Постанова Київський апеляційний суд № 757/1763/23-ц

Головуючий у І інстанції Ільєва Т.Г. Провадження № 22-ц/824/7848/2023 Доповідач у II інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2023 року у справі за поданням старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Тараса Євгеновича про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 до виконання ним зобов`язань, покладених згідно зведеного виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3, В С Т А Н О В И В: У січні 2023 року в Печерський районний суд міста Києва звернувся старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинський Т.Є. із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 до виконання ним зобов`язань, покладених згідно зведеного виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3. В обґрунтування подання виконавець зазначив, що в його провадженні перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_3 з виконання судових рішень про стягнення з ОСОБА_1 грошових сум, проте рішення суду боржником в добровільному порядку не виконуються, вимоги виконавця боржник ігнорує з метою ухилення від виконання рішень суду. Враховуючи те, що рішення суду до теперішнього часу боржником не виконані, і боржник ухиляється від їх виконання, а також те, що боржник має можливість перетину кордону України, в зв`язку із чим існує загроза його ухилення від виконання рішень суду, державний виконавець просив суд про задоволення його подання та тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань згідно зведеного виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2023 року у задоволенні подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Т.Є. про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 до виконання ним зобов`язань згідно зведеного виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою, стягувач АТ «Державний експортно-імпортний банк України» подав на неї апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу скасувати та постановити по справі нове судове рішення про задоволення подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Т.Є. про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 до виконання ним зобов`язань, покладених згідно зведеного виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, стягувач посилався на те, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання державного виконавця, з підстав того, що до подання не додано доказів виїзду боржника за межі України з метою ухилення від виконання судового рішення, а також того, що особа свідомо не виконувала свої зобов`язання, є необґрунтованим та не відповідає нормам чинного законодавства. При цьому, апелянт зазначив, що рішення суду, на підставі яких були видані виконавчі листи, набрали законної сили ще у 2014 році, виконавчі провадження відкриті у 2014 році та вже майже 10 років судові рішення про стягнення боргу, які є обов`язковими до виконання, залишаються невиконаними боржником, борг взагалі не сплачується. На сьогоднішній день сума заборгованості боржником не погашена та ним не вчиняються дії для виконання рішення суду, що трактується не інакше, як ухилення від погашення існуючої заборгованості. Стверджує, що державним виконавцем вжито усіх передбачених чинним законодавством заходів примусового виконання рішення, однак у зв`язку зі свідомим невиконанням боржником своїх зобов`язань, судові рішення досі залишаються невиконаними. В судовому засіданні представник стягувача АТ «Державний експортно-імпортний банк України» адвокат Головіна О.І. апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення з викладених у ній підстав. Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, до суду не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності. Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника стягувача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_3, до складу якого входять: - ВП № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа Могилів- Подільського міськрайонного суду Вінницької області № 138/3112/13-ц, виданого 11.06.2014 року про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, м.Київ, вул. Горького,127, ідентифікаційний код 00032112) кредитної заборгованості ТОВ "Мольва Метал Пак" та ТОВ "ВВІКО" за кредитними договорами, укладеними в рамках Генеральної угоди №15106№4 від 31.03.2006 року в розмірі 1 292 301 (один мільйон двісті дев`яносто дві тисячі триста один) доларів США і 31 цент, 187 527 (сто вісімдесят сім тисяч п`ятсот двадцять сім) Євро і 65 євроцентів та 39 489 375 (тридцять дев`ять мільйонів чотириста вісімдесят дев`ять тисяч триста сімдесят п`ять) гривень 24 копійки, що разом в гривневому еквіваленті станом на 21.11.2013 року становить 51 846 313 (п`ятдесят один мільйон вісімсот сорок шість тисяч триста тринадцять) гривень 14 копійок. 10.07.2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження; - ВП № НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа № 752/20859/13-ц, виданого 04.12.2014 року Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), як з солідарного з ТОВ "Мольва Метал Пак" та ТОВ "ВВІКО" боржника на користь публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, м. Київ, вул. Горького, 127, ідентифікаційний код 00032112) заборгованості ТОВ "Мольва Метал Пак" та ТОВ "ВВІКО" за Кредитними договорами, укладеними в рамках Генеральної угоди №15106N4 від 31.03.2006 року, в розмірі 11 917 070,43 дол. США А, 1 850 173,03 євро та 385 141 845,07 грн. 17.12.2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження; - ВП 40254491 з примусового виконання виконавчого листа № 138/3112/13-ц, виданого 11.06.2014 року Могилів-Подільським міськрайонним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, м.Київ, вул. Горького, 127, ідентифікаційний код 00032112) кредитної заборгованості ТОВ "Мольва Метал Пак" та ТОВ "ВВІКО" за кредитними договорами, укладеними в рамках Генеральної угоди №15106№4 від 31.03.2006 року в розмірі 1 292 301 (один мільйон двісті дев`яносто дві тисячі триста один) доларів США і 31 цент, 187 527 (сто вісімдесят сім тисяч п`ятсот двадцять сім) Євро і 65 євроцентів та 39 489 375 (тридцять дев`ять мільйонів чотириста вісімдесят дев`ять тисяч триста сімдесят п`ять) гривень 24 копійки, що разом в гривневому еквіваленті станом на 21.11.2013 року становить 51 846 313 ( п`ятдесят один мільйон вісімсот сорок шість тисяч триста тринадцять) гривень 14 копійок. - ВП 67454971 з примусового виконання постанови № 49259019, виданої 09.11.2021 року Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 59 449,21 доларів США та 109 498,15 гривень. 10.11.2021 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинським Т.Є. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 02.10.2018 року державним виконавцем прийнято постанову про арешт коштів боржника в межах суми 496 234 281,15 грн., 11 917 070,43 доларів США, та 1 850 173,03 євро, та направлено в усі діючі банки до виконання. З метою перевірки майнового стану боржника до реєструючих органів направлено відповідні запити. При цьому, боржником не подано державному виконавцю декларації про доходи та майно боржника фізичної особи. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, встановлено, що об`єктів нерухомого майна за боржником не значиться. Згідно відповіді Державної фіскальної служби України від 14.11.2022 року за № 151153666 про наявні рахунки у боржників - юридичних осіб та/або фізичних осіб - підприємців, а також рахунки, відкриті боржником - юридичною особою через свої відокремлені підрозділи, встановлено, що боржник за вказаним у запиті податковим номером або серією (за наявності) та номером паспорта на обліку в органах ДФС не перебуває. Згідно відповіді Державної фіскальної служби України про реєстраційний номер облікової картки платника податків - боржника - фізичної особи або серію (за наявності) і номер паспорта боржника - фізичної особи та джерела отримання доходів боржника - фізичної особи, встановлено, що інформація щодо джерел отримання доходів в ДРФО відсутня. Згідно відповіді Міністерства внутрішніх справ України за № 151153686 від 14.11.2022 року, встановлено, що відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби. Згідно відповідей на запити державного виконавця реєструючими органами повідомлено, що рухомого майна, цінних паперів, земельних ділянок, сільськогосподарської техніки та іншого будь-якого майна, належного боржнику на праві власності, за боржником не зареєстровано. Згідно відповіді Державної прикордонної служби України, щодо перетину боржником державного кордону від 14.11.2022 за №: 151153722, Дата перетину кордону з: 14.11.2020 по: 14.11.2022, встановлено, що 05.06.2021 ВУГМАН ОЛЕГ виїхав по закордонному паспорту НОМЕР_2 , та 14.06.2021 в`їхав по закордонному паспорту НОМЕР_2 . Відмовляючи у задоволенні подання державного виконавця, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості, з чим погоджується і колегія суддів, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Згідно ч. 3 ст. 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. За змістом п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням. Відповідно до роз`яснень Верховного Суду України від 01.02.2013 року, викладених у судовій практиці щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково. Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві. Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій, щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів. Свобода пересування гарантована статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенція), частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». Разом з тим, частиною 3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Так, у справі "Гочев проти Болгарії" Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування наступним чином: У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82). Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. згадуване вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 124 і згадуване вище рішення Європейського Суду "Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии", § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 р. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70). Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою "Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60)...". Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань. Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов`язань, а не за наявність факту їх невиконання. При цьому, під ухиленням від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов`язків у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне. Отже, наявність самого лише невиконаного зобов`язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Факт ухилення боржника має підтверджуватись сукупністю належних доказів, які державний виконавець повинен надати до суду. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (ст.ст. 77-80 ЦПК України). Частинами 1, 2, 5 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем до подання не долучено належних, допустимих та достатніх доказів того, що боржник вчиняє умисні свідомі дії, спрямовані на невиконання відповідного зобов`язання, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду, а тому висновок суду про відмову у задоволенні подання державного виконавця про обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги стягувача зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення ухвали суду першої інстанції без змін, а скарги АТ «Державний експортно-імпортний банк України»- без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» - залишити без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 28 лютого 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Головуючий: Судді: