Постанова 4824 № 369/4074/21

Постанова Іменем України 18 вересня 2023 року м. Київ провадження №22-ц/824/7867/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О. В., Стрижеуса А. М., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2022 року в складі судді Янченка А. В. у цивільній справі №369/4074/21 Києво-Святошинського районного суду Київської області за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", ОСОБА_3 про стягнення невиплаченої частини страхового відшкодування, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, У С Т А Н О В И В: В березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - ПрАТ "УПСК", Товариство), ОСОБА_3 про стягнення невиплаченої частини страхового відшкодування, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що з вини ОСОБА_3 31.05.2020 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), в результаті якої його автомобіль "КІА К5", реєстраційний номер НОМЕР_1 , отримав механічні пошкодження. Вказував, що страховиком відповідача виплачено страхове відшкодування лише у розмірі 87 033,64 гривень, тоді як згідно Звіту про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу (КТЗ) №404/09-20 від 02.10.2020, вартість завданого матеріального збитку складає 143 879,15 гривень. На підставі вище наведеного, позивач просив суд, стягнути з ПрАТ «УПСК» невиплачену частину страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності, а саме у розмірі 42 966,36 гривень (143879,15-87033,64), а з ОСОБА_3 стягнути різницю між розміром страхового відшкодування, визначеного полісом, та завданою шкодою, в сумі 13 879,15 грн. Крім того, посилаючись на те, що внаслідок ДТП йому було завдано душевних страждань, які полягають у пошкодженні його транспортного засобу, що був основним засобом пересування, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 моральну шкоду, яку він оцінює в 12 000,00 гривень. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2022 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач, діючи через свого представника ОСОБА_2 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що згідно висновку про вартість завданого матеріального збитку, розмір завданої йому шкоди становить 143 879,15 грн, ліміт відповідальності страховика за полісом становить 130 000,00 грн, а тому з урахуванням того, що останнім виплачено страхове відшкодування в розмірі 87 033,64 грн, суд повинен був задовольнити позовні вимоги про стягнення з ПрАТ "УПСК" невиплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 42 966,36 грн. Зазначав, що наявні в матеріалах справи ремонтна калькуляція та висновок про неналежність Звіту №404/09-20 від 02.10.2020, надані відповідачами, є безпідставними та не спростовують зазначених у цьому звіті фактів щодо розміру завданого матеріального збитку. Звернув увагу, що визначення вартості матеріального збитку, за результатами якого складено Звіт №404/09-20 від 02.10.2020, здійснювалося оцінювачем, який має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача та сертифікат суб'єкта оціночної діяльності. Додав, що здійснення оцінки завданого матеріального збитку також проводилося оцінювачем відповідно до вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395 (далі - Методика). Також додав, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказував на те, що саме Звіт про оцінку завданого матеріального збитку є належним доказом на підтвердження розміру завданого матеріального збитку. Щодо відмови у стягненні моральної шкоди зазначив, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та як наслідок неправильно зазначив в рішенні суду про недоведеність заподіяння моральної шкоди. Крім того, в обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують обставини того, що на момент ДТП він був власником автомобіля "КІА К5". За наведених обставин просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.11.2022 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Позивач, належним чином повідомлений про розгляд його апеляційної скарги на рішення суду від 30.11.2022 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи шляхом отримання представником ОСОБА_2 , який підписував і подавав апеляційну скаргу, копії ухвали про відкриття апеляційного провадження, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням (том 2, а. с. 117). Відповідачі також належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги позивача на рішення суду від 30.11.2022 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи шляхом отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями (том 2, а. с. 118-119). Відповідач ОСОБА_3 , заперечуючи проти апеляційної скарги подала відзив. В обґрунтування заперечень зазначила, що ОСОБА_1 також є винним в ДТП, яка мала місце 31.05.2020, оскільки керував транспортним засобом без належної реєстрації в уповноважених органах МВС. Вказувала, що наявний в матеріалах справи Звіт про оцінку завданого матеріального збитку №404/09-20 від 02.10.2020 є неналежним доказом, оскільки на огляд пошкодженого автомобіля не запрошувалися зацікавлені особи або їх представники; огляд та оцінка пошкодженого автомобіля складені вже після отримання позивачем страхового відшкодування. Також вказувала, що згідно наявних у справі доказів автомобіль "КІА К5", яким керував ОСОБА_1 31.05.2020, є автомобілем після ДТП. Тобто на момент розмитнення автомобіль "КІА К5" мав значні пошкодження, про які позивач не зазначив у позовній заяві та такі відомості відсутні у Звіті №404/09-20 від 02.10.2020. Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди зазначила, що така вимога є недоведеною належними доказами, оскільки посилань позивача на правові висновки Верховного Суду недостатньо, адже у всіх випадках обставини завдання шкоди підтверджуються висновками експертів. Відповідач - ПрАТ "УПСК" теж заперечив проти апеляційної скарги з тих підстав, що рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог є законним та обґрунтованим. В обґрунтування відзиву посилався на те, що страхове відшкодування виплачено ОСОБА_1 з урахуванням фізичного зносу. Також зазначив, що страхове відшкодування виплачено за вирахуванням франшизи в сумі 1 300,00 грн та без урахування ПДВ, яке сплачується страховою компанією після надання документів про такі витрати. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона розглядається в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 31 травня 2020 року в с. Святопетрівське по вул. Центральна, 104 сталася ДТП, за участю автомобіля "КІА К5", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля "Renault Mеgane Scenic", державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.07.2020 у справі №369/7024/20 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у ПрАТ "УПСК" за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АО 2195260 з лімітом відповідальності за шкоду завдану майну в сумі 130 000,00 грн (сума франшизи за даним полісом становить 1 300,00 грн). 23 червня 2020 року ОСОБА_1 подано до ПрАТ "УПСК" повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та в цей же день страховиком складено Акт огляду транспортного засобу. Також 23 червня 2020 року ОСОБА_1 до ПрАТ "УПСК" подано заяву про виплату страхового відшкодування. 04 липня 2020 року складено Акт додаткового огляду транспортного засобу. 02 вересня 2020 року ПрАТ "УПСК" складено Страховий акт №045/037/001336/20/1 (аварійний сертифікат), в якому визначено розмір страхового відшкодування, який підлягає виплаті ОСОБА_1 в сумі 87 470,99 грн, згідно його заяви від 23.06.2020. Згідно платіжного доручення №13416, ПрАТ "УПСК" 02 вересня 2020 року перераховано ОСОБА_1 страхове відшкодування в сумі 87 470,99 грн. Згідно Звіту про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику КТЗ №404/09-20 від 02.10.2020, складеного на замовлення ОСОБА_1 , вартість матеріального збитку складає 143 879,15 грн З даного Звіту №404/09-20від 02.10.2020 вбачається, що оцінку вартості завданого матеріального збитку здійснено станом на 04.09.2020. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що ПрАТ "УПСК" сплачено страхове відшкодування не в повному розмірі, яке покривається лімітом відповідальності. Ухвалюючи рішення в частині позовних вимог до ПрАТ "УПСК", суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для їх задоволення. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Пунктом 2.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. Указана норма кореспондується зі статтею 999 ЦК України, якою встановлено, що до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. У спорах пов`язаних із відшкодуванням шкоди за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальними, а цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. За вимогами статті 3 Закону обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. У пункті 33.1.4 статті 33 Закону визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35). Сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (у договірному зобов`язанні ним є страховик). Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Разом із тим, згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону, страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо за рахунок потерпілої особи (її представника), то сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. У даній справі встановлено, що 23.06.2020 ОСОБА_1 подано до ПрАТ "УПСК" повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду потерпілої особи, що сталася 31 травня 2020 року, та складено між останніми акт огляду транспортного засобу. В цей же день - 23.06.2020 ОСОБА_4 подав до ПрАТ "УПСК" заяву про виплату страхового відшкодування, в якій зазначив банківський рахунок для перерахування страхового відшкодування. В Акті огляду транспортного засобу, який підписано ОСОБА_1 та представником страховика, зазначено, що з актом позивач ознайомлений та пошкодження записані вірно. Після огляду транспортного засобу ПрАТ "УПСК" здійснено розрахунок завданого матеріального збитку, після чого 02.09.2020 складено страховий акт, в якому визначено розмір страхового відшкодування в сумі 87 470,99 грн. Матеріали справи не містять доказів, що після проведення огляду транспортного засобу ОСОБА_1 наполягав на проведенні експертизи для визначення розміру завданого матеріального збитку. Встановлено і не заперечується сторонами, що платіжним дорученням від 02.09.2020 №13416 ПрАТ "УПСК" перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" суму коштів в розмірі 87 470,99 грн у якості страхового відшкодування. Зазначене свідчить про те, що ПрАТ "УПСК" та ОСОБА_1 фактично дійшли згоди про розмір страхового відшкодування, що підтверджується заявою позивача про страхове відшкодування та відповідає вимогам статті 30, пункту 34.4 статті 34 та пункту 36.2 статті 36 Закону. ОСОБА_1 скористався своїм правом звернення безпосередньо до страховика та отримав страхове відшкодування, а ПрАТ "УПСК" забезпечило реалізацію права позивача на отримання страхового відшкодування у розмірі погодженого зі страховою компанією. Таким чином, не відповідає вимогам закону покладення на страховика обов`язку з виплати розміру матеріального збитку, визначеного на підставі Звіту після вже фактичної виплати страхового відшкодування, з урахуванням обставин погодження між сторонами розміру такого страхового відшкодування. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду в справі №569/13697/15-ц та в постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №333/2096/17. Отже, факт перерахування ПрАТ "УПСК" на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування у розмірі, погодженому між ними, свідчить про виконання страховиком свого зобов`язання з виплати страхового відшкодування та про відмову потерпілого від одержання відшкодування в більшому розмірі. Посилання скаржника на Звіт №404/09-20 від 02.10.2020не спростовує необхідність застосування наведених вище норм права і не вказує на те, що ОСОБА_1 відмовився від своєї заяви про виплату страхового відшкодування, яка в силу частини першої статті 202 ЦК України є правочином, тобто дією особи, спрямованої на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому згідно з частиною першої статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину). При цьому, з урахуванням наведених обставин та положень закону, колегіям суддів також вважає правильним висновок суду про відмову в задоволенні позовної вимоги до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, яка не покривається лімітом відповідальності Ураховуючи наведене, правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, пред`явленого до страхової компанії та до ОСОБА_3 в частині позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, яка не покривається лімітом відповідальності. Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд дійшов помилкового висновку про відмову в стягненні з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 розміру франшизи, з огляду на таке. Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону, розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Пунктом 36.6. Закону визначено, що страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування. Як вже вказувалося вище, згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів від 08.11.2019 № АО/2195260 визначено суму франшизи в розмірі 1 300 грн. Матеріали справи не містять доказів сплати ОСОБА_3 суми франшизи ОСОБА_1 в розмірі 1 300 грн. Таким чином, ОСОБА_3 , як винна у дорожньо-транспортній пригоді особа, в силу вимог т. 36.6. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зобов`язана відшкодувати ОСОБА_1 франшизу у розмірі 1 300,00 грн. Суд першої інстанції не звернув уваги на вищезазначене та безпідставно не застосував норму матеріального права - ст. 36.6. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та як наслідок дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги до ОСОБА_3 в повному обсязі. Доводи ОСОБА_3 , викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що ОСОБА_1 також є винним у скоєнні ДТП, яка мала місце 31.05.2020, оскільки керував транспортним засобом без належної реєстрації в уповноважених органах МВС, колегія суддів вважає недоречними, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження причинного зв'язку завдання шкоди та відсутності реєстрації транспортного засобу. При цьому, відсутність доказів реєстрації транспортного засобу - "КІА К5" в уповноважених органах МВС, як вказує відповідачка, не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, оскільки за приписами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування виплачується власнику пошкодженого майна, що й було здійснено ПрАТ "УПСК". А матеріалими справи підтверджується, що на ОСОБА_1 на момент ДТП був власником автомобіля "КІА К5", реєстраційний номер НОМЕР_1 (том 1, а. с. 46-49). Таким чином, частково знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для задоволення позовної вимоги до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди. Колегія суддів також частково погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з ч. 1 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. З аналізу вказаних положень закону вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». Законодавцем визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди відповідач звільняється від обов`язку відшкодовувати шкоду, в тому числі моральну, лише якщо доведе, що шкоди завдано не з його вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України). Оскільки ОСОБА_3 не спростовано свою вину у ДТП, то саме вона повинна відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок ДТП. З огляду на викладене, колегія суддів також вважає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди, оскільки з вини останньої вчинено ДТП, внаслідок чого завдано майнової шкоди позивачу, що призвело до душевних страждань останнього. Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Також законодавцем визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили. Зі змісту позовної заяви вбачається, що в обґрунтування позовних вимог щодо завдання моральної шкоди ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок ДТП з вини ОСОБА_3 він зазнав душевних хвилювань, оскільки було пошкодженого його транспортний засіб, який був основним засобом пересування, що в свою чергу негативно вплинуло на моральний стан. Як вже зазначалось вище, постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 липня 2020 року ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні ДТП. Таким чином, протиправна поведінка ОСОБА_3 призвела до того, що позивач був змушений витрачати час на вчинення дій для відновлення власного автомобіля та змінювати звичний до ДТП спосіб життя. Наведені фактичні обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 завдано душевних страждань, що є підставою для відшкодування моральної шкоди. З урахуванням наведеного, колегія суддів не приймає до уваги доводи ОСОБА_3 , викладені як у відзиві на позовну заяву, так і у відзиві на апеляційну скаргу, що моральної шкоди не завдано та у зв'язку з цим відсутні підстави для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди внаслідок ДТП. Відповідачка ОСОБА_3 у своїх відзивах, поданих як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції, не наводила заперечень щодо розміру моральної шкоди, яку просить стягнути позивач. Беручи до уваги тривалість порушення прав позивача, поведінку відповідача, а також виходячи із принципу розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає, що заявлена позивачем позовна вимога про стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди в сумі 12 000,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині позовних вимог до ОСОБА_3 в силу ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог в цій частині. Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, то відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позов у цій справі підлягає частковому задоволенню. При зверненні до суду з даним позовом, у відповідності до вимог Закону України "Про судовий збір" підлягав сплаті судовий збір в сумі 908,00 грн. Проте, в матеріалах справи відсутні докази сплати ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви. В матеріалах справи лише наявні докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі визначеному Законом України "Про судовий збір", а саме в сумі 1 362 грн (том 2, а. с. 102). Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що за наслідками апеляційного розгляду справи позов задоволено частково лише до ОСОБА_3 , колегія суддів приходить до висновку, що з останньої на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 438,57 грн, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А з ОСОБА_1 підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в сумі 732,57 грн, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , - задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2022 року в частині позовних вимог до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" - залишити без змін. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2022 року в частині позовних вимог до ОСОБА_3 - скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 франшизу у розмірі 1 300 (одна тисяча триста) грн 00 коп. та у відшкодування моральної шкоди 12 000 (шість тисяч) грн 00 коп. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 438 (чотириста триста вісім) грн 57 коп. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 732 (сімсот тридцять дві) грн 57 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Реквізити сторін: Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 . Головуючий О. Ф. Мазурик Судді О. В. Желепа А. М. Стрижеус