Постанова Херсонський апеляційний суд № 654/679/21

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження: 22-ц/819/134/23 Головуючий у першій інстанції Сіянко В.М. Єдиний унікальний номер справи: 654/679/21 Доповідач Базіль Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2023 року м. Херсон Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) - Базіль Л.В., суддів: Бездрабко В.О., Приходько Л.А., секретар Доброва К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Брушко Інна Ігорівна, на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 01 листопада 2021 у складі судді Сіянко В.М. у справі №654/679/21 за позовом ОСОБА_1 до Бехтерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 , звернувшись у березні 2021 року до Бехтерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, ОСОБА_2 з позовом, підстави якого в подальшому змінила вказала, що нею 22.07.1993 року було придбано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Також їй на підставі рішення Збур`ївської сільської ради від 23.04.2009 №170 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовану за тією ж адресою. Під час купівлі будинку позивачка перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 , але фактично шлюбні відносини між ними припинені з 1984 року та офіційно шлюб розірвано у 2003 році. З моменту розірвання шлюбу відповідач жодних майнових вимог до позивачки не заявляв. Враховуючи викладене, позивачка просила визнати за нею право особистої приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться на її власній земельній ділянці, відповідно до Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД №732856, за адресою: АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 01.11.2021 року в позові ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок, суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок був придбаний у період шлюбу сторін. Доказів, які б підтверджували придбання нерухомого майна не за рахунок спільних коштів, позивачкою суду не надано. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала. В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Брушко І.І., просить визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться на її власній земельній ділянці, відповідно до державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД №732856 за адресою: АДРЕСА_1 . Доводи скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним нею доказам про те, що спірний житловий будинок придбаний в період фактичного припинення між ними шлюбних відносин, які припинились в 1983 році, що встановлено Голопристанським районним судом Херсонської області від 08.09.2003 року про розірвання шлюбу. Позиція позивача на стадії апеляційного перегляду справи. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Апеляційний розгляд справи. Від представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Брушко І.І., на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивачки та її представника. Відповідачі Бехтерська сільська рада Голопристанського району Херсонської області та ОСОБА_2 викликалися в судове засідання через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. За викладених обставин, керуючись ч.2 ст.372 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними доказами, що містяться в матеріалах справи. Позиція апеляційного суду. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Обставини справи. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 31 липня 1973 року по 08.09.2003 рік. 22 липня 1993 року ОСОБА_1 уклала з радгоспом «Приморський» договір купівлі-продажу, за яким придбала житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 08.09.2003 року (справа №2-1910/03) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано,

мотивувальна частина рішення суду не містить дані з якого часу подружжя припинило шлюбні відносини. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що житловий будинок був придбаний у період шлюбу сторін. Доказів, які б підтверджували придбання нерухомого майна не за рахунок спільних коштів, позивачкою не надано, тому за відсутності доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно суд дійшов висновку про відмову в позові. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з наступних підстав. Фактичні обставини справи свідчать про те, що спірні правовідносини виникли до 1 січня 2004 року (час вступу Сімейного кодексу України), а тому на них поширюються норми КпШС України. Відповідно до статті 22 КпШС Українимайно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Відповідно до статті 24 КпШС Українимайно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб і сім`ю України»(в редакція яка була чинна на момент спірних правовідносин), вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШСспільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним контрактом) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Зміст ст.60 СК України дозволяє зробити висновок, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження№ 14-325цс18). Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17. Матеріалами справи підтверджено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 31 липня 1973 року по 08.09.2003 р., в період якого, 22 липня 1993 року ОСОБА_1 придбала житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи наведене, суд першої інстанції, належно оцінивши зібрані докази, повно та всебічно дослідивши обставини, щодо яких виник спір, дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки вищевказаний житловий будинок набутий сторонами під час шлюбу, і вказана обставина не спростована, то відсутні підстави для визнання права особистої приватної власності на житловий будинок за ОСОБА_1 , з чим погоджується і апеляційний суд. Доводи скаржниці в апеляційній скарзі на те, що спірний житловий будинок придбано в період фактично припинених шлюбних відносинах є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували вказані обставини, а тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільного майна покладається на того з подружжя, який її спростовує. Посилання ОСОБА_1 на те, що рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 08.09.2023 року встановлено факт припинення шлюбних відносин з 1983 року є необґрунтованими, оскільки мотивувальна частина рішення Голопристанського місцевого суду Херсонської області від 08.09.2023 року (справа 2-1910/03), копія якого міститься в матеріалах справи та за яким шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, не містить висновків суду про те, що сторони припинили шлюбні відносини в 1983 році. Сам по собі факт не проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 не є свідченням припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 . Отже позивачка під час розгляду справи в суді першої інстанції не надала суду належні та допустимі докази на підтвердження обставин, яким обґрунтовувала свої позовні вимоги, хоча відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК України це є її процесуальним обов`язком. Використовуючи практику Європейського суду з прав людини щодо критеріїв Європейського Суду про виконання сторонами покладеного на них обов`язку (тягаря) доведення, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. У своїх рішеннях Європейський Суд неодноразово підкреслював, що при оцінці доказів Європейський Суд застосовує стандарт доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із співіснування досить сильних, ясних і взаємоузгоджених висновків з наявних фактів або схожих не спростованих фактичних презумпцій (Гриненко проти України від 15 лютого 2012 року, п.55; Плахтєєв та Плахтєєва проти України від 12 березня 2009 року, п.62). Оцінюючи факт придбання спірного житлового будинку в період фактично припинених шлюбних відносин, за особисті кошти позивачки, суд має бути впевнений «поза розумним сумнівом» в його достовірності. Якщо факт викликав сумнів щодо достовірності, він не може вважатися встановленим і покладеним в основу рішення. З огляду на викладене позиція ОСОБА_1 щодо купівлі спірного будинку за її особисті кошти в період фактично припинених шлюбних відносин з ОСОБА_2 без належного її підтвердження, апеляційним судом до уваги не приймається. Отже, матеріали справи не дають можливості апеляційному суду «поза розумним сумнівом» зробити висновок, що позивачка придбала житловий будинок за особисті кошти. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Повний текст постанови складено 21 вересня 2023 року. Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Брушко Інна Ігорівна, залишити без задоволення. Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 01 листопада 2021 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Л.В.Базіль Судді: В.О.Бездрабко Л.А.Приходько