Постанова 4851 № 520/10393/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2023 р. Справа № 520/10393/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої О.М., Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 року, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 23.05.23 року у справі № 520/10393/23 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про скасування постанови від 27.08.2021р. про закінчення виконавчого провадження, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив суд: поновити строк звернення до суду; постанову від 27.08.2021 року про закінчення виконавчого провадження скасувати. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 року у справі №520/10393/22 клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду залишено без задоволення. Позов залишено без руху. Надано час для усунення недоліків 10 днів від дати отримання ухвали про залишення без руху. Встановлено спосіб усунення недоліків подання до суду юридично та документально умотивованої заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду; позову, оформленого у відповідності до вимог ст.ст. 160 і 161 КАС України у частині конкретизації реквізитів оскарженого правового акту індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень. 22.05.2023 року на виконання вимог ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 року у справі №520/10393/22 позивачем подано заяву від 16.05.2023 р., в якій зазначено, що ухвала суд від 08.05.2023 р. є нікчемним правочином, позивач посилається на положення ч. 1 ст. 47 КАС України, ч. 2 ст. 9 КАС України, п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України, вказує, що про існування постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 27.08.2021 р. у виконавчому провадженні №64700643 про закінчення виконавчого провадження дізнався 02.05.2023 р. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 у справі № 520/10393/23 викладені в заяві від 16.05.2023 р. причини звернення до суду поза межами визначеного п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України строку визнано неповажними. Заяву від 16.05.2023 р. про поновлення строку на звернення до суду залишено без задоволення. Вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 р. у справі №520/10393/23 визнано невиконаними та позовну заяву повернуто позивачу. Позивач, не погодившись із ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 у справі № 520/10393/23, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 у справі № 520/10393/23 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що строк звернення до суду з позовом ним пропущений з поважних причин, оскільки про постанову про закінчення виконавчого провадження від 27.08.2021 року він вперше дізнався 02.05.2023 р, коли складав заяву в порядку ст. 383 КАС України, яка передбачає, що у заяві зазначається інформація про хід виконавчого провадження. Зазначає, що він не зобов`язаний перевіряти хід виконавчого провадження. Позивач вказує, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 27.08.2021 року йому не надсилалась, як це передбачено ч. 1 ст. 28 Законам України «Про виконавче провадження», тому вважає, що суд першої інстанції для повного з`ясування обставин повинен був встановити, чи направлялась оспорювана постанова на адресу позивача. Крім того, посилається на надмірний формалізм в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, що у резолютивній частині позову заявником зміст позовних вимог не конкретизовано і висунуто лише вимогу про скасування постанови від 27.08.2021 р. про закінчення виконавчого провадження, без зазначення жодних реквізитів суб`єкта владних повноважень, яким було прийнято оскаржений правовий акт індивідуальної дії та реквізитів виконавчого провадження. Відповідач правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористався. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунув недоліки, встановлені ухвалою суду від 08.05.2023 року про залишення позовної заяви без руху, оскільки вказані в заяві підстави пропуску строку визнав неповажними. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення позову. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з положеннями ч. ч. 2, 3 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця встановлені ст. 287 КАС України. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Колегія суддів зазначає, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Колегія суддів зазначає, що порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Вказані висновки сформовано Верховним Судом у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 813/3756/17. За правилами частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. З матеріалів справи встановлено, що позивачем оскаржується постанова про закінчення виконавчого провадження від 27.08.2021 року ВП №64700643, яка прийнята старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків). Позивач у заяві про поновлення строку, поданій до суду першої інстанції, зазначив, що постанову про закінчення виконавчого провадження від 27.08.2021 року він не отримував, про її наявність дізнався 02.05.2023 року при складанні заяви в порядку ст. 383 КАС України, після чого, без надмірних зволікань, 02.05.2023 звернувся до суду з позовом. Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, не встановив, чи направлялась постанова державного виконавця на адресу позивача, не надав оцінку зазначеним позивачем обставинам пропуску строку звернення до суду, не встановив з достовірністю, що вказані позивачем обставини не є поважними, не надав оцінки діям позивача щодо ознайомлення з рухом виконавчого провадження, а лише обмежився висновками про їх неповажність. Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За викладених обставин, колегія суддів вважає передчасним та необґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення адміністративного позову у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з позовом. Також колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що у резолютивній частині позову заявником зміст позовних вимог не конкретизовано і висунуто лише вимогу про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 27.08.2021 р., без зазначення жодних реквізитів суб`єкта владних повноважень, яким було прийнято оскаржений правовий акт індивідуальної дії та реквізитів виконавчого провадження, оскільки зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач звернувся з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 27.08.2021 року (ВП №64700643). Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року («Bellet v. France», заява №23805/94, § 36)) У рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France» (заява № 35787/03) ЄСПЛ звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства. Також ЄСПЛ зазначив, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29). У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення з порушенням норм процесуального права, що призвело до створення перешкоди у реалізації позивачем права на доступ до правосуддя, а тому наявні підстави для його скасування. Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 по справі № 520/10393/23 скасувати. Адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про скасування постанови від 27.08.2021 р. про закінчення виконавчого провадження направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко