Постанова 4812 № 487/2798/22

12.09.23 22-ц/812/797/23 Провадження № 22-ц/812/797/23 Суддя першої інстанції Нікітін Д.Г. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 12 вересня 2023 року м. Миколаїв Справа № 487/2798/22 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., при секретарі судового засідання Ковальському Є.В., за участі представника позивача Молоткова В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Нікітіна Д.Г., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» про визнання наказу про призупинення дії трудових відносин незаконним та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В: 22 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» (далі КП ММР «Миколаївелектротранс») про визнання наказу призупинення дії трудових відносин незаконним та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Доводи позову обґрунтовував тим, що наказом директора КП ММР «Миколаївелектротранс» від 17 березня 2021 року № 1261 його прийнято на роботу на посаду начальника служби експлуатації. Наказом відповідача від 22 квітня 2021 року № 1991к його переведено на посаду головного ревізора відділу безпеки дорожнього руху. Наказом відповідача від 29 березня 2022 року № 95, з 01 квітня 2022 року на час дії воєнного стану призупинено дію трудового договору з позивачем. Підставою винесення даного наказу зазначено абсолютну неможливість надання роботодавцем та виконання працівниками роботи, обумовленої укладеними трудовими договорами, відповідно до статті 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ. Із вказаним наказом його не було ознайомлено про що свідчить відсутність його підпису на повідомленні, а лише повідомлено через месенджер про наявність такого наказу. Проте він повідомив, що він має можливість виконувати свої трудові обов`язки, а підприємство може надати йому роботу, оскільки така на підприємстві є. Згідно з роз`ясненнями Мінекономіки від 23 березня 2022 року, викладеними в коментарі до ЗУ № 2136-ІХ від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (до статті 13), головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи. Листом Мінекономіки від 09 травня 2022 року № 4712-06/22838-09, надано роз`яснення на звернення, відповідно до якого: «Головною умовою для призупинення дії трудового договору, на нашу думку, є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи. Також вважаємо, що ці дві умови мають виконуватися одночасно. Під абсолютною неможливістю надання роботодавцем та виконання працівником роботи в контексті призупинення дії трудового договору, на нашу думку, слід розуміти випадки неможливості забезпечувати працівникові умови праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи зазначеним працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва або майно роботодавця знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливе у зв`язку з відсутністю на це його згоди, зокрема, з причин переміщення його з території, де ведуться активні бойові дії. За умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, або роботодавець може надавати роботу, призупиняти дію трудового договору не можливо». Окрім того, як на момент винесення наказу від 29 березня 2022 року № 95, підприємство працювало та працює в звичайному режимі згідно з метою і завданнями своєї статутної діяльності, лише було введено обмеження руху трамваїв та тролейбусів з 25 березня 2022 року на час дії воєнного стану, на момент винесення наказу вже було відомо про введення з 04 квітня 2022 року платного проїзду та підняття цін за проїзний квиток для населення, що і було реалізовано; діяльність та фінансування КП ММР «Миколаївелектротранс» не зупинялись, прибуток отримувався; всі без виключення структурні підрозділи були забезпечені роботою і виконували свої завдання. Згідно пункту 1.1 його посадової інструкції, головний ревізор з безпеки руху відповідає за роботу з забезпечення безпеки дорожнього руху, запобігання ДТГІ; здійснює діяльність по керівництву роботи ревізорів безпеки руху на лінії і в депо з метою забезпечення безпечної роботи рухомого складу трамвая і тролейбуса. Крім іншого в посадовій інструкції звернуто увагу на те що, він організовує безпеку руху транспорту у м. Миколаєві. Електротранспорт як працював до введення воєнного стану, так і продовжив працювати після, а ризики тільки збільшились, тому не зрозуміло таке формулювання призупинення трудового контракту як неможливість надання роботодавцем та виконання працівником роботи, обумовленої укладеним трудовим договором. Таким чином вбачається невідповідність наказу від 29 березня 2022 року № 95 вимогам статті 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в частині необхідності наявності факту одночасної абсолютної неможливості надання КП ММР «Миколаївелектротранс» та виконання позивачем роботи, яка входить до його посадових обов`язків. Разом з викладеним, викликає об`єктивні сумніви законність та обґрунтованість самого порядку (процесу) визначення кола осіб, з якими визнано необхідність призупинення трудових договорів і на підставі чого винесено наказ від 29 березня 2022 року № 95; хто і чим саме керувались при визначенні такого кола осіб, які аргументи на користь тих чи інших осіб; чому трудові договори призупинено саме з тими особами, що перелічені в наказі від 29 березня 2022 року № 95 тощо. Предметний наказ не містить жодних обґрунтувань чи посилань на висновки комісій, як і не містить обґрунтувань відповідного управлінського рішення керівника, у випадку одноосібного прийняття рішення (наказу). Незрозумілим є принцип, за яким поділено працівників: на працюючих, та таких, з якими трудові договори призупинені адже, призупинені трудові договори з керівним складом, при тому, що підлеглі працівники залишилися працювати, що є не логічним, незаконним та взагалі абсурдним. Питання виведення вищезазначених працівників у простій з оплатою 2/3 заробітної плати взагалі не обговорювалося, працівників підприємства зазначених в наказі № 95 не викликали для пояснення ситуації, а відразу ознайомили із зазначеним наказом. Також вважає, що крім іншого, форма та зміст наказу не відповідає вимогам чинного законодавства. Так, назва наказу № 95 не відповідає вимогам ЗУ від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ. Згідно з підпунктом 3 частини 1 статті 13 ЗУ від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Сама стаття 13 Закону називається «Призупинення дії трудового договору», проте ні як не трудових відносин. Крім того, у наказі про призупинення дії трудового договору, повинно бути вказано про причини (підстави) неможливості надання роботи (активні бойові дії, зупинення виробництва, пошкодження майна, відсутність замовлень тощо), проте вказаний аспект упущений, а просто зазначено «Абсолютно неможливе надання роботодавцем та виконання працівниками роботи...». У наказі № 95 зазначено «на час дії воєнного стану», проте норми Закону № 2136-ІХ діють виключно протягом воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану. В Наказі № 95 не зазначено про зобов`язання бухгалтерії на час призупинення дії трудового договору нараховувати позивачу заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати та фіксувати розмір ЄСВ, який підлягав би виплаті із сум заробітної плати та компенсаційних витрат. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Наказом від 14 вересня 2022 року № 360 із ним припинено трудові відносини у зв`язку із скороченням штату. На час звільнення йому було здійснено виплату лише за один місяць та грошові кошти за відпустку. Трудову книжку не видано. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ від 29 березня 2022 року № 95 «Про призупинення дії трудових відносин» виданого директором КП ММР «Миколаївелектротранс», в частині призупинення дії трудового договору із головним ревізором відділу безпеки дорожнього руху ОСОБА_1 . Поновити ОСОБА_1 на посаді головного ревізора відділу безпеки дорожнього руху шляхом поновлення дії трудового договору з 01 квітня 2022 року по 14 вересня 2022 року. Стягнути з КП ММР «Миколаївелектротранс» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01 квітня 2022 року по 14 вересня 2022 року. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2023 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ КП ММР «Миколаївелектротранс» від 29 березня 2022 року № 95 «Про призупинення дії трудових відносин» в частині, що стосується посади ревізора відділу безпеки дорожнього руху ОСОБА_1 . Поновлено з 01 квітня 2022 року дію трудового договору ревізора відділу безпеки дорожнього руху КП ММР «Миколаївелектротранс» ОСОБА_1 . Стягнуто з КП ММР «Миколаївелектротранс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2022 року по 14 вересня 2022 року в розмірі 94 988.23 грн. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не надав відповідних належних та допустимих доказів які б спростовували заявлені позивачем позовні вимоги і свідчили б про неможливість виконання відповідачем виробничих завдань та функцій підприємства, призупинення його діяльності. Відповідач не надав суду рішення комісії про встановлення простою, який визнається таким, що виникне з вини працівників, комісією визначаються працівники, які можуть прибути на роботу але при цьому підприємство з об`єктивних причин не може надати їм роботу, передбачену їх посадовими (робочими) інструкціями (наказ № 81 від 24 лютого 2022 року, № 86 від 09 березня 2022 року), а також доказів відсутності позивача на робочому місці до 01 квітня 2022 року. Оскаржуваний наказ від 29 березня 2022 року в частині, що стосується позивача, виданий КП ММР «Миколаївелектротранс», всупереч вимогам чинного законодавства України, що є підставою для його скасування та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2022 року по 09 серпня 2022 року. Щодо пропуску строку звернення до суду з позовом про оскарження наказу суд першої інстанції дійшов висновку, що такий строк позивачем не пропущено, оскільки через короновірусну хворобу COVID-19 постановою Кабінету Міністрів України з 13 березня 2020 року на всій території України встановлено дію карантину та продовжено його дію до 30 квітня 2023 року, а тому в силу пункту 1 прикінцевих положень глави 19 КзПП України, тримісячний строк, в який працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду, продовжується на строк дії карантину. Не погодившись з рішенням суду, ММР «Миколаївелектротранс», подало апеляційну скаргу та посилаючись на необґрунтованість оскаржуваного рішення та на невідповідність його вимогам статті 263 ЦПК України, просив рішення суду скасувати, та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно статті 233 КЗпП України працівник може звернутись із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права. Я вбачається з матеріалів справи, позивач, і він це не заперечує, отримав наказ від 29 березня 2022 року № 95 про призупинення трудових відносин у зв`язку з воєнним станом саме 29 березня 2022 року за допомогою додатку «VIBER» у вигляді фотокопії. Додатково йому було повідомлено телефоном. Позивач звернувся до суду лише 22 вересня 2022 року, тобто майже через 6 місяців з дня коли йому стало відомо про існування наказу №

95. При цьому жодної поважної причини пропуску строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України позивач не надав і у матеріалах справи докази наявності таких причин відсутні. Суд першої інстанції на цю обставину уваги не звернув, повно та всебічно не дослідив цю обставину, що призвело до ухвалення незаконного рішення. На день слухання справи від позивача відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з КП ММР «Миколаївелектротранс» та обіймав посаду начальника служби експлуатації. Наказом відповідача, № 1991к від 22 квітня 2021 року позивача переведено на посаду головного ревізора відділу безпеки дорожнього руху. Наказом КП ММР «Миколаївелектротранс» від 24 лютого 2022 року № 81 «Про обмеження руху міського електротранспорту та режиму роботи на підприємстві» на період дії воєнного стану на підприємстві створюється спеціальна комісія, для чого затверджується її склад окремим наказом по підприємству. До повноваження комісії відносяться питання: встановлення можливості надання протягом дії воєнного часу відпустки бажаючим працівникам (основні щорічні, соціальні, залишки щорічних відпусток); з метою встановлення простою, який визнається таким, що виник не з вини працівників, комісією визначаються працівники, які можуть прибути на роботу але при цьому підприємство з об`єктивних причин не може надати їм роботу, передбачену їх посадовими (робочими) інструкціями. Час простою не з вини працівника, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Працівникам які не надали підтверджень щодо поважності причин їх відсутності на робочому місці, заробітна плата не виплачується. Поважність підстав, які унеможливлюють прибуття на робоче місце працівників підприємства встановлюється комісією. Для працівників, які виконують свої трудові обов`язки на своїх робочих місцях оплату проводити в загальному порядку. 09 березня 2022 наказом № 86 КП ММР «Миколаївелектротранс» створено відповідну комісію з регулювання робочого часу та оплати працівникам в умовах функціонування частини структурних підрозділів підприємства. Наказом КП ММР «Миколаївелектротранс» від № 95 від 29 березня 2022 року «Про призупинення дії трудових відносин» з ОСОБА_1 головним ревізором ВБР призупинено дію трудового договору з 01 квітня 2022 року, з огляду на військову агресію російської федерації проти України, що тягне за собою абсолютно неможливе надання роботодавцем та виконання працівниками роботи обумовленої укладеними трудовими договорами та відповідно до статті 13 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Відповідно до Наказу № 140 від 28 червня 2022 року про скорочення чисельності працівників та внесення змін до штатного розкладу підприємства КП ММР «Миколаївелектротранс» посада головного ревізору у відділі безпеки руху складає 20 330 грн в місяць. Відповідно до наказу № 1991к від 22 квітня 2021 року ОСОБА_1 призначено на посаду головного ревізору відділу безпеки руху КП ММР «Миколаївелектротранс» з окладом 20 330 грн в місяць. Наказом № 95 від 29 березня 2022 року ОСОБА_1 призупинено дію трудового договору та припинено виплати по заробітній платі. Наказом № 360 від 14 вересня 2022 року із ОСОБА_1 припинено трудові відносини у зв`язку із скороченням штату. За березень 2022 року ОСОБА_1 виплачено 4 027.34 грн. За квітень 2022 року ОСОБА_1 виплачено 2 507.71 грн та на день звільнення 14 вересня 2022 року ОСОБА_1 виплачено 30 571.72 грн. Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України. Разом з тим відповідно до статті 64 Конституції Українив умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63цієї Конституції. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Указами Президента України від 14 березня 2022 року за № 133/2022, від 18 квітня 2022 року за № 259/2022, від 17 травня 2022 року за № 341/2022, від 12 серпня 2022 року за № 573 та від 07 листопада 2022 року за № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану в Україні, в тому числі, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Згідно із вказаними вище Указами Президента України, воєнний стан введено на всій території України. Відповідно до пункту 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Статтею 1 Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Приписами пункту 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю Українидоповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». З огляду на вищевикладене положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працюмають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем. Частиною 1 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»визначено, що призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Згідно із частиною 3 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України. Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам. Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини 1 статті 13 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником. Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права. Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо. Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору. За такого суд першої інстанції, проаналізувавши надані сторонами докази, повно та всебічно встановив обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову через недоведеність відповідачем передбачених законом підстав для призупинення з позивачем дії трудового договору, а тому з метою поновлення порушених прав останнього визнав незаконним, скасував оскаржуваний наказ та стягнув з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку, визначеного частиною 1 статті 233 ЦПК України є неприйнятними з огляду на таке. За приписами частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-XI Кодекс законів про працю України було доповнено главою XIX, яка набула чинності на час виникнення спірних правовідносин. Пункт 1 Прикінцевих положень цієї глави визначає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин в Україні був запроваджений з 12 березня 2020 року до 30 квітня 2023 року на підставі, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 23 лютого 2022 року № 229 і від 23 грудня 2022 року № 1423. Позивач за захистом своїх прав звернувся до суду першої інстанції з позовом 22 вересня 2022 року, тобто в межах визначеного КЗпП України строків. Інших аргументів на спростування правильних висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішення, апеляційна скарга не містить. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права. Згідно зі статтею 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Отже, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін. Згідно із підпунктом "в" пунктом 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини 1, 2 статті 141 ЦПК України). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції, покладаються на відповідача. Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 12 вересня 2023 року.