Постанова Східний апеляційний господарський суд № 905/855/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2023 року м. Харків Справа № 905/855/22 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Тарасова І.В. , суддя Шевель О.В. розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області (вх. № 1404 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 26.06.2023 у справі №905/855/22, ухвалене у приміщенні Господарського суду Донецької області суддею Сковородіною О.М., в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за позовом Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області, м. Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельне підприємство Азовінтекс, м. Маріуполь про стягнення 183 176,66 грн. ВСТАНОВИВ: Маріупольський міжрайонний відділ Управління поліції охорони в Донецькій області звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельне підприємство Азовінтекс про стягнення 183176,66 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем умов договору №4546/Мр від 01.01.2019 щодо оплати отриманих у березні 2022 послуг з охорони. Рішенням Господарського суду Донецької області від 26.06.2023 у справі №905/855/22 у задоволенні позову відмовлено. Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за змістом додатків №1, 2 до договору № 4546/Мр від 01.01.2019, предметом договірних відносин є надання послуг охорони фізичній особі. За поясненнями відповідача, які не заперечуються позивачем, цією фізичною особою є керівник Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» Тарута О.О. Будь-яких доказів, які б підтверджували факт супроводження, охорони та/або інших дій щодо фізичної особи - ОСОБА_1 протягом березня 2022, позивачем не надано. З іншого боку, доказом спростування надання послуг є та обставина, що громадянин ОСОБА_1 з 01.03.2022 здійснив виїзд за межі території України. Подані позивачем документи не містять підтвердження права позивача на оплату послуг у період перебування його співробітників «в режимі очікування», або будь-яких застережень про те, що оплата послуг має здійснюватися незалежно від фактичного надання або не надання послуги з фізичної безпеки у розрахунковому періоді або протягом дії договору. Крім того, у березні 2022 року у м. Маріуполі військові дії відбувались безпосередньо у місті, отже дійсно та об`єктивно призвели до припинення надання послуг охорони, оскільки це було неможливо ні теоретично, ні практично не з квітня 2022 року, а вже з березня 2022 року. Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Маріупольський міжрайонний відділ Управління поліції охорони в Донецькій області звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 26.06.2023 у справі №905/855/22 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельне підприємство Азовінтекс про стягнення 183 176,66 грн. у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначив, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим на підставі неправильної оцінки доказів, із порушенням норм матеріального права. Апелянт вказав, що вчинив юридично значимі дії спрямовані як на врегулювання наявного спору, так і на виконання умов Договору № 4546/Мр від 01.01.2019р., шляхом надсилання відповідачу претензії № 528/43/48/01-2022 від 15.07.2022 р., яка залишалась без задоволення, а надані до претензії документи - без погодження. Фактично прийнявши послуги Маріупольського МВПО у березні 2022 року, відповідач не надав жодних заперечень проти їх обсягів і якості. Це в силу Договору №4546/Мр від 01.01.2019 р. є безумовним прийняттям послуг в обсязі і вартістю, визначеними сторонами 01.01.2022 р. шляхом підписання Додатку № 1 до Договору № 4546/Мр від 01.01.2019 р. - «Дислокація на 1 півріччя 2022 р.». Скаржник вважає, що невиконання відповідачем зобов`язань по оплаті отриманих послуг є протиправним, у зв`язку із чим, в силу статей 216, 217, 218, 224 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-IV і статей 610, 611, 623, 629 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV, відповідач має нести господарсько-правову відповідальність за вчинені ним правопорушення, і правовим наслідком яких має стати примусове відшкодування збитків, завданих позивачу порушенням зобов`язання - оплата вартості послуг у березні 2022 року на суму 183 176,66 грн. Впродовж дії Договору № 4546/Мр від 01.01.2019 р., тобто з 01.01.2019 р. по 01.04.2022 р., пан Тарута О.О. неодноразово виїжджав за межі України і жодного разу ці відрядження або приватні поїздки не були підставою ані зупинення дії договору, ані перерахунку вартості замовлених відповідачем послуг. Не виключенням був і проміжок часу з 00:00 до 23:59 годин 01.03.2022 р., впродовж якого співробітники Маріупольського МВПО перебували на службі в поліції, а значить були задіяні на виконанні зобов`язань по договору. Тобто позивач ніс відповідні витрати, які підтверджені бухгалтерськими документами у суді першої інстанції. При цьому відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що дія Договору №4546/Мр від 01.01.2019 р. в законний спосіб була припинена з 00:00 годин 01.03.2022 р., а відповідно у сторін не було законних підстав для односторонньої відмови від взятих на себе зобов`язань у березні 2022 року, визначених укладеним ним правочином, як-то передбачається ч. 2 ст. 202 Господарського кодексу України. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області (вх. № 1404 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 26.06.2023 у справі №905/855/22; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження - 15 днів з дня вручення даної ухвали; повідомлено учасників процесу, що апеляційна скарга на рішення Господарського суду Донецької області від 26.06.2023 у справі №905/855/22 буде розглядатися за правилами ст. 271 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи. Також, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 витребувано у Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/855/22. 25.07.2023 до суду апеляційної інстанції через систему Електронний суд від Товариства з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельне підприємство Азовінтекс надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8624), в якому відповідач заперечує проти доводів апелянта, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області, а рішення Господарського суду Донецької області від 26.06.2023 у справі №905/855/22 залишити без змін. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив про обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, посилаючись на обставини того, що ТОВ «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс», є юридичною особою та зареєстровано за адресою: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, проспекти Миру (колишній проспект Леніна), 68-а. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 на всій території України починаючи з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року було введено воєнний стан. Починаючи з першого дня війни місто Маріуполь опинилося у зоні бойових дій, та стало об`єктом масованих артилерійських, авіаційних та ракетних ударів невибіркової дії. Як наслідок, керівництвом підприємства було призупинено роботу ТОВ «ПБП Азовінтекс» як підприємства в цілому, починаючи з 28 лютого 2022 року, до завершення військового стану; у разі окупації міста Маріуполя, - до завершення окупації; у разі перенесення його діяльності в іншу місцевість, - до окремого наказу виконавчого органу Товариства (Наказ №32-О від 28 лютого 2022 р). В подальшому на офіційному сайті відповідача було розміщено повідомлення про зупинення роботи підприємства та настання форс-мажорних обставин (Повідомлення Проектно-строительная компания "Азовинтэкс" (azovintex.com). Відповідач також стверджував, що прямими авіаційним ударом було знищено офіс підприємства та, в подальшому, артилерійськими та авіаційними ударами також було знищено або суттєво пошкоджено транспортну дільницю Товариства по вулиці Флотській, 204; бетонні заводи по вулиці Таганрозькій, 132 та по проспекту 1-го Травня, 107; складу по вулиці Таганрозькій, 5 та інших об`єктів. Керівництво підприємства, фізична охорона якого начебто здійснювалася протягом березня 2022 року, з 01.03.2022 року перебуває за межами України, що підтверджується копією паспорту з відмітками угорських та австрійських прикордонних служб. Вся охорона об`єктів товариства, у зв`язку з загрозою життю та здоров`ю людей була знята ще 28.02.2022 року, враховуючи Наказ про зупинення роботи підприємства. З поданих позивачем пояснень, послуги з фізичної охорони ним фактично у березні 2022 року не надавалися. Охорона зі слів позивача перебувала в «режимі очікування», що як зазначає позивач є «притаманним для цього виду договорів». Подані позивачем документи не містить доказів підтвердження права позивача на оплату послуг у період перебування його співробітників «в режимі очікування», або будь-яких застережень про те, що оплата послуг має здійснюватися незалежно від фактичного надання послуги з фізичної безпеки у розрахунковому періоді або протягом дії Договору. Факт надання послуг позивачем у березні 2022 року та свій обов`язок оплатити ці послуги - послуги що не надавалися, відповідач не визнавав та не визнає. Позивач послуг охорони з березня 2022 року відповідачу не надає, що опосередковано підтверджено ним власним Наказом від 31.03.2022 №185, відповідно якого «Військові дії унеможливили надання послуг охорони ТОВ «ПБП «Азовінтекс». При цьому позивач переносить дію цих обставин відносно себе з лютого 2022 року на кінець березня 2022 року. 31.07.2023 до суду апеляційної інстанції через систему Електронний суд від Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу (вх.№8848), в якій апелянт зазначив про необґрунтованість доводів відповідача, підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити. У відповіді на відзив апелянт вказав, що відповідач посилається на наказ № 32-0 від 28 лютого 2022 року та повідомлення на своєму сайті, якими «призупинено роботу» ТОВ «ПБП «Азовінтекс». Однак, таке «призупинення» не стосувалося спірних правовідносин сторін справи, відповідно до ч. 1, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України. ТОВ «ПБП «Азовінтекс» посилається на те, що на своєму сайті azovintex.com розмістив інформацію про форс-мажорні обставини, які настали для підприємства. Надважка ситуація у місті Маріуполі з початком військової агресії рф склалася для усіх фізичних і юридичних осіб, у т.ч. і для Маріупольського МВПО. Однак, відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому відповідач не здійснив алгоритм дій щодо засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). 04.08.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №905/855/22. Судова колегія зазначає, що учасники справи належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку письмового провадження, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (ухвали суду від 18.07.2023) представнику відповідача та апелянту в електронний кабінет, які сформовані в програмі Діловодство спеціалізованого суду. Таким чином, судом апеляційної інстанції було вжито всіх можливих заходів задля повідомлення учасників процесу про хід розгляду справи, витримано терміни, які колегія суддів вважає достатніми для можливості реалізації заявником своїх процесуальних прав. Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за таких підстав, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження. Клопотань від учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом) до суду апеляційної інстанції не надійшло. За таких обставин, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку, передбаченому частиною 10 статті 270 ГПК України. Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини. З матеріалів справи вбачається, що Додатковою угодою від 01.01.2022 р. до Договору № 4546/Мр сторони продовжили дію договору № 4546/Мр від 01.01.2019 р. до 01.07.2022 р. та визначили вартість послуг охорони на період з 01.01.2022 р. до 01.07.2022 р. (183 176.66 грн. на місяць відповідно розрахунку дислокації, як додаток №1). За змістом додатків №1, 2 до договору № 4546/Мр від 01.01.2019, предметом договірних відносин є надання Маріупольським міжрайонним відділом Управління поліції охорони в Донецькій області послуг охорони фізичній особі. За поясненнями відповідача, послуги охорони за вказаним договором № 4546/Мр від 01.01.2019 надавались керівнику Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» - Таруті О.О., про що також зазначено позивачем в апеляційній скарзі. Дію Договору №4546/Мр від 01.01.2019 було зупинено Маріупольським міжрайонним відділом Управління поліції охорони в Донецькій області з 01.04.2022 згідно наказу №185 від 31.03.2022 «Про призупинення дії Договору №4546/Мр від 01.01.2019» у зв`язку із обставинами воєнних дій на території Донецької області, які унеможливили подальше надання послуг охорони. За твердженням позивача 15.07.2022 Маріупольський міжрайонний відділ Управління поліції охорони в Донецькій області звернувся до Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» з претензією про необхідність здійснення оплати за надані у березні 2022 послуги з охорони в сумі 183 176.66 грн. До вказаної претензії були додані: акт звірки розрахунків за договором №4546/Мр від 01.01.2019 з 01.01.2022 по 30.06.2022, акт №МР-0242193 від 31.03.2022 прийому-здачі наданих послуг за березень 2022, рахунок-фактура №МР-0001933 від 01.03.2022. Оскільки відповідач залишив вказану претензію без задоволення, а надані документи без погодження, Маріупольський міжрайонний відділ Управління поліції охорони в Донецькій області звернувся у жовтні 2022 до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектно- будівельне підприємство «Азовінтекс» 183176,66 грн. 26.06.2023 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову з підстав, зазначених вище у вказаній постанові. Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване рішення суду, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне. Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Згідно зі статтею 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Як передбачено ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України). Як вбачається з матеріалів справи, а також зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному судовому акті, у сторін відсутній як оригінал, так і копія договору про надання послуг з охорони № 4546/Мр від 01.01.2019. Доводи позовної заяви в частині надання послуг обґрунтовано на підставі копії проекту договору, який було надано до матеріалів справи. Проте ані позивач, ані відповідач не заперечують наявність між ними правовідносин щодо надання послуг з охорони керівника ТОВ «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» Тарути О.О. на підставі укладеного договору про №4546/Мр від 01.01.2019. До того ж відсутність оригіналу договору не позбавляє можливості довести факт укладення договору та його виконання непрямими доказами (Подібна позиція зазначена в постанові ВС від 04.11.2019 у справі N905/49/15, від 29.01.2020 у справі N916/922/19, від 24.04.2019 у справі N910/4240/18,від 27.05.2020 у справі N916/1118/19). Обставини укладання зазначеного договору щодо забезпечення охорони Таруті О.О. (керівнику відповідача) не заперечується сторонами та підтверджується відповідним обсягом наданих доказів, а саме укладеною між сторонами Додатковою угодою від 01.01.2022 р. до Договору № 4546/Мр від 01.01.2019 р., якою сторони продовжили дію договору до 01.07.2022 р. та визначили вартість послуг охорони на період з 01.01.2022 р. до 01.07.2022 р. у сумі 183 176.66 грн. на місяць, відповідно підписаного розрахунку дислокації, як додаток №1 до Договору. Також 01.01.2022 сторони підписали додаток №2 до Договору №4546/Мр у вигляді Протоколу узгодження договірної ціни за здійснення заходів охорони. Крім того, згідно наданих до матеріалів справи позивачем банківських виписок, останні підтверджують здійснену відповідачем оплату отриманих послуг у січні і лютому 2022 року. Отже, за обсягом наданих до матеріалів справи доказів у суду відсутні підстави сумніватись в достовірності обставин існуванням між позивачем та відповідачем вказаних договірних правовідносин. Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. За змістом ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. За висновками Великої Палати Верховного Суду наведеними в постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. При цьому переважно наголошується, що послуга тісно пов`язана з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення діяльності) і навіть невіддільна від них, але все ж таки не збігається з такими діями (діяльністю) й існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, що споживається в процесі вчинення відповідних дій (здійснення діяльності) виконавцем. Відповідно ч. 1 ст. 987 ЦК України за договором охорони охоронець, який є суб`єктом підприємницької діяльності, зобов`язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов`язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату. За визначенням абзаців 1,2 та 4 ст. 1 Закону України «Про охоронну діяльність» охоронна діяльність - надання послуг з охорони власності та громадян; об`єкт охорони - фізична особа та/або майно. Абзацом 4 ст. 1 Закону України «Про охоронну діяльність» встановлено, що охорона фізичної особи - діяльність з організації та практичного здійснення заходів охорони, спрямованих на забезпечення особистої безпеки, життя та здоров`я індивідуально визначеної фізичної особи (групи осіб) шляхом запобігання або недопущення негативного безпосереднього впливу факторів (діяльності або бездіяльності) протиправного характеру. Як підставу для стягнення із відповідача 183 176.66 грн. боргу за Договором №4546/Мр від 01.01.2019 р. (з урахуванням умов Додаткової угоди від 01.01.2022 р.), позивач стверджував, що Маріупольським МВПО були надані послуги з охорони керівника відповідача у березні 2022 року. Проте, дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що позивачем не надано будь-яких належних да допустимих доказів на підтвердження обставин фактичного надання відповідачу послуг, а саме доказів забезпечення охорони (особистої безпеки) ОСОБА_1 у період з 01.03.2022 по 31.03.2022. Колегія суддів зазначає, що відповідно до Закону України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. У подальшому законами України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, від 21.04.2022 № 02212-ІХ, від 22.05.2022 № 2263-ІХ, від 15.08.2022 № 2500-IX, від 16.11.2022 № 2738- IX, від 07.02.2023 №2915-IX, від 02.05.2023 № 3057-IX, від 27.07.2023 року N 3275-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено відповідні укази Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 року N 451/2023, якими строк дії воєнного стану в Україні продовжено. Наказом №32-О від 28 лютого 2022 керівництвом підприємства відповідача було призупинено роботу ТОВ «ПБП Азовінтекс» як підприємства в цілому, починаючи з 28 лютого 2022 року, до завершення військового стану; у разі окупації міста Маріуполя, - до завершення окупації; у разі перенесення його діяльності в іншу місцевість, - до окремого наказу виконавчого органу Товариства. З наданого до матеріалів справи копії паспорта ОСОБА_1 для виїзду за кордон вбачається, що останній залишив 01.03.2022 територію України після введення на території України воєнного стану. Вказане свідчить, що безпосереднього прийняття ОСОБА_1 під охорону у березні 2022 не було, та не могло бути здійснено, оскільки останній покинув територію України. Згідно наданої Додаткової угоди від 01.01.2022, з додатком №1 розрахунком-дислокацією на 1 півріччя 2022 р., сторони, окрім розрахунку помісячної вартості наданих послуг з січня 2022 по червень 2022, також погодили погодинну вартість послуг (1 година 140/180 грн. в залежності від виду послуг), кількість днів на рік послуг з охорони, що надаються (робочих, передвихідних, вихідних, передсвяткових та святкових) та графік робити з охорони. Зазначена Додаткова угода від 01.01.2022 № 1 та дислокація на 1 півріччя 2022 р. підписані обома сторонами та скріплені печатками. Отже, надання послуг за вказаним договором, пов`язано із процесом вчинення певних дій (здійснення діяльності) з виконання відповідачем заходів безпеки безпосередньо щодо особи - ОСОБА_1 у відповідній кількості часу та не передбачає оплату послуг за відсутності зазначеної фізичної особи щодо якої здійснюються заходи по забезпеченню її охорони. Вказане свідчить про те, що судом першої інстанції цілком обґрунтовано не були прийняті, як належні докази надання послуг, облікові відомості позивача (витяг з графіку обліку робочого часу особового складу Маріупольського МВ Управління поліції охорони в Донецькій області) про робочий час співробітників: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які нібито виконували обов`язки на проектно-будівельному підприємстві "Азовінтекс", а саме щодо забезпечення охорони (особистої безпеки) ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що впродовж дії Договору №4546/Мр від 01.01.2019 р., тобто з 01.01.2019 р. по 01.04.2022 р., ОСОБА_1 неодноразово виїжджав за межі України і жодного разу ці відрядження або приватні поїздки не були підставою ані для зупинення дії договору, ані для перерахунку вартості замовлених відповідачем послуг. Проте, доказів на підтвердження зазначених обставин позивачем також до суду надано не було. Отже, жодними доказами не підтверджено, що фізична охорона громадянина ОСОБА_1 , як керівника відповідача, передбачає порядок надання послуг поза місцезнаходженням об`єкта охорони та необхідності оплати таких послуг. На підставі викладеного вище, колегія суддів дійшла висновків, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що позивачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджували факт супроводження, охорони та/або інших дій щодо вказаної особи протягом березня 2022. Вказане свідчить про відсутність виконання позивачем взятих на себе зобов`язань відповідно ст. 599 ЦК України, на чому помилково наполягає апелянт. Також матеріали справи не містять доказів направлення (вручення) наданої до суду претензії №528/43/48/01-2022 від 15.07.2022 відповідачу. У частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно із частиною 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України). Отже, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України, зобов`язаний довести наявність порушених його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача. Господарський суд відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору. Крім того, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу. Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 26.06.2023 у справі №905/855/22 - без змін. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Маріупольського міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Донецької області від 26.06.2023 у справі №905/855/22 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 18.09.2023. Головуючий суддя В.О. Фоміна Суддя І.В. Тарасова Суддя О.В. Шевель