Постанова Одеський апеляційний суд № 521/17216/23

Номер провадження: 33/813/1534/23 Номер справи місцевого суду: 521/17216/23 Головуючий у першій інстанції Передерко Д. П. Доповідач Котелевський Р. І. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.09.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Котелевського Р.І., за участю: секретаря судового засідання Тьосової Я.В., захисника Гречко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Одеської митниці Держмитслужби України Бурчо І.Й. на постанову судді Малиновського районного суду м. Одеси від 13.07.2023 року, якою: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , визнаний невинуватим у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.482 МК України, встановив: оскарженою постановою суді місцевого суду провадження по справі про порушення митних правил відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 482 МК України. Не погоджуючись з вказаною постановою представник митниці подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати та прийняти нову, якою визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.482 МК України та накласти на нього стягнення відповідно до санкції зазначеної норми закону. Апелянт зазначає, що постанова є незаконною, необґрунтованою та такою, що винесена внаслідок неврахування важливих обставин, оскільки ОСОБА_1 не було надано до Одеської митниці жодних документів щодо наслідків дії обставин непереборної сили, виданих компетентними органами та засвідчених в установленому порядку, які відповідно до Листа Торгово-промислової палати України визнаються такими обставинами, з огляду на те, що ОСОБА_1 здійснено ввезення транспортного засобу через митний кордон України поза митним контролем. Представник Одеської митниці Держмитслужби та особа, яка притягається до адміністративної відповідальності в судове засідання апеляційного суду не з`явились, причини неявки суду не повідомили, про дату та час судового розгляду були повідомлені належним чином. За таких обставин апеляційний суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі можливі та необхідні умови для реалізації права учасників провадження на доступ до правосуддя. Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції. В своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Заслухавши захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності адвоката Гречко І.О., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; вивчивши матеріали справи та долучені докази; суд дійшов висновку про таке. Відповідно до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно з положеннями ч. 1 та 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, показами свідків, а також іншими документами. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ч. 1ст. 486 МК України, завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням. Відповідно до ч. 1 ст. 489 МК України, посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ч.1 ст. 458 МК України, порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Диспозиція ч.1 ст. 482 МК України визначає склад адміністративного правопорушення, що полягає у переміщенні або дії, спрямовані на переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України поза митним контролем, тобто поза місцем розташування митного органу або поза робочим часом, установленим для нього, і без виконання митних формальностей, або з незаконним звільненням від митного контролю внаслідок зловживання службовим становищем посадовими особами митного органу. Об`єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 482 МК України, є дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України товарів, транспортних засобів, поза митним контролем, тобто, розуміється активна поведінка (вчинок) особи, спрямована на спричинення певних негативних наслідків, а суб`єктивна сторона передбачає наявність прямого умислу на вчинення саме цих дій. Тобто, винний у скоєнні правопорушення чітко розуміє та усвідомлює обставини і характер незаконного переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України і прагне їх ввезти на територію України або вивезти за межі території України з порушенням встановленого порядку. За змістом ст. 10 КУпАП передбачає наявність умислу, який є необхідною умовою у всіх випадках, коли особа притягається до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, що може бути зроблено тільки навмисно. При цьому, вина у формі умислу полягає в усвідомленні особою протиправного характеру вчиненої дії або бездіяльності, тобто їх незаконності, передбаченні її шкідливих наслідків та бажанні їх або свідомого допускання настання цих наслідків. Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 6 постанови від 3 червня 2005 року №8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил» порушення митних правил неможливе, якщо в діях особи відсутній умисел на вчинення таких дій. Як вбачається з матеріалів справи по порушення митних правил, Одеською митницею Держмитслужби України 21.06.2023 року складено протокол про порушення митних правил №1102/50000/23 щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.482 МК України (а.с. 1-3). Підставою для складення протоколу стала особиста заява ОСОБА_1 від 31.05.2023 року щодо перебування на території України транспортного засобу особистого користування «Renault Espase», реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , який в`їхав шляхом маршруту слідування Латвія-Росія-окуповані території України (Крим - Херсон) без виконання митних формальностей України. Під час здійснення перевірки даних стосовно законності ввезення та знаходження на митній території України вищевказаного транспортного засобу митним органом встановлено, що згідно журналу обліку транспортних засобів «Облік транспортних засобів в пунктах пропуску для автомобільного сполучення» Єдиної інформаційної автоматизованої системи Держмитслужби України, відсутня будь-яка інформація щодо перетину ОСОБА_1 митного кордону України. Таким чином, 07.07.2022 року, ОСОБА_1 перетнув державний кордон з території Росії в Україну на транспортному засобі особистого користування «Renault Espase», реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , через тимчасово окуповану територію України без виконання митних формальностей, чим вчинив дії, спрямовані на переміщення транспортного засобу через митний кордон України поза митним контролем, тобто поза місцем розташування митного органу. Розглядаючи дану справу, апеляційний суд враховує, що стандарт доказування поза розумним сумнівом активно використовується Європейським судом з прав людини (далі ЄСПЛ). Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 21.07.2011 року по справі «Коробов проти України», зазначено, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення поза розумним сумнівом , проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18.06.2015 року, заява № 10705/12) ЄСПЛ відзначив таке: суд при оцінці доказів керується критерієм поза розумним сумнівом, згідно з його усталеною практикою, така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою . Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (п. 86 рішення ЄС від 11.07.2013 року у справі «Вєрєнцов проти України»). Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001 року, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 року неодноразово вказував, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. Згідно з приписами ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не було доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Тобто усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь. Аналогічна норма міститься і в ст. 62 Конституції України. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь. Водночас, як вбачається із долучених до матеріалів справи доказів, про порушення ОСОБА_1 положень ч.1 ст.482 МК України, підставою для встановлення в його діях ознак порушення зазначеної норми була заява ОСОБА_1 від 31.05.2023 року, протокол опитування ОСОБА_1 від 20.06.2023 року, а також інформація з журналу обліку транспортних засобів «Облік транспортних засобів в пунктах пропуску для автомобільного сполучення» Єдиної інформаційної автоматизованої системи Держмитслужби України. Однак, митним органом не долучено до протоколу про адміністративне правопорушення документу на підтвердження відсутності відомостей про перетин митного кордону України транспортним засобом особистого користування «Renault Espase», реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 території України під керуванням ОСОБА_1 . З матеріалів справи вбачається, що 31.05.2023 року ОСОБА_1 звертався до митного органу із заявою, в якій повідомляв про обставини, які стали підставою для перетину ним кордону України через тимчасово окуповану територію України без виконання митних формальностей. Крім того, відповідно, до долученої стороною захисту у суді першої інстанції відповіді в.о. заступника начальника Одеської митниці Держмитслужби України №7.10-3/17-02/10/19490 від 22.12.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 , 07.12.2022 року, вперше звертався до Одеської митниці Держмитслужби із аналогічною заявою (що вбачається з тексту відповіді митниці) (а.с. 32). Тобто, митному органу, вже станом на 07.12.2022 року достовірно було відомо про обставини, за яких транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 не зміг перетнути митний кордон України в зоні митного контролю. Однак, як свідчить відповідь митного органу, ОСОБА_2 фактично отримав формальну відписку на його звернення. Відповідно до долученої Довідки №5122-7001649986, ОСОБА_1 02.12.2022 року був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, слід констатувати, що майже одразу після отримання статусу внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 звернувся до митного органу із заявою, в якій повідомив про обставини його в`їзду на територію України на транспортному засобі та просив митний орган роз`яснити йому подальший алгоритм його дій у відповідності до діючого законодавства. Зважаючи на вказані обставини, апеляційний погоджується з висновками суду першої інстанції, що в діях ОСОБА_1 відсутній умисел направлений на порушення митних правил та відповідно на вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.482 МК України, оскільки звернення до митного органу із заявами про роз`яснення його дій, пов`язаних із ввезенням транспортного засобу на тимчасово окуповану територію в конкретних умовах, не можна вважати такими, що були направлені на ухилення від виконання митних формальностей під час переміщення через митний кордон України поза митним контролем. Умисел, який вданому випадку формує склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.482 МК України, має містити під собою підґрунтя, тобто особа не бажає здійснювати перетин державного кордону в зоні митного контролю, а саме ухиляється від виконання митних формальностей. Наявність умислу в діях особи також спростовується поясненнями ОСОБА_1 , відповідно до яких, під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну він перебував у відрядження у Фінляндії. Члени його родини (син, дружина, батьки дружини) потрапили в м. Херсоні під тимчасову окупацію РФ. З метою їх евакуації ОСОБА_1 заробив кошти та придбав у Литві транспортний засіб «RENAULT ESPASE», реєстраційний номер НОМЕР_2 , VIN: НОМЕР_3 за 700 євро., та 07.07.2022 року перетнув Латвійсько-Російський кордон на даному транспортному засобі та прослідував за своєю сім`єю до м. Херсон. Враховуючи небезпеку поїздки через тимчасово окуповані території України він обрав маршрут до м. Херсон через територію РФ. Орієнтовно 09.07.2022 року, він потрапив до тимчасово окупованого м. Херсону та перебував там до листопада 2022 року, оскільки окупанти не давали йому виїхати у зв`язку з тим, що він є чоловіком призовного віку. Після звільнення м. Херсону від окупації, з метою додержання законодавства України він двічі звертався до Одеської митниці щодо надання йому інформації щодо подальших дій (заяви від 07.12.2022 та 30.05.2023). Проте, замість надання роз`яснень, 21.06.2023 року, державний інспектор оперативного відділу №1 управління боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Одеської митниці ОСОБА_3 викликав його з метою опитування та склав протокол про порушення митних правил. Відомості в поясненнях ОСОБА_1 підтверджуються матеріалами справи про адміністративне правопорушення, а тому не спростовують висновки суду стосовно того, що станом на 09.07.2022 року ОСОБА_1 вчинив дії, спрямовані на переміщення транспортного засобу через митний кордон України поза митним контролем в умовах непередбачуваності обставин, оскільки на момент ввозу транспортного засобу на митну територію України, яка була тимчасово окупована, він вочевидь не міг передбачити можливі перешкоди для зворотного вивезення автомобіля та, тим більше строки деокупації м. Херсону. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка по суті становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. Зі змісту протоколу про порушення митних правил ОСОБА_1 інкримінується перетин державного кордону з території Росії в Україну 07.07.2022 року на транспортному засобі особистого користування «Renault Espase», реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , через тимчасово окуповану територію України без виконання митних формальностей. Водночас, із пояснень ОСОБА_1 , наданих у суді першої інстанції, а також долучених митним органом до справи, останній зазначив, що 07.07.2022 року він перетнув ОСОБА_4 -Російський кордон на даному транспортному засобі та прямував за своєю сім`єю до м. Херсон. Враховуючи небезпеку поїздки через тимчасово окуповані території України він обрав маршрут до м. Херсон через територію РФ. Орієнтовно 09.07.2022 року він потрапив до тимчасово окупованого Херсону. Таким чином, в протоколі про порушення митних правил №1102/50000/23 від 21.06.2023 року митним органом взагалі не зазначені час та місце вчинення адміністративного правопорушення. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини («Малофеєв проти Росії» та «Карелін проти Росії») у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу. У такому випадку справа про адміністративне правопорушення має бути закрита у зв`язку з відсутністю складу правопорушення. В той же час, у справі «Barbera, Messeguand Jabardov. Spain» від 06.12.1998 (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи. Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція). Обов`язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст.62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ч.2 ст.6 Конвенції, яка відповідно до вимог ч.1ст.9 Конституції України, ратифікована 17 липня 1997року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 р., Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Положення ст.6 Конвенції зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Відповідно до ч. 3ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. З урахуванням вище наведеного, досліджені апеляційним судом докази вказують на відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.482 МК України. Приймаючи рішення апеляційний суд також бере до уваги пояснення ОСОБА_1 про те, що при ввезенні транспортного засобу на митну територію України в умовах військової агресії Російської Федерації він діяв лише з метою рятування життя та здоров`я своєї родини (син, дружини, батьків дружини), які перебували в окупації в м. Херсоні, однак не зміг цього зробити до депокупації м. Херсон, оскільки окупанти не давали йому повернутися у зв`язку з тим, що він є чоловіком призовного віку. У апеляційного суду відсутні підстави ставити під сумнів щирість пояснень ОСОБА_1 щодо причин та обставин ввезенням ним транспортного засобу на територію України, і такі дії останнього, з урахуванням його поведінки після деокупації м. Херсона та неодноразові спроби (звернення із заявами) у визначеному законом порядку оформити ввезення автомобіля, на переконання суду не можна вважати протиправними. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що вказані пояснення ОСОБА_2 представниками митного органу в апеляційній скарзі не спростовані. Під час апеляційного розгляду представник митного органу до суду апеляційної інстанції не з`явився та будь-яких інших доводів суду не надав. За наведених обставин, оскільки постанова суду першої інстанції є вмотивовано та обґрунтованою, а тому підстави для її скасування відсутні. Керуючись 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу представника Одеської митниці Держмитслужби України Бурчо І.Й. залишити без задоволення. Постанову судді Малиновського районного суду м. Одеси від 13.07.2023 року, якою провадження по справі про порушення митних правил відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 482 МК України залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення та оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду Р.І. Котелевський