Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/19013/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/19013/24 пров. № А/857/2884/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року у справі №380/19013/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, - суддя в 1-й інстанції - Гавдик З. В., час ухвалення рішення - 13 грудня 2024 року, місце ухвалення рішення - м. Львів, дата складання повного тексту рішення - 13 грудня 2024 року, в с т а н о в и в: Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови їй, як члену сім`ї реабілітованого громадянина, у проведенні перерахунку та виплаті підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ, із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області здійснити їй перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням виплачених сум, з дати звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії - 28 червня 2024 року. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України Львівської області щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» ч. 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України Львівської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, з 28 червня 2024 за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» ч. 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16 липня 2008 року установлено, що з 1 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні. Звертає увагу суду на те, що на даний час виплата підвищення членам сімей репресованих, яких було примусово переселено проводиться відповідно до вимог чинного законодавства в сумі 43,52 грн. Таким чином, підстави для задоволення позову відсутні, тому з врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 . Львівською обласною радою видано посвідчення №3/7-П від 20 січня 2012 року, відповідно до якого позивач має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Відповідно до довідки про реабілітацію №12229, виданої управлінням Внутрішніх справ по Хабаровському краю МВС Російської Федерації від 19 листопада 2009 року, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Перебоївка Ульчского району Хабаровського краю народилася на спец поселенні батьків репресованих з політичних мотивів на підставі Постанови Особової Наради при МГБ СССР від 07.05.1950 року батьки як члени сім`ї учасника «ОУН» виселені із Львівської області в Хабаровський край. Також це підтверджується свідоцтво про народження від 06.07.1967 року серія НОМЕР_2 . Листом Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради Львівської області від 07 серпня 2024 року №990/13 підтверджується, що позивач, як потерпіла від політичних репресій, є одержувачем щорічної адресної допомоги реабілітованим особам та особам, потерпілих від політичних репресій відповідно до Порядку надання та виплати одноразової адресної допомоги ветеранам УПА, вдовам (вдівцям) політв`язнів і вдовам (вдівцям) ветеранів УПА та реабілітованим громадянам за ст.ст. 1-2, 1-3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» затвердженого рішенням обласної ради від 16.03.2021 року № 87 та одноразової грошової допомоги реабілітованим та потерпілим від політичних репресій до Дня захисників та захисниць України відповідно до Програми соціальної підтримки окремих категорій мешканців Бориславської міської територіальної громади, затвердженої рішенням Бориславської міської ради. ОСОБА_1 28 червня 2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівської області із заявою щодо встановлення підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Листом від 11 липня 2024 року №17413-18346/В-52/8-1300/24 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівської області відмовило у підвищенні пенсії. На думку відповідача, у разі звернення із заявою встановленого зразка про перерахунок пенсії та оригіналами документів про визнання реабілітованою особою, органом Пенсійного фонду України буде прийнято рішення про перерахунок (відмову в перерахунку) пенсії. Тому права на підвищення пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивач не має. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" ст.77 Закону №1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як член сім`ї репресованої особи, а тому дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення їй до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як члену сім`ї (дитині) репресованої особи є протиправними, і з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з 28 червня 2024 року відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей. За змістом ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» № 962-XII від 17 квітня 1991 року (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР"; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою. Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2353-ХІІ). Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон №2235-VIII) внесено ряд змін до цього Закону. Так, змінено назву закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Такі зміни набули чинності 05 травня 2018 року. Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ. Відповідно до ст.1-1 цього Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом. Згідно зі ст.1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №962-XII від 17 квітня 1991 року (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку. За змістом ст.4 Закону №962-XII поновлено реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей. Відповідно до п.2.13 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №22-1 за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення. Згідно з п.«г» ч.1 ст.77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Відповідно до п.6 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з пп.2 п.4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16 липня 2008 року з 01 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. За змістом ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Відповідно до ст.28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом. Прожитковий мінімум відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15 липня 1999 року застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону №1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. Таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, необхідно керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови №654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», що підтверджується посвідчення №3/7-П від 20 січня 2012 року, виданим Львівською ОДА. Згідно з довідкою про реабілітацію №12229, виданою управлінням Внутрішніх справ по Хабаровському краю МВС Російської Федерації від 19 листопада 2009 року, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Перебоївка Ульчского району Хабаровського краю народилася на спец поселенні батьків репресованих з політичних мотивів на підставі Постанови Особової Наради при МГБ СССР від 07.05.1950 року батьки як члени сім`ї учасника «ОУН» виселені із Львівської області в Хабаровський край (а.с.12). Отже, ОСОБА_3 відповідно до довідки про реабілітацію №12229 народилася на спецпоселенні батьків, репресованих з політичних мотивів, має статус члена сім`ї репресованої особи та є потерпілою від репресій в розумінні статті 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". Колегія суддів зазначає, що наведені вище обставини дають підстави дійти висновку про те, що позивач має право на підвищення до пенсії, що передбачено п. «г» ч.1 ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" ст.77 Закону №1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як член сім`ї репресованої особи, а тому дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення їй до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як члену сім`ї (дитині) репресованої особи є протиправними, і з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з 28 червня 2024 року відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року у справі №380/19013/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. А. Пліш Повне судове рішення складено 18 серпня 2025 року.