Постанова 4824 № 752/8558/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/14322/2023 Справа № 752/8558/23 П О С Т А Н О В А Іменем України 02 жовтня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва, постановлену в складі судді Машкевич К.В. в м. Київ 04 травня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Орган опіки та піклування - Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про видачу обмежувального припису, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : В травні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 із даною заявою, просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 , строком на 6 місяців, яким визначити такі заходи тимчасового обмеження: заборонити ОСОБА_1 наближатись на відстань менше 500 м. до місць проживання, навчання, інших місць частого відвідування дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , заборонити ОСОБА_1 вести телефонні розмови, переговори з постраждалими малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через інших осіб, заборонити ОСОБА_1 розшукувати особисто або через третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними, заборонити ОСОБА_1 перешкоджати малолітнім дітям ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у користуванні майном, що є їх особистою приватною власністю і знаходиться в квартирі за адресою АДРЕСА_1 . Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року справу передано на розгляд до Печерського районного суду м. Києва. Заінтересована особа ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року та залишити заяву без розгляду. Посилався на положення п. 8 ч. 1 ст. 257, ст. 175, 340-4, 350-1 ЦПК України, зазначив, що ОСОБА_2 із дітьми не проживає за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується договором про безоплатне користування від 18 жовтня 2021 року, строк якого закінчився 18 жовтня 2022 року, нотаріально засвідченою заявою власника квартири АДРЕСА_3 про те, що з травня 2022 року ОСОБА_2 та діти в квартирі не проживають. Вказував, що йому невідомо, де взагалі проживають діти, оскільки їхня мати з 07 жовтня 2021 року в односторонньому порядку позбавила його можливості спілкуватися з ними. Звертав увагу, що ОСОБА_2 також не зареєстрована і в Голосіївському районі м. Києва, що підтверджується витягом з реєстру територіальних громад станом на 03 лютого 2023 року. Враховуючи вищевказане, справа не може бути передана на розгляд до Печерського районного суду м. Києва, оскільки ОСОБА_2 вводить суд в оману щодо місця свого проживання, вона та діти не проживають за адресою АДРЕСА_4 . Від заявника у даній справі ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково, скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року про передачу справи до іншого суду, в іншій частині вимог апеляційної скарги про залишення заяви без розгляду відмовити. Посилалася на те, що на момент підготовки та подання заяви про видачу обмежувального припису вона разом з дітьми проживала за адресою АДРЕСА_2 на підставі договору безоплатного користування від 18 жовтня 2021 року, копія якого додана до апеляційної скарги. Пункт 4.3 договору передбачав продовження його дії у випадку відсутності вимог про його розірвання з боку сторін. 03 травня 2023 року, відразу після подання нею заяви про видачу обмежувального припису, апелянт шляхом погроз змусив власника квартири відмовити їй в продовженні користування квартирою і 03 травня 2023 року вона була змушена виїхати та перебувати в орендованому житловому будинку за адресою АДРЕСА_5 , і станом на сьогоднішній день саме будинок за вказаною адресою є місцем її перебування разом з дітьми. Додатково зазначала, що станом на момент подання заяви про видачу обмежувального припису та до цього часу зареєстрованим місцем проживання дітей є АДРЕСА_6 . За таких обставин, оскільки діти зареєстровані та фактично перебувають на території Голосіївського району м. Києва, вважає, що її заява про видачу обмежувального припису є територіально підсудною Голосіївському районному суду м. Києва. Відтак, вона погоджується з вимогою апелянта про скасування ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року про передачу справи на розгляд до іншого суду. Вважала необґрунтованою вимогу про залишення заяви без розгляду та просила відмовити у її задоволенні. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду віднесена до п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, і позивачем не зазначено причин необхідності їх виклику, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що в травні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , вказавши зареєстроване місце їх проживання АДРЕСА_6 , що відноситься до Голосіївського району м. Києва. Свою заяву ОСОБА_2 мотивувала тим, що в неї та заінтересованої особи ОСОБА_1 є двоє малолітніх синів, тимчасово з 2017 по 2021 роки разом з дітьми вони проживали в квартирі, що належить заінтересованій особі та знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . З вересня 2021 року і до цього часу заінтересована особа постійно вчиняє домашнє насильство економічного та психологічного характеру відносно їхніх спільних малолітніх дітей. 07 жовтня 2021 року ОСОБА_1 вигнав їх з дітьми з квартири, в якій вони проживали ( АДРЕСА_1 ), в результаті чого вона була вимушена шукати інше житло для проживання разом з дітьми, купувати речі першої необхідності, створювати умови для проживання дітей. При цьому ОСОБА_1 до цього часу не повернув речі дітей, чим поставив їх у скрутне матеріальне становище та завдав психологічних страждань через примусову зміну звичних умов проживання, втрату особистих речей. Внаслідок вказаних протиправних дій вона змушена разом з дітьми проживати в орендованих квартирах, витрачати кошти на повторне придбання дітям всього необхідного. Крім позбавлення ОСОБА_1 дітей речей першої необхідності, він також злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по утриманню дітей, чим вчиняє над ними домашнє насильство економічного характеру, вчиняє тиск на адміністрації навчальних закладів, гуртків, які відвідують діти, чим порушуються конституційні права дітей на освіту, здійснює розповсюдження персональних даних дітей третім особам без згоди їх матері. На підставі вищевикладеного просила просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 , строком на 6 місяців, яким визначити такі заходи тимчасового обмеження: заборонити ОСОБА_1 наближатись на відстань менше 500 м. до місць проживання, навчання, інших місць частого відвідування дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , заборонити ОСОБА_1 вести телефонні розмови, переговори з постраждалими малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через інших осіб, заборонити ОСОБА_1 розшукувати особисто або через третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними, заборонити ОСОБА_1 перешкоджати малолітнім дітям ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у користуванні майном, що є їх особистою приватною власністю і знаходиться в квартирі за адресою АДРЕСА_1 . В заяві про видачу обмежувального припису ОСОБА_2 вказувала місце реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , що відноситься до Голосіївського району м. Києва, зазначила зареєстроване місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_6 , що відноситься до Голосіївського району м. Києва, а також вказала третьою особою Орган опіки та піклування - службу у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації. Тобто, своє проживання, як і умови обмежувального припису, заявник пов`язувала з місцем проживання в Голосіївському районі. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Вирішення питання щодо розгляду заяви про видачу обмежувального припису регулюється Цивільним процесуальним Кодексом України та Законом України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству». Згідно з ч. 4 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», допомога постраждалим особам надається за місцем звернення. Частиною 1 ст. 27 ЦПК України передбачено правило загальної територіальної підсудності, згідно з якою, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Відповідно до ст. 350-1 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, - за місцезнаходженням цього закладу. Пунктом 1 ч.1 ст. 350-2 ЦПК України передбачено, що заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Заінтересованими особами у справах про видачу обмежувального припису є особи, стосовно яких подано заяву про видачу обмежувального припису (ч. 1 ст. 350-3 ЦПК України). Отже, заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства. Вказівки про те, що місце проживання (перебування) особи, за яким подається заява до суду, має бути зареєстрованим в установленому законом порядку, на відміну від ст. 27-28 ЦПК України, норма ст. 350-1 ЦПК України не містить. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Крім того, Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система (пункти 34-35). Передаючи справу за територіальною юрисдикцією (підсудністю) ухвалою від 04 травня 2023 року, суд першої інстанції виходив з того, що із заяви про видачу обмежувального припису та доданих до неї документів вбачається, що заявник ОСОБА_2 разом з дітьми ОСОБА_3 , ОСОБА_4 проживають за адресою АДРЕСА_2 , що знаходиться в Печерському районі м. Києва. Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції належним чином не обґрунтував своє рішення, в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, зокрема з яких саме доказів судом було встановлено місце проживання заявника, і такі висновки не ґрунтуються на фактичних обставинах справи. Апеляційний суд враховує, що категорія справ про видачу обмежувального припису відноситься до соціально вразливих справ та повинна сприяти захисту прав особи, що потерпає від домашнього насильства. Апеляційний суд приймає до уваги. що своє проживання, як і умови обмежувального припису, заявник пов`язує з місцем проживання в Голосіївському районі, і нею до апеляційного суду надано докази, якими підтверджується фактичне проживання в Голосіївському районі м. Києва. Відтак, справа була підсудна Голосіївському районному суду м. Києва на час постановлення оскаржуваної ухвали від 04 травня 2023 року, і висновки суду першої інстанції про передачу справи за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва не відповідають вимогам ч. 1 ст. 350-1 ЦПК України та територіальному принципу розгляду таких справ, визначених даною статтею. Виходячи із вищевикладеного, висновки суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншому суду за підсудністю є передчасними та помилковими, відтак ухвала суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню. Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Разом із тим, апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги в частині вимог про залишення заяви ОСОБА_2 без розгляду з підстав, передбачених п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, оскільки зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що під час її винесення судом не вирішувалось питання про відкриття провадження у справі або про залишення її без розгляду. Відповідно до приписів ст. 184 - 187 ЦПК України вирішення питань про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження в справі, залишення позовної заяви без руху та відмову у відкритті провадження в справі вирішується судом, до якого подано позовну заяву або заяву у справі окремого провадження, і не підлягає вирішенню апеляційним судом під час перегляду ухвали щодо передачі справи на розгляд іншого суду. За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права. Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Судді: Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.