Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/29093/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/29093/21 Головуючий у 1 інстанції: Бояринцева М.А. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Аліменка В.О. Кузьмишиної О.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії з урахуванням за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників додаткового по одному року за період роботи з 27.05.1985 по 31.10.1985 року та з 28.03.1986 року по 02.05.1986 року та з 13.07.1988 року по 08.12.1993 року та з 21.11.1994 року по 31.12.1998 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати ОСОБА_1 в перерахунку пенсії з урахуванням за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників додаткового по одному року за період роботи з 27.05.1985 по 31.10.1985 року та з 28.03.1986 року по 02.05.1986 року та з 13.07.1988 року по 08.12.1993 року та з 21.11.1994 року по 31.12.1998 року, починаючи з моменту звернення, а саме з 27.07.2021. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2022 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії з урахуванням за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників додаткового по одному року за період роботи з 27.05.1985 по 31.10.1985 року, та з 28.03.1986 року по 02.05.1986 року, та з 13.07.1988 року по 08.12.1993 року, та з 21.11.1994 року по 31.12.1998 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати ОСОБА_1 в перерахунку пенсії з урахуванням за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників додаткового по одному року за період роботи з 27.05.1985 по 31.10.1985 року, та з 28.03.1986 року по 02.05.1986 року, та з 13.07.1988 року по 08.12.1993 року, та з 21.11.1994 року по 31.12.1998 року, починаючи з моменту звернення, а саме з 27.07.2021. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що в що всі довідки про періоди пільгової роботи підтверджуються документами, а після 21.08.1992 пільгової роботи підтверджується результатами атестації робочих місць за умови праці, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №

442. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2022 року та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження з 05 червня 2023 року (суддя-доповідач Шелест С.Б.). Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року прийнято справу № 640/29093/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії до свого провадження (суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.). Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком. Відповідно до довідки від 31.10.2018 №0000643097, ОСОБА_1 взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа. На підставі заяви від 16.08.2017 та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було призначено пенсію за віком на пільгових умовах з урахуванням роботи за списком №1, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 10.08.2017. 27 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, у якій просив перерахувати пенсію з урахуванням кратності стажу рік за 2 за період роботи на пільговій посаді за списком №1 відповідно до пільгових довідок від 15.12.2014 №361 з 27.05.1985 по 31.10.1985 року, та з 28.03.1986 року по 02.05.1986 року, та з 13.07.1988 року по 08.12.1993 року, та з 21.11.1994 року по 31.12.1998 року. Листом від 01 вересня 2021 року №23119-22867/Є-02/8-2600/21 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило заявника, що всі довідки про періоди пільгової роботи підтверджується документами, а після 21.08.1992 стаж пільгової роботи підтверджується результатами атестації робочих місць за умови праці відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442. Також, у вказаному листі зазначено, що надані ОСОБА_1 довідки не можуть бути враховані для розрахунку пенсії на пільгових умовах, враховуючи положення частин 2, 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правий режим на тимчасово окупованій території України». Не погоджуючись даною відмовою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV визначені принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел (далі - Закон №1058-IV). За приписами ч. 1 ст. 114 Закону № 1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV, працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Статтею 26 Закону №1058-ІV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. В силу вимог абзацу 1 частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. У відповідності до абз. 10 ч. 3 ст. 24 Закону № 1058-IV, за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року. За приписами статті 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Пунктом 1 вищевказаного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Положеннями п. 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. У відповідності до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 27 липня 2021 року, у якій просив перерахувати пенсію з урахуванням кратності стажу рік за 2 за період роботи на пільговій посаді за списком №1 відповідно до пільгових довідок від 15.12.2014 №361 з 27.05.1985 по 31.10.1985 року, та з 28.03.1986 року по 02.05.1986 року, та з 13.07.1988 року по 08.12.1993 року, та з 21.11.1994 року по 31.12.1998 року починаючи з моменту звернення (а.с. 6). При цьому, позивачем разом із заявою від 27.07.2021 надано пенсійному органу довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 15.12.2014 №361 Відокремленого підрозділу «ШАХТА «ЧАЙКІНО» Державного підприємства «МАКІЇВВУГІЛЛЯ», у відповідності до яких, позивач з 27.05.1985 по 31.10.1985 року, та з 28.03.1986 року по 02.05.1986 року, та з 13.07.1988 року по 08.12.1993 року, та з 21.11.1994 року по 31.12.1998 року працював на Шахті «ЧАЙКІНО» на посаді, яка передбачена списком №1 розділу «Гірничі роботи» Постанови Ради Міністрів №1173 від 22.08.1956, а також Постановою КМ СРСР №10 від 26.01.1991, розділ 1 підрозділ 10100000, постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994 розділу 1 підрозділ 10100000 (а.с. 8-10). Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 01 вересня 2021 року №23119-22867/Є-02/8-2600/21 повідомило позивача про те, що довідки №361 від 15.12.2014 не можуть бути враховані для розрахунку пенсії на пільгових умовах. При цьому, відповідач зазначив, що всі довідки про періоди пільгової роботи підтверджується документами, а після 21.08.1992 стаж пільгової роботи підтверджується результатами атестації робочих місць за умови праці відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 (а.с. 7). Отже, із зазначеного вбачається, що підставою для не врахування вказаного стажу позивача, як пільгового, з урахуванням положень абзацу 10 частини 3 статті 24 Закону №1058-IV було, зокрема, відсутність атестації робочого місця. Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання, згідно Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 та Методичними рекомендаціями (далі - Порядок №442). Відповідно до п. 4 Порядку № 442 та п.п. 1.5 п. 1 Методичних рекомендацій, атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. Пунктом 6 Порядку № 442 визначено, що атестація робочих місць передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці. За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442, проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а зазначила наступне: «…на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці. Таким чином, за висновком Великої Палати Верховного Суду, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник». Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 1, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №

1. Посилання відповідача на відсутність у нього можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, колегія суддів вважає необгрунтованим, оскільки, це не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення. Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постановах від 26 березня 2020 року у справах №264/2643/17 та №414/1864/16-а, від 13 лютого 2020 року у справі №234/2032/17. Тобто, в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, позивач, як громадянин України, наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 423/3544/16-а та від 11 липня 2019 року у справі № 242/1484/17. Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стаж ОСОБА_1 за період роботи з 27.05.1985 по 31.10.1985 року, та з 28.03.1986 року по 02.05.1986 року, та з 13.07.1988 року по 08.12.1993 року, та з 21.11.1994 року по 31.12.1998 року має бути врахований пенсійним органом, з урахуванням положень абзацу 10 частини 3 статті 24 Закону № 1058-IV, а його неврахування є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Аліменко В.О. Кузьмишина О.М.