Постанова 4824 № 369/5625/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №369/5625/16-ц Головуючий у І інстанції - Волчко А.Я. апеляційне провадження №22-ц/824/9607/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Гуля В.В., суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С. за участю секретаря судового засідання Линок В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 1 585 972,25 грн, з яких: 1 243 332,40 грн - сума заборгованості за позикою, 342 639,85 грн - 3% річних. В обґрунтування вимог зазначав, що 04 червня 2013 року він уклав з відповідачем договір позики, згідно умов якого передав останньому грошові кошти у сумі 34 000 доларів США, які ОСОБА_1 зобов`язався повернути до 15 липня 2013 року. Зауважував, що факт передачі позивачем коштів відповідачу зафіксовано розпискою відповідача від 14 червня 2013 року. Вказував, що свої зобов`язання відповідач не виконав, що дає підстави стверджувати про намір ухилитися від виконання зобов`язання. На час звернення з позовною заявою сума заборгованості відповідача становила 936 489,57 грн. На підставі викладеного позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 лютого 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 34 000 дол. США, що становить 1 243 332,40 грн, а також три проценти річних у розмірі 342 639,85 грн, що в загальній сумі становить 1 585 972,25 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 12 405,00 грн. Не погоджуючись з указаним рішення відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. У мотивування скарги зазначає, що договір позики укладено не було, а копія боргового документу, яка міститься в матеріалах справи, не є за своєю правовою природою договором. Зауважує, що неодноразово заявляв в суді першої інстанції клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, яку так і не було проведено з огляду на те, що примірник оригіналу розписки на вимогу суду позивачем надано не було. Вказує, що у розписці встановлено обмінний курс за 1,00 долар США 8,10 грн станом на 14 червня 2013 року, що становить 275 400 грн, а тому вважає посилання позивача на курс НБУ станом на 12 травня 2016 року у розмір 25,51 грн за один долар США та суду - станом на день винесення судового рішення, такими, що не відповідають умовам розписки. Посилається на неврахування місцевим судом виконання відповідачем заочного рішення та повторне стягнення з ОСОБА_1 суми у розмір 1 585 972,25 грн, яка є фактично вдвічі більшою від суми, стягнутої заочним рішенням. Щодо стягнення 3% річних звертає увагу, що за період 2013-2016 років курс долара по відношенню до гривні змінювався, тому розрахунок 3% річних мав би також рахуватися з урахуванням змін. До апеляційної скарги відповідач долучив клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, на розгляд якої просив поставити наступні питання: - Чи належить підпис у розписці, складеній на користь ОСОБА_2 від 14 червня 2013 року на суму 34 000 доларів США (двісті сімдесят п`ять тисяч чотириста гривень), ОСОБА_1 ? - Чи належить почерк, який використано у розписці, складеній на користь ОСОБА_2 від 14 червня 2013 року на суму 34 000 доларів США (двісті сімдесят п`ять тисяч чотириста гривень), ОСОБА_1 ? 31 травня 2023 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зауважує, що позивач надавав оригінал розписки від 14 червня 2013 року та місцевим судом вирішувалось питання про призначення судової почеркознавчої експертизи, проте відповідачем не було забезпечено виконання клопотання експерта та не надано запитуваних зразків підпису, не сплачено вартість проведення експертизи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що 14 червня 2013 року ОСОБА_2 уклав з відповідачем ОСОБА_1 договір позики. Факт передачі позивачем коштів відповідачу зафіксовано розпискою відповідача від 14 червня 2013 року. На момент ухвалення даного рішення, тобто 16 лютого 2023 року офіційний курс гривні відносно одного долара США в НБУ становить 36,5686 грн, тому правомірним є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 34 000 дол. США, що становить 1 243 332,40 грн, а також 3% річних у сумі 342 639,85 грн. Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що 14 червня 2013 року ОСОБА_2 уклав із відповідачем ОСОБА_1 договір позики, згідно з яким передав останньому грошові кошти у сумі 34 000 доларів США, які ОСОБА_1 зобов`язався повернути до 15 липня 2013 року. Факт передачі позивачем коштів відповідачу зафіксовано розпискою відповідача від 14 червня 2013 року. На час ухвалення рішення свої зобов`язання відповідач не виконав. За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду є, зокрема, відшкодування збитків та матеріальних втрат кредитора. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів незалежно від найменування документа, і з огляду на установлені результати робити відповідні правові висновки. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Таким чином, узгодження сторонами істотних умов договору позики, факт отримання грошових коштів відповідачем підтверджується змістом розписки, яка власноручно ним складена. Вказаною розпискою визначено дату повернення грошових коштів - 15 липня 2013 року. Зворотного протягом розгляду справи стороною відповідача доведено не було. Відповідач не довів, що грошові кошти ним не отримувались у позику або, що такі кошти були повернуті кредитору. Доводи відповідача, що він неодноразово звертався до суду першої інстанції з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи, проте така проведена не була у зв`язку з ненаданням позивачем оригіналу розписки є неспроможними, оскільки спростовуються матеріалами справи. Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року задоволено клопотання відповідача та призначено судову почеркознавчу експертизу. 03 грудня 2021 року до суду надійшло клопотання експерта про надання оригіналу розписки від 14 червня 2013 року, зразків підпису ОСОБА_1 . Разом з тим, вимоги клопотання експертів виконані не були, у зв`язку з чим матеріали справи були повернуті до суду без виконання експертизи. Окрім того, своє право на заявлення клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи відповідач реалізував і в суді апеляційної інстанції. Проте, у судовому засіданні 14 вересня 2023 року представник відповідача ОСОБА_3 під аудіофіксацію відмовилася від поданого раніше клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі. При цьому, безпосередньо в судовому засіданні за присутності як представника позивача, так і представника відповідача, колегією суддів було оглянуто оригінал розписки від 14 червня 2013 року, якому повністю відповідає наявна у матеріалах справи копія. Отже, суд першої інстанції у визначеному чинним цивільним процесуальним законодавством порядку надав оцінку договору позики у формі розписки від 14 червня 2013 року та дійшов правильного висновку, що він підтверджує факт отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 34 000 доларів США. Під час розгляду справи судом першої інстанції правильно встановлено факт існування договірних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також факт передачі та отримання вказаних коштів. Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних. Згідно частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до положень статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три процента річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України. Отже, за змістом наведеної норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зважаючи на те, що відповідачем не виконане зобов`язання з повернення позики у строк, установлений у розписці, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних станом на 20 вересня 2022 року у розмірі 342 639,85 грн, оскільки невиконання зобов`язання за розпискою є триваючим правопорушенням, а відповідачем не було заявлено про застосування строку позовної давності. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про валюту і валютні операції», а також Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (чинний на момент укладання договору позики), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (чинний на момент укладання договору позики). Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві, має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. У разі пред`явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. На момент ухвалення оскаржуваного рішення, тобто 16 лютого 2023 року, офіційний курс гривні відносно одного долара США в НБУ становив 36,5686 грн, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 34 000 дол. США, що становить 1 243 332,40 грн. А отже безпідставними є доводи апелянта щодо помилкового стягнення 3% річних, оскільки за період 2013-2016 років курс долара по відношенню до гривні змінювався, тому розрахунок 3% річних мав би також рахуватися з урахуванням змін. Також такими, що не заслуговують на увагу суду, є доводи сторони відповідача про те, що у розписці встановлено обмінний курс за 1,00 долар США 8,10 грн станом на 14 червня 2013 року, що становить 275 400 грн, а тому посилання позивача на курс НБУ станом на 12 травня 2016 року у розмір 25,51 грн за один долар США та суду - станом на день винесення судового рішення, є такими, що не відповідають умовам розписки, враховуючи наступне. За змістом розписки строком повернення позики визначено 15 липня 2013 року, а тому у випадку добровільного та добросовісного виконання своїх зобов`язань відповідачем у такий термін, дійсно мав би застосовуватися курс, який існував станом на 15 липня 2013 року. Проте, у визначений у договорі термін відповідач свої зобов`язання не виконав, а тому підлягає застосуванню офіційний курс іноземної валюти, який діє на час ухвалення рішення. Також у розписці не міститься положення про те, що сума позики, яка повертається у гривнях, повинна бути еквівалентна сумі у доларах США, що визначається за офіційним курсом на день повернення - 15 липня 2013 року, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції. Необґрунтованими є доводи скаржника щодо неврахування місцевим судом виконання відповідачем заочного рішення та повторне стягнення з ОСОБА_1 суми у розмір 1 585 972,25 грн, яка є фактично вдвічі більшою від суми, стягнутої заочним рішенням, з огляду на таке. Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2016 року, ухваленим у даній справі, позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 936 489,57 грн. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 травня 2021 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2016 року скасовано. Таким чином, зважаючи на те, що заочне рішення скасовано в порядку його перегляду судом першої інстанції, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають вирішенню шляхом ухвалення нового рішення. Посилання сторони відповідача на виконання останнім заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2016 року не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки у справі відсутня постанова про закінчення виконавчого провадження. При цьому, зарахування грошових коштів, сплачених при виконанні вказаного вище заочного рішення у виконавчому провадженні, в рахунок виконання оскаржуваного рішення підлягає вирішенню в порядку, передбаченому нормами ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження». Отже, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи та наявними у справі доказами, фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, яким судом першої інстанції надана належна правова оцінка. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 лютого 2023 року- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду. Головуючий В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник