Постанова 4803 № 183/6437/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6552/23 Справа № 183/6437/21 Суддя у 1-й інстанції - Городецький Д.І. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Пищиди М.М. суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М. за участю секретаря судового засідання - Лопакової А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, Міністерство у справах ветеранів України, Міністерство соціальної політики України, російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні про встановлення фактів, що мають юридичне значення, - В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2021 року заявник звернувся до суду із заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення. В обґрунтуванні заявлених вимог посилався на те, що заявник є представником корінного населення м. Антрацит Луганської області, Україна. Проживав і був зареєстрований у власній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . До Російської Агресії на Сході України, він уклав із в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , контракт і був призваний на службу Антрацитівським військоматом Луганської області. З 31.01.2008 проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України (про що свідчить довідка ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.05.2013 №1214), у званні молодшого лейтенанта на посаді командира 2 парашутно-десантного взводу 6 парашутно-десантної роти 2 парашутно-десантного батальйону, про що свідчить копія наказу командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 27.04.2019 №697. У 2014 він році прийняв рішення захищати Україну в рамках проведення на сході України антитерористичної операції, як військовослужбовець і приймав участь в бойових діях в зоні проведення антитерористичної операції як військовослужбовець на захисті Батьківщини, України, від збройної військової агресії Російської Федерації і керованих нею терористичних організацій. Як загальновідомо, у кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Росії війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України. Заявник є мешканцем Донбаського регіону і після закінчення контракту не має іншого вибору як повернення за місцем призову. З відповіді В/ч НОМЕР_1 від 29.07.2021 та від 22.07.2021 вбачається, що після закінчення контракту заявника (який військовою частиною житлом не забезпечувався, довідка в/ч НОМЕР_1 від 22.07.2021), має бути направлено за місцем призову до Луганської області або за місцем останньої служби Дніпропетровської області до Центру комплектування. Заявник був змушений назавжди покинути територію свого проживання - м. Антрацит і залишити все своє майно через військовий збройний конфлікт внаслідок Російської Агресії. ОСОБА_1 є власником квартири, за адресою: АДРЕСА_1 . Встановлення факту втрати майна особи на тимчасово окупованій території України йому потрібно з метою мети: -для постановки на квартирний облік як військовослужбовця і внутрішньо переміщеної особи для отримання житла; -для отримання компенсації від Російської Федерації за експропрійоване моє житло в м. Антрацит; -для звернення до міжнародних інституцій і фіксування факту порушення Державою-окупантом норм міжнародного законодавства. Враховуючи зазначене, з урахуванням уточненої заяви, просив суд встановити факт вимушеного переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , яке відбулось з 12 квітня 2014 року з окупованої території Луганської області ( АДРЕСА_1 ) внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та у зв`язку з окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області. Встановити факт втрати майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , (вибуття із володіння поза волею власника, шляхом знищення майна, реквізії, експропріації окупаційною владою та із подальшим руйнуванням) єдиного житла - трикімнатної квартири на п`ятому поверсі п`ятиповерхового панельного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68,90 кв.м., житловою площею 41,60 кв.м., яка належала ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 на праві приватної власності згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18.12.2012 серії НОМЕР_3 , витягу про державну реєстрацію прав, виданого Антрацитівським комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» від 19.12.2012 №36819360, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 38650045, номер запису 16320 в книзі 96 та на підставі розпорядження органу приватизації від 17.12.2012 № 9402/2, технічного паспорту виготовленого Антрацитівським комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» від 06.12.2012, звіту про оцінку трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , розташованої на п`ятому поверсі п`ятиповерхового панельного будинку, виготовлений 29.05.2013 Науково-виробничим інформаційно-методичним культурно-просвітницьким комерційним центром «ТРИАН» (експерт-оцінювач, генеральний директор ТОВ «НВЦ «ТРИАН» Горбунова Т.М.), з дати початку Збройного конфлікту у Донецькій і Луганській області 12.04.2014, в м. Антрацит Луганської області внаслідок агресії Російської Федерації в період окупації м. Антрацит Луганської області і дій окупаційної влади по експропріації майна внутрішньо переміщених осіб, громадян України, військовослужбовців Збройних Сил України. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, Міністерство у справах ветеранів України, Міністерство соціальної політики України, російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні про встановлення фактів, що мають юридичне значення - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Антрацит Луганської області, є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України. Заявник 02.07.2013 року був знятий з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 та з 16.07.2013 р. зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується: свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 18.12.2012 серії НОМЕР_3 ; витягом про державну реєстрацію прав, виданого Антрацитівським комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» від 19.12.2012 №36819360, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 38650045, номер запису 16320 в книзі 96; технічним паспортом на квартиру. Встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України. Обставини, які свідчать про факт збройної агресії Російської Федерації проти України є загальновідомим фактом, що його закріплено державою на законодавчому рівні. Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частини сьомої статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Статтею 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних цивільних прав фізичних осіб. Проте, не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з існуванням потреби вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення таких юридичних фактів. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Щодо встановлення факту вимушеного переселення з окупованої території . Відповідно до статті 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Аналіз наведених положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України, у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру. Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання. Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини. Враховуючи наведене, факт внутрішнього переселення не може встановлюватися судами України, а повинен підтверджуватися довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи у порядку, визначеному Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа. Оскільки ОСОБА_1 , у відповідності до законодавства України не є внутрішньо переміщеною особою, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в судовому порядку не може бути встановлено факт його вимушеного переселення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та у зв`язку з окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області. Стосовно вимог про встановлення факту втрати (вибуття із володіння поза волею власника, шляхом знищення майна, реквізії, експропріації окупаційною владою та із подальшим руйнуванням) нерухомого майна. На підставі статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Враховуючи наведене, будь-які акти посадових та службових осіб на тимчасово окупованій території є недійсними і не створюють правових наслідків, зазначена недійсність стосується і вилучення у громадян України нерухомого майна. У відповідності до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України. Зазначений закон втратив чинність 07.05.2022 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» № 2217-ІХ. Станом на дату звернення до суду за ОСОБА_1 зберігалося право власності на нерухоме майно, яке перебуває на тимчасово окупованій території України - на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Заявником не надано суду належних та допустимих доказів того, що належне йому нерухоме майно пошкоджене чи знищене, у зв`язку з тим, що нерухоме майно знаходиться на тимчасово окупованій території України. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, не можливість визначити стан нерухомого майна, зробити висновок про його пошкодження чи повне руйнування, знищення. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення, залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства. Судді: