Постанова 4873 № 910/14389/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" вересня 2023 р. Справа№ 910/14389/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Євсікова О.О. суддів: Ходаківської І.П. Корсака В.А. за участю: секретаря судового засідання Звершховської І.А., від позивача: Крестинська Л.А.; від відповідача-1: не з`явились; від відповідача-2: Медведський В.В.; від третьої особи: Раєвська В.А.; розглянувши апеляційну скаргу Хомуйло Павліни Семенівни на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 (повний текст складено 20.06.2023) у справі № 910/14389/22 (суддя Приходько І.В.) за позовом Хомуйло Павліни Семенівни до

1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях,

2. Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Національної поліції в Рівненській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,- в с т а н о в и в : Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються. У грудні 2022 року Фізична особа-підприємець Хомуйло Павліна Семенівна (далі - Хомуйло П.С. ) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просить: - визнати протиправною відмову Національної поліції України (далі - Поліція), викладену у листі від 07.09.2022 №6281/09/31-2622, у погодженні включення об`єкта - будівлі інспекції у справах неповнолітніх, загальною площею 86,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 - до Переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, та відмову Регіонального відділення Фонду держаного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - РВ ФДМУ), викладену у листі в листі від 08.09.2022 №18-03-2091, у включенні вище зазначеного об`єкта до Переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації; - зобов`язати РВ ФДМУ прийняти рішення про включення об`єкта - Будівлі інспекції у справах неповнолітніх, загальною площею 86,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , - до Переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації (далі - Перелік). В обґрунтування заявлених вимог Хомуйло П.С. посилається на протиправність та необґрунтованість відмови РВ ФДМУ та Поліції у включенні орендованого Хомуйло П.С. нерухомого майна до Переліку. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 на підставі ст. 50 ГПК України залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Національної поліції в Рівненській області (далі - ГУНП). Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 у задоволенні позову Хомуйло П.С. до РВ ФДМУ та Поліції про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії відмовлено. Суд дійшов висновку, що відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2023, Хомуйло П.С. звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним через недоведеність обставин, які суд вважав доведеними, прийнятим з порушення норм матеріального та процесуального права. На думку скаржника, під час розгляду справи суд в цілому вірно встановив суть відносин, що склались між сторонами, вірно встановив обставини справи, правильно визначив законодавство, яке підлягає застосуванню, однак безпідставно вважав доведеною ту обставину, що оскаржувані відмови є мотивованими. Крім того, суд неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні відносини, та порушив вимоги господарського процесуального закону. Хомуйло П.С. вважає, що оскаржувана відмова Поліції не є вмотивованою належним чином, оскільки в ній не наведені належні і достатні мотиви та підстави її прийняття. Поліція належним чином не обґрунтувала потребу у подальшому використанні зазначеного приміщення у службовій діяльності. На думку апелянта, формулювання «подальше використання» можна застосовувати тоді, коли є минуле та / або теперішнє використання. Скаржник зазначає, що в оренду могло бути передано лише те приміщення, що не використовується в діяльності Поліції. Зараз приміщення використовує Хомуйло П.С. на підставі договору оренди. Таким чином, на думку Хомуйло П.С. , раніше потреби у використанні даного майна Поліцією не було; коли саме виникла така потреба та у зв`язку із чим, Поліція абсолютно не мотивувала. Позиції учасників справи. ГУНП надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване. Твердження скаржника про те, що передане в оренду майно не використовувалось Поліцією для здійснення своїх функцій, а також про відсутність раніше у Поліції потреби у використанні цього майна Поліція вважає суб`єктивною думкою Хомуйло П.С . ГУНП зазначає, що на баланс спірне майно було передано йому 11.01.2019, а до того було у сфері управління Міністерства внутрішніх справ України. Крім того, у п. 2.2 договору оренди зазначено, що забороняється приватизація орендованого майна. А отже Хомуйло П.С. була обізнана з умовами, договору в т.ч. і із забороною приватизації. РВ ФДМУ надало відзив на апеляційну скаргу, у якому вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню. На думку РВ ФДМУ, надана Поліцією відмова є вмотивованою та правомірною. РВ ФДМУ надало для приєднання до матеріалів справи докази порушення орендарем Хомуйло П.С. умов договору оренди в частині цільового використання майна, яких не існувало на момент винесення оскаржуваного рішення. Поліція надала відзив на апеляційну скаргу, у якому з доводами Хомуйло П.С. не погоджується, вважає їх необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права; оскаржуване рішення Поліція вважає законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Поліція зауважує, що надана нею відмова є вмотивованою, та наголошує, що законодавство України не визначає критеріїв того, які мотиви відмови є належними і достатніми. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Андрієнко В.В., Корсак В.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14389/22 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Хомуйло П.С. на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 до надходження матеріалів справи №910/14389/22. 02.08.2023 матеріали справи №910/14389/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Ходаківська І.П., Корсак В.А. (у зв`язку з відпусткою судді Андрієнка В.В.). Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Хомуйло П.С. на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 у справі №910/14389/22. Розгляд справи призначено на 11.09.2023. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз`яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом десяти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 задоволено заяву представника Поліції Раєвської В.А. та клопотання представника Хомуйло П.С. про участь у судовому засіданні, призначеному на 11.09.2023, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Щодо підвідомчості спору апеляційний суд зазначає таке. Хомуйло П.С. звернулась до Господарського суду міста Києва 22.12.2022 у статусі фізичної особи-підприємця. Станом на дату постановлення оскаржуваного рішення (31.05.2023) та подання апеляційної скарги (10.07.2023) позивачка мала статус фізичної особи-підприємця, запис про припинення якого внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань лише 23.08.2023. Зазначені обставини підтверджуються відповіддю №226523 від 14.09.2023 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (повторна, замість пошкодженої від 08.09.2023), долученою до матеріалів справи. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Щодо наданих РВ ФДМУ з відзивом на апеляційну скаргу доказів колегія суддів зазначає, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції (як в цьому випадку), або свідоме чи безпідставне неподання місцевому суду існуючих доказів взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 11.09.2019 по справі № 922/393/18; від 21.01.2021 у справі №908/3359/19). Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом. 16.07.2018 ФОП Хомуйло П.С. (орендар) та РВ ФДМУ (орендодавець) уклали договір оренди державного майна №1619-2018 від 16.07.2018, за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (далі - майно) - будівлю ІДН площею 86,3 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває на балансі Кузнецовського МВ (з обслуговування м. Кузнецовськ та Володимирецького району) УМВС України в Рівненській області (балансоутримувач). Вартість будівлі визначена згідно з висновком про вартість майна на 30.04.2018 і становить за незалежною оцінкою 233 700,00 грн без урахування ПДВ. Майно передається в оренду з метою розміщення торговельного об`єкта з продажу непродовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи (п. 1.2 договору). Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди. Забороняється приватизація орендованого майна, передача в суборенду, перехід права власності на майно третім особам (п. 2.2 договору). Згідно з п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786 (зі змінами та доповненнями) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку червень 2018 року - 3 505,50 грн. Цей договір укладено строком на 2 (два) роки 11 місяців, що діє з 16.07.2018 до 16.06.2021 включно (п. 10.1 договору). 16.07.2018 сторони підписали акт прийому-передачі нерухомого майна, згідно з яким РВ ФДМУ передало, а ФОП Хомуйло П.С. прийняла майно, яке є предметом договору оренди. Зазначений акт підписаний сторонами без заперечень та зауважень. 28.08.2019 сторони внесли зміни до п. 1.1 договору, якими визначено балансоутримувачем майна ГУНП України в Рівненській області. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2022 у справі №918/567/21 внесено зміни до договору оренди державного майна № 1619-2018 від 16.07.2018, укладеного між ФОП Хомуйло П.С. та РВ ФДМУ, та викладено п. 10.1 в редакції, за якою цей договір укладено строком на 5 років, що діє з 16.07.2018 до 15.07.2023 включно. Постановлено вважати договір зміненим з 16.06.2021. 15.08.2022 Хомуйло П.С. звернулась до РВ ФДМУ із заявою від 11.08.2022 про включення об`єкта права державної власності - будівлі площею 86,3 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , - до Переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації. Листом №18-03-2091 від 08.09.2022 РВ ФДМУ повідомило Хомуйло П.С. , що воно на підставі поданої нею заяви 19.08.2022 звернулось до уповноваженого органу управління спірним державним майном - Поліції з листом про надання згоди на включення об`єкта права державної власності до Переліку. Відповідно до п. 7 Порядку подання та розгляду заяв про включення об`єктів права державної та комунальної власності до відповідного переліку об`єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, що затверджений Наказом Фонду державного майна України 22.05.2018 №675 (далі - Порядок №675), у зв`язку з надходженням вмотивованої відмови від органу управління (лист №6281/09/31-2622 від 07.09.2022) щодо погодження включення об`єкта до Переліку, РВ ФДМУ повідомило Хомуйло П.С. про відмову у включенні зазначеного об`єкта до Переліку. Так, у листі №6281/09/31-2622 від 07.09.2022 Поліція за результатами розгляду листа РВ ФДМУ щодо включення будівлі інспекції у справах неповнолітніх загальною площею 86,3 кв. м, що розташована за адресою: вул. Грушевського, 65, смт. Володимирець, Рівненська обл. та обліковується на балансі ГУНП, до Переліку повідомила таке. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» майно правоохоронних органів не підлягає приватизації. Крім того, на цей час у ГУНП є потреба в подальшому використанні зазначеного приміщення у службовій діяльності. Ураховуючи наведене, Поліція інформувала про відсутність правових та фактичних підстав для надання згоди на включення вказаного об`єкта до Переліку. Вважаючи такі відмови немотивованими, Хомуйло П.С. звернулась з позовом у цій справі та просить визнати їх протиправними, а також зобов`язати ФДМУ прийняти рішення про включення спірного об`єкта до Переліку. Поліція та РВ ФДМУ у поданих відзивах на апеляційну скаргу проти задоволення вимог Хомуйло П.С. заперечили, просили відмовити у їх задоволенні. ГУНП надало пояснення до позовної заяви, у якому позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні. Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Частиною 1 ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. За визначенням ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. ст. 6, 627, 628 ЦК України). Відповідно до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у т.ч. боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у т.ч. кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Частинами 1 та 6 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (ч. 1 ст. 245 ЦК України). Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» (далі - Закон). Відповідно до ст. 4 Закону (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин) до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України. Згідно і ч. 2 ст. 4 Закону приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема, майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (військове майно), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, правоохоронних органів та органів доходів і зборів, що безпосередньо забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань; майно Державної кримінально-виконавчої служби України, яке безпосередньо забезпечує виконання встановлених законодавством завдань і функцій; інші об`єкти, визначені Законом. У разі якщо майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно державних підприємств, що належать до сфери управління органів державної влади та органів місцевого самоврядування, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної кримінально-виконавчої служби України, правоохоронних органів та органів доходів і зборів безпосередньо не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, таке майно є об`єктами, що підлягають приватизації (ч. 3 ст. 4 Закону). Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Ініціювати приватизацію об`єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб`єкти управління об`єктами державної і комунальної власності або покупці. Перелік об`єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Фонду державного майна України. Переліки об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються Фондом (ч. ч. 1-3 ст. 11 Закону). Згідно з ч. 7 ст. 11 Закону заяви про включення об`єктів права державної власності до відповідного переліку об`єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, подаються потенційними покупцями до державних органів приватизації за місцезнаходженням об`єкта, що приватизується, у порядку, що встановлюється Фондом. Державні органи приватизації протягом трьох днів після надходження заяви звертаються щодо надання згоди на включення такого об`єкта до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, до уповноважених органів управління державним майном, крім випадків, коли орган приватизації є уповноваженим органом управління державним майном або уповноважений орган управління самостійно ініціював включення такого об`єкта до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації. Уповноважені органи управління державним майном надають згоду на приватизацію об`єкта державної власності або вмотивовану відмову протягом 15 днів з моменту надходження звернення від державних органів приватизації. У разі, якщо орган приватизації не одержав у встановлений строк дозвіл чи відмову від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, згода на приватизацію вважається наданою (абз. абз. 4, 5 ч. 7 ст. 11 Закону). Пунктом 9 розділу IV Порядку №675 встановлено, що державний орган приватизації, який прийняв рішення про включення об`єкта до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, не пізніше наступного дня інформує Фонд про прийняте рішення. Фонд за поданням державних органів приватизації, які прийняли рішення про включення об`єкта до переліку об`єктів малої приватизації, у разі відсутності підстав для відмови затверджує переліки об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації. Об`єкт вважається включеним до переліку об`єктів малої приватизації з дати затвердження такого переліку Фондом (п. п. 10, 11 Порядку №675). Таким чином, зі змісту ст. ст. 3, 11 Закону щодо формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації, вбачається, що для включення майна, яке належить, зокрема, правоохоронним органам, до переліку на приватизацію не достатньо лише заяви потенційного покупця, але потрібен і висновок уповноваженого органу про те, що таке майно не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань і подальше його використання не планується. Фонд державного майна України наділений повноваженнями приймати рішення про подальше використання державного майна як у сфері приватизації державного майна, так і у сфері оренди державного майна. Саме Фонд є державним органом, який затверджує Перелік та приймає остаточне рішення про приватизацію відповідного об`єкта шляхом видання наказу. А отже зобов`язання судом лише РВ ФДМУ включити відповідне майно до Переліку не є ефективним способом захисту порушеного права. Суд встановив, що 15.08.2022 Хомуйло П.С. звернулась до РВ ФДМУ із заявою про включення орендованого майна до Переліку згідно з Порядком №675. Листом №18-03-2091 РВ ФДМУ від 08.09.2022 повідомило, що за результатами його звернення до уповноваженого органу управління спірним державним майном (Поліції) з листом про надання згоди на включення спірного об`єкта права державної власності до Переліку отримало відмову (лист від 07.09.2022 №6281/09/31-2622), мотивовану положеннями ч. 2 ст. 4 Закону та тим, що у ГУНП існує потреба в подальшому використанні спірного приміщення в службовій діяльності. Така відмова очевидно є мотивованою (оскільки містить у собі 2 підстави, одна з яких є посиланням на чинне законодавство, а друга - наміром управленої сторони щодо подальшого використання майна для власних потреб після закінчення оренди), а тому підстави для визнання протиправною та скасування цієї відмови відсутні, висновку про що правомірно дійшов місцевий господарський суд. При цьому колегія суддів враховує, що чинне законодавство не визначає вичерпних критеріїв того, які мотиви є належними і достатніми при наданні мотивованої відмови. У постанові від 16.02.2022 у справі №911/1642/21 Верховний Суд зазначив, що в розумінні положень абз. абз. 1 та 4 ч. 9 ст. 11 Закону про приватизацію державний орган приватизації (в даному випадку РВ ФДМУ) за наявності вмотивованої відмови органу, уповноваженого управляти майном, у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, відмовляє у включенні до переліку об`єктів, що підлягають приватизації. При цьому вмотивована відмова органу, уповноваженого управляти державним майном, у погодженні щодо включення до переліку об`єктів, які підлягають приватизації, повинна містити посилання на норми законодавства України. Таким чином, відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом. Крім того потреба Поліції у використанні майна в подальшому для власних потреб підтверджується й листами ГУНП від 09.11.2022, 29.03.2023, Поліції від 08.12.2022, що надавались суду першої інстанції (т. 1, а. с. 211-214). Той факт, що Хомуйло П.С. особисто не влаштовує обсяг наданого Поліцією мотивування, жодним чином не впливає на конкретність, однозначність та своєчасність висловленої Поліцією позиції щодо ненадання своєї згоди на включення спірного майна до Переліку та наявності у ГУНП потреби у спірному приміщенні. Відсутність розгорнутого обґрунтування усіх обставин щодо наявності нагальної потреби у користуванні спірним об`єктом у конкретному випадку є лише формальністю, тоді як лаконічність наданого мотивування, серед іншого, обумовлена специфікою діяльності Поліції. Суд також врахував, що під час дії воєнного стану Поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (ч. 4 ст. 8 Закону України «Про національну поліцію»). Апеляційний господарський суд також враховує, що за умовами договору оренди (п. 2.2) забороняється приватизація орендованого майна і умови цього договору зберігають силу протягом усього строку цього договору (п. 10.2). Зміни до умов цього договору допускаються за взаємної згоди сторін; зміни, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною (п. 10.3). Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010). Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України). Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Судові витрати. У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта. Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Хомуйло Павліни Семенівни на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 у справі №910/14389/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 у справі №910/14389/22 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу №910/14389/22 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України. Повний текст постанови складено 14.09.2023. Головуючий суддя О.О. Євсіков Судді І.П. Ходаківська В.А. Корсак