Постанова 4806 № 309/3486/20

Справа № 309/3486/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 21 серпня 2023 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі головуючого судді КОНДОРА Р.Ю. суддів МАЦУНИЧА М.В., КОЖУХ О.А. за участю секретаря ГУСОНЬКИ З.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 309/3486/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Хустської міської ради Закарпатської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Хустського районного суду від 27 квітня 2021 року, повний текст якого складено 29 квітня 2021 року, головуючий суддя Піцур Я.Я., - встановив: 22.12.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Хустської міської ради Закарпатської області мотивуючи таким. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дідо позивачки ОСОБА_5 , після його смерті залишилося спадкове майно житловий будинок АДРЕСА_1 , яке відноситься до міста Хуст Закарпатської області. На момент смерті діда позивачки вже померла і баба позивачки ОСОБА_6 , тому в управління спадковим майном вступив син спадкодавців і батько позивачки ОСОБА_5 . Однак, за життя батько позивачки не оформив свої права на нерухоме майно. Рішенням Хустського районного суду від 19.11.2018 у справі № 309/1806/18 шлюб між батьками позивачки ОСОБА_5 і ОСОБА_7 був розірваний. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, єдиними його спадкоємцями є позивачка ОСОБА_8 , її брат ОСОБА_2 і сестра ОСОБА_9 . Для оформлення спадкових прав на будинок позивачка виготовила на нього технічний паспорт, звернулася до нотаріуса, однак, отримала його відмову з посиланням на відсутність правовстановлюючих документів на будинок. Посилаючись на ці обставини, на норми ЦК України щодо спадкування та на неможливість оформлення права власності на успадкований будинок без звернення до суду, позивачка ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на спадкове майно житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 . Рішенням Хустського районного суду від 27.04.2021 позов задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості та доведеності, з того, що спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_10 є його діти ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які спадщину не прийняли та визнали позов, і в позасудовому порядку позивачка не має змоги оформити своє право власності на спадкове майно, правовстановлюючі документи на яке відсутні. ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Лукачко Іван Йосипович, у порядку ст. 352 ч. 1 ЦПК України як особа, яка не брала участі в справі, в якій суд вирішив питання про її права та обов`язки, рішення суду оскаржила як незаконне. Доводи скарги зводяться до такого. Вона є донькою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яким житловий будинок АДРЕСА_1 , яке зараз відноситься до міста Хуст Закарпатської області, належав на праві спільної сумісної власності. На момент смерті її матері ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) вона мала 6 років і проживала в указаному будинку, тому в силу закону вважається такою, що прийняла спадщину після смерті матері. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько і вона аналогічно як дитина прийняла спадщину й за ним. Місце проживання та реєстрацію вона змінила лише після виходу у 2003 році заміж. Позивачка ОСОБА_1 цю інформацію в позовній заяві не вказала і стверджувала, що після смерті її діда спадщину прийняв виключно її батько. Суд першої інстанції не встановив обставини справи та коло спадкоємців, оскільки у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було шестеро дітей спадкоємців першої черги, з яких двоє на момент смерті батьків були неповнолітніми і як такі приймали спадщину відповідно до ст.ст. 525, 549 ЦК Української РСР (1963 р.). Вона мала бути залучена до участі в справі в якості співвідповідача, проте, позивачка такого клопотання не заявляла. Участі в розгляді справи вона не брала і дізналася про рішення суду лише 01.12.2021 з офіційного вебсайту Хустського районного суду. ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати, у позові відмовити. Заслухавши доповідь судді, врахувавши, що явка учасників процесу в судове засідання не визнавалася обов`язковою, а їхня неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи з огляду на її обставини, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності учасників процесу, обговоривши доводи учасників процесу, перевіривши матеріали справи, суд приходить до такого. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення або оспорювання саме її прав (ст. 4 ч. 1, ст. 19 ч. 1 ЦПК України), зазначене стосується як права на позов, так і права на апеляцію. Особа на власний розсуд здійснює своє право на захист і розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України (тут і далі норми матеріального права в редакції, що була чинною на час виникнення відповідних юридичних фактів), ст. 12 ч.ч. 1, 4, ст. 13 ч. 3 ЦПК України); особа зобов`язана належно довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, включно з тими, які власне обґрунтовують як право на пред`явлення вимог (право на позов), так і право на пред`явлення позову до конкретного відповідача (відповідачів) та обов`язок такого відповідача (відповідачів) відповідати за пред`явленими вимогами; предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 12 ч.ч. 2, 3, ст. 13 ч. 1, ст.ст. 76-81 ЦПК України). Про задоволення позову рішення може бути прийняте за умови обґрунтованості та доведеності пред`явлених до належного відповідача (відповідачів) вимог (ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України). Апелянт, подаючи в порядку ст. 352 ч. 1 ЦПК України скаргу, повинен довести наявність у нього права на її подання, наявність фактів і обставин, що свідчать про вирішення судом питання саме про його права і обов`язки, про порушення рішенням суду, ухваленим без залучення до участі в справі апелянта, його законних прав та інтересів. Відповідно до ст. 367 ч. 1 ЦПК України, апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи з урахуванням документів і матеріалів, наданих на стадії апеляційного розгляду справи, вбачаються такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються законодавчими нормами щодо права власності та спадкування. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уклали шлюб 13.06.1964 і були батьками: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (помилково вказаного позивачкою в заяві як « ОСОБА_5 »), і ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується Витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя від 21.11.2020 № 00028625828 (щодо ОСОБА_5 і ОСОБА_11 ) та про державну реєстрацію народження відповідно до ст.ст. 126, 133, 135 СК України від 21.11.2020 № 00028625795 (щодо ОСОБА_10 ), складеними Відділом ДРАЦС Хустського РУЮ Закарпатської області, копією повторного Свідоцтва про народження ОСОБА_12 серії НОМЕР_1 , виданого 22.02.2000 Відділом РАГС Хустського районного управління юстиції Закарпатської області (а.с. 9, 12, 104). 09.08.2003 ОСОБА_12 уклала шлюб із ОСОБА_13 , після укладення шлюбу її прізвище « ОСОБА_14 » (а.с. 98-100). Документальних даних про інших дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у справі немає, однак, на стадії апеляційного розгляду справи представник апелянта ОСОБА_4 адвокат Лукачко І.Й. письмовим поясненням від 01.08.2023 повідомив, що окрім ОСОБА_4 та її брата ОСОБА_10 у їхніх батьків було ще четверо дітей, які могли належати до кола спадкоємців, та повідомив про них такі відомості: ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , Білгородська область, с. Сирцево; ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , АДРЕСА_2 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , Тюменська область; ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , АДРЕСА_3 . У Технічному паспорті № 1145 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , складеному ФОП ОСОБА_18 19.11.2020 на замовлення ОСОБА_1 , рік побудови житлового будинку зазначений як «1965» (а.с. 21-28). ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 (а.с. 10, 101). ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 (а.с. 11, 102). Згідно з відмітками у паспорті про місце проживання ОСОБА_4 : 15.05.1997 вона була зареєстрована за адресою: м. Хуст, Чертеж, номер будинку містить цифру «2» інша цифра нерозбірливо; 02.11.2004 знята з реєстраційного обліку; 16.11.2004 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 98). ОСОБА_19 мала на день смерті своєї матері 5 років, на день смерті свого батька 9 років. У разі документального підтвердження даних про дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_17 перший мав на день смерті своєї матері 16 років, другий мав на день смерті своєї матері 10 років, на день смерті свого батька 14 років. 12.07.1990 ОСОБА_10 уклав шлюб з ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , що підтверджується Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим 15.06.1993 Відділом РАГС Хустської державної адміністрації (а.с. 13). У шлюбі ОСОБА_10 з ОСОБА_7 народилися троє дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_13 (а.с. 20); ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_14 (а.с.16); ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_15 (а.с. 18, 60). 10.09.2015 ОСОБА_22 уклала шлюб із ОСОБА_23 , після укладення шлюбу її прізвище « ОСОБА_24 » (а.с. 19). 25.04.2017 ОСОБА_21 уклала шлюб із ОСОБА_25 , після укладення шлюбу її прізвище « ОСОБА_26 » (а.с. 17). Заочним рішенням Хустського районного суду від 19.11.2018 у справі № 309/1806/18, шлюб між ОСОБА_10 і ОСОБА_7 розірвано (а.с. 14). ІНФОРМАЦІЯ_16 (у заяві позивачкою помилково вказано « ІНФОРМАЦІЯ_2 ») ОСОБА_10 помер (а.с. 15). За даними будинкової книги на житловий будинок АДРЕСА_1 , відповідно до Витягу з Єдиного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання № 2124-1319377-2018 та за іншими матеріалами справи ОСОБА_10 був зареєстрований у цьому будинку з 20.04.2002 і проживав у ньому, на день його смерті позивачка ОСОБА_1 була зареєстрована за цією адресою (а.с. 8, 77-79). За отриманими судом першої інстанції даними: ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 ; ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 (а.с. 32, 33, 40, 42, 58, 63). Будь-яких даних і доказів щодо звернення ОСОБА_1 для оформлення своїх спадкових прав до нотаріуса та щодо відмови нотаріуса в такому оформленні у справі немає, як немає й даних про наявність заповітів ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_10 . У силу положень ст.ст. 4, 86, 112 ЦК Української РСР (1963 р.), ст.ст. 22, 28 КШС України, інших норм законодавства, які були чинними за життя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю із презумпцією рівності часток кожного з подружжя у праві власності на нього в разі поділу майна. Право власності набувається відповідно до закону, це право є непорушним і підлягає захисту (ст. 41 Конституції України, ст.ст. 4, 86 ЦК Української РСР (1963 р.), ст.ст. 2, 4, 12, 48, 49, 55 Закону України «Про власність», ст.ст. 316, 317, 319, 321, 328, Глава 29 ЦК України (2003 р.)). Відповідно до ст.ст. 524, 525, 548, ст. 549 ч. 1 п. 1, ч. 2 ЦК Української РСР (1963 р.), спадкоємець, який вступив у фактичне управління або володіння спадковим майном, визнається таким, що прийняв спадщину, спадщина належить йому з моменту її відкриття, яким визнається день смерті спадкодавця. Відмова від спадщини має правове значення лише в разі вчинення її протягом шести місяців з часу відкриття спадщини (ст. 553 ЦК Української РСР (1963 р.)). Наведені вище обставини в межах наявних документів, оскільки протилежного не встановлено, дають підстави вважати, що: на час смерті ОСОБА_6 її спадкоємці першої черги за законом (ст. 529 ч. 1 ЦК Української РСР (1963 р.)) ОСОБА_5 (чоловік, який пережив) і щонайменше ОСОБА_19 (малолітня донька), про яких є відповідні документальні дані в справі, прийняли спадщину шляхом вступу у фактичне управління або володіння спадковим майном; на час смерті ОСОБА_5 його спадкоємець першої черги за законом (ст. 529 ч. 1 ЦК Української РСР (1963 р.)), щонайменше ОСОБА_19 (малолітня донька), прийняла спадщину шляхом вступу у фактичне управління або володіння спадковим майном. Даних про відмову цих спадкоємців від спадщини, вчинену встановленим порядком і у визначений законом строк, немає. Стосовно ОСОБА_10 у справі немає даних про його реєстрацію до 20.04.2002, однак, із наявних відомостей про обставини його життя, народження дітей тощо вбачається, що він на час смерті своїх батьків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 теж проживав у будинку АДРЕСА_1 , а відтак приймав відповідну спадщину. Апеляційний суд не робить висновків щодо інших спадкоємців ОСОБА_6 та ОСОБА_5 через відсутність у справі необхідних для цього документальних даних і доказів, водночас зауважує, що за наявності доказів на підтвердження обставин, зазначених у письмовому поясненні представника апелянта, йтиметься й про інших спадкоємців відповідної спадщини. За приписами ЦК України (2003 р.) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; діти спадкодавця належать до першої черги спадкоємців за законом (ст.ст. 11, 1216, 1218, 1261). Діти ОСОБА_10 : позивачка ОСОБА_1 та відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги за законом після смерті їхнього батька і вправі були встановленим порядком (ст.ст. 1268-1270 ЦК України (2003 р.)) прийняти спадщину, до складу якої входить майно, що належало саме ОСОБА_10 . Сторонами в цивільному процесі є позивач особа, яка вважає, що її цивільне право порушене і яка пред`явила вимогу про захист порушеного права, і відповідач особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом, у результаті задоволення якого повинна вчинити відповідні дії (утриматися від таких) з метою поновлення прав позивача (ст. 42 ч. 1, ст.ст. 48, 51 ЦПК України). Спір щодо права на спадкування, щодо спадкової маси тощо (спадковий спір) виникає саме між спадкоємцями, а спір щодо права власності на нерухомість (зокрема, на житловий будинок, правовстановлюючі документи щодо якого відсутні і права на який не зареєстровані встановленим порядком) виникає з особами, законних прав та інтересів яких він стосується, права яких таким визнанням прав на майно порушуються. Відповідачами у справі за позовом особи, яка вимагає визнання права власності на майно в порядку спадкування, є спадкоємці, які прийняли спадщину, відповідачами в справі за позовом про визнання права власності на нерухомість, в тому числі, таку, права на які наразі не зареєстровані, є вищевказані особи, які мають свої законні права та інтереси в такому спорі. За обставинами справи, вимога про визнання права власності на житловий будинок, правовстановлюючі документи щодо якого відсутні і права на який не зареєстровані встановленим порядком, ґрунтується передусім на спадкуванні майна, тож має місце фактичне поєднання відповідних підстав позову. За таких умов, спір щодо права власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , безпосередньо стосується законних прав та інтересів щонайменше ОСОБА_4 . Поза тим, питання щодо визнання права власності на нерухоме майно не може відповідно до закону вирішуватися без участі осіб, які ґрунтуючись на своїх законних правах та інтересах щодо цього майна заперечують визнання такого права, вказують на порушення їхніх прав тощо. ОСОБА_4 , як спадкоємець ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , яка прийняла спадщину, не була залучений до участі в справі. Цей спір за наявності відповідних документальних доказів може стосуватися й інших спадкоємців. Суд першої інстанції не з`ясував обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не з`ясував і не перевірив обставин стосовно того, яким чином і щодо якого майна відбувалося спадкування за ОСОБА_6 , ОСОБА_5 і ОСОБА_10 , не з`ясував питання про коло спадкоємців щодо відповідної спадщини тощо. Суд залишив поза увагою, що питання про право власності на спірне нерухоме майно не могло вирішуватися без урахування дійсних обставин щодо руху майнових прав на нього, і, відповідно, без урахування прав і/або наявності чи відсутності конкретних дій осіб, які мають законні права та інтереси щодо спірного майна. Питання про майнові права, заявлені ОСОБА_1 , взаємопов`язане із питанням щодо відповідних прав ОСОБА_4 як одного зі спадкоємців ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , яка, своєю чергою, одноосібне право ОСОБА_1 на спірне майно наразі заперечує. За приписами ЦПК України, саме сторона у справі повинна доводити обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і саме відповідачу належить право визнати позов, пред`явити і підтримувати зустрічний позов, укласти мирову угоду тощо (ст. 12 ч. 3, ст.ст. 43, 49, 81, 193, 206, 207 ЦПК України). Отже, докази, які оцінюються в цивільній справі, факти, що на їх підставі встановлюються в порядку цивільного судочинства, за сукупністю яких вирішується питання про право на спадкування та про право власності на нерухомість, ухвалюється судове рішення, мають правове значення, якщо ці дії вчиняються у процесі, участь в якому беруть належні учасники у належному процесуальному статусі. У даному випадку факти, що тягнуть у позивачки ОСОБА_1 виникнення відповідних прав, мають правове значення лише якщо встановлені у справі, у якій є належний відповідач (відповідачі). Визнання позову має правове значення, якщо зроблене належним відповідачем і в належній формі, суд у разі визнання відповідачем позову лише за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, якщо ж визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ст. 206 ч.ч. 1, 4 ЦПК України). Зважаючи на обставини справи, прості надіслані до суду поштою заяви ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про те, що вони визнають позовні вимоги в повному обсязі та просять їх задовольнити (а.с. 58, 63) були зроблені відповідачами за відсутності даних про прийняття ними спірної спадщини, суперечать закону, порушують права інших осіб, а Хустська міська рада Закарпатської області є неналежним відповідачем. Суд першої інстанції в порядку, передбаченому ст. 12 ч. 5, ст. 51 ст. 189 ч. 1, ст. 197 ч. 2 п.п. 4, 6, 7, 19, ст. 214 ч. 2 ЦПК України, питання про участь у справі інших осіб (особи), прав і обов`язків яких (якої) стосується спір, не обговорив і не мав процесуальних підстав за відсутності таких належних відповідачів (відповідача) для вирішення спору щодо сторін по суті, що, власне, і потягло наслідки, які випливають із положень ст. 352 ч. 1 ЦПК України. Таке вирішення справи є неправильним у процесуальному розумінні, рішення суду не відповідає вимогам ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України, вищенаведені обставини виключали можливість реального вирішення спору через пред`явлення позову до неналежного відповідача, через відсутність у справі належного відповідача, яким є щонайменше ОСОБА_4 , без якого про законність розв`язання спору не йдеться. Вирішення справи за відсутності в ній ОСОБА_4 в якості відповідача є самостійною та достатньою підставою для скасування рішення з відмовою в позові безвідносно до того, чи є й інші належні відповідачі і чи були вони залучені до участі в справі. Питання обґрунтованості позову по суті, його доведеності, наявності підстав для визнання відповідних прав саме судовим порядком, інші обставини, в тому числі й те, що, підлягають встановленню обставини спадкування за кожним спадкоємцем, наразі значення не мають. Виходячи з викладеного, суд першої інстанції не мав законних підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 і дійшов хибного висновку про можливість задоволення позову. ОСОБА_4 довела наявність у неї права на апеляційне оскарження рішення Хустського районного суду від 27.04.2021. Оскільки розгляд справи покладається на суд першої інстанції, а в апеляційному порядку здійснюється перевірка судового рішення, яким закінчено провадження в справі, під час апеляційного розгляду справи суд не вправі за відсутності для того належних підстав змінювати склад відповідачів у справі, розглядати підстави і вимоги позову, які не були предметом розгляду судом першої інстанції, виходити за межі пред`явлених вимог (ст. 13 ч. 1, ст. 23 ч. 1, ст. 55 ч. 1, ст. 184, ст.ст. 351, 352, ст. 367 ч.ч. 1, 6 ЦПК України). Тож на стадії апеляційного провадження викладені обставини не можуть бути змінені, а порушення норм закону не можуть бути усунені чи виправлені. Пред`явлення позову до неналежного відповідача та відсутність у справі необхідного для вирішення спору відповідача, внаслідок чого має місце прийняття судом рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (ст. 367 ч. 4, ст. 376 ч. 3 п. 4 ЦПК України). Відтак, на підставі ст. 376 ч. 1 п. 4, ч. 2, ч. 3 п. 4 ЦПК України апеляцію слід задовольнити, рішення суду скасувати, у позові відмовити з наведених вище процесуальних підстав внаслідок вирішення спору за відсутності належного відповідача. Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 4, ч. 2, ч. 3 п. 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити, рішення Хустського районного суду від 27 квітня 2021 року скасувати, у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Хустської міської ради Закарпатської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 1362,00 грн у рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 14 вересня 2023 року. Судді