Постанова 4813 № 522/19654/21

Номер провадження: 22-ц/813/2814/23 Справа № 522/19654/21 Головуючий у першій інстанції Абухін Р.Д. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.09.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О. за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Погорілого Олександра Валентиновича на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2022 року по справі за клопотанням ОСОБА_2 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення першої інстанції №16 Барселони (сім`я) Королівство Іспанія № 130/2021 від 29.03.2021 року, боржник Кудсіє Філіпп, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2021 року представник ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, в якому просив: - визнати на території України рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (сім`я), Королівство Іспанія, № 130/2021 від 29.03.2021 року; - надати дозвіл на примусове виконання на території України рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (сім`я), Королівство Іспанія, № 130/2021 від 29.03.2021 року; - стягувати з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 10 000,00 (десять тисяч) євро щомісячно, що становить суму у гривнях відповідно до курсу Національного банку України на день ухвалення судового рішення, починаючи з дати проголошення рішення судом, а саме 29.03.2021 року і до повноліття дитини; - стягувати з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , компенсаційні виплати у розмірі 30 000,00 (тридцять тисяч) євро щомісячно, що становить суму у гривнях відповідно до курсу Національного банку України на день ухвалення судового рішення, починаючи з дати проголошення рішення судом, а саме 29.03.2021 року; - стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , суму грошових коштів у розмірі 2 000 000,00 (два мільйони) євро, що становить суму у гривнях відповідно до курсу Національного банку України на день ухвалення судового рішення. Заявлені вимоги обгрунтовані тим, що 29.03.2021 року судом першої інстанції № 16 Барселони (сім`я), Королівство Іспанія було ухвалено рішення, № 130/2021, яким схвалено підписану ОСОБА_2 та Кудсіє Філіппом, Регуляторну угоду від 16 лютого 2021 року. Рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (сім`я), Королівство Іспанія № 130/2021 від 29.03.2021 р. Кудсіє Філіпп добровільно не виконував, у зв`язку з чим ОСОБА_2 була змушена звернутися до Приморського районного суду м.Одеси з відповідним клопотанням на примусове виконання рішення суду. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2022 року клопотання представника ОСОБА_2 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення першої інстанції №16 Барселони ( сім`я) Королівства Іспанія № 130/2021 від 29.03.2021 року задоволено. Визнано на території України рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (сім`я) Королівства Іспанія № 130/2021 від 29.03.2021 року. Надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (сім`я) Королівства Іспанія № 130/2021 від 29.03.2021 року. Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 10 000 євро щомісячно, що еквівалентно становить станом на 01.02.2022 року 317 464 грн., починаючи з дати постановлення рішення 29.03.2021 року і до досягнення дитиною повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсаційні виплати у розмірі 30 000 євро щомісячно, що еквівалентно становить станом на 01.02.2022 року 952 392 грн., починаючи з дати постановлення рішення 29.03.2021 року. Стягнуто з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму грошових коштів в розмірі 2 000 000 євро, що еквівалентно становить станом на 01.02.2022 року 63 492 800 грн. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 адвокат Погорілий Олександр Валентинович подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2022 року скасувати та відмовити ОСОБА_2 у задоволенні даного клопотання, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Даним вимогам ухвала суду першої інстанції у повній мірі не відповідає. Задовольняючи клопотання представника ОСОБА_2 , визнаючи на території України рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (сім`я) Королівства Іспанія № 130/2021 від 29.03.2021 року, надаючи дозвіл на примусове виконання на території України рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (сім`я) Королівства Іспанія № 130/2021 від 29.03.2021 року, стягуючи з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 10 000 євро щомісячно, що еквівалентно становить станом на 01.02.2022 року 317 464 грн., починаючи з дати постановлення рішення 29.03.2021 року і до досягнення дитиною повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягуючи з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсаційні виплати у розмірі 30 000 євро щомісячно, що еквівалентно становить станом на 01.02.2022 року 952 392 грн., починаючи з дати постановлення рішення 29.03.2021 року, стягуючи з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму грошових коштів в розмірі 2 000 000 євро, що еквівалентно становить станом на 01.02.2022 року 63 492 800 грн., суд першої інстанції виходив з того, що: - рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (сім`я), Королівство Іспанія, № 130/2021 від 29.03.2021 року набрало законної сили; - боржник Кудсіє Філіпп не був позбавлений можливості взяти участь у судовому процесі, був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, достеменно знав про суть документів та погоджувався з їх змістом; - відсутнє рішення суду України, що набрало законної сили, у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах та відсутня справа у провадженні суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах; - спір за законом України підлягає судовому розгляду, виконання рішення не загрожує інтересам України, тобто відсутні підстави для відмови у наданні дозволу на примусове виконання зазначеного рішення іноземного суду. Проте повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна. Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що: 29.03.2021 року судом першої інстанції № 16 Барселони (сім`я), Королівство Іспанія було ухвалено рішення, № 130/2021, яким схвалено підписану ОСОБА_2 та Кудсіє Філіппом, Регуляторну угоду від 16 лютого 2021 року. Рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (сім`я), Королівство Іспанія № 130/2021 від 29.03.2021 р. Кудсіє Філіпп добровільно не виконував, у зв`язку з чим ОСОБА_2 була змушена звернутися до Приморського районного суду м.Одеси з відповідним клопотанням на примусове виконання рішення суду. Колегія суддів виходить з наступного. Згідно пункту 10 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання рішення іноземного суду - поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом. Відповідно до статті 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше. Згідно статті 463 ЦПК України рішення іноземного суду може бути пред`явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред`явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки. У статті 468 ЦПК України визначено, що клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи; 3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; 4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; 5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; 6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; 7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання; 9) в інших випадках, встановлених законами України. Відповідно до Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання, що підписана 23 листопада 2007, ратифікована Україною 11 січня 2013 року та набрала чинності для України 01 листопада 2013 року (далі Конвенція): Ця Конвенція застосовується: a) до зобов`язань про утримання, що виникають з відносин між батьками та дитиною, стосовно особи віком до 21 року; b) до визнання та виконання або виконання рішення про утримання одного з подружжя, коли заяву зроблено разом з вимогою в межах підпункту "a", а також c) до утримання одного з подружжя, за винятком розділів II й III.

2. Відповідно до статті 62 будь-яка Договірна держава може залишити за собою право обмежувати застосування Конвенції стосовно підпункту "a" пункту 1 лише до осіб, які не досягли 18-річного віку. Договірна держава, яка зробила таке застереження, не має права вимагати застосування Конвенції до осіб того віку, який виключено її застереженням.

3. Відповідно до статті 63 будь-яка Договірна держава може заявити, що вона поширюватиме застосування всієї Конвенції чи будь-якої її частини до будь-якого зобов`язання про утримання, що випливає із сімейних відносин, батьківства, шлюбу або спорідненості, у тому числі, зокрема, зобов`язання стосовно уразливих осіб. Будь-яка така заява створює зобов`язання між двома Договірними державами лише настільки, наскільки їхні заяви охоплюють такі самі зобов`язання про утримання та частини Конвенції.

4. Положення цієї Конвенції застосовуються до дітей незалежно від сімейного стану батьків (ст. 2). Для цілей цієї Конвенції: a) "кредитор" означає особу, якій утримання заборгували або передбачається, що заборгували; b) "боржник" означає особу, яка утримання заборгувала або передбачається, що заборгувала; c) "правова допомога" означає допомогу, необхідну для надання можливості заявникам знати й відстоювати свої права, та для забезпечення того, що заяви повною мірою та ефективно опрацьовуються в запитуваній державі. Засоби надання такої допомоги за необхідності можуть охоплювати юридичну консультацію, допомогу в поданні справи до органу, юридичне представництво й звільнення від процесуальних витрат; d) "письмова угода" означає угоду, записану на будь-якому носії; інформація, що міститься на ньому, є доступною для того, щоб бути використаною для дальшого посилання; e) "угода про утримання" означає письмову угоду стосовно сплати утримання, яка: i) формально складена чи зареєстрована як автентичний документ компетентним органом або ii) посвідчена чи укладена, зареєстрована чи надана до компетентного органу й може підлягати переглядові та зміні компетентним органом; f) "уразлива особа" означає особу, яка через порушення або недостатність її особистих здібностей є нездатною утримувати себе (ст. 3). Відповідно до ст. 10 Конвенції 1.Такі категорії заяв є доступними для кредитора в запитуючій державі для одержання утримання згідно із цією Конвенцією: a) визнання або визнання та виконання рішення; b) виконання рішення, прийнятого або визнаного в запитуваній державі; c) винесення рішення в запитуваній державі у випадках, коли рішення відсутнє, у тому числі у випадках, коли є необхідним установлення батьківства; d) винесення рішення в запитуваній державі у випадках, коли визнання та виконання рішення є неможливим або у визнанні та виконанні відмовлено у зв`язку з недостатністю підстав для визнання та виконання згідно зі статтею 20, або з підстав, зазначених у підпунктах "b" або "e" статті 22; e) зміна рішення, винесеного в запитуваній державі; f) зміна рішення, винесеного в державі, іншій, ніж запитувана держава.

2. Такі категорії заяв є доступними в запитуючій державі боржнику, стосовно якого винесено рішення про стягнення утримання: a) визнання рішення або еквівалентна процедура, що призводить до зупинення чи обмеження виконання попереднього рішення в запитуваній державі; b) зміна рішення, винесеного в запитуваній державі; c) зміна рішення, винесеного в державі, іншій, ніж запитувана держава. Відповідно до ст. 30 Конвенції Угода про утримання, укладена в Договірній державі, підлягає визнанню та виконанню як рішення відповідно до цього розділу за умови, що вона є такою, що підлягає примусовому виконанню як рішення в державі походження.

2. Для цілей підпунктів "a" та "b" пункту 1, підпункту "a" пункту 2 статті 10 термін "рішення" охоплює угоду про утримання. Відповідно до п.8 цієї статті Договірна держава відповідно до статті 62 може заявити про своє право не визнавати й не виконувати угоди про утримання. Відповідно до ст. 62 Конвенції Будь-яка Договірна держава може не пізніше ніж під час ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання чи під час висловлення заяви відповідно до статті 61 зробити одне чи більше застережень, передбачених у пункті 2 статті 2, пункті 2 статті 20, пункті 8 статті 30, пункті 3 статті 44 та пункті 3 статті

55. Жодне інше застереження не дозволяється.

2. Будь-яка держава може будь-коли відкликати застереження, яке вона зробила. Про відкликання застереження повідомляється депозитарієві.

3. Застереження припиняє дію в перший день третього календарного місяця після повідомлення, зазначеного в пункті 2.

4. Застереження відповідно до цієї статті не мають ефекту взаємності за винятком застереження, передбаченого в пункті 2 статті

2. Як вже зазначалося предметом розгляду клопотання ОСОБА_2 є надання дозволу на примусове виконання рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (сім`я), Королівство Іспанія за № 130/2021, яким схвалено підписану ОСОБА_2 та Кудсіє Філіппом, Регуляторну угоду від 16 лютого 2021 року. Дана Регуляторна угода схвалена судом першої інстанції № 16 Барселони (сім`я), Королівство Іспанія в ході процедури розлучення сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . За законодавством Королівства Іспанії якщо процедура розлучення відбувається за процедурою взаємної згоди, на прохання обох подружжя або одного за згодою іншого вони повинні узгодити умови, які будуть його регулювати. При цьому позов супроводжується запропонованою Регуляторною угодою, яка повинна бути ратифікована в суді обома сторонами і затверджена суддею. Регуляторна угода повинна передбачати умови догляду за дітьми на яких поширюються батьківські повноваження як здійснення, так і, у відповідних випадках, режим спілкування та перебування дітей з батьком, який зазвичай не проживає з ними. Якщо це буде визнано необхідним, режим візитів і спілкування онуків з бабусею і дідусем, завжди беручи до уваги інтерес цих осіб. Крім того, ОСОБА_4 вирішуються питання пов`язані зі сплатою аліментів на утримання дітей та утримання одного з подружжя, а також розподіл майна між подружжям та компенсаційні виплати одному з подружжя. Якщо процес розлучення неможливий за спільною згодою, процедура буде спірною, і в заяві будуть вимагатися заходи, які призначені для досягнення (опіка над неповнолітніми, аліменти, режим відвідування, користування сімейним будинком і т.д.) суддя, заслухавши обидві сторони, узгодить заходи після оцінки доказів, що практикуються в судовому процесі, розуміючи як пріоритет зацікавленість неповнолітніх і дітей повнолітнього віку в ситуації інвалідності. Тобто Регуляторна угода, в якій за взаємною згодою сторін під час розлучення визначені питання сплати аліментів на утримання дітей або утримання іншого подружжя (аліменти) і яка схвалена судом не в порядку спірної процедури, є за своєю правовою сутністю угодою про утримання, яка в розумінні Конвенції, охоплюється терміном судове рішення. Верховний Суд у постанові від 23 червня 2021 року у справі № 754/6306/19 залишив без змін ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, якими задоволено клопотання про визнання та звернення до виконання в Україні рішень судів Королівства Іспанії про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, стягнення заборгованості по сплаті аліментів на утримання неповнолітньої дитини та про накладення арешту на все майно, володарем якого є ОСОБА_5 , на суму 11 753,75 Євро основної суми і 3 526,12 Євро для забезпечення виконання рішення про стягнення аліментів та заборгованості зі сплати аліментів. Зі змісту рішень судів Королівства Іспанії (справа № 754/6306/19) вбачається, що стягнення аліментів та заборгованості зі сплати аліментів відбулося у спірній процедурі, коли сума стягнення аліментів визначалася судом без схвалення відповідної регуляторної угоди про утримання неповнолітньої дитини за взаємною згодою сторін. У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, сторони під час розлучення за взаємною згодою підписали Регуляторну Угоду, в якій передбачили аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 та компенсаційні виплати дружині. Стаття 97 ЦК Іспанії передбачає: «Чоловік, якому розлука або розлучення призводить до економічного дисбалансу по відношенню до становища іншого, що передбачає погіршення його попереднього становища в шлюбі, має право на компенсацію, яка може мати форму тимчасової або безстрокової пенсії, або єдиної допомоги, як це визначено в нормативному договорі або в судовому рішенні». Тобто компенсаційна виплата дружині за рахунок чоловіка по суті утриманням чоловіка своєї дружини, яка пов`язана з тим, що дружині (в даному випадку) розлука або розлучення призводить до економічного дисбалансу по відношенню до становища чоловіка, що передбачає погіршення її попереднього становища в шлюбі і кореспондуючи у зв`язку з цим право на компенсацію у формі (в даному випадку) безстрокової пенсії. Враховуючи наведене компенсаційні виплати у розмірі 30 000 євро щомісячно по суті є утриманням чоловіка своєї дружини у порядку укладеної між ними регуляторної угоди при розлученні, яка схвалена судом і у відповідності до Конвенції охоплюється терміном «рішення» Проте у відповідності до Конвенції Держава Україна, ратифікуючи Конвенцію в порядку передбаченого застереження заявила про своє право не визнавати й не виконувати угоди про утримання. Статею 62 Конвенції передбачено право Держави не пізніше ніж під час ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання чи під час висловлення заяви відповідно до статті 61 зробити одне чи більше застережень, передбачених у пункті 2 статті 2, пункті 2 статті 20, пункті 8 статті 30, пункті 3 статті 44 та пункті 3 статті

55. Жодне інше застереження не дозволяється. Тобто Конвенцією передбачено право держави зробити застереження, тобто заявити про своє право не визнавати й не виконувати угоди про утримання. Конвенцію ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання» № 26-VII від 11 січня 2013 року. У відповідності до п.5 цього Закону Україна зробила таке застереження до статті 30 Конвенції: Україна відповідно до статті 62 Конвенції залишає за собою право не визнавати і не виконувати угоди про утримання. Оскільки рішення іноземного суду про стягнення аліментів та компенсаційної виплати ухвалено не в порядку спірної процедури і зазначені стягнення не визначалися судом, а в порядку судової процедури було схвалено підписану Сторонами регуляторну угоду про утримання ОСОБА_1 своєї дитини та дружини після розлучення, на цю частину платежів за регуляторною угодою застосовуються положення Конвенції, які регулюють угоду про утримання та застереження, які застосувала Держава Україна при ратифікації Конвенції. Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції (ухвала) про надання дозволу на примусове виконання рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (сім`я), Королівство Іспанія, № 130/2021 від 29.03.2021 року в цій частині не може залишатися в силі і підлягає скасуванню, а клопотання про надання дозволу про примусове виконання в частині стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 у розмірі 10 000 євро щомісячно та стягнення на користь ОСОБА_2 , компенсаційні виплати у розмірі 30 000 євро щомісячно - залишенню без задоволення з підстав наведених у цій постанові. Крім того, заявниця просить також надати дозвіл на примусове виконання на території України рішення першої інстанції №16 Барселони ( сім`я) Королівства Іспанія № 130/2021 від 29.03.2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму грошових коштів в розмірі 2 000 000 євро, що станом на 01.02.2022 року є еквівалентним 63 492 800 гривень. Як вже зазначалося, рішенням першої інстанції №16 Барселони (сім`я) Королівства Іспанія № 130/2021 від 29.03.2021 року в процесі розлучення сторін схвалено укладену та підписану сторонами Регуляторну Угоду, згідно з якою сторони домовляються, що незалежно від того, що розподіл спільного майна сторін і припинення режиму спільної власності майном подружжя буде здійснюватись за взаємною згодою в судах України, стосовно власності подружжя в Іспанії, вони погоджуються, що ОСОБА_6 отримає належну йому частину будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Натомість Філіпп Кудсіє виплатить пані ОСОБА_7 суму у два мільйони євро протягом місяця з моменту підписання цієї угоди, сума, яку ОСОБА_8 витратить на придбання нового будинку. Тобто в даному випадку Регуляторна угода передбачає отримання ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя в Іспанії, належної йому частини будинку та виплату ОСОБА_1 2 000 000 євро, які ОСОБА_2 витратить на придбання нового будинку. При цьому отримання ОСОБА_1 частини будинку передбачає його передачу ОСОБА_2 2 000 000 євро, які згідно з законодавством ОСОБА_9 витратить на придбання нового будинку. Регуляторною угодою, яка схвалена судом, передбачено, що обидва заявники зобов`язуються прийти до суду для затвердження цього Договору про розлучення, а також зобов`язуються підписати стільки судових, нотаріальних або інших документів офіційних чи приватних, які будуть необхідними для визнання дійсним цього Нормативного Договору та Договору про здійснення батьківських прав. У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Будь-яких документальних підтверджень про складення ОСОБА_1 та ОСОБА_10 відповідних нотаріальних або інших документів щодо передачі ОСОБА_1 відповідної частини будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 і, таким чином, виконання самою ОСОБА_10 схваленою рішенням першої інстанції №16 Барселони ( сім`я) Королівства Іспанія № 130/2021 від 29.03.2021 року в процесі розлучення сторін укладеної та підписаної сторонами Регуляторної Угоди, що в такому випадку є підставою для стягнення з ОСОБА_1 на її користь 2 000 000 євро для придбання нового житла, заявницею до клопотання про надання примусового дозволу на виконання рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму грошових коштів в розмірі 2 000 000 євро не додано. Враховуючи наведене, у суду першої інстанції не було підстав для надання дозволу про примусове виконання рішення першої інстанції №16 Барселони (сім`я) Королівства Іспанія № 130/2021 від 29.03.2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми грошових коштів в розмірі 2 000 000 євро. Отже, клопотання ОСОБА_2 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення першої інстанції №16 Барселони (сім`я) Королівство Іспанія № 130/2021 від 29.03.2021 року, про надання дозволу про примусове виконання в частині стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 у розмірі 10 000 євро щомісячно та стягнення на користь ОСОБА_2 компенсаційні виплати у розмірі 30 000 євро щомісячно, а також в порядку поділу власності подружжя в Іспанії та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації в розмірі 2 000 000 євро для придбання нового житла підлягає залишенню без задоволення з підстав та обгрунтувань, викладених в цій постанові. Таким чином, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Погорілого О.В. підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції від 01 лютого 2022 року скасуванню. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 379, 381, 383 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Погорілого Олександра Валентиновича задовольнити частково. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2022 року скасувати. Клопотання ОСОБА_2 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення першої інстанції №16 Барселони (сім`я) Королівство Іспанія № 130/2021 від 29.03.2021 року залишити без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений: 18.09.2023 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова