Постанова 4857 № 460/48963/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/48963/22 пров. № А/857/4013/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року, ухвалене суддею Недашківською К.М. у м. Рівне у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі №460/48963/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій,- ВСТАНОВИВ: 30 листопада 2022 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якому просила визнати протиправними дії щодо відмови у призначенні пенсії по віку з 24.04.2022; зобов`язати відповідача призначити пенсію по віку з 24.04.2022. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 03 січня 2023 року до участі у справі залучено Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області в якості співвідповідача. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.07.2022 №172850015920 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 25 квітня 2022 року, зарахувавши до страхового стажу періоди отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 10.08.2001 по 21.01.2002, з 22.12.2003 по 18.06.2004. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з найбільш ефективного способу захисту порушеного права позивача на належне пенсійне забезпечення. Судом виснувано, що позивач із досягненням 60-річного віку набула необхідного 29-річного страхового стажу з урахуванням періодів отримання допомоги по безробіттю, оскільки правові норми на момент отримання позивачем такої допомоги передбачали їх зарахування до загального страхового стажу. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає те, що позивач не набула права на пенсію за віком, оскільки не має для цього необхідного страхового стажу 29 років. Обрахований пенсійним органом страховий стаж позивача становить 28 років 2 місяці 3 дні. Згідно доводів скаржника, позивачу до страхового стажу не зараховано періоди з 10.08.2001 по 21.01.2002, з 22.12.2003 по 18.06.2004. Покликається на те, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2005 рік» та деяких законодавчих актів України частину 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25.03.2005 доповнено абзацом такого змісту: «Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу». Наголошує на тому, що судом не враховано, що зазначеним Законом також виключено абз.5 ч.1 ст.7 та ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», тобто всі норми, що стосуються матеріальної допомоги по безробіттю. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 12 липня 2022 року звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, що за принципом екстериторіальності розглядав заяву позивача, від 19 липня 2022 року №172850015920 відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. У рішенні вказано, що до страхового стажу не зараховано періоди виплати матеріальної допомоги по безробіттю з 10.08.2001 по 21.01.2002, з 22.12.2003 по 18.06.2004. Позивач, вважаючи дії пенсійного органу протиправними, звернулась до суду за захистом свого порушеного права на пенсійне забезпечення. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. За змістом частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року (далі Закон № 1788-ХІІ), який регулював відносини щодо пенсійного забезпечення до 01 січня 2004 року, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Сторонами не заперечується, що на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, позивач досягнула 60-річнго віку, що за умови наявності необхідного страхового стажу 29 років дає право на призначення пенсії за віком. Стосовно не зарахування до страхового стажу періодів отримання позивачем допомоги по безробіттю з 10.08.2001 по 21.01.2002, з 22.12.2003 по 18.06.2004 суд зазначає таке. Пунктом а) частини третьої статті 56 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю. Згідно з записами №№21-22 та №№25-26 трудової книжки НОМЕР_1 позивач з 10.08.2001 по 21.01.2002, з 22.12.2003 по 18.06.2004 отримувала матеріальну допомогу по безробіттю. При цьому щодо початку виплати допомоги вказано п.1 ст. 28, а щодо закінчення виплати допомоги по безробіттю вказано підставу - підпункт «з» пункту 1 статті 30 та пп. 12 п.1 ст. 31 Закону України «Про зайнятість населення». Оскільки позивачем отримувалась допомога по безробіттю у спірний період, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що такий підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача. Щодо обраного судом першої інстанції способу відновлення порушеного права позивача, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Згідно з частиною п`ятою ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, цією конституційною нормою передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцієюі законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п.4.1 мотивувальної частини вказаного рішення). Реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов`язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин. Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та суб`єктом владних повноважень, протиправні дії якого, на суб`єктивну думку позивача, порушили його право чи стосуються його інтересів. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. З огляду на положення статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов`язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними. Згідно згаданих норм такі повноваження суд реалізує в разі встановлення факту порушення прав, свобод та інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який б гарантував повний захист прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду. Відповідно до частини 2 ст.6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейський суд з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Водночас, в розумінні ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що вірним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.07.2022 №172850015920 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та встановлення Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області зобов`язання призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 25 квітня 2022 року, зарахувавши до страхового стажу періоди отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 10.08.2001 по 21.01.2002, з 22.12.2003 по 18.06.2004. Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України , суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року у справі 460/48963/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний