Постанова 4852 № 160/5991/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 20 вересня 2023 року м. Дніпросправа № 160/5991/23 (суддя Єфанова О.В., м. Дніпро) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2023 року у справі №160/5991/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 27 лютого 2023 року звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області згідно з яким, просить суд визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27910б-55 У від 05.12.2022 року в частині визначення суми заборгованості зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені в розмірі 32410,62 грн. Позов обґрунтовано тим, що у період визначений оскаржуваною вимогою позивач була застрахованою особою, і єдиний внесок у спірний період нараховував та сплачував її роботодавець, що у свою чергу виключає її обов`язок зі сплати у цей період єдиного внеску ще і як особою, яка мала право провадити господарську діяльність, проте фактично її не здійснювала. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2023 року позов задоволено повністю. Суд, визнав протиправною і скасував вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27910б-55 У від 05.12.2022 року в частині визначення суми заборгованості зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені в розмірі 32410,62 грн. Стягнув на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 7500 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області. Рішення суду мотивовано тим, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), за ОСОБА_1 сплачувались страхові внески за період: 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік (включно), що включає спірний період, у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що згідно з відомостями інтегрованої картки позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 32410,62 грн, та ця сума має бути сплачена позивачем. Також, відповідач не погоджується з розміром витрат на правничу допомогу, який визначений судом першої інстанції зважаючи на його не співмірність із складністю цієї справи. Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, позивач зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ГУ ДФС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27910б-55 У від 05.12.2022 року, відповідно до якої станом на 01.02.2023 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 32410,62 грн (а.с.7). До суми боргу увійшла заборгованість з нарахування єдиного внеску: за 2017 рік загальна суму заборгованості складає 8448,00 грн: - нараховано єдиний внесок від 09.02.2018 року на загальну суму 8448,00 грн за 2018 рік загальна суму заборгованості складає 9828,72 грн: - 1 квартал 2018 року у сумі - 2457,18 грн, граничний строк сплати до 19.04.2018 року; - 2 квартал 2018 року у сумі - 2457,18 грн, граничний строк сплати до 19.07.2018 року; - 3 квартал 2018 року у сумі - 2457,18 грн, граничний строк сплати до 19.10.2018 року; - 4 квартал 2018 року у сумі - 2457,18 грн, граничний строк сплати до 21.01.2018 року. за 2019 рік загальна суму заборгованості складає 11016,72 грн: - 1 квартал 2019 року у сумі - 2754,18 грн, граничний строк сплати до 19.04.2019 року; - 2 квартал 2019 року у сумі - 2754,18 грн, граничний строк сплати до 19.07.2019 року; - 3 квартал 2019 року у сумі - 2754,18 грн, граничний строк сплати до 19.10.2019 року; - 4 квартал 2019 року у сумі - 2754,18 грн, граничний строк сплати до 20.01.2020 року. за 2020 рік загальна суму заборгованості складає 3117,18 грн.: - 1 квартал 2020 року у сумі 2078,12 грн, граничний строк сплати до 21.04.2020 року; - 2 квартал 2020 року у сумі 1039,06 грн, граничний строк сплати до 20.07.2020 року. Законність та обґрунтованість вищезазначеної вимоги є предметом спору переданого на вирішення суду. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI). Відповідно до статті 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Частиною 1 статті 4 Закону №№ 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника. Пунктом п`ятим частини першої цієї статті до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або осіб, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці). В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску. В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно. Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року прийнятої у справі № 440/2149/19 зробив висновок про те, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як вбачається, з матеріалів справи, позивач у спірний період, з 1998 року працювала в Державному професійно-технічному навчальному закладі «Кам`янський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» (а.с.8-11). Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), за ОСОБА_1 сплачувались страхові внески за період: 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік (включно) (а.с.13-16). З викладеного вбачається, що позивач з 2017 року по 2 квартал 2020 року, включно перебувала у трудових відносинах з Державним професійно-технічним навчальним закладом «Кам`янський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів», та, як наслідок, у роботодавця за вказаний період виник обов`язок щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суми нарахованої позивачу до виплати заробітної плати за видами виплат, та сплачували його (єдиний внесок) за позивача у встановленому законом порядку, в розмірі, не меншому мінімального страхового внеску за місяць. Враховуючи те, що у спірний період позивач була застрахованою особою і платником єдиного внеску за неї був роботодавець, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нарахування позивачу заборгованості зі сплати ЄСВ за вказані періоди є протиправним, як наслідок оскаржувана позивачем вимога щодо нарахування заборгованості зі сплати ЄСВ є протиправною та підлягає скасуванню. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує і те, що відповідачем до суду не надано будь-яких доказів, що позивачем отримувався дохід у спірний період від здійснення підприємницької діяльності. Щодо доводів відповідача про неспівмірність заявленої до відшкодування вимоги щодо витрат на правничу допомогу у розмірі 7500 грн, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до вимог ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи - ч.3 ст.132 наведеного Кодексу. За приписами ч.3, ч.4 та ч.5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом для справи. Проаналізувавши вищенаведені норми процесуального законодавства, умови договору про надання правової допомоги та зміст наданих послуг за вищенаведеним розрахунком, суд першої інстанції правильно виходив з того, що з урахуванням співмірності витрат на оплату правової допомоги, із складності справи, категорія якої не є складною, обсягу наданих послуг та виконаних адвокатом робіт, обґрунтованим та співмірним розміром витрат на правничу допомогу з урахуванням вимог ч.5, ч.6 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України у цій справі буде 7500 грн. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2023 року у справі №160/5991/23 без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 20 вересня 2023 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя В.А. Шальєва