Ухвала Велика Палата ВС № 911/229/22

УХВАЛА 28 вересня 2023 року м. Київ cправа № Б8/065-12 (911/229/22) провадження № 12-50гс23 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Пількова К. М., суддів Банаська О. О., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В., перевіривши наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Українська Спілка» (далі - ТОВ «Будівельна Українська Спілка») в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана О. І.,Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - Банк) та ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 (головуючий суддя Гарник Л. Л., судді Полякова Б. М., Пантелієнко В. О.) за позовом ТОВ «Будівельна Українська Спілка» до ОСОБА_1 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Банк, Товариств з обмеженою відповідальністю «Маєток Сервіс» (далі - ТОВ «Маєток Сервіс») і «Сантехсервіс» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на, стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна товарна біржа «Соціум» про витребування майна, УСТАНОВИЛА:

1. У провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа № Б8/065-12 за заявою ТОВ «Маєток сервіс» про банкрутство ТОВ «Будівельна Українська Спілка» на стадії ліквідаційної процедури. 2. 19.01.2022 ТОВ «Будівельна українська спілка» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 3221483301:01:040:0019 загальною площею 2,9521 га (далі - Земельна ділянка) в порядку, передбаченому статтею 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

3. Позов мотивованотим, що Земельна ділянка вибула з власності ТОВ «Будівельна Українська Спілка» за результатом скасованого в судовому порядку аукціону з відчуження майна боржника у цій справі.

4. Рішенням Господарського суду Київської області від 05.10.2022 позов задоволено та витребувано Земельну ділянку у ОСОБА_1 на користь ТОВ «Будівельна українська спілка».

5. Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю правових підстав для витребування на користь позивача Земельної ділянки із незаконного володіння відповідача, який є недобросовісним набувачем, оскільки він як покупець не вжив достатніх заходів, не проявив обережність та обачність для з`ясування правоможностей продавця на відчуження майна. Посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, та враховуючи тривалий судовий розгляд спорів щодо визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута (ТОВ «Будівельна Українська Спілка»), а саме з 2016 по 2019 роки, а також звернення позивача до суду з позовною заявою у цій справі в межах незначного проміжку часу після встановлення обставин недійсності результатів вказаного аукціону і, як наслідок, наявності для позивача підстав вважати, що його права можуть бути захищені в цьому судовому провадженні, суд першої інстанції дійшов висновку про поважність причин пропуску строку звернення до суду.

6. Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 26.10.2022 задоволено заяву позивача та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Будівельна Українська Спілка» 44 911,35 грн судового збору.

7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 рішення Господарського суду Київської області від 05.10.2022 та додаткове рішення цього ж суду від 26.10.2022 скасовано; ухвалено нові рішення - про відмову у задоволенні позову та заяви про прийняття додаткового рішення.

8. Мотивуючи свою постанову, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності порушених прав ТОВ «Будівельна українська спілка», оскільки спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача не з його волі, а відповідач не визнає його право власності. Водночас суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які свідчать про недобросовісність відповідача, та зауважив, що станом на момент укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рулл» (далі - ТОВ «Рулл») та ОСОБА_1 договорів купівлі-продажу спірної нерухомості (24.10.2019) було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр), який містив відомості про реєстрацію права власності за ТОВ «Рулл» на спірні земельні ділянки та не містив відомостей про наявність обтяжень щодо цього майна. Відтак відомості з Реєстру презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Суд апеляційної інстанції не ставив під сумнів добросовісність ОСОБА_1 та вважав необґрунтованим протилежний висновок суду першої інстанції, оскільки було б надмірним очікувати від відповідача, навіть при всій його обачності, спроможності самостійно встановити на момент придбання спірного майна нікчемність договорів, за якими воно було відчужено. При цьому матеріали справи не містять доказів порушення відповідачем зобов`язань за цими договорами, зокрема щодо оплати вартості придбаної нерухомості, доказів невизнання ТОВ «Рулл» здійснення такої оплати або наявності спорів про розірвання чи тлумачення умов цих договорів. Разом з тим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у позивача виникло право на витребування спірних земельних ділянок від відповідача на підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України. Однак, врахувавши, що перебіг позовної давності за пред`явленими у цій справі вимогами не зупинявся і не переривався до його закінчення (13.08.2018), суд апеляційної інстанції вказав на відсутність обставин, що свідчать про наявність у позивача поважних причин для пропуску строку звернення до суду з позовом у цій справі, а тому його позов не підлягає задоволенню у зв`язку зі спливом позовної давності. 9. 12.04.2023 та 24.04.2023 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) надійшли касаційні скарги ТОВ «Будівельна Українська Спілка» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана О. І. та Банку, в яких вони просили скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2023, а рішення Господарського суду Київської області від 05.10.2022 та додаткове рішення цього ж суду від 26.10.2022 - залишити в силі.

10. Підставами касаційного оскарження вказаної вище постанови ТОВ «Будівельна Українська Спілка» визначила пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 256, 261, 267 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № Б8/180-11 (911/1704/21), від 22.12.2022 у справі № Б8/078-12 (911/3091/21), від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09, від 07.10.2020 у справі № 908/6183/15, від 23.10.2018 у справі № 904/5978/14 та від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, щодо визнання поважними причин пропуску строків позовної давності, а також, викладених у постановах від 08.08.2019 у справі № 902/1722/14 та від 18.01.2021 у справі № 29/5005/6325/2011, щодо визнання поважними строків пропуску давності з ініціативи суду. У свою чергу Банк посилався, зокрема, на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм ЦК України про позовну давність без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29.11.2022 у справі № 902/858/15 (902/310/21), щодо початку перебігу позовної давності (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України); відсутність висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах щодо початку перебігу строків позовної давності за вимогою про витребування майна, якщо підставою такої вимоги є визнання недійсним оспорюваного правочину про відчуження майна і визнання недійсним такого правочину відбулось не за позовом власника, а за позовом іншої особи - кредитора у справі про банкрутство (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України); порушення судом апеляційної інстанції статей 7, 73, 76, 77, 79, 86 ГПК України (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України). 11. 21.04.2023 до КГС ВС надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив змінити мотивувальну частину постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 без зміни резолютивної частини щодо відмови у задоволенні позову.

12. Касаційна скарга ОСОБА_1 подана на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки він вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України в частині висновку щодо відсутності волі власника на продаж майна у процедурі банкрутства та можливості позбавлення добросовісного набувача цього майна за критерієм його вибуття за волею чи поза волею боржника, без врахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 та Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № Б-50/274-10, а також неправильно застосували частину першу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в частині оцінки пропорційності втручання у право відповідача на мирне володіння майном, без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19.

13. Ухвалами від 24.04.2023, 04.05.2023 та 22.05.2023 колегія суддів КГС ВС відкрила касаційне провадження за скаргами ТОВ «Будівельна Українська Спілка», Банку та ОСОБА_1 , а ухвалою від 20.07.2023 передала справу разом з касаційними скаргами на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин третьої та п`ятої статті 302 ГПК України, оскільки вважала, що ця справа містить виключну правову проблему щодо застосування частини першої статті 261 ЦК України, вирішення якої має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, а також що існує необхідність відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) від 22.02.2023 у справі № 760/3709/18 та від 24.05.2023 у справі № 202/3068/20, щодо перевірки добросовісності / недобросовісності набувача майна і висновків цього ж суду, зроблених у постанові від 22.09.2021 у справі № 453/121/19, щодо встановлення відсутності волі власника на вибуття майна з його володіння. Обґрунтування необхідності відступу від висновків КЦС ВС, викладених у постановах від 22.02.2023 у справі № 760/3709/18 та від 24.05.2023 у справі № 202/3068/20

14. Колегія суддів КГС ВС здійснила аналіз судової практики та дійшла висновку про наявність різних підходів при перевірці добросовісності / недобросовісності набувача майна, що є визначальним як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію «пропорційності» втручання у право власності набувача майна.

15. Так, у постанові КЦС ВС від 22.02.2023 у справі № 760/3709/18 зазначено, що суди не врахували, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Реєстрі, добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. У постанові КЦС ВС від 24.05.2023 у справі № 202/3068/20 зазначено, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Реєстрі. Тому за відсутності в цьому Реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

16. Натомість у постанові від 17.03.2021 у справі № 922/634/19 КГС ВС критично оцінив твердження відповідача 1 про те, що він не знав і не міг знати про те, що він придбаває частку, щодо якої існували триваючі судові спори. Суд звернув увагу на те, що при придбанні майна (частки у статутному капіталі) покупець мав би проявляти розумну обачливість і дослідити історію вибуття майна у попередніх власників - учасників товариства хоча б за останні три роки, що є стандартною діловою практикою при купівлі частки у статутному капіталі товариства, особливо у розмірі 100 %. У постанові КГС ВС від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) вказано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Білд Коммерс Груп» повинно було поцікавитися попередньою долею майна, яке воно набуває, зважити на відповідність його оцінки для мети внесення до статутного капіталу ринковій вартості, співставити ціну майна при внесенні до статутного капіталу та при продажу з торгів тощо, що є стандартною діловою практикою при придбанні будь-яких цінних активів (близькі за змістом висновки містяться в пункті 50 постанови Верховного Суду від 17.03.2021 у справі № 922/634/19). У постанові від 12.07.2023 у справі № 911/1265/21 КГС ВС зазначив, що, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном. З урахуванням викладеного судам попередніх інстанцій належало дати правову оцінку доводам позивача про обізнаність відповідача про наявність спору щодо нерухомого майна на момент його придбання, а також доводам відповідача, наведеним на їх спростування.

17. Колегія суддів КГС ВС вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах КЦС ВС від 22.02.2023 у справі № 760/3709/18 та від 24.05.2023 у справі № 202/3068/20, оскільки добросовісним набувачем вважається особа, яка в момент набуття майна не знає і не може знати, що отримує майно від особи, яка не має права на його відчуження. Відповідно, недобросовісним є набувач, який знав або за фактичних обставин набуття майна міг знати, що отримує майно від особи, яка не має права його відчужувати. При цьому добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь поінформованості набувача про правомірність набуття майна в особи, яка не має права на його відчуження. Добросовісність дій набувача має оцінюватись судом у кожному конкретному випадку.

18. На думку колегії суддів КГС ВС, встановлення обставин, які передували вчиненню правочину зі спірним майном, зокрема, наявність судових спорів щодо спірного майна, у тому числі щодо недійсності аукціону з його продажу, накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження, неодноразова зміна власників майна із застосуванням різних способів переходу права власності впродовж нетривалого періоду часу, ліквідація ланцюга попередніх власників майна безумовно впливає на оцінку судом добросовісності набувача майна в контексті розгляду віндикаційного позову. Обґрунтування необхідності відступу від висновків КЦС ВС, викладених у постанові від 22.09.2021 у справі № 453/121/19

19. Колегія суддів КГС ВС посилається на те, що у спорах про витребування майна у добросовісного набувача Верховний Суд сформував протилежні висновки щодо визначення відсутності волі власника при недійсності правочину стосовно відчуження спірного майна.

20. Так, у постанові КЦС ВС від 22.09.2021 у справі № 453/121/19 зазначено, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено у частині першій статті 388 ЦК України. Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі. Таким чином, відмова у задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 29.12.2008, за наявності висновку про вибуття спірного приміщення поза волею його власника - Міністерства оборони України, не свідчить про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, для витребування вказаного майна на користь позивача.

21. Колегія суддів КГС ВС вважає за необхідне відступити від викладених вище висновків КЦС ВС, оскільки недійсність аукціону з продажу майна не є вираженням волі власника майна (банкрута) на вибуття такого майна з його володіння, що дає підстави повернення майна володільцю шляхом його витребування у відповідачів як добросовісних набувачів у порядку частини першої статті 388 ЦК України (близькі за змістом висновки містяться у постановах КГС ВС від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09, від 18.02.2021 у справі № Б-39/187-08). Обґрунтування наявності у цій справі виключної правової проблеми

22. Колегія суддів КГВ ВС вважає, що у цій справі наявна виключна правова проблема щодо застосування статті 261 ЦК України, пов`язана із визначенням початкового моменту перебігу строку позовної давності у спорах про витребування нерухомого майна.

23. Колегія суддів посилається на існування в судах касаційних інстанцій різних підходів до вирішення описаного вище питання, а саме визначення відповідного моменту з: - дати підписання акта приймання-передачі майна (постанова КГС ВС від 15.06.2021 у справі № 910/10580/20); - дати державної реєстрації права власності на майно (постанови КГС ВС від 07.09.2021 у справі № 916/1689/17 та КЦС ВС від 24.03.2021 у справі № 205/3243/17, від 15.04.2021 у справі № 463/4418/17 та від 29.04.2020 у справі № 372/3917/15); - дати проведення аукціону з продажу майна (постанова КГС ВС від 20.01.2022 у справі № 5009/4987/12 (908/25/21)).

24. Колегія суддів КГС ВС вважає, що якісний критерій необхідності передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду полягає у наявності протилежних висновків КГС ВС та КЦС ВС, викладених у наведених вище постановах, а кількісний - обумовлюється низкою справ з подібними правовідносинами, що наразі перебувають на розгляді в судах усіх інстанцій. Так, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, отриманими на пошуковий запит за алгоритмом: «Стаття

261. Початок перебігу позовної давності» AND «Стаття

388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача» AND «ЦК України»; форма судового рішення - «постанова, рішення», в реєстрі міститься 4 707 судових рішень.

25. Однак Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для прийняття цієї справи до свого розгляду з огляду на таке. Щодо підстави для передання справи на розгляд Великої Палати, передбаченої частиною третьою статті 302 ГПК України

26. Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

27. Обґрунтовуючи необхідність відступу від висновків КЦС ВС, викладених у постановах від 22.02.2023 у справі № 760/3709/18 та від 24.05.2023 у справі № 202/3068/20, колегія суддів посилалась на те, що КГС ВС у постановах від 17.03.2021 у справі № 922/634/19, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) та від 12.07.2023 у справі № 911/1265/21 сформував протилежний підхід до перевірки добросовісності / недобросовісності набувача майна.

28. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у справах № 760/3709/18 та № 202/3068/20, вирішуючи спори про витребування нерухомого майна, КЦС ВС виходив, зокрема, з того, що за відсутності у Реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. В обох цих справах КЦС ВС звертався до схожих висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17. Натомість КГС ВС у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), хоч і дійшов висновків, на які колегія суддів посилалась в ухвалі про передання, однак зауважив, що добросовісність набувача майна не має істотного значення в конкретних спірних правовідносинах для визначення можливості його віндикації (див. пункт 91); у справі № 922/634/19 спір стосувався витребування частки в статутному капіталі юридичної особи, а справу № 911/1265/21 постановою від 12.07.2023 КГС ВС направив на новий розгляд, оскільки суди попередніх інстанцій ухвалили свої рішення без перевірки добросовісності / недобросовісності набувача майна.

29. Наведене не дає підстав для висновку, що в описаних вище справах КЦС ВС та КГС ВС сформували різні підходи до перевірки добросовісності / недобросовісності набувача нерухомого майна в контексті застосування статей 387, 388 ЦК України. До того ж 04.07.2023 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 233/4365/18, в пунктах 46 і 47 якої дійшла висновку про те, що, вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 38, 39, 57), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)). Отже, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Реєстру. За відсутності у цьому Реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або не міг не знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного Реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.46), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 54)).

30. Щодо відступу від висновків КЦС ВС, викладених у постанові від 22.09.2021 у справі № 453/121/19, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у вказаній справі вирішувався спір про витребування нерухомого майна, відчуженого за договором купівлі-продажу поза волею його власника, особою, яка не мала на це права, а тому КЦС ВС дійшов висновку про необхідність витребування спірного майна від відповідача, який є його останнім власником, на підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

31. Натомість у цій справі та справах № Б-19/207-09 та № Б-39/187-08, на які посилалась колегія суддів КГС ВС в ухвалі про передання на обґрунтування необхідності відступу від висновків КЦС ВС, спірні правовідносини пов`язані з витребуванням нерухомого майна, відчуженого за результатами проведення аукціону з продажу майна боржника у процедурі банкрутства.

32. Велика Палата Верховного Суду в підпунктах 5.52-5.56 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 вже звертала увагу на те, що однією з особливостей процедури банкрутства щодо примусового продажу майна у справі про банкрутство є те, що банкрут свою волю не виявляє, незалежно від того, хто ініціював провадження у справі про банкрутство - боржник чи кредитор (хоча воля власника майна часто може бути у такому спорі на стороні ініціатора процедури), оскільки його правосуб`єктність обмежена законом, а продаж здійснюється арбітражним керуючим та під контролем суду. Воля власника майна - боржника вже при відкритті справи про банкрутство обмежується як у силу закону, так і шляхом призначення спеціального суб`єкта - арбітражного керуючого. Обмеження правосуб`єктності у цьому випадку відбувається на підставі прямих, імперативних законодавчих приписів, що пов`язується з особливими завданнями та цілями правового регулювання відносин банкрутства (неспроможності), що виходять з інтересів підтримки усталеного господарського обігу, недопуску серйозних економічних потрясінь, з необхідності захисту інтересів не тільки боржника, а й осіб, пов`язаних із ним. Одним з наслідків визнання боржника банкрутом є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута. У такому контексті питання наявності (відсутності) волі власника майна у процедурі банкрутства є подібним до інших процедур відчуження майна особи з обмеженою правосуб`єктністю. Воля такої особи формується її представником, яким є спеціальний суб`єкт (арбітражний керуючий, виконавець тощо). Тому добросовісний набувач, який відплатно придбав майно у такій процедурі, не може бути позбавлений цього майна за критерієм вибуття цього майна з володіння за волею чи поза волею боржника.

33. Наведене дозволяє дійти висновку про те, що матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та їх зміст у цій справі та справах № Б-19/207-09 та № Б-39/187-08, на які посилалась колегія суддів КГС ВС в ухвалі про передання, суттєво відрізняються від тих, що склались у цивільній справі № 453/121/19, в якій спірне майно не було примусово відчужене за результатами аукціону, проведеного в процедурі банкрутства боржника. Відтак немає підстав для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справі № 453/121/19, від висновків КЦС ВС у якій колегія суддів КГС ВС пропонувала відступити, є подібними.

34. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими мотиви колегії суддів КГС ВС у частині наявності підстави для передання справи на її розгляд, передбаченої частиною третьою статті 302 ГПК України. Щодо підстави для передання справи на розгляд Великої Палати, передбаченої частиною п`ятою статті 302 ГПК України

35. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

36. Лише за наявності умов, визначених наведеним положенням, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

37. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, ще вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

38. Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

39. Отже, з наведеної норми права, а також частини п`ятої статті 302 ГПК України слідує, що справа з указаної підстави може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовної практики. Виходячи з наведених критеріїв КГС ВС, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним вимірами, наприклад, навести інші справи різних юрисдикцій, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо.

40. Втім, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів КГС ВС не виклала проблему, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду щодо застосування статті 261 ЦК України, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій в подібних правовідносинах.

41. Насамперед слід звернути увагу на те, що, обґрунтовуючи один з підходів до визначення початкового моменту перебігу строку позовної давності у спорах про витребування нерухомого майна (з дати підписання акта приймання-передачі), колегія суддів посилалась на висновки КГС ВС, зроблені у справі № 910/10580/20, в якій не вирішувався спір про витребування нерухомого майна, оскільки спірним майном був переобладнаний магістральний тепловоз.

42. Обґрунтовуючи два інших підходи касаційних судів до визначення наведеного вище моменту (з дати державної реєстрації права власності на майно та з дати проведення аукціону з продажу майна), колегія суддів посилалась, зокрема, на таку практику КГС ВС та КЦС ВС. У постанові КГС ВС від 07.09.2021 у справі № 916/1689/17 зазначено, що позивач, в інтересах якого подано позов, не навів обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду після того, як право власності 24.02.2014 було зареєстроване за відповідачем. Позивач, будучи достеменно обізнаним про порушення його прав, не звернувся до суду за встановленою підсудністю з позовом про захист своїх порушених прав. За вказаних обставин суди дійшли висновку, що позивачем не обґрунтована неможливість самостійно звернутися до суду за захистом порушеного права, про що йому мало стати відомо з Реєстру, до якого ще 24.02.2014 було внесено інформацію про реєстрацію за відповідачем права власності на спірний об`єкт нерухомості. У постанові КЦС ВС від 24.03.2021 у справі № 205/3243/17 зазначено, що посилання касаційної скарги на пропуск прокурором строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Про наявність свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3 від 11.05.1996 на ім`я ОСОБА_1 міській раді стало відомо лише після державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на вказану квартиру 16.06.2015, а позов пред`явлено до суду 25.05.2017, тому немає підстав для застосування позовної давності. У постанові КЦС ВС від 15.04.2021 у справі № 463/4418/17 зазначено, що частина перша статті 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Судом апеляційної інстанцій встановлено і не спростовано матеріалами справи, що спірне нежитлове приміщення вибуло з комунальної власності Львівської міської ради у вересні 2016 року, коли право власності на це приміщення було зареєстровано за ОСОБА_8, а позов у цій справі Львівська міська рада подала до Сихівського районного суду м. Львова у вересні 2018 року. У постанові КЦС ВС від 29.04.2020 у справі № 372/3917/15 зазначено, що апеляційний суд виходив з тих обставин, що землекористувач спірної земельної ділянки - Державне підприємство «Київське лісове господарство» дізналося про порушення свого права, тобто про накладення спірних земельних ділянок на землі, які передані в його користування, лише у серпні 2015 року (після проведення відповідної звірки), що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності. При цьому прокурор звернувся до суду із зазначеним позовом у вересні 2015 року. У зазначеній справі немає висновків чи встановлених обставин з посиланням на відповідні докази, які свідчили б про поінформованість ДП «Київське лісове господарство» чи Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства про видання оскаржуваних розпоряджень чи державних актів на спірні земельні ділянки фізичним особам з того моменту, який місцевий суд визначив початком перебігу строку позовної давності, а саме 20.12.2008, тобто дати реєстрації державних актів на право власності на спірні землі на ім`я ОСОБА_1. У постанові від 20.01.2022 у справі № 5009/4987/12 (908/25/21) КЦС ВС, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, погодився із висновками судів про те, що початок перебігу строку позовної давності у цьому випадку належить обчислювати саме з 18.04.2014, тобто від дня вибуття спірного майна з володіння власника - фізичної особи-підприємця Звігінцевої Т. Г. за результатами проведеного аукціону. У зв`язку із цим КЦС ВС відхилив доводи касаційних скарг про необхідність обчислення початку перебігу строку позовної давності у справі з дати набрання чинності постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.06.2017, якою визнано недійсними результати аукціону з продажу спірного майна, протокол проведення відкритих торгів (аукціону) та акт про передання права власності на куплене спірне нерухоме майно від 22.04.2014.

43. Аналіз наведених вище постанов касаційних судів не дозволяє стверджувати, що в них містяться протилежні висновки про застосування частини першої статті 261 ЦК України. В усіх зазначених справах Верховний Суд виходив з того, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, і, керуючись цим, визначав початок перебігу позовної давності, виходячи з конкретних обставин тих справ, встановлених судами попередніх інстанцій. При цьому Верховний Суд не робив у наведених вище справах висновків, які б певним чином обмежували умови застосування частини першої статті 261 ЦК України так, щоб тільки один варіант визначення початку перебігу позовної давності можна було вважати правильним (зокрема, з дати державної реєстрації права власності на майно або з дати проведення аукціону з продажу майна), а також висновків про те, що тільки такий варіант застосування цієї норми слід вважати правильним.

44. В ухвалі про передання колегія суддів КГС ВС не робила посилань на інші конкретні справи з подібних правовідносин, їх кількісні та якісні показники, в яких судами було б сформовано різну практику, а передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду була б необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

45. Судом касаційної інстанції в господарських справах відповідно до статті 286 ГПК України є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» діє, зокрема, Касаційний господарський суд. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

46. Отже, на розгляд Великої Палати Верховного Суду в цій справі як виключну правову проблему передані питання, які можуть бути вирішені КГС ВС як належним судом, а тому підстава для передання цієї справи, передбачена частиною п`ятою статті 302 ГПК України, також не знайшла свого підтвердження.

47. Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.

48. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на її розгляд, у зв`язку із чим повертає справу для розгляду відповідній колегії КГС ВС у порядку частини шостої статті 303 ГПК України. Керуючись статтями 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА: Справу № Б8/065-12 (911/229/22) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Українська Спілка» до ОСОБА_1 про витребування майна за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Українська Спілка» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана О. І., Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач К. М. Пільков Судді:О. О. БанаськоЛ. М. Лобойко І. В. Григор`єваС. Ю. Мартєв М. І. ГрицівО. Б. Прокопенко Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач І. В. ЖелєзнийВ. Ю. Уркевич Л. Ю. КишакевичЄ. А. Усенко Г. Р. КретН. В. Шевцова