Постанова 4801 № 130/3557/21

Справа № 130/3557/21 Провадження № 22-ц/801/1738/2023 Категорія: 21 Головуючий у суді 1-ї інстанції Грушковська Л. Ю. Доповідач:Медвецький С. К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2023 рокуСправа № 130/3557/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач), суддів: Денишенко Т. О., Оніщука В. В., за участю секретаря судового засідання Литвина С. С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротал», відділ «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Джулинської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 130/3557/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» на рішення Жмеринського Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 31 травня 2023 року, ухвалене у складі судді Грушковської Л. Ю. у залі суду, встановив: Короткий зміст вимог У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» (далі ТОВ «Поділля Агропродукт», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротал» (далі ТОВ «Агротал»), відділу «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Джулинської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування та скасування державної реєстрації. Позов мотивований тим, що йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 березня 2018 року належить земельна ділянка з кадастровим номером 0521084500:06:003:0032, площею 3,9454 га, розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області. У 2014 році між спадкодавцем та ТОВ «Агротал» було укладено договір оренди землі терміном на 7 років. У подальшому він дізнався, що обробіток його земельної ділянки здійснює ТОВ «Поділля Агропродукт». Указує, що жодних договорів з відповідачем щодо передачі йому в оренду земельної ділянки він не підписував, згоду на обробіток не надавав та не бажав продовжувати договір з ТОВ «Поділля Агропродукт». Право оренди земельної ділянки зареєстроване за ТОВ «Поділля Агропродукт» на підставі договору оренди землі б/н від 27 травня 2019 року. Зазначає, що його підписи на договорі є підробленими з метою незаконного використання належної йому земельної ділянки. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд: витребувати у ТОВ «Поділля Агропродукт» з чужого незаконного користування земельну ділянку, що належить йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 березня 2018 року № 1-573, з кадастровим номером 0521084500:06:003:0032, площею 3,9454 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області; скасувати рішення державного реєстратора Джулинської сільської ради Бершадського району Вінницької області Андрущенка В. М. за індексним номером 47153061 від 01 червня 2019 року; стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати. Короткий зміст судового рішення Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 31 травня 2023 року позов задоволено. Витребувано у ТОВ «Поділля Агропродукт» з чужого незаконного користування земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 березня 2018 року № 1-573, з кадастровим номером 0521084500:06:003:0032, площею 3,9454 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області. Скасовано рішення державного реєстратора Джулинської сільської ради Бершадського району Вінницької області Андрущенка В. М. за індексним номером 47153061 від 01червня 2019 року. Вирішено питання судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що: договір оренди землі б/н від 27 травня 2019 року ОСОБА_1 не підписував, відтак договір між останнім та ТОВ «Поділля Агропродукт» є неукладеним; рішення про державну реєстрацію права оренди на підставі договору, що неукладений підлягає скасуванню. Короткий зміст вимог апеляційних скарг У липні 2023 року ТОВ «Поділля Агропродукт» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, зменшити витрати на професійну правничу допомогу до 3000 грн. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 26 липня 2023 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Голота Л. О., Денишенко Т. О. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 липня 2023 року витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 серпня 2023 року відкрито апеляційне провадження у цій справі та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 серпня 2023 року справу призначено до розгляду на 14 вересня 2023 року о 09 год 00 хв. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 11 вересня 2023 року для розгляду цієї справи замінено суддю Голоту Л. О. та визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Денишенко Т. О., Оніщук В. В. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційні скарги Апеляційна скарга мотивована тим, що: судом першої інстанції не було досліджено усі обставини справи; при ухваленні рішення судом взято до уваги необґрунтований висновок судової технічної та почеркознавчої експертизи № 5605/5606/22-21 від 04 квітня 2023 року, який не може бути належним доказом у справі; розмір стягнутих судом першої інстанції витрат на правничу допомогу позивача є неспівмірним з предметом спору, складністю справи та такими, що не підтверджений належними і допустимими доказами. Відзив на апеляційну скаргу впродовж встановленого судом строку не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що позивач є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:003:0032, площею 3,9454 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом № 1-573 від 28 березня 2018 року. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна слідує, що державним реєстратором Джулинської сільської ради Бершадського району Вінницької області Андрущенком В. М. зареєстровано право оренди за договором. Індексний номер рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень № 47153061 від 01 червня 2019 року. З висновку експертів Вінницького відділення КНДІСЕ Міністерства юстиції України № 5605/5606/22-21 від 04 квітня 2023 року слідує, що підпис у договорі оренди землі б/н від 27 травня 2019 року, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ «Поділля Агропродукт» виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі б/н від 27 травня 2019 року, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ «Поділля Агропродукт» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги дійшов таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Між сторонами виник спір щодо витребування (повернення) земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі». Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Згідно зі статтею 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Аналогічне положення закріплене у статті 13 Закону України «Про оренду землі». Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Частиною першої статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норма права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц зроблено висновок, що: «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника/-ів правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами». Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що не підписував договір оренди б/н від 27 травня 2019 року з ТОВ «Поділля Агропродукт». На підтвердження заявлених позовних вимог позивач разом із позовною заявою подав клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, яке було задоволено судом. З висновку експертів Вінницького відділення КНДІСЕ Міністерства юстиції України № 5605/5606/22-21 від 04 квітня 2023 року слідує, що підпис у договорі оренди землі б/н від 27 травня 2019 року, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ «Поділля Агропродукт» виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі б/н від 27 травня 2019 року, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ «Поділля Агропродукт» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що указаний висновок є необґрунтованим та не може бути належним доказом у справі, оскільки дослідження проведено неповно, з порушенням певних методичних рекомендацій у галузі почеркознавчої експертизи, що викликає сумніви та указує на упередженість експертів з огляду на таке. Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу»). Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою -якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб. За змістом частин другої, третьої статті 102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Відповідно до статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу. Згідно зі статтею 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв`язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи. Так, висновок експертів № № 5605/5606/22-21 від 04 квітня 2023 року за результатами проведення судової технічної та почеркознавчої експертизи містить чітку та однозначну відповідь на поставлені судом питання. Судова експертиза у цій справі проведена атестованими судовими експертами, які мають відповідну освіту, необхідну для проведення такої експертизи, при цьому висновок експертизи відповідає вимогам чинного законодавства, не містить недоліків, які б породжували сумніви у правильності та обґрунтованості зроблених висновків, узгоджуються з іншими доказами, які надані у цій справі. Експерти були повідомлені про відповідальність за завідомо неправдивий висновок відповідно до статей 384, 385 Кримінального кодексу України. Порушень порядку призначення і проведення експертизи не встановлено. Висновок експертів має форму категоричного висновку, не містить висновку про неможливість вирішення питання, які поставлені перед експертом, а твердження сторони відповідача про сумніви щодо правильності указаного висновку не підтверджені належними та допустимими доказами. Указуючи на необґрунтованість висновку експертизи, відповідач не навів жодних аргументів на підтвердження цього, а обмежився лише загальними фразами та не указав конкретних порушень методичних рекомендацій. Будь-яких доказів, які б спростовували висновок експертів чи доводили наявність орендних відносин із позивачем, відповідачем не надано. Клопотання про призначення повторної експертизи ТОВ «Поділля Агропродукт» ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не заявляло. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Вихід за межі доводів апеляційної скарги Відповідно до частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У справі що переглядається апеляційний суд убачає підстави для виходу за межі доводів апеляційної скарги через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які регулюють дані правовідносини. Щодо вимог про витребування (повернення) земельної ділянки Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 указував, що не підписував договір оренди землі, він є неукладеним, а тому така земельна ділянка безпідставно перебуває у фактичному користуванні відповідача і має бути повернута йому як власнику, незважаючи на те, що у прохальній частині позову позивач просив витребувати земельну ділянку. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Тобто, як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване у належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача. Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується. Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що: «Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові ВП ВС від 16 червня 2020 рокупо справі № 145/2047/16-ц(№ в ЄДРСР 90933484). У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: «Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок». Водночас використання у першому реченні слів «(тимчасовим володільцем)» може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту відпорушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно відвчинених щодо нього порушень); тому слово «права» у першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступає віднаведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками». Отже, встановивши, що ОСОБА_1 договору оренди землі не підписував, тобто не виявляв свою волю до вчинення даного договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що така угода є неукладеною, проте оцінюючи правильність обраного позивачем способу захисту, суд припустився помилки та невірно визначив і застосував норми матеріального права, які підлягали до застосування, зокрема, неправильно визнав ефективним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у порядку, передбаченому статтею 387 ЦК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) наголошено на тому, що: «у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні». У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що: «при вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець посилається саме на норму права, що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 зроблено висновок, що: «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосовувати для вирішення спору». Задовольняючи позов на підставі обраного позивачем неефективного способу захисту, суд першої інстанції не урахував, що звертаючись до суду, позивач свої вимоги обґрунтовував фактичною відсутністю договірних відносин між ним та відповідачем, при цьому просив усунути перешкоди у користуванні його власністю, хоча і посилався на положення статті 387 ЦК України. Однак саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з тих фактів, що установлені під час розгляду справи, та визначити, яке саме імперативне правило підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому обґрунтування позову не перешкоджало суду першої інстанції застосувати відповідні норми права. Главою 29 ЦК України закріплено засади захисту права власності. Статтею 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним (спосіб захисту, який використовується при позбавленні власника права володіння майном). Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (такий спосіб захисту застосовується від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння). Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Відтак апеляційний суд вважає, що у цій справі ефективним способом захисту права ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом повернення такої земельної ділянки на підставі статті 391 ЦК України. Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права оренди за ТОВ «Поділля Агропродукт» Звертаючись до суду, ОСОБА_1 , зокрема, просив суд скасувати рішення державного реєстратора Джулинської сільської ради Бершадського району Вінницької області Андрущенка В. М. за індексним номером 47153061 від 01 червня 2019 року про реєстрацію права оренди за відповідачем. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками про, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). У постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу судів на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19) (пункт 55) та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31)). Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентує внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Реєстрація права, яке закріплене у неукладеному договорі оренди землі від 27 травня 2019 року, порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю земельною ділянкою, кадастровий номер 0521084500:06:003:0032, площею 3,9454 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області. У цій справі відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора від 01 червня 2019, оскільки судове рішення про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення вже є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації договору оренди землі. Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 16 листопада 2022 року у справі № 144/1346/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 125/788/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 138/3665/21. Суд першої інстанції на ці вимоги закону уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення указаної вимоги яка є похідною від вимоги про витребування земельної ділянки. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною другою статті 376 ЦПК України визначено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Ураховуючи встановлені по справі обставини та вимоги цивільного процесуального закону, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права, що є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 31 травня 2023 року з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову. Щодо перерозподілу судових витрат і розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Звертаючись до суду першої інстанції, ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1816 грн та поніс судові витрати у вигляді оплати за проведення судової технічної та почеркознавчої експертизи у сумі 5663,10 грн та 10 000 грн за надання правничої допомоги. На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представник позивача адвокат Бурка В. Р. надав договір про надання правничої допомоги від 01 листопада 2021 року та акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги № б/н від 01 листопада 2021 року, згідно яких загальна вартість наданих адвокатських послуг позивачу склала 10 000 грн. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. В апеляційній скарзі відповідач заявляє про не співмірність понесених витрат на правничу допомогу позивачем, однак не наводить об`єктивних доказів цього. Твердження відповідача про те, що справа не є складною, підготовка та складення клопотань і заяв по справі не потребувало багато зусиль, апеляційний суд розцінює лише як власну думку відповідача, яка не ґрунтується на беззаперечних та об`єктивних фактах. Апеляційним судом скасовується рішення суду першої інстанції, ухвалюється нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме про задоволення однієї позовної вимоги. Отже, перерозподілу підлягають судові витрати понесені ОСОБА_1 у розмірі 17 476,10 грн (1816 грн + 5663,10 + 10 000 грн). Відтак із ТОВ «Поділля Агропродукт» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 8739,55 грн понесених ним судових витрат (908 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції, 2831,55 грн витрат за проведення судової технічної та почеркознавчої експертизи та 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката). Крім того, відповідач поніс судові витрати у виді судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2724 грн судового збору. Виходячи з принципу пропорційності, з урахуванням того, що задоволенню підлягає одна з двох заявлених позивачем вимог, з позивача на користь відповідача слід стягнути 1362 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути різницю судових витрат у розмірі 7377,55 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 384, 389, 390 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» задовольнити частково. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 31 травня 2023 року скасувати й ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 3,9454 га, кадастровий номер 0521084500:06:003:0032, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, шляхом повернення вказаної земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 47153061 від 01 червня 2019 року). У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» на користь ОСОБА_1 різницю понесених ним судових витрат у сумі 7377,55 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ судді: Тамара ДЕНИШЕНКО Віталій ОНІЩУК