Ухвала КЦС ВС № 490/4815/21

Ухвала 13 вересня 2023 року місто Київ справа № 490/4815/21 провадження № 61-11409ск23 Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: І. ФАБУЛА СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача ОСОБА_1 у червні 2022 року звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - АТ «ДПЗКУ»), у якому просив: - визнати незаконним, скасувати наказ АТ «ДПЗКУ» від 24 травня 2021 року № 517-К про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Миколаївського регіонального управління № 3 Департаменту закупівель АТ «ДПЗКУ» тапоновити ОСОБА_1 на посаді начальника Миколаївського регіонального управління № 3 Департаменту закупівель АТ «ДПЗКУ»; - стягнути з АТ «ДПЗКУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (відповідно до рішень судів першої та апеляційної інстанцій становить 154 602, 25 грн). Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням від 18 лютого 2022 року Центральний районний суд м. Миколаєва задовольнив позов ОСОБА_1 . Суд скасував наказ АТ «ДПЗКУ» від 24 травня 2021 року № 517-К«Про звільнення ОСОБА_1 » та поновив ОСОБА_1 на посаді начальника Миколаївського регіонального управління № 3 Департаменту закупівель АТ «ДПЗКУ», починаючи з 25 травня 2021 року. Стягнув з АТ «ДПЗКУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 травня 2021 року до 18 лютого 2022 року включно, у розмірі 154 602, 25 грн з утриманням податків та обов`язкових платежів. Здійснив розподіл судових витрат. Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі. Постановою від 27 червня 2023 року Миколаївський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу АТ «ДПЗКУ», рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2022 року - без змін. ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ АТ «ДПЗКУ» 26 липня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Ухвалою від 17 серпня 2023 року Верховний Суд залишив касаційну скаргу без руху та надав заявнику строк для виконання її вимог. Заявник 30 серпня 2023 року із застосуванням засобів електронного зв`язку та 06 вересня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду заяви про усунення недоліків касаційної скарги разом із доказами сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 5 076, 84 грн. Визначення заявником підстав касаційного оскарження Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, врегульованих процесуальним законом. Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд встановив, що касаційна скарга містить визначення підстав касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України. Заявник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження цих судових рішень визначив те, що: - (1) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 359/8899/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 346/4667/17, від 17 березня 2021 року у справі № 338/259/20, щодо застосування статті 49-2 КЗпП України; - (2) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, від 19 липня 2022 року у справі № 711/1284/20, від 08 липня 2022 року у справі № 359/8303/20, за змістом яких суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний лише з`ясувати наявність підстав для звільнення; - (3) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 712/9928/19, відповідно до яких суд не може втручатися в господарську діяльність підприємства, який сам формує штатний розпис, суд лише перевіряє дотримання роботодавцем процедури звільнення працівника; - (4) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 346/4667/17, від 17 лютого 2021 року у справі № 235/4593/19, від 17 березня 2021 року у справі № 338/259/20, згідно з якими власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо; - (5) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11, де визначено, що поняття «кваліфікація» включає не лише освітній рівень працівника та стаж його роботи, а і здатність виконувати особливі доручення; - (6) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, за змістом яких суд дійшов висновку про об`єктивну неможливість товариства (відповідача) запропонувати особі наявні вакансії та роботи на час його звільнення, які б останній міг виконувати за кваліфікаційним рівнем, а, відтак, звільнення позивача відбулося з дотриманням чинного законодавства; - (7) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2021 року у справі № 359/10293/17, відповідно до яких якщо роботодавець дотримався вимог законодавства, яке регулює порядок вивільнення працівника, запропонував йому вакантні посади, проте працівник не обрав жодну із запропонованих посад, а кваліфікаційним вимогам тих посад, на які він претендував, позивач не відповідав, то питання щодо розгляду його переважного права залишення на роботі підприємством не вирішується. В такому випадку суд встановлює відсутність з боку роботодавця порушень вимог частини другої статті 40 та частин другої, третьої статті 49-2 КЗпП України і порушень прав працівника при звільненні; - (8) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, щодо порядку отримання доказів у суді першої інстанції; - (9) суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили докази, наявні у матеріалах справи. Отже, серед підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначив ті підстави, які згадані у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, пункті 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги. ІІІ. ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ ЩОДО ЗУПИНЕННЯ ВИКОНАННЯ СУДОВОГО РІШЕННЯ До касаційної скарги АТ «ДПЗКУ» додало клопотання, у якому просить зупинити виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2022 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 27 червня 2023 року в частині стягнення з АТ «ДПЗКУ» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 154 602, 25 грн. На обґрунтування поданого клопотання заявник посилався на такі обставини. Рішення суду першої інстанції, залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції, в частині стягнення з АТ «ДПЗКУ» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 154 602, 25 грн набрало законної сили та підлягає виконанню з 27 червня 2023 року. Враховуючи те, що АТ «ДПЗКУ» є суб`єктом державного сектору економіки, стягнення такої значної суми, повернення якої в подальшому (у випадку задоволення касаційної скарги) буде неможливим, призведе до значних збитків для Держави. Додаткового АТ «ДПЗКУ» наголосило на тому, що визначена сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , є істотною для нього як суб`єкта державного сектору економіки, який в умовах воєнного стану забезпечує продовольчу безпеку Держави. Заявник просив врахувати, що такі обставини доводять наявність ризиків настання негативних наслідків, а у разі задоволення касаційної скарги поворот виконання рішення суду першої інстанції, залишеного без змін постановою апеляційного суду від 18 лютого 2022 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, буде неможливим. Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду. Згідно з частинами першою та другою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Вирішуючи питання про зупинення виконання судового рішення, суд касаційної інстанції враховує існування потреби у цьому, зокрема, у разі ймовірності ускладнення повторного розгляду справи внаслідок можливого скасування судового рішення, забезпечення балансу інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, та які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов`язки. Клопотання про зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії має бути мотивованим, містити достатні та обґрунтовані підстави для зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії, підтверджені певними доказами. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Зазначене також визначено положенням статті 129-1 Конституції України. Верховний Суд врахував, що рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, у цій справі, зокрема, поновлено ОСОБА_1 на роботі, стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 154 602, 25 грн. Додатково Верховний Суд врахував, що АТ «ДПЗКУ» є підприємством державного сектору економіки, яке здійснює забезпечення продовольчих потреб населення та військових підрозділів. Згідно зі статтею 239 КЗпП України у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення ґрунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. За наведених обставин, з урахуванням предмета спору, змісту оскаржуваних судових рішень, про зупинення яких просить АТ «ДПЗКУ», та наведених ним підстав, Верховний Суд дійшов висновку про існування підстав для задоволення клопотання про зупинення виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2022 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 27 червня 2023 рокув частині стягнення з АТ «ДПЗКУ» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 154 602, 25 грн, до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Застосовуючи таке зупинення, Суд не здійснює оцінку обґрунтованості поданої касаційної скарги, а лише встановив існування загроз забезпеченню балансу інтересів сторін. У таких висновках визначальним є правила статей 12 та 13 ЦПК України. Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. ІV. ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ ЩОДО ПОНОВЛЕННЯ СТРОКУ НА КАСАЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ У касаційній скарзі АТ «ДПЗКУ» просить поновити строк на касаційне оскарження рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2022 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 27 червня 2023 року. Згідно з частинами першою та другою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Враховуючи, що постанова Миколаївського апеляційного суду ухвалена 27 червня 2023 року, тридцятиденний строк, протягом якого може бути подана касаційна скарга, розпочався 28 червня 2023 року, відповідно, закінчився - 27 липня 2023 року. Наведене доводить, що АТ «ДПЗКУ» у межах тридцятиденного строку з дня проголошення судового рішення звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду, тому питання про поновлення цього строку не підлягає процесуальному вирішенню. V. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ЩОДО ВІДКРИТТЯ КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ Оскільки вимоги ухвали Верховного Суду виконані, касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, а наведені підстави касаційного оскарження відповідають приписам статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження. Судом не встановлено наявності достатніх й обґрунтованих підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги, а так само відмови у відкритті касаційного провадження. Керуючись статтями 389, 390, 392, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Відкрити касаційне провадження у справі. Витребувати із Центрального районного суду м. Миколаєва цивільну справу № 490/4815/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Клопотання Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про зупинення виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2022 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 27 червня 2023 року в частині в частині стягнення з Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 154 602, 25 грн задовольнити. Зупинити виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2022 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 27 червня 2023 року в частині в частині стягнення з Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 154 602, 25 грн. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк тривалістю в двадцять днів від моменту отримання копії цієї ухвали суду. Провести попередній розгляд справи колегією у складі трьох суддів. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді С. О. Погрібний І. Ю. Гулейков О. В. Ступак