгляду справи без участі не з`явившихся осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом встановлено, що 19.10.1999 Міністром оборони України видано Наказ №600 по особовому складу, яким відповідно до Постанов КМУ від 8 червня 1998 року №815 та від 19 липня 1999 року №1281, згідно Директиви Міністра оборони України від 14 вересня 1999 року №115/1/0342 щодо створення об`єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України, офіцерів, зокрема позивача, за їх згодою увільнено від займаних посад, та на підставі клопотання Генерального директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, відряджено у розпорядження відповідача. У довідці Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 22.09.2022 вказано, що ОСОБА_1 дійсно був відряджений до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із залишенням на військовій службі у Збройних Силах України. У довідці вказано, що позивач обіймає посаду заступника начальника зміни (заступника оперативного чергового) відділу управління використання повітряного простору Украероцентру Украероруху. 30.06.2022 позивач звернувся до в.о. директора Украероруху з заявою, в якій просив на підставі п.1 Постанови Кабінету Міністрів України віл №168 виплатити йому накопичену заборгованість додаткової винагороди з 24.02.2022 по теперішній час, та продовжити виплату додаткової винагороди до закінчення військового стану. Листом від 18.07.2022 №1-24.2/2260/22 відповідач відмовив позивачу у задоволенні заяви з підстав того, що не є розпорядником бюджетних коштів в розумінні застосування Постанови КМ України від 07.02.2001 №104 «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ та організацій» та не отримує фінансування з Державного бюджету України. У листі відповідач зазначив, що ним було вчинено дії по урегулюванню питання належного грошового забезпечення позивача, зокрема відповідач з цією метою звернувся за роз`ясненням до Міністерства оборони України. Листом від 28.03.2022 №892/1/22 директор Департаменту фінансів Міноборони України повідомив відповідача, що, враховуючи зміст п.1 Постанови КМ України від 07.02.2001 №104, яким не передбачена додаткова винагорода для відряджених військовослужбовців, - така виплата військовослужбовцям, відрядженим до державних органів не здійснюється. У вказаному листі також зазначено, що виплата додаткової винагороди військовослужбовцям ЗСУ, які відряджені до ДПОПРУ можлива лише за умови внесення відповідних змін до Постанови КМ України від 07.02.2001 №104 в частині поширення цієї виплати на зазначену категорію військовослужбовців. Не погодившись із бездіяльністю Державного підприємства обслуговування повітряного руху України щодо не нарахування та не виплати додаткової винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що дія постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 на працівників Державного підприємства обслуговування повітряного руху України не розповсюджується. Суд також зазначив, що відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 №104 «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ та організацій» виплата одноразової грошової винагороди за підтримання високої бойової готовності військ, зразкове виконання службових обов`язків і бездоганну дисципліну відрядженим військовослужбовцям не провадиться. Тобто, інші виплати (надбавки, доплати та винагороди), що встановлюються військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, не здійснюються. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. У частині другій статті 19 Конституції України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови. У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови №168: - в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць"; - пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»; - доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів. Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою ОСОБА_1 вказаної додаткової винагороди. Позивач вважає, що оскільки він перебуває на військовій службі в Збройних Силах України і був відряджений до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із залишенням на військовій службі, то останнім повинна здійснюватися виплата додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №

168. Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість наведених доводів сторони позивача, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 передбачає виплату щомісячної додаткової винагороди за певних обставин, зокрема, в ній чітко зазначено та наведено чіткий та вичерпний перелік осіб, яким може бути виплачена. Державне підприємство обслуговування повітряного руху України не входить до переліку міністерств та державних органів, зазначених в пункті 1 Постанови №168. Тобто, Постановою №168 не передбачена виплата додаткової винагороди військовослужбовцям Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, а відтак останнє не має підстав для нарахування та виплати щомісячної додаткової винагороди, визначеної Постановою №168. Колегія суддів враховує те, що постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.1999 №1281 створено об`єднану цивільно-військову організацію повітряного руху України та затверджено Положення про об`єднану військово-цивільну систему організації повітряного руху України, а також погоджено пропозицію Міністерства транспорту та Міністерства оборони України про утворення у складі Державного підприємства обслуговування повітряного руху України таких структурних підрозділів, в тому числі регіональних структурних підрозділів на базі цього підприємства У пункті 4 цієї постанови вказано, що грошове та матеріальне забезпечення військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, здійснюється у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 №104 "Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ" (далі - Постанова №104). Згідно п. 1 Постанови №104 виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені зазначені військовослужбовці, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби. За відрядженими особами зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби, гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, за рахунок бюджетів Збройних Сил, інших військових формувань, органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної кримінально-виконавчої служби. Водночас передбачено, що грошове забезпечення виплачується виходячи з окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби. Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що враховуючи положення постанови №104, виплата щомісячної додаткової винагороди передбаченої постановою №168 не розповсюджується на військовослужбовців відряджених до державних органів, а грошове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, відряджених до державних органів, установ та організацій регулюється постановою №104. Вказана постанова №104 не передбачає виплату щомісячної додаткової винагороди військовослужбовцям, які перебувають на службі в Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України, оскільки дане підприємство у списку не значиться. У апеляційній скарзі позивач зазначив, що він брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони. Відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів. Позивач зазначив, що під час розгляду даної справи він був відряджений до оперативно-тактичного угрупування Міністерства оборони України для виконання бойових та спеціальних завдань з організації планування та координації авіаційної підтримки військ у складі оперативних груп від Повітряних Сил Збройних Сил України. Колегія суддів оцінює критично вказані доводи позивача, оскільки як свідчать додані до апеляційної скарги докази обставини на які посилається апелянт, а саме відрядження до оперативно-тактичного угрупування Міністерства оборони України, відбулось 14.12.2022, тобто після подання адміністративного позову до суду (жовтень 2022 року). Згідно ч.5 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Станом на час подання позову обставини на які посилається апелянт у апеляційній скарзі та докази які додає до останньої були відсутні, а тому не приймаються до уваги судом апеляційної інстанції. Посилання апелянта на практику Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №520/21428/21 колегія суддів вважає необгрунтованим, оскільки правовідносини у вказаній справі відмінні від даної справи. Підсумовуючи, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: Н.М. Єгорова А.Ю. Коротких