Постанова 4821 № 711/7845/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2023 року м.Черкаси Справа № 711/7845/21 Провадження № 22-ц/821/1318/23 категорія: 314000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого- Василенко Л.І., суддів:Бородійчука В.Г., Карпенко О.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Дочірнє підприємство «Чарз-Авто», розглянувши у порядку письмового провадженняапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Чарз-Авто» про визнання (дій) бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, - в с т а н о в и в : 30 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Дочірнього підприємства «Чарз-Авто» про визнання (дій) бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки . В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він перебував у трудових відносинах з ДП «Чарз Авто» з 03.05.2012 по 22.01.2021, що підтверджується записами в трудовій книжці. Відповідно до копії трудової книжки № НОМЕР_1 відповідно до наказу №36/1-к від 03.05.2012 він прийнятий на посаду головного інженера за сумісництвом та згідно наказу №40/1-к від 08.05.2012 прийнятий на посаду головного інжженера за основним місцем роботи. Звільнений з займаної посади за згодою сторін згідно п. 1 ст. 37 КЗпП України за наказом №5/7 від 22.01.2021. Протягом вказаного періоду нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, яку він отримував у касі Підприємства. В період перебування на обліку в Черкаському міському центрі зайнятості з`ясувалось, що належні виплати в період безробіття проведені в мінімальному розмірі, оскільки стархувальником ДП «Чарз-Авто» не сплачено за нього єдиного внеску як за працівника у відповідності до положень ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VІ, починаючи з квітня 2020 року по дату звільнення, внаслідок чого вказаний період не зарахований до страхового стажу. Вказує, що відповідачем не було проведено останочного розрахунку по виплаті компенсації за невикористану відпустку. В подальшому звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримав Індивідуальні відомості про застраховану особу (Форма-ОК-5) станом на 07.06.2021 в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування на ОСОБА_1 , в якій наявні відомості подані відповідачем лише за періоди з 03.05.2012 по 31.03.2020, а з 01.04.2020 по 22.01.2021 відсутня інформація про сплату відповідачем як роботодавцем страхових внесків за нього. Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДПС України про суми виплачених доходів від 12.10.2021 позивач в період з 01.01.2020 по 30.06.2021 отримував доходи з джерел, а саме заробітну плату від ДП «Чарз-Авто» за 1 квартал 2020 року в сумі 18 000 грн, 2-4 квартали відсутня інформація про доходи. Вказує, що відповідно до відповіді ГУ ДПС у Черкаській області від 27.10.2021 згідно поданих звітів про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ДП «Чарз-Авто» з квітня 2020 року по січень 2021 року ОСОБА_1 перебував у відпустці без збереження заробітної плати, а також з 22.01.2021 звільнений з займаної посади. Однак, вказана інформація не відповідає дійсності, оскільки він працював та не перебував у відпустці за власний рахунок. 21.07.2021 на адресу ДП «Чарз-Авто» направлено адвокатський запит про надання інформації, який був залишений відповідачем без відповіді. На підставі наведеного, позивач просив суд зобов`язати ДП «Чарз-Авто» подати звітність до відповідного органу доходів і зборів за місцем обліку по застрахованій особі ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 по 22.02.2021; зобов`язати ДП «Чарз-Авто» нарахувати на суму заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 по 22.01.2021 страхові внески на загальнообов`язкове державне песійне страхування та сплатити страхові внески на відповідний рахунок органу доходів і зборів за місцем обліку, стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки; стягнути з ДП «Чарз-Авто» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день постановлення рішення суду в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про державний бюджет» та стягнути вартість понесених позивачем витрат, пов`язаних з розглядом справи у розмірі 6 000 грн. 29 листопада 2022 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначив, що період роботи ОСОБА_1 з 03.05.2012 по 22.01.2021 склав 8 років, 7 місяців та 22 дні. Отже, позивач мав право на 207 днів щорічної основної відпустки. Таким чином відповідач не сплатив позивачу компенсацію за 8 днів невикористаної відпустки за 2020 рік. Щодо компенсації за вимушений прогул, то ОСОБА_1 не працевлаштований, але з 15.04.2022 перебуває на військовій службі, тому період прогулу становить з 23.01.2021 по 14.04.2022 447 календарних дні та 435 робочі дні за які компенсація становить 127317,07 грн. (12000 грн/41 р.д. *435 д.) З таких підстав просив суд зобов`зати відповідача подати звітність до відповідного органу доходів і зборів за місцем обліку по застрахованій особі ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 по 21.01.2021; нарахувати на суму заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 по 21.01.2021 року страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування та сплатити страхові внески на відповідний рахунок органу доходів і зборів за місцем обліку; стягнути з відповідача компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 2 582 грн; стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по час працевлаштування у розмірі 127317,07 грн та відшкодувати вартість понесених витрат за надання правничої допомоги у сумі 6 000 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 травня 2023 року позов задоволено частково. Зобов`язано ДП «Чарз-Авто» подати звітність до відповідного органу доходів і зборів за місцем обліку по застрахованій особі ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 по 21.01.2021. Зобов`язано ДП «Чарз-Авто» нарахувати на суму заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 по 21.01.2021 страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та сплатити страхові внески на відповідний рахунок органу доходів і зборів за місцем обліку. Стягнуто з ДП «Чарз-Авто» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 2 582 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні 12732 грн, а всього 15 314 грн. Стягнуто з ДП «Чарз-Авто» на користь держави судовий збір в сумі 2 977,20 грн. Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем як роботодавцем не виконано своїх зобов`язань по сплаті передбачених законодавством податків та зборів із заробітної плати працівника, а також по виплаті працівнику, що звільняється, компенсації за невикористані дні відпустки. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на те, що сума середнього заробітку задоволена судом до стягнення з відповідача є зовсім заниженою, суд не врахував матеріальний стан позивача, для якого виплата в 2 582 грн на момент звільнення є значною, так як вона становить половину його заробітної плати та була єдиним джерелом доходів на момент звільнення, просив суд змінити рішення Придніпровського рйонного суду м. Черкаси від 18.05.2023 в частині задоволення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 12 732 грн до 127 317,07 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом компенсація за вимушений прогул обрахована наступним чином, позивач не працевлаштований, але з 15.04.2022 перебуває на військовій службі по даний час, тому період прогулу становить з 23.01.2021 по 14.04.2022 447 календарних днів та 435 робочі дні компенсація за які становить 1 2000 : 41 р.д. х 435 д= 127317,07 грн. Звертає увагу суду, що відповідач не заперечував та визнав факт заборгованості Підприємством компенсації за невикористані дні щорічної відпустки перед позивачем, що є порушенням ст. 116 КЗ пП України, а саме при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від Підприємства, у зв`язку з чим є всі підстави для застосування ст. 117 КЗпП України (станом на 2021 рік), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Вказує, що після звільнення він не був працевлаштований до 14.04.2022, відповідач не намагався врегулювати спір, що виник з його вини, протягом судового розгляду, а навпаки затягував розгляд справи. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Судом встановлено, що відповідно до копії наказу №40/1-к від 08.05.2012 ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у ДП «ЧАРЗ-АВТО» на посаду головного інженера за основним місцем роботи. У подальшому, відповідно до наказу №5/7-К від 22.01.2021, ОСОБА_1 звільнений із займаної посади за згодою сторін згідно п.1 ст. 36 КЗпП України. ОСОБА_1 стверджує, що після звільнення в період перебування на обліку в Черкаському міському центрі зайнятості з`ясувалось, що належні йому виплати в період безробіття проведені в мінімальному розмірі, оскільки страхувальником роботодавцем ДП «ЧАРЗ-АВТО» не сплачено за нього єдиного внеску як за працівника у відповідності до положень ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010, починаючи з квітня 2020 року по дату звільнення, внаслідок чого вказані періоди не зараховані йому до страхового стажу. На підтвердження указаного у матеріалах справи наявна виписка Пенсійного фонду України, а саме Індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 (Форма ОК-5) станом на 07.06.2021. З даної довідки вбачається, що наявні відомості подані ДП «ЧАРЗ-АВТО» лише за періоди з 03.05.2012 по 31.03.2020, а з 01.04.2020 по 22.01.2021 відсутня інформація про сплату відповідачем, як роботодавцем страхових внесків за ОСОБА_1 . Крім того, відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків ДПС України про суми виплачених ОСОБА_1 доходів в період з 2-4 квартали 2020 року відсутня інформація про доходи, тобто з даних відомостей вбачається, що ОСОБА_1 не отримував доходи у вигляді заробітної плати. Також, відповідно відповіді ГУ ДПС у Черкаській області від 27.10.2021 згідно поданих Звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ДП «Чарз-Авто» (ЄДРПОУ 30344330) з квітня 2020 року по січень 2021року ОСОБА_1 перебував у відпустці без збереження заробітної плати та звільнений з займаної посади 22.01.2021. На виконання ухвали суду про витребування доказів відповідачем надано копії наказів щодо надання відпустки ОСОБА_1 з яких вбачається, що протягом роботи на Підприємстві, а саме з 03.05.2012 по 22.01.2021, ОСОБА_1 отримав 199 днів відпустки, замість належних 207 днів. Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із ч. ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині часткового задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а тому рішення суду першої в іншій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК України. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає нормам матеріального і процесуального права. У відповідності до ст. 24 ЗУ «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. За ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. Згідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, відповідач зобов`язаний провести із позивачем належний розрахунок при звільненні, у тому числі, виплатити компенсацію за всі дні невикористаної відпустки та заробітну плату, як передбачено ст. 24 ЗУ «Про відпустки». Невиплата вказаних коштів роботодавцем є порушенням трудового законодавства. З наданого позивачем розрахунку встановлено, що відповідачем під час звільнення позивача 22.01.2021 не сплачено позивачу компенсацію за 8 днів невикористаної щорічної відпустки за 2020 рік, яка у грошовому виразі становить 2 582 грн. Указані розрахунки по суті відповідачем не заперечуються та не оспорюються, тому в цій частині не переглядаються. Щодо компенсації працівнику за вимушений прогул, то, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, вимущений прогул становить з 22.02.2021 по 14.04.2022 447 календарних днів та 435 робочі дні, компенсація за які становить 12 000,00 грн : 41 р.д. х 435 д. = 127 317 грн. Суд першої інстанції, визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вірно враховував висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та дійшов правильного висновку про зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, вважаючи, що стягнення з відповідача повного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні буде не пропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, судом враховано: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Колегія судді, зокрема констатує, що позивач, будучи звільненим 22.01.2021, до суду звернувся з цим позовом 30.11.2021, тобто зі спливом 10 місяців. Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, повідомивши, зокрема, що в день звільнення позивач не працював, отже тільки після його звернення до роботодавця йому могли виплатити спірні кошти, проте таке звернення, за твердженням представника відповідача на Підприємстві відсутнє. Законодавство не передбачає обов`язку працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні, водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, зокрема, не допускати зловживання правом з наміром завдати шкоди іншій особі або в іншій формі. Позивачем доказів звернення, в спростування доводів відповідача, суду не додано. Сума компенсації за 8 днів невикористаної щорічної відпустки, яку встановив суд першої інстанції у розмірі 2 582 грн, є більш ніж у 49 разів меншою ніж визначена позивачем сума середнього заробітку за час затримки її виплати при звільнені (127 317 грн, період вимушеного прогулу з 22.02.2021 по 14.04.2022). Таким чином, суд першої інстанції вірно врахував очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, дії позивача та відповідача, характер заборгованості та дійшов вірного висновку, що стягнення з відповідача повного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені буде не пропорційним наслідком порушення та несправедливим до роботодавця. Посилання скаржника на те, що він не був працевлаштований до 14.04.2022 не є підставою для задоволення вимог скарги, так як відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Сума середнього заробітку за час затримки її виплати при звільнені визначена судом в 12 372 грн є такою, що відновлює майнові права позивача. Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстави для скасування законного і обгрнутованого рішення суду першої інстанції. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Чарз-Авто» про визнання (дій) бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, в оскаржуваній частині, залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Текст постанови складено 20 вересня 2023 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. Г. Бородійчук О.В. Карпенко