Постанова Київський апеляційний суд № 367/4579/22

Справа № 367/4579/22 № апеляційного провадження: 22-ц/824/13121/2023 Головуючий у суді першої інстанції: Одарюк М.П. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 вересня 2023 року Київським апеляційним судом в складі колегії суддів: судді-доповідача Крижанівської Г.В., суддів Матвієнко Ю.О., Шебуєвої В.А., при секретарі Шпирук Ю.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката Півня Костянтина Валерійовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Ірпінського міського суду Київської області від19 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Одарюка М.П., у справі № 367/4579/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності,- ВСТАНОВИВ: У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності. Зазначала, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка кадастровий номер 3210900000:01:094:0097, площею 0,1 га, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд і будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . По межі довжиною 7,05 м. її земельна ділянка межує із земельною ділянкою кадастровий номер 3210900000:01:094:0168, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 , розташованої по АДРЕСА_2 , а також має спільну межу довжиною 23,78 м із земельною ділянкою, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_3 , кадастровий номер 3210900000:01:094:0034, розташованою по АДРЕСА_2 . Восени 2022 року, під час проведення обміру земельної ділянки було встановлено, що частина земельної ділянки вилучена з її власності і перебуває у власності відповідачів. Навколо вилученої частини земельної ділянки відповідачі встановили капітальні огорожі. Вказувала, що при встановлені відповідачами капітальних огорож відбулося порушення меж земельних ділянок, а відповідачі незаконно заволоділи частиною її земельної ділянки, внаслідок чого порушено її право власності і вона змушена звернутися з відповідним позовом до суду. З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просила усунути перешкоди у здійсненні нею права власності на земельну ділянку площею 0,1 га кадастровий номер 3210900000:01:094:0097, виділеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 демонтувати огорожі, встановлені ними, навколо її земельної ділянки. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 червня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 3210900000:01:094:0097, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 здійснити демонтаж огорожі, встановленої навколо земельної ділянки, кадастровий номер 3210900000:01:094:0097, площею 0,1 га, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . Зобов`язано ОСОБА_3 здійснити демонтаж огорожі, встановленої навколо земельної ділянки кадастровий номер 3210900000:01:094:0097, площею 0,1 га, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 496,20 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 496,20 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, адвокат Півень К.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення,яким в задоволені позову відмовити в повному обсязі. Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 . Право власності на житловий будинок набуто відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 15 серпня 2003 року. Відповідно до технічного паспорту, виготовленого станом на 2008 рік, на вищевказане домоволодіння, для обслуговування та користування вказаним житловим будинком за ним було закріплено, земельну ділянку площею 0,0648 га. Також, відповідно зазначеного технічного паспорту у ньому зображено й огорожа земельної ділянки, яка була встановлена ще попередніми власниками. Крім того, відповідно до рішення Ірпінської міської ради № 3230-44-УІ від 25 квітня 2013 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, площею 0,0648 га за адресою: АДРЕСА_2 . Тобто, з моменту набуття права власності ОСОБА_1 на будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_2 та до сьогодні у користуванні ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка площею 0,0648 га. А тому стає не зрозумілим, яким чином ОСОБА_1 ніби то здійснив самозахват частини земельної ділянки Позивача по АДРЕСА_1 , оскільки позивачем не надано належних доказів того, що координати (межові знаки) з технічних документацій із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) якимось чином перетинаються чи накладаються одна на одну. Наявність паркану, розташованого на земельній ділянці яка перебуває у власності відповідача не порушує межі суміжних землекористувачів, оскільки порушень чи накладань не було доведено позивачем. А тому у зв`язку з відсутністю накладання земельних ділянок, демонтаж чи знесення відповідних об`єктів є недопустимим. В судовому засіданні адвокат Півень К.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з наведених у ній підстав. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення особи, яка з`явилася в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 3210900000:01:094:0097, площею 0,1 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору (присадибна ділянка), що підтверджується копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомості майна щодо об`єкта нерухомого майна, державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 771848 (а.с. 5, 6). Земельна ділянка ОСОБА_2 має спільну межу 7,05 м. із земельною ділянкою відповідача ОСОБА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:094:0168, площею 0,0403 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Реєстрація проводилась на підставі рішення Ірпінської міської ради Київської області № 3999-54-VII від 26 липня 2018 року, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта. Також земельна ділянка ОСОБА_2 має спільну межу 23,78 м із земельною ділянкою відповідача ОСОБА_3 площею 0,0745 га, кадастровий номер 3210900000:01:094:0034, розташованою по АДРЕСА_2 . Із зведеного плану земельних ділянок, складеного інженером геодезистом ОСОБА_4 , вбачається що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 неправомірно використовують частини земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 ( а.с.7). З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 . Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що частина належної позивачці земельної ділянки неправомірно використовується відповідачами шляхом встановлення ними парканів, а відповідачами, в свою чергу, не доведено правомірність користування спірною земельною ділянкою, порушене право позивачки на володіння та користування майном підлягає відновленню шляхом приведення її земельної ділянки у первинний, придатний для використання за цільовим призначенням стан та знесення парканів, побудованих відповідачами на належній позивачці земельній ділянці. Колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. За змістом частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю. Підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Умовами для задоволення про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця). Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. За загальними правилами добросусідства, закріпленими законом у статтях 103-109 ЗК України, додержання правил добросусідства є обов`язком для власників та землекористувачів земельних ділянок, які мають обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдасться щонайменше незручностей. Статтею 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин. За правилами статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. Наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, якою визначено механізм відновлення меж земельних ділянок на місцевості, який здійснюють: виконавець - юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт; замовник - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (пункти 1.1., 1.2., 1.3). У пунктах 4.1-4.3 Інструкції зазначено, що відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Як вбачається зі зведеного плану земельних ділянок, складеного інженером геодезистом ОСОБА_4 , відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 неправомірно використовують частини земельної ділянки, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (а.с. 7). Відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів того, що паркани, розташовані саме в межах земельних ділянок, які перебувають у їх власності, та не порушують межі суміжної земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_2 . При цьому, як вбачається зі змісту апеляційної скарги, а також пояснень, наданих представником ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції, в користуванні останнього перебуває земельна ділянка площею 0,0648 га. за адресою: АДРЕСА_2 , в той час як згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, у власності ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 3210900000:01:094:0168, площею 0,0403 га за вказаною адресою (а.с. 68-70). Доказів того, що фактичне збільшення меж земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , відбулося не за рахунок земельної ділянки, належної ОСОБА_2 , суду надано не було. Оскільки частини належної позивачціОСОБА_2 земельної ділянки неправомірно використовується відповідачами шляхом встановлення ними парканів, а відповідачами, в свою чергу, не доведено правомірність користування спірною земельною ділянкою, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що порушене право позивачки ОСОБА_2 на володіння та користування її майном підлягає відновленню шляхом приведення земельної ділянки позивачки у первинний, придатний для використання за цільовим призначенням стан та знесення парканів, побудованих відповідачами на належній їй земельній ділянці. Колегія суддів відхиляє посилання представника ОСОБА_1 на те, що огорожа земельної ділянки, була встановлена ще попередніми власниками, оскільки такі обставини не спростовують висновків суду першої інстанції. Також є безпідставними доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 на ненадання доказів накладення земельних ділянок, оскільки предметом позову ОСОБА_2 є усунення перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційна скарга адвоката Півня К.В., подана в інтересах ОСОБА_1 , підлягає залишенню без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від19 червня 2023 року підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Півня Костянтина Валерійовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 червня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 28 вересня 2023 року. Суддя-доповідач Судді