Постанова Київський апеляційний суд № 758/16421/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи 758/16421/21 № апеляційного провадження: 22-ц/824/11393/2023 Головуючий у суді першої інстанції: Головчак М.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 вересня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. секретар - Ольшевський П.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , приватний виконавець виконавчого округу Рівненської області Папроцький Іван Михайлович, про визнання неправомірною постанови приватного виконавця про накладення арешту, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 06 червня 2023 року, встановив: у травні 2023 року боржник звернувся до суду зі скаргою на рішення та дії приватного виконавця щодо арешту та оголошення в розшук майна боржника - автомобіля марки «Peugeot», державний номерний знак НОМЕР_1 , та причепу марки «ПАВАМ», номерний знак НОМЕР_2 , посилаючись на те, що вказане майно є спільним сумісним майном подружжя. Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 06 червня 2023 року у задоволенні скарги було відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою, представник скаржника подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду зі скаргою, боржник ОСОБА_1 вказував, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Папроцького А.А. перебуває на виконанні виконавче провадження зі стягнення з нього на користь ОСОБА_2 заробітної плати в розмірі 90 299 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 130 282 грн. Вказував, що 18 травня 2023 року в межах виконавчого провадження накладено арешт на належні йому транспортні засоби та оголошено їх розшук. Зазначав, що автомобіль марки «Peugeot», державний номерний знак НОМЕР_1 , та причеп марки «ПАВАМ», номерний знак НОМЕР_2 , є спільним сумісним майном подружжя, оскільки придбані в період його перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , а тому рішення та дії приватного виконавця є незаконними, що є підставою для скасування арешту та розшуку майна боржника. Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 06 червня 2023 року у задоволенні скарги було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані дії приватного виконавця є правомірними, оскільки боржником на вимогу приватного виконавця декларація про його доходи та майно не подавалась, інформація щодо перебування зареєстрованого за ним майна у спільній сумісній власності не надавалась. У своїй апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що арештоване в межах виконавчого провадження майно перебуває у спільній сумісній власності, що є підставою для скасування арешту, оскільки презумпцію спільного майна подружжя не спростовано. Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду. Положеннями ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Також зазначеною статтею визначено, що виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Як вбачається з матеріалів справи, 18 травня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Рівненської області Папроцьким А.А. було прийнято постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 24 травня 2023 року та про розшук майна боржника, а саме: автомобіля марки «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_3 , автомобіля марки «Peugeot», державний номерний знак НОМЕР_1 , та причепу марки «ПАВАМ», номерний знак НОМЕР_2 . Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону). Згідно з пунктом 9 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення у справі «Горнсбі проти Греції», заява № 18357/91, від 19 березня 1997 року). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) зазначив, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим. В даному випадку скаржник ОСОБА_1 , зазначаючи про те, що арештоване майно належить йому не на праві особистої приватної власті, а є спільним сумісним майном подружжя, не вказував про те, яким чином при цьому порушуються саме його права, як боржника у виконавчому провадженні Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України). Аналіз положень статей 60, 70 СК України свідчить про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і у разі його поділу їх частки є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16 (провадження № 61-28728сво18), постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20)). Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України). Тобто, якщо втрачається цільове призначення речі, то вона є неподільною. Прикладом неподільних речей є транспортні засоби, побутова техніка тощо. Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»). Тлумачення вказаних норм з урахуванням принципу розумності свідчить, що частина першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі. При цьому очевидно, що нерозумним було б тлумачення, яке б допускало можливість для одного із співвласників в спільній сумісній власності вимагати зняття арешту із неподільної речі в цілому чи навіть допускати конструкцію зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності». Права та інтереси іншого співвласника в спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації. Відповідного висновку дійшов і Верховний Суд в постанові від 07 листопада 2022 року (справа №725/7187/19). В даному випадку автомобіль зареєстрований на праві приватної власності за боржником ОСОБА_1 і його дружина ОСОБА_4 , у випадку, якщо вона вважає порушеним своє право спільної сумісної власності, не позбавлена права звернутись до суду з відповідними вимогами. Положеннями статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Враховуючи викладене, доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 06 червня 2023 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 18 вересня 2023 року. Головуючий Судді