Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/422/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 вересня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/422/23 Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М Місце ухвалення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А.І. Ступакової І.Г. при секретарі Качуренко В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу №255 від 28.12.2022 року та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, в якому просив: визнати неправомірним та скасувати Рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області №255 від 28 грудня 2022 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту; зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення відносно громадянина ОСОБА_2 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області не прийняло до уваги реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності Гвінеї, а тому вказав що наказ №255 від 28.12.2022 року відповідача про відмову в оформленні документів позивачу для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є незаконним, неправомірним, таким, що не відповідає дійсним обставинам справи та підлягає скасуванню. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області частково задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 255 від 28 грудня 2022 року. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина ОСОБА_2 від 15 грудня 2022 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у порядку, визначеному статтею 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незастосування норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та надання висновків, що не відповідають викладеним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В своїй скарзі апелянт зазначає, що висновки суду першої інстанції є необґрунтованим, безпідставними та спростовуються матеріалами особової справи позивача, де в повній мірі проведено всі процедурні дії, передбачені ст. 7-9 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту», п.п. 4.1. - 5.2. Правил розгляду та оформлення документів необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, які затверджені наказом МВС України №649 від 07.09.2011 р. Вказує, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту до ДМС не обумовлене потребою у міжнародному захисті, а в свою чергу, пов`язане лише з бажанням легалізації власного перебування на території України та подальшого документування. Відповідно до ст. ст. 10, 12-2, 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», враховуючи рішення Ради суддів України від 24.02.2022 року № 09, наказом голови П`ятого апеляційного адміністративного суду № 9-до/с від 28.02.2022 року, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів та працівників суду у П`ятому апеляційному адміністративному суді в умовах воєнного стану встановлено особливий режим роботи. З апеляційної скарги вбачається, що апелянт просить розгляд справи проводити за його участю, а тому розгляд справи призначено у режимі відеоконференції. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , 15.12.2022 року звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС в Одеській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №132. У вказаній заяві позивачем зазначено, що ОСОБА_1 , просить його захистити у зв`язку із тим, що в країні його громадянської належності у 2021 році відбувся військовий переворот та країною керує етнічна група малінке. У заяві зазначено, що влітку колишній президент ОСОБА_3 , який є дядьком Воромандуно Ісаіє по материній лінії заарештований і його судять за фактом різанини. Також у заяві вказано, що з 2009 року усі члени його родини опинилися під загрозою і мама позивача виїхала з країни. Позивачу 15.12.2022 року було видано довідку про звернення за захистом в Україні. 16.12.2022 року відносно позивача складено реєстраційний лист як на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відносно позивача 19.12.2022 року проведено анкетування, в результаті чого складено анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. З метою більш досконалого вивчення обставин, за яких позивач звернувся із заявою про надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, 28.12.2022 року відповідачем була проведена співбесіда з позивачем, що підтверджується відповідним протоколом. 28.12.2022 року відповідно до Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за результатами вивчення матеріалів справи ОСОБА_1 , на підставі проведених анкетування та інтерв`ю головним спеціалістом відділу соціальної інтеграції управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС В Одеській області складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту в Україні, в якому зазначено, що заява громадянина Республіки Гвінеї на установчі дані ОСОБА_1 є очевидно необґрунтованою, тобто відсутні умови, визначені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. У висновку вказано, що аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати 28.12.2022 року відповідачем прийнято наказ №255 Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 28.12.2021 року відповідачем на підставі наказу №255 від 28.12.2022 року, на ім`я позивача складено повідомлення №5/1-1149 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке ОСОБА_1 отримав 02.01.2023 року. Не погодившись з наказом №255 від 28.12.2022 року, позивач звернулася до суду з даною позовною заявою. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що висновок відповідача відносно громадянина ОСОБА_1 не містить доказів очевидної необґрунтованості заяви позивача, а його доводи можуть бути перевірені лише під час здійснення перевірки його заяви по суті вирішення питання, а тому прийшов до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення. При цьому, з метою поновлення порушеного права позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву від 15.12.2022 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду. Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI визначені критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Пунктом 4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» додатковий захист форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті. Пунктом 13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а)расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань. Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Відповідно до ст.6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: - яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; - яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; - яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; - стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; - яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. Частиною 4 статті 8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Згідно з ч.5 ст.10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» надає тлумачення терміну «побоювання». Так, «побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо). Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) отримуються як від біженця, так незалежно від нього з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів МЗС тощо. Завданням апеляційного суду при вирішенні спору, є встановлення обґрунтованості доводів суду першої інстанції, а також правовий аналіз кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу. Процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначається "Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", які затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за №1146/19884. Відповідно до вимог п.2.1 вказаних Правил №649, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого ст. 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник. Відповідно до п.п.45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Згідно п.62 Керівництва мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, рухома бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем. Відповідно до п.195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Крім того, п.37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження. Відповідно до п.5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань. Як свідчить аналіз доводів позивача, головними причинами його звернення за захистом, є захист у зв`язку із тим, що в країні його громадянської належності у 2021 році відбувся військовий переворот та країною керує етнічна група малінке. У заяві зазначено, що влітку колишній президент ОСОБА_3 , який є дядьком Воромандуно Ісаіє по материній лінії заарештований і його судять за фактом різанини. Також у заяві вказано, що з 2009 року усі члени його родини опинилися під загрозою і мама позивача виїхала з країни. В ході проведення процедури набуття міжнародного захисту, позивачем було надано додаткову обставину народження сина від цивільного шлюбу із гр. України. В свою чергу, міграційний орган звертає увагу, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. При цьому зазначає, що ДМС України підтверджено відсутність умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. У висновку зазначено, що враховуючи, необґрунтованість історії переслідування заявника та проаналізовану ІКП, якою підтверджується відсутність існування серйозних ризиків життю або здоров`ю особи в країні громадянської належності, вбачається, що заявник має усі можливості для добровільного повернення до країни громадянської належності. Аналізом інформації по країні походження заявника Конституцією Гвінеї заборонені утиски через походження, віросповідання, політичних або релігійних переконань. За матеріалами особової справи шукача захисту, вбачається твердження заявника про відсутність побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також відсутні побоювання фігуранта зазнати смертної кари, тортур, нелюдського, або такого, що принижує людську гідність поводження або покарання. Разом з тим, у постанові від 10 вересня 2021 року у справі №120/192/20-а Верховний Суд вказав, що Закон №3671-VI визначає наступні етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: -подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (ч.6 ст. 5 Закону №3671-VI); -оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Даний етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (ст.ст. 7-8 Закону №3671-VI); -розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ст. 9-10 Закону №3671-VI). Статтею 8 Закону №3671-VI передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого (триває 15 робочих днів з моменту реєстрації заяви-анкети) приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання. Так, Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2022 року у справі №640/22426/20 вказав, що на даному етапі, згідно ч.6 ст. 8 Закону №3671-VI фактично здійснюється відхилення очевидно необґрунтованих заяв, тобто тих, де відсутні обставини, що вказані в п.п.1, 13 ст. 1 Закону №3671-VI, а також, якщо особа видає себе за іншу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою. Статтею 9 Закону №3671-VI передбачено безпосередній розгляд документів визначення обставин, за якими здійснюється звернення, розгляд їх на предмет обґрунтованості та прийняття безпосереднього рішення про надання або відмову в наданні статусу згідно поданої заяви. Саме в рамках проведення вказаного розгляду вже приймається рішення по суті поданої заяви надання або відмова в наданні статусу. Таким чином, Верховний Суд вказав, що відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на попередній стадії приймається виключно в тому випадку, якщо заява є явно необґрунтованою. Водночас, оцінка обґрунтованості побоювань внаслідок повідомлених заявником обставин здійснюється уповноваженою посадовою особою територіального органу державної міграційної служби вже після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постанові від 17 грудня 2020 року у справі №420/3258/19. Як вірно зазначено судом першої інстанції, відмова територіального органу міграційної служби в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить достатніх та переконливих підстав. Під час прийняття свого рішення відповідач не дослідив належним чином, який рівень небезпеки існував станом на час прийняття рішення стосовно позивача та не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця, в анкеті особи, яка звернулася про надання статусу біженця, та протоколі співбесіди, а також не здійснив дій у межах своїх повноважень щодо перевірки фактів, викладених позивачем. Не надання позивачем документальних доказів ймовірного переслідування та не наведення конкретних фактів або доказів, які б вказували на загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину не є достатньою та обґрунтованою підставою для залишення вимог заявника без задоволення, оскільки в залежності від певних обставин отримання і, відповідно, надання таких документів особою, яка звертається за міжнародним захистом, може бути взагалі неможливе. Крім того, слід підкреслити, що у цілому, «обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування» є лише припущенням, яке має об`єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено, перш за все, в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця. Окрім того, бажання шукача захисту оформити своє легальне перебування на території України не є беззаперечним доказом відсутності загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження та не є умовою, вичерпний перелік яких наведено у статті 6 Закону, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято відповідачем в порушення ст.ст. 8-10 Закону №3671-VI та встановленої процедури, так як відповідач фактично здійснив передчасний розгляд заяви по суті на стадії її попереднього розгляду та передчасно прийняв рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказане дає підстави для висновку про передчасність оскаржуваного наказу ГУ ДМС України в Одеській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та, відповідно, про його протиправність, що є підставою для його скасування. При цьому, колегія суддів зазначає, що зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, які належать до його компетенції не є привласненням судом собі таких повноважень і функцій відповідача, оскільки, суд не вирішує в цьому разі питання про надання позивачам статусу біженців або особам, які потребують додаткового захисту, а лише зобов`язує державний орган вчинити дії з повторного розгляду поданих заяв, тобто, зобов`язує його діяти у спосіб, на підставі та в межах повноважень, визначених законодавством. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з врахуванням інформації по країні походження позивача та висновків суду. Таким чином, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено та підписано 20 вересня 2023 року . Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова