Постанова 4824 № 761/33685/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ справа № 761/33685/17 провадження № 22-ц/824/10563/2023 12 вересня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Кирилюк Г.М., суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т.І. при секретарі Кролівець О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі Командування сил підтримки Збройних сил України про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2023 року про закриття провадження у справі в складі судді Кушнір С.І. встановив: 21.09.2017 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Об`єднаної житлової комісії Тилу, Озброєння та Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України в особі голови Об`єднаної житлової комісії про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. 14.05.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про заміну вказаного відповідача на Генеральний штаб Збройних Сил України в особі Об`єднаної житлової комісії Тилу, Озброєння та Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України. 01.02.2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про заміну відповідача з Генерального штабу Збройних Сил України в особі Об`єднаної житлової комісії Тилу, Озброєння та Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України на Міністерства оборони України в особі Командування сил підтримки Збройних сил України. 02.05.2022 ОСОБА_1 подав до суду позовну заяву в новій редакції, в якій просив скасувати рішення Об`єднаної житлової комісії Тилу, Озброєння та Головного управління оперативного забезпечення Збройних сил України (від 21.03.2017 року, протокол №25) про відмову в зарахуванні його на квартирний облік. Зобов`язати Міністерство оборони України зарахувати його на квартирний облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов з 21.02.2017 року (дата подання рапорту про зарахування). Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до п. 2.5 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011 №737, 21.02.2017 він звернувся до начальника Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України ( м. Київ), де проходить військову службу, з рапортом та відповідними додатками про зарахування його на квартирний облік у місті Києві як особи, яка потребує поліпшення житлових умов, а також включення у списки осіб для отримання житлового приміщення. Однак, відповідно до витягу з протоколу від 21.03.2017 №25 Об`єднаної житлової комісії Тилу, Озброєння та Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України, йому було безпідставно та в порушення законодавства України в сфері забезпечення житлом військовослужбовців Збройних сил України відмовлено у зарахуванні на квартирний облік. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2023 року провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі Командування сил підтримки Збройних сил України про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України. Роз`яснено позивачу право звернутись з відповідним позовом в порядку адміністративного судочинства. 23.05.2023 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2023 року та направити справу до Солом`янського районного суду м. Києва для продовження розгляду. Посилається на ті підстави, що справа неодноразово переносилась з різних підстав та не розглядалась судом першої інстанції більше 5 років після відкриття провадження у справі, що само по собі порушує його права на судовий захист. Вважає, що питання підсудності справи суд першої інстанції повинен був дослідити на стадії відкриття провадження, а тому дане питання в подальшому не підлягало вирішенню судом. Твердження суду першої інстанції про те, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, не відповідає судовій практиці з цього питання. Закривши провадження у справі суд позбавив позивача права на справедливий суд. Відзив Міністерства оборони України, направлений на адресу суду 29.07.2023, за відсутності доказів направлення його іншій стороні, підлягає залишенню судом без розгляду. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Іванченко В. А. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник Міністерства оборони України - Кравцов М. М. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. У справі, що переглядається, позивач просив скасувати рішення Об`єднаної житлової комісії Тилу, Озброєння та Головного управління оперативного забезпечення Збройних сил України (від 21.03.2017 року, протокол №25) про відмову в зарахуванні його на квартирний облік. Зобов`язати Міністерство оборони України зарахувати його на квартирний облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов з 21.02.2017 року (дата подання рапорту про зарахування). Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтею 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Частиною 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» (рішення від 12.10.1978) вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. При цьому Верховний Суд неодноразово у своїх постановах зазначав, що реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Так, відповідно до абз.1 ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. При цьому юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п.1, 2 ч.1 ст.19 КАС України). Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Об`єднаної житлової комісії Тилу, Озброєння та Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України від 21.03.2017 року відмовлено майору юстиції ОСОБА_1 в зарахуванні на облік при Об`єднаній житловій комісії Тилу, Озброєння та Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України до закінчення п`ятирічного терміну з моменту погіршення житлових умов. Саме відмова житлової комісії у зарахуванні позивача на квартирний облік стала підставою для звернення до суду з даним позовом. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п.2 ч.1 ст.19 КАС України). У постанові від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 Велика Палата відступила від висновків Верховного Суду, викладених у справі №488/1176/14-а від 29 серпня 2018 року, а також у справі №806/5217/15 від 23 січня 2019 року щодо розгляду справ про зобов`язання прийняття рішення про надання службового житла/погодження списку розподілу службового житла за правилами цивільного судочинства. Так, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів з приводу проходження військової служби, а саме щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку щодо розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства. Спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Саме у зв`язку з останньою держава передбачила відповідні соціальні гарантії, а також порядок їх реалізації. Отже, такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів. Колегія суддів, враховуючи, що даний спір стосується проходження позивачем військової служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а саме забезпечення військовослужбовців житлом, а відповідач у цих правовідносинах виконує публічно-владні управлінські функції, погоджується з висновком суду першої інстанції, що спір, який виник між сторонами, є адміністративно-правовим, а тому дана справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Тривалість перебування даної справи в провадженні суду першої інстанції не є підставою для зміни її підвідомчості (юрисдикції). Можливість закриття провадження у справі після його відкриття прямо передбачено п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм процесуального права, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення цим судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 14 вересня 2023 року. Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк Судді І. М. Рейнарт Т. І. Ящук