Постанова Дніпровський апеляційний суд № 183/271/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6124/23 Справа № 183/271/22 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О.В. Суддя у 2-й інстанції - Зайцева С. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2023 року місто Дніпро Дніпропетровської області Єдиний унікальний номер 183/271/22 Номер провадження 22-ц/803/6124/23 Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів: Барильської А.П., Максюти Ж.І. за участю секретаря: Паромової О.О. учасники справи : позивач - АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» відповідач - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі Дніпропетровської області з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2023 року головуючого судді Сороки О.В. по цивільній справі про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,- В С Т А Н О В И В : У січні 2022 року Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» (далі - АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз») звернулося до суду із вказаним позовом до ОСОБА_1 ,мотивуючи вимоги тим,що АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «Дніпропетровськгаз». Відповідно до свідоцтва про право власності від 10 вересня 2004 року АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . 24 листопада 2004 року рішенням виконавчого комітету Новомосковської міської ради зазначеній квартирі надано статус службової квартири. 30 листопада 2004 року, на підставі ордера № 67 серія А, виданого виконавчим комітетом ОСОБА_2 було надано право зайняття зазначеної квартири. Однак, договір найму житла у відповідності до ст.ст. 61,123 ЖК України з наймодавець ОСОБА_2 не укладав. 15 червня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, в подальшому остання була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 . 25 лютого 2014 року рішенням виконавчого комітету Новомосковської міської ради № 88, зазначена вище квартира була виключена з числа службових. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Відповідач з січня 2021 року не проживає за місцем реєстрації, квартирою не цікавиться, комунальні послуги не сплачує, в утриманні житла участі не приймає, у зв`язку з чим втратила право користування житловим приміщенням. Просили визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2023 року у задоволенні позову АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовлено. Стягнуто з АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 грн. В апеляційній скарзі АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В обґрунтування доводів скарги, зокрема зазначено, що судом не правильно застосовано статті 71-72 ЖК Української РСР та статті 319, 321 ЦК України. Також, судом не встановлено факту, який би спростував доказ позивача стосовно не проживання відповідача в зазначений період, а саме з 01 січня 2021 року по 17 грудня 2021 року, оскільки відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів, що саме за цей період у неї була відсутня заборгованість за комунальні послуги та за послуги обслуговування будинку, які надає ОСББ «Родина-2016». Також, судом не надано належної оцінки тому факту, що відповідачем надано довідку про відсутність заборгованості від 01 серпня 2022 року, тобто на цей час справа вже знаходилась на розгляді в суді, а не в той період, який зазначено позивачем. До того ж, судом не надано належної оцінки відповіді КП «Новомосковський водоканал», з якої можна дійти висновку, що відповідач у період з 01 квітня 2020 року по 13 вересня 2021 року водопостачанням взагалі не користувалася, що є додатковим доказом того, що відповідач не проживала у зазначений період у спірній квартирі. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Ісаєв М.Т. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки проаналізувавши надані докази, суд об`єктивно дійшов до висновку, про недоведеність позивачем факту не проживання ОСОБА_1 в спірній квартирі. У судовому засіданні апеляційного суду представник АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» Явтух О.Г. підтримала доводи апеляційної скарги . Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Ісаєв М.Т. просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду залишити без змін. Відповідач ОСОБА_1 належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи ( а.с.149). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону судове рішення відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» (правонаступник ПАТ «Дніпропетровськгаз»), є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності та свідоцтвом про право власності від 10 вересня 2004 року. ОСОБА_2 , як працівник Новомосковського УЕГГ ВАТ «Дніпропетровськгаз», отримав ордер № 67 серія А від 30 листопада 2004 року, виданий виконавчим комітетом Новомосковської міської ради депутатів, на службову 1-кімнатної квартири АДРЕСА_1 . 15 червня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, в подальшому остання була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 . Факт реєстрації місця проживання відповідача у зазначеній квартирі підтверджується витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання. 25 лютого 2014 року рішенням виконавчого комітету Новомосковської міської ради депутатів № 88 квартиру АДРЕСА_1 , виключено з числа «службових», у зв`язку з відсутністю потреби. Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року по цивільній справі № 183/4313/15 в задоволенні позовних вимог ПАТ по газифікації та газопостачанню «Дніпропетровськгаз» до ОСОБА_1 , виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, третя особа - КП «Трубник» про усунення перешкод у користування нерухомим майном, виселення з жилого приміщення, скасування реєстрації в жилому приміщенні - відмовлено . Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ по газифікації та газопостачанню «Дніпропетровськгаз»,третя особа - КП «Трубник» про визнання права користування жилим приміщенням - задоволено . Визнано за ОСОБА_1 , право користування жилим приміщенням - квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ПАТ по газифікації та газопостачанню «Дніпропетровськгаз» (ЄДРПОУ 24607913, 49044, м. Дніпро, вул. Шевченко, 2). Допитана у суді першої інстанції свідок ОСОБА_3 показала , що вони з ОСОБА_1 мешкають в різних під`їздах, при підписанні акту в квартиру АДРЕСА_1 не заходила. Акт підписала через дві години після зборів. Свідок ОСОБА_4 у суді першої інстанції пояснила, що акт підписала, проте при складанні та підписанні головою ОСББ «Родина-2016» Бубновим О.А. особисто присутня не була. Свідок ОСОБА_5 у суді першої інстанції показав , що особисто з ОСОБА_1 не знайомий, його попросила ОСОБА_4 дивиться чи проживає в квартирі ОСОБА_1 . Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту не проживання ОСОБА_1 в спірній квартирі, натоміть матеріалами справи підтверджується, що відповідач не втратила інтерес до займаного нею житла, навпаки вживає всіх заходів для укладення договору найму житла, протягом тривалого часу відстоює своє право на користування наданим житлом в судовому порядку. Також,суд першої інстанції звернув увагу на те,що позивач зазначає, що відповідач не проживає у квартирі АДРЕСА_1 з 01 січня 2021 року та надає на підтвердження цього єдиний доказ акт від 17.12.2021 року. Суд критично оцінив акт про не проживання особи за місцем реєстрації від 17.12.2021 року,наданий позивачем, оскільки даний акт суперечить довідці про фактичне місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ,виданої головою правління ОСББ «Родина-2016» Бубновим О.А.Також, матеріали справи містять довідку про те, що станом на 01.08.2022 рік ОСОБА_1 боргів по оплаті житлово-комунальних послуг та претензій з боку правління ОСББ немає, що спростовує доводи позивача про те, що відповідач не несе витрати по утриманню квартири. Доказів наявності у ОСОБА_1 іншого житла, позивачем не надано. Крім того, суд критично оцінив пояснення допитаних свідків, оскільки вони не підтверджують факт не проживання відповідача за місцем її реєстрації. Апеляційний суд погоджується із наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки судом правильно встановлено фактичні обставини справи та доказам, наявним у справі, надано належну правову оцінку. На спростування доводів апеляційної скарги слід зазначити про таке. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не сплачував комунальні платежі, апеляційний суд відхиляє, оскільки факт несплати комунальних платежів не має наслідком позбавлення права користування житлом. Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50). У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлене у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило б захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63). Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Право особи на повагу до житла згідно зі статтею 8 Конвенції охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі «Gillow v. the U.K.» від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення ЄСПЛ у справі «Larkos v. Cyprus» від 18 лютого 1999 року). Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) сформулювала висновок про те, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Виселення має оцінюватися на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ, позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача. Отже, при вирішенні спору про наявність передбачених законом підстав для виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, суд у кожній конкретній справі, виходячи із принципу верховенства права, повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Наведені в апеляційній скарзі доводи, зводяться до незгоди з судовим рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі та були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Отже, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на переоцінці доказів та підміні понять, внаслідок яких ОСОБА_1 може втратити не лише право на користування житлом, а й позбутися такого права взагалі та стати безхатченком. Посилання скаржника на застосуванні до спірних правовідносин положення ст.ст.71-72 ЖК України, дія яких поширюється на користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду, не є слушними. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Підстав для скасування судового рішення не вбачається.Аргументи відзиву на апеляційну скаргу є прийнятними . Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд дійшов до переконання, що означена відповідачем сума є співмірною з обсягом наданих адвокатам послуг та виконаних робіт, часом, витраченим адвокатам на виконання відповідних робіт та значенням справи для сторони, що підтверджено відповідними доказами. Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (п.1, 4 ч. 3 ст. 132 ЦПК України). Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 137 ЦПК України). Згідно з ч. 2 - 4 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Доказами в цивільному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України). Частиною 8 статті 141 ЦІІК України встановлено, що докази розміру витрат , які сторона сплатила у зв`язку із розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом 5 днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Врахувавши конкретні обставини та складність справи,з урахуванням виконаної адвокатом роботи,принципи співмірності та розумності судових витрат,критерій реальності адвокатських витрат,а також критерій розумності їхнього розміру, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви відповідача і стягнення з позивача на її користь 8000 грн судових витрат на правничу допомогу адвоката. Також, відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» - залишити без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Судді: