Постанова 4856 № 240/23998/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/23998/22 Головуючий у 1-й інстанції: Горовенко А.В. Суддя-доповідач: Шидловський В.Б. 12 вересня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 без проведення остаточного розрахунку, а саме без проведення виплати належного грошового забезпечення в сумі 109917,76 грн; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 473 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 13.06.2021 по 28.09.2022 включно обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні, та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати 29.09.2022. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при виключенні зі списків особового складу 12.06.2021 відповідач не провів з ним остаточних розрахунків, зокрема щодо виплати індексації грошового забезпечення. Зазначає, що остаточний розрахунок з ним, як з особою звільненою з військової служби, відповідачем проведено лише 29.09.2022, що підтверджується копією виписки з особового рахунку у банку, відтак він вважає, що має право на нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2021 по 28.09.2022. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2021 по 28.09.2022 у сумі розміром 109917,76 (сто дев`ять тисяч дев`ятсот сімнадцять) грн 76 (сімдесят шість) коп. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 29 вересня 2022 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Так, апелянт наполягає на відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положення ст.ст.116-117 КЗпП України. Позивач своїм правом, передбаченим ст.304 КАС України не скористався та не подав відзиву на апеляційну скаргу. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 . На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №4-рс від 09.04.2021, старшого прапорщика ОСОБА_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.06.2021, звільнено з військової служби відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та виключено зі списків особового складу частини з 12.06.2021 (а.с.14). Згідно з рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 у справі №240/27316/21, яке залишене без змін відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2022, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2022 у справі №240/27318/21, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 до 12.06.2021 включно належні, з урахуванням проведених раніше виплат, суми грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 14.11.2019 №294-ІХ Про Державний бюджет України на 2020 рік на 01.01.2020 та встановленого Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021 та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти. На виконання вищевказаних судових рішень відповідач 29.09.2022 виплатив позивачу грошове забезпечення у сумі розміром 109917,76 грн, що підтверджується банківською випискою. Позивач, вважаючи що має право на нарахування на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, звернувся до суду із даним позовом. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки остаточний розрахунок з позивачем військовою частиною проведено 29.09.2022, то позивач має право позивача на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає захисту за період з 13.06.2021 (наступного дня після звільнення позивача) до дня повної виплати індексації грошового забезпечення, тобто до 28.09.2022 (включно). Однак, враховуючи очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, то справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає перерахуванню та виплаті позивачу у розмірі, що дорівнює сумі виплаченого грошового забезпечення, а саме 109917,76 грн. Колегія суддів лише частково погоджується з позицією суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. За приписами ст.117 КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX) чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати звини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Правовідносини щодо відшкодування заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку врегульовані нормами Кодексу законів про працю України, Законом України "Про оплату праці" та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі - Порядок № 100). Згідно із ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Положеннями п.8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період. Передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Із 19.07.2022 року за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку, але не більше ніж за шість місяців. Матеріалами справи підтверджується, що позивач звільнений з військової служби з 12.06.2021. Остаточний розрахунок з позивачем військовою частиною проведено 29.09.2022, виплативши на виконання рішень суду грошове забезпечення в сумі розміром 109917,76 грн (104598,43 грн +5319,33 грн), тобто після набрання чинності ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. Відповідно до п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16). Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 13.06.2021, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат. За змістом статті 116, 117 КЗпП України виплата усіх коштів не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що ст.117 КЗпП України в редакції, чинній на час фактичного розрахунку, встановленні обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - не більше ніж за шість місяців. Відтак, судом першої інстанції не взято до уваги вказану обставину, а тому з відповідача необхідно було стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з дати звільнення, тобто за період з 13.06.2021 по 13.12.2021, що становить 184 дні. Згідно з довідкою, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 446,65 грн (квітень 2021 року - 13580,92 грн + травень 2021 року - 13664,91 грн)/61 день). Середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить: 446,65 грн (середньоденний заробіток) х 184 днів = 82183,6 грн. А тому, враховуючи встановлені ст.117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 обмеження шестимісячним строком виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 13.06.2021 по 13.12.2021, що складає 82183,6 грн. Отже, враховуючи вищенаведене, з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 82183,6 грн., що вказує на наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки останнє не містить належних розрахунків суми відшкодування. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 29 січня 2020 року по 29 вересня 2022 року, колегія суддів зазначає наступне. Стаття 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі Закон України № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до ст.3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно зі ст. 4 Закону України №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З аналізу норм Закону України №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі Порядок №159) слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги. Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 3 Закону України №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17. Крім того, Верховний Суд неодноразово розглядав справи за подібними правовідносинами і у постанові від 15 серпня 2018 року у справі №653/3356/17 дійшов висновку, що наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Використане у ст. 3 Закону України № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення. Саме тому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1, 3 Закону України № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-58цс11, справі №21-2003а16, та Верховним Судом у справах №336/4675/17, №523/1124/17, №521/940/17. Поряд з цим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що дана правова позиція висловлено ще за чинності редакції ст. 117 КЗпП України, яка передбачала виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку без обмеження будь-яким строком. В контексті спірних правовідносин, зважаючи на встановлені ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 обмеження шестимісячним строком виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що враховуючи аналогію закону, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення також у межах шестимісячного строку. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та обрав неналежний спосіб відновлення порушеного права позивача, у зв`язку із цим рішення суду першої інстанції необхідно скасувати. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2021 по 13.12.2021. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2021 по 13.12.2021 у сумі розміром 82183,6 грн. (вісімдесят дві тисячі сто вісімдесят три) грн. 60 коп. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 29.07.2020 У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 (сорок) коп. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Курко О. П. Боровицький О. А.