Постанова 4805 № 279/3812/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №279/3812/21 Головуючий у 1-й інст. Недашківська Л. А. Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю., з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №279/3812/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору позики у формі боргової розписки недійсним за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2 - адвоката Полонської Людмили Миколаївни та ОСОБА_3 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 квітня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Недашківської Л.А. у м. Коростені, в с т а н о в и в : У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила визнати недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на суму 12000 доларів США у формі боргової розписки від 09.10.2016. Позов мотивувала тим, що з 15.11.2003 вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01.04.2021 шлюб між ними розірвано. Під час перебування у шлюбі, за спільні кошти ними було придбано квартиру, яка розташована по АДРЕСА_1 . Під час розгляду цивільної справи за її позовом про розподіл майна подружжя вона дізналась, що ОСОБА_2 нібито 09.10.2016 позичив у своєї сестри ОСОБА_3 12000 доларів США для придбання вище вказаної квартири з умовою їх повернення на першу вимогу протягом трьох календарних днів. По закінченню строку ОСОБА_2 борг не повернув. Однак, на час складання вказаної розписки вони перебували в зареєстрованому шлюбі, чоловік її ніколи не повідомляв, що позичив кошти. Крім того, квартира АДРЕСА_2 була ними придбана за 121 349,65 грн, що на той час становило 4208 доларів США. Коли вона звернулася із позовом про розподіл майна подружжя, то ОСОБА_3 пред`явила вимогу про повернення боргу, тобто лише 17.03.2021. Вона стверджує, що ОСОБА_2 кошти не позичав, а вказана розписка була написана після звернення нею до суду, з метою в подальшому стверджувати, що квартира була придбана за позичені кошти. Це спрямовано на позбавлення її можливості отримати належну їй частку квартири, яка була ними придбана під час перебування у шлюбі за спільні кошти. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 квітня 2023 року позов задоволено та вирішено питання розподілу судових витрат. Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_2 адвокат Полонська Н.М. та відповідач ОСОБА_3 оскаржили його у апеляційному порядку. Представник ОСОБА_2 адвокат Полонська Н.М. просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, також суд неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи. Вважає, що обов`язком суду було встановити дійсний зміст спірних правовідносин, здійснити їх правову оцінку та кваліфікацію і визначити, що позивачка фактично заявляє у позові про фіктивність оспорюваного правочину. Результати висновку експертизи самі по собі не можуть спростувати презумпцію правомірності правочину, а, зважаючи на те, що експертиза була заявлена стороною позивача - її результати можуть оцінюватись як доказ щодо встановлення обставин, на які посилалась позивач та щодо яких експертам ставились питання з подальшим використанням доказів для доказування певних обставин. Експерт ОСОБА_4 пояснив, що не може встановити в який спосіб відбулося штучне зістарювання документу, а також не може стверджувати про його умисне пошкодження. Висновок експерта не може бути доказом умисних дій відповідачів, направлених на штучне зістарюваня документу. Також суд безпідставно залишив поза увагою показання свідків по справі, як доказ знаходження сторін договору в день його укладення 09.10.2016 у м. Сторожинець Чернівецької області, що відповідає змісту розписки і додатково підтверджує те, що сторони правочину мали реальну можливість укласти зазначений договір позики вказаного дня. ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Суд безпідставно відхилив доводи відповідача про пропуск позовної давності. Крім того, предметом спору є встановлення недійсності договору позики. Підстави недійсності правочину визначені нормами ст. ст. 215-235 ЦК України, а також ст. 65 СК України. Суд не прийняв до уваги норму ст. 203 ЦК України, зважаючи на невідповідність її змісту позовної заяви (підставами позову), та взагалі ухилився від зазначення у мотивувальній частині рішення суду норми права, на підставі якої суд дійшов висновку про недійсність договору позики. Вказане порушення норм процесуального права призвело до невизначеності судового рішення та його незаконності, оскільки відсутність в ньому норми права, яка могла бути застосована судом, призводить до його необґрунтованості та порушення права учасників на справедливий суд, що є підставою для його скасування. Висновком експерта не встановлено час складання спірної розписки і не підтверджено факт її складення у 2021 році. Також судом не спростовано пояснення ОСОБА_3 про те, що розписка зберігалася на сонячній стороні, а не в сейфі, що могло призвести до її передчасного старіння. Суд першої інстанції ухилився від встановлення порушеного права позивача внаслідок укладення договору позики між третіми особами. Визнання недійсним договору позики за позовом третьої особи по­рушує право позикодавця на повернення боргу від позичальника, оскільки фактично звільняє його від цього обов`язку. У поданому відзиві на подані апеляційні скарги, ОСОБА_1 вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Вона просить судове рішення залишити без змін, а у задоволенні апеляційних скарг відмовити. У судовому засіданні представники відповідачів підтримали доводи апеляційних скарг і надали пояснення, які відповідають їх змісту. Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи позивач та її представник у судове засідання не з`явились, подали заяву про розгляд справу без їх участі. Тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що дослідженими доказами по справі спростовано факт отримання 09 жовтня 2016 року ОСОБА_2 у позику 12 000 доларів США від його сестри ОСОБА_3 , згідно розписки, яка датується 09.10.2016. Колегія апеляційного суду погоджується із таким висновком суду, враховуючи наступне. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) наголошено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16З (провадження №№ 14-360цс19) вказала, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Згідно правової позиції, зазначеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Відповідно до частини 1 статті 77 ЦПК України належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування. У силу вимог частини 1 статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. Як встановлено висновком експертів №11755/22-34/31647/22-34 від 13.12.2022 на розписку від імені ОСОБА_2 , датовану 09.10.2016 року, здійснювався вплив сторонніх факторів (зокрема термічних), не властивий для звичайних умов зберігання документів, що призвело до штучного зістарювання її реквізитів. Встановити час виконання записів і підпису від імені ОСОБА_2 , а також встановити, чи відповідає їх нанесення даті, вказаній у розписці, датовані 09.10.2016, не видається можливим через те, що на досліджувану розписку від імені ОСОБА_2 , датовану 09.10.2016, здійснювався вплив сторонніх факторів (зокрема термічних), не властивий для звичайних умов зберігання документів, що призвело до штучного зістарювання її реквізитів ( том 2 а. с. 3-7). Вказаний висновок і підтвердила експерт ОСОБА_5 , яка була допитана у судовому засіданні. Належних і допустимих доказів у спростування відомостей, зазначених у даному висновку експертів, сторона відповідачів не надала і таких не встановлено під час судового розгляду. Згідно положень частини 5 статті 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Таким чином, наявні правові підстави для визнання спірного правочину фіктивним, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином ( ч.1 ст. 234 ЦК України). Колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що суд першої інстанції правильно акцентував увагу у своїх висновках, що спірні правовідносини між сторонами пов`язані із розглядом цивільної справи №279/439/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності, предметом судового розгляду якої є квартира АДРЕСА_2 . Відтак, оспорюваний договір позики у формі боргової розписки безпосередньо впливає на права позивача, які передбачені статтею 60 СК України. До апеляційної скарги адвокат Полонська Л.М. надала копію виконавчого листа № 279/1616/21. Частинами 2, 3 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Представник ОСОБА_2 не надала доказів неможливості подання вказаних документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї. Долучені до апеляційної скарги докази не підлягають прийняттю та дослідженню апеляційним судом. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути взяті до уваги. Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а судового рішення без змін. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Полонської Людмили Миколаївни та ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 квітня 2023 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений: 13 вересня 2023 року.