Постанова 4855 № 640/8857/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8857/21 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М. суддів - Аліменка В.О., Кузьменка В.В., розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Центрального управління Військової служби правопорядку на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального управління Військової служби правопорядку про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Центрального управління Військової служби правопорядку, яким просив: - визнати протиправними дії Центрального управління Військової служби правопорядку щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; - зобов`язати Центральне управління Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; - визнати протиправною бездіяльність Центрального управління Військової служби правопорядку, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного окладу за військовим званням за 2020 та за 2021 роки; - зобов`язати Центральне управління Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного окладу за військовим званням за 2020 та за 2021 роки; - визнати протиправними дії Центрального управління Військової служби правопорядку, які полягають у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування індексації грошового забезпечення, яку ОСОБА_1 отримав під час проходження військової служби; - зобов`язати Центральне управління Військової служби правопорядку провести перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення, яке ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби, та здійснити виплату ОСОБА_1 невиплаченої суми перерахунку. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2022 року позов задоволено частково: - визнано протиправними дії Центрального управління Військової служби правопорядку щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; - зобов`язано Центральне управління Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; - визнано протиправними дії Центрального управління Військової служби правопорядку, які полягають у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування індексації грошового забезпечення, яку ОСОБА_1 отримав під час проходження військової служби; - зобов`язано Центральне управління Військової служби правопорядку провести перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення, яке ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби, та здійснити виплату ОСОБА_1 невиплаченої суми перерахунку. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Центрального управління Військової служби правопорядку, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного окладу за військовим званням за 2020 та за 2021 роки, зобов`язання Центрального управління Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного окладу за військовим званням за 2020 та 2021 роки, та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволені частини позовних вимог порушив норми матеріального права, неповно встановив обставини справи. Позивач наголосив, що вчинив усі необхідні дії з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а саме 26 листопада 2020 року подав рапорт за підпорядкованістю, водночас реалізація його права на отримання гарантованих виплат не може бути поставлена у залежність від факту неналежного виконання службових обов`язків третіми особами (реєстрації рапорту лише 14 січня 2021 року). У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Також не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з`ясовано обставини справи, а висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи. Додатково наголосив, що в межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з 01 січня 2016 року по листопад 2018 року у Міністерства оборони України не було, у вказаний період виплата грошового забезпечення та інших виплат здійснювалась виключно в межах фінансових ресурсів. Позивач подав до суду відзив, відповідно до якого просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, оскільки доводи апеляційної інстанції не спростовують висновків суду першої інстанції та дублюють аргументи відзиву на позовну заяву. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у відділі запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень Центрального управління Військової служби правопорядку (по м. Києву і Київській області) (військова частина НОМЕР_1 ). Позивач звернувся до Начальника відділення запобігання і профілактики злочинів та правопорушень відділу запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень Військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 26 листопада 2020 року яким просив клопотати перед вищим командування про звільнення його з військової служби у запас на підставі пп. "а" п. 2ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та виплатити грошові кошти, зокрема матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових витань, нараховану але не виплачену індексацію грошового забезпечення за період проходження служби та одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби (з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації). Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 лютого 2021 року № 42 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку контракту на підставі наказу начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (по особовому складу) від 22 січня 2021 року № 9, виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. ОСОБА_1 звернувся з запитом на інформацію від 03 березня 2021 року до Центрального управління Військової служби правопорядку (по м. Києву і Київській обл.) яким просив надати інформацію щодо підстав невиплати індексації грошового забезпечення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової допомоги при звільненні. Центральне управління військової служби правопорядку (по м. Києву та Київській області) листом від 11 березня 2021 року № 107/ФЕС/896 повідомила позивача про відсутність правових підстав для перерахунку і виплати йому індексації грошового забезпечення та допомоги, оскільки у своїх діях керувалось вимогами чинного законодавства та виконала їх у повному обсязі. Вважаючи протиправними дії та бездіяльність відповідача позивач звернувся до суду з позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виплата індексації не ставиться нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. Крім того індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, що забезпечує дотримання прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог суд зазначив про те, що хоч рапорт позивача і підписано 26 листопада 2020 року, але його подано у 2021 році, відтак виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань на підставі такого рапорту можлива тільки у 2021 році, проте, у 2021 році ОСОБА_1 не мав підстав для отримання такого виду допомоги. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ. Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення. Згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Приписи ч. 6 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначають, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. За правилами ч. 1 ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 21 липня 2016 року - 103 відсотка). При цьому відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078). Приписи п. 1-1 Порядку №1078 визначають, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 21 липня 2016 року - 103 відсотка). Згідно з абз. 5 п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення військовослужбовців. Підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню - підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Із змісту наведеного вбачається, що п. 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05 жовтня 2000 року №2017-ІІІ законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, а отже поширюється і на військовослужбовців. Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення). Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав стверджувати, що відповідачем було правомірно не забезпечено виплату індексації грошового забезпечення позивачу, що, у свою чергу, виключає існування правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, про що вірно зазначив суд першої інстанції. Доводів, які б спростували відповідні твердження суду першої інстанції, апелянтом не наведено. Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17, 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 05 лютого 2020 року у справі № 825/565/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 27 квітня 2021 року у справі №380/1513/20. Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Центрального управління Військової служби правопорядку, яка полягає у невиплаті йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного окладу за військовим званням за 2020 та за 2021 роки та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного окладу за військовим званням за 2020 та за 2021 роки колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Пунктом 3 Постанови № 704 передбачено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу слід здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації. Відповідно до пп. 3 п. 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Згідно з п.п. 7, 8 Постанови № 704 передбачено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів. Умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України. На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260). Відповідно до п. 1 розділу XXIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Відповідно до п. 7 розділу XXIV Порядку № 260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Відповідно до п. 9 розділу XXIV Порядку № 260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги. Відповідно до п. 6 наказу Міністерства оборони України від 18 лютого 2020 року №45 "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2020 рік", з урахуванням змін внесених наказом Міністерства оборони України від 26 червня 2020 року №236 встановлено, що матеріальну допомогу військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) виплачувати у розмірі одного окладу за їх військовими званнями. Виплату матеріальної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення здійснювати виключно за наявності таких підстав: смерть дружини (чоловіка), дітей, батьків військовослужбовця; порушення стану здоров`я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія); захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С; вибуття на довготривалу реабілітацію (більше одного місяця поспіль) унаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів. Пунктом 6 наказу Міністерства оборони України від 12 березня 2021 року № 59 "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2021 рік" визначено матеріальну допомогу військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань виплачувати у розмірі одного окладу за їх військовими званнями. Виплату матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) у розмірі місячного грошового забезпечення здійснювати виключно за наявності таких підстав: смерть військовослужбовця та/або дружини (чоловіка), дітей, батьків; порушення стану здоров`я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія); захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С; безпосереднє перебування на реабілітації або у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (сумарно більше 30 днів поспіль) внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів, які пов`язані з виконанням завдань в районі проведення операції Об`єднаних сил. Отже матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових витань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців та встановлюється виходячи з наявного фонду грошового забезпечення за їх рапортом та на підставі наказу командира військової частини. Також суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача про те, що відповідно до наказів Міністерства оборони України від 18 лютого 2020 року № 45 та від 12 березня 2021 року № 59 у разі наявності у військовослужбовця підстав визначених п. 6 зазначених наказів, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових витань виплачується у розмірі місячного грошового забезпечення, в інших випадках - у розмірі одного окладу за їх військовим званням. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у вказаній частині суд першої інстанції зазначив про те, що рапорт ОСОБА_1 подано до військової частини НОМЕР_1 14 січня 2021 року за вх. № 69/111, хоча і підписано 26 листопада 2020 року, відтак виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань на підставі такого рапорту можлива тільки у 2021 році. Проте, у 2021 році ОСОБА_1 не мав підстав для отримання такого виду допомоги. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що оскільки ним 26 листопада було подано рапорт про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за підпорядкованістю, він має право на отримання такої допомоги в розмірі одного окладу за військовим званням. Як встановлено судом позивач звернувся до Начальника відділення запобігання і профілактики злочинів та правопорушень відділу запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень Військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 26 листопада 2020 року яким просив клопотати перед вищим командування про звільнення його з військової служби у запас на підставі пп. "а" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та виплатити його грошові кошти, зокрема матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових витань, нараховану але не виплачену індексацію грошового забезпечення за період проходження служби та одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби (з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації). Також рапорт позивача 26 листопада 2020 року підписаний начальником відділення запобігання і профілактики злочинів та правопорушень відділу запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_2 та начальником відділу запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень - заступником командира військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_3 . Згідно з п. 2.8.7 Інструкції з діловодства Збройних Сил України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07 квітня 2017 року №124 датою документа є дата його підписання, затвердження, прийняття, реєстрації або видання. Якщо документ складено не на бланку, то дата зазначається нижче підпису (ліворуч) посадової особи, яка його підписує або затверджує. Обов`язковому датуванню і підписанню підлягають усі службові відмітки на документах, пов`язані з їх проходженням та виконанням (резолюції, погодження, візи, відмітки про виконання документа і направлення його до справи). Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що на рапорті позивача наявні відмітка Військової частини НОМЕР_1 про реєстрацію останнього 14 січня 2021 року за №26/111, водночас оскільки рапорт позивача підписаний ним, майором ОСОБА_2 та полковником ОСОБА_3 26 листопада 2020 року, висновки суду першої інстанції про те, що позивачем подано зазначений рапорт лише 14 січня 2021 року є помилковими, оскільки неналежне виконання службовими особами Військової частини обов`язку щодо реєстрації зазначеного рапорту не можуть слугувати підставою для позбавлення позивача такої виплати. Отже, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Центрального управління Військової служби правопорядку, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного окладу за військовим званням за 2020 рік та зобов`язання Центрального управління Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного окладу за військовим званням за 2020 рік, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача з рапортом про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, а тому підстави для виплати зазначеної допомоги за 2021 рік - відсутні. Щодо позовних вимог про нарахування і виплати ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Аналогічна правова норма міститься у п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб". Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Отже до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять такі види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Водночас індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямованою на підтримання їх купівельної спроможності. Відповідно до п. 5 розділу XXXII Порядку № 260 одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою. Отже, одноразова грошова допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення, на яке має право військовослужбовець на день звільнення. Тобто, одноразова грошова допомога при звільненні розраховується станом на момент звільнення за останньою посадою, яку займав військовослужбовець. При цьому, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому індексація є невід`ємною складовою частиною сум грошового забезпечення. Як вірно зазначено судом першої інстанції, враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, що забезпечує дотримання прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 травня 2019 року у справі № 820/5285/17 та від 30 квітня 2021 року у справі № 620/561/20. Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що індексація відноситься до складу грошового забезпечення військовослужбовців, є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця та має включатися до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 частково знайшли своє підтвердження під час перегляду даної справи в суді апеляційної інстанції. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Центрального управління Військової служби правопорядку, яка полягає у невиплаті йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного окладу за військовим званням за 2020 рік. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Центрального управління Військової служби правопорядку - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2022 року - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Центрального управління Військової служби правопорядку, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного окладу за військовим званням за 2020 рік та зобов`язання Центрального управління Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного окладу за військовим званням за 2020 рік. Прийняти у вказаній частині нове рішення. Визнати протиправною бездіяльність Центрального управління Військової служби правопорядку, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного окладу за військовим званням за 2020 рік. Зобов`язати Центральне управління Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного окладу за військовим званням за 2020 рік. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач Н.М. Єгорова Судді В.О. Аліменко В.В. Кузьменко