Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/1125/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/1125/23 пров. № А/857/9199/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Запотічного І.І., Кузьмича С.М. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 травня 2023 року у справі №500/1125/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дії та бездіяльності протиправними (головуючий суддя першої інстанції - Дерех Н.В., місце ухвалення - м. Тернопіль, дата складання повного тексту - 09.05.2023),- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_2 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі також - ГУПФ України в Тернопільській області), в якому просив суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплаті йому підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 відсотків мінімальної пенсії за віком; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку стажу роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок стажу роботи згідно з статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 29.06.1951 по 04.08.1954 на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років». В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до посвідчення реабілітованого № НОМЕР_1 , виданого 09.07.2002 Бережанським управління праці та соцзахисту населення ОСОБА_1 являється особою, яка зазнала політичних репресій, і згодом була реабілітована. Вказав, що ОСОБА_1 звернувся до ГУПФ України в Тернопільській області із заявою, щодо перерахування підвищення у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно ст.47, п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», встановленого ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 05.05.2018 року та здійснити перерахунок стажу роботи згідно з ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 05.05.2018, як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування відбування покарання у засланні на підставі ст.6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років» №2325-7111 від 13.03.2018, оскільки такі нарахування відсутні у розрахунку пенсії ОСОБА_1 . Однак, 14.02.2023 листом ГУПФ України в Тернопільській області №476-397/Р-02/8- 1900/23 йому було відмолено у здійсненні такого перерахунку, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008, установлено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні, а тому йому проводяться виплати у розмірі - 43,52 грн. Такі дії ГУПФ України в Тернопільській області позивач вважає протиправними, що і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплаті підвищення пенсії як члену сім`ї особи, що необґрунтовано зазнала політичних репресій у розмірі, передбаченому п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку стажу роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій відповідно до ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно із п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням виплачених сум, з дати звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок стажу роботи згідно зі ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 01.08.1951 до 28.03.1958 на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років», з дати звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», у строки визначені статтею 45 Закону №1058-ІV, проведено перерахунок пенсії позивача та встановлено підвищення до пенсії в розмірі 43,52 грн. Вказує, що у матеріалах пенсійної справи позивача відсутні документи у яких зазначено дані про період його роботи (з 01 серпня 1951 року до 28 березня 1958 року), протягом якого він перебував під вартою, у місцях позбавлення волі та засланні або період перебування (роботи) на спецпоселенні, тому відсутні підстави для зарахування стажу у потрійному розмірі. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, позивачу виплачується пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 , позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Як слідує з матеріалів справи, згідно довідки Управління Міністерства внутрішніх справи України в Тернопільській області №13-Р-1/2023 від 01.03.2023, ОСОБА_3 , 1911 р.н. та ОСОБА_4 , 1918 р.н., ОСОБА_1 , 1942 р.н., ОСОБА_5 , 1937 р.н. на підставі наказу МДБ СРСР № 00386 від 20.10.1946 року рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як сім`ю пособника учасникам ОУН, 29 червня 1951 року було виселено з с. Литвинії Бережанського району Тернопільської області на спецпоселення в Тюменську область з конфіскацією майна. На підставі Закону України від 17.04.1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 реабілітовані. У відповідь на звернення позивача щодо перерахунку пенсії, листом від 14.02.2023 відповідачем відмовлено у здійсненні такого перерахунку та повідомлено про те, що на даний час виплата підвищення членам сімей репресованих, яких було примусово переселено позивачу проводиться відповідно до вимог чинного законодавства в сумі 43,52 грн. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині: визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії позивачу та невиплаті підвищення пенсії як члену сім`ї особи, що необґрунтовано зазнала політичних репресій у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком; визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у проведенні позивачу перерахунку стажу роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій відповідно до ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок підвищення пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно із п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням виплачених сум, з дати звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії; зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок стажу роботи згідно зі ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 01 серпня 1951 року до 28 березня 1958 року на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років», з дати звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії. Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17 квітня 1991 року № 962-XII, (назва в редакції Закону № 2325-VIII від 13 березня 2018 року) (далі - Закон № 962-XII). Відповідно до статті 1-1 Закону № 962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом. Згідно з положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів. Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано, зокрема, заслання і вислання. Вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР. Заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення. Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо. Як слідує з відомостей «Перерахунок пенсії. Версія 1.6.78.1», позивачу призначена пенсія згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; особливості: призначення за рішенням суду; член сім`ї реабілітованого (а.с.6). При цьому, з вказаних відомостей також слідує, що позивачу встановлена надбавка членам сім`ї реабілітованих згідно Постанови № 654 п.4.2 в сумі 43,52 грн. Встановлення такої ж надбавки підтверджується також відмовою відповідача, оформленою листом від 14 лютого 2023 року (а.с.6). Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. При цьому, чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону № 1058-IV відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Відповідно до положень частини 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком. Згідно зі статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. При цьому, положення частини 4 статті 28 Закону № 1058-IV згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду апеляційної інстанції, не є перешкодою для застосування цієї величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов`язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. В свою чергу, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 (далі - Постанова № 654) репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Як зазначено вище, доплата до пенсії позивачу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області нараховувалась та виплачувалась у розмірі 43,52 грн. З огляду на наведені норми та враховуючи те, що ОСОБА_1 , серед інших, як сім`ю пособника учасникам ОУН, було виселено на спецпоселення, та згодом реабілітовано, суд вважає, що позивач є членом сім`ї репресованої особи в розумінні Закону №962-ХІІ із змінами, внесеними Законом №2325-VIII. Тому, суд першої інстанції вірно зазначив, що позивачу пенсія має бути підвищена на 25, а не на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, тобто як члену сім`ї, якого було примусово переселено. З огляду на наведене, суд першої інстанції правомірно вважав за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення позивачу підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із зобов`язанням здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з підвищенням на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Разом з тим, колегія суддів зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654, а тому застосуванню в цьому випадку підлягає саме вказаний Закон. Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 року у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 року у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 року у справі № 442/6456/17, від 04 березня 2020 року у справі №446/1566/16-а. Враховуючи вказане, за встановлених обставин у справі суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що дії відповідача щодо виплати позивачу підвищення до пенсії як члену сім`ї політично репресованого відповідно до норм Постанови Кабінету Міністрів України № 654 є протиправним, тому позивач має право на отримання вказаної підвищення у розмірі, встановленому Законом України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Стосовно позовної вимоги зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок стажу роботи згідно з статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 29.06.1951 по 04.08.1954 на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років», суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно зі статтею 6 Закону № 962-XII реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Статтею 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно з визначенням, яке міститься у статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення. Таким чином, необґрунтованими є доводи скаржника про те, що у матеріалах пенсійної справи позивача відсутні документи у яких зазначено дані про період його роботи (з 01 серпня 1951 року до 28 березня 1958 року) на засланні, оскільки чинним законодавством передбачено зарахування у потрійному розмірі стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована. Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач був примусово виселений на спецпоселення з конфіскацією майна, тобто відповідно до статті 1 Закону № 962-XII перебував у засланні, та в подальшому реабілітований, а відтак має право на зарахування часу його заслання у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Зокрема, як слідує з довідки Управління Міністерства внутрішніх справи України в Тернопільській області від 01.03.2023 №13-Р-1/2023, виселення позивача затверджене Особливою Радою при МДБ СРСР від 01.08.1951, протокол №30; на поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_5 перебував до 24.05.1958, звільнений на підставі Указу ВР СРСР від 28.03.1958 (а.с.5). Таким чином дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку стажу за час перебування у засланні позивача як члена сім`ї особи, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, та яку у подальшому реабілітовано відповідно до вимог статті 58 Закону №1788-XII, є протиправними. За таких обставин колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок стажу роботи згідно зі ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 01 серпня 1951 року до 28 березня 1958 року на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років», з дати звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 травня 2023 року у справі №500/1125/23 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді І. І. Запотічний С. М. Кузьмич