Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/2898/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6614/23 Справа № 185/2898/23 Суддя у 1-й інстанції - Гаврилов В.А. Суддя у 2-й інстанції - Зайцева С. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2023 року місто Дніпро Дніпропетровської області Єдиний унікальний номер 185/2898/23 Номер провадження 22-ц/803/6614/23 Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів: Барильської А.П., Максюти Ж.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2023 року головуючого судді Гаврилова В.А. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про стягнення моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві,- В С Т А Н О В И В : У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі- ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») про стягнення моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві. Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 працював понад 23 роки у шкідливих підземних умовах праці. За час роботи у відповідача отримав професійні захворювання: радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С6, С7, С8, рецидивуючий перебіг, на фоні полісегментарної дископатії з вираженим статико-динамичними порушеннями, стійким больовим, м`язово-тонічним і периферичним нейросудинним синдромами з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ другого ступеня) і колінних (ПФ другого ступеня) суглобів, хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група В. ЛН першого-другого ступеня, нейросенсорна приглуховатість першого ступеня (з легким зниженням слуху). Йому встановлено третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності 60%. В наслідок професійного захворювання позивачу була завдано моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 241 000 грн. В нього було порушено нормальні життєві зв`язки, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, має погане самопочуття, відчуває психологічний дискомфорт. Йому протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, підземно, рекомендовано нагляд і лікування у невролога, травматолога, пульмонолога, ЛОР, стаціонарне лікування. Просив стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я у розмірі 241 000 грн, без урахування з цієї суми податку та військового збору. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 120 000 грн, з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» просить скасувати рішення суду та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. В обґрунтування доводів скарги, зокрема зазначено, що судом не встановлено факт заподіяння моральної шкоди, доказів які б підтверджували симптоми моральної шкоди, що перелічені в ст. 237-1 КЗпП або в позові, не надано, тому на думку скаржника висновку суду про відшкодування моральної шкоди ґрунтуються на припущеннях, що є порушенням п. 6 ст. 86 ЦПК України. Вважають, що наданий позивачем акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання П-4 від 17 червня 2020 року не є належним та допустимим доказом, оскільки в акті не зазначено статті, пункти законів та інших нормативно-правових актів , вимоги яких порушені та не встановлено осіб, які допустили порушення, не зазначено, що по факту розслідування професійного захворювання складались протоколи про адміністративне правопорушення в сфері охорони праці та були застосовані адміністративні стягнення. На думку скаржника, якщо відсутні докази протиправного діяння відповідача в заподіянні моральної шкоди позивачу то відсутній склад моральної шкоди. Відсутність вини, як обов`язкового елемента моральної шкоди, звільняє відповідача від відповідальності. Також, зазначено, що на думку відповідача, у зв`язку з призначеними позивачу Фондом соціального страхування страховими виплатами на відшкодування ушкодження здоров`я, яке проведене належним чином, виконання деліктного зобов`язання з відшкодування шкоди припинилось, моральна шкода є похідною від зобов`язання з відшкодування шкоди здоров`ю. Про похідний характер моральної шкоди від шкоди завданої ушкодженням здоров`я свідчать однакові підстави, на яких ґрунтується вимога про отримання страхових платежів від Фонду та вимога про відшкодування моральної шкоди, а саме Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від П-4 від 17 червня 2020 року та довідка МСЕК. Вважають, що факт заподіяння моральної шкоди є недоведеним та не застосовано законодавство, яке потрібно було застосувати. Вважають, судом безпідставно враховано постанову ВСУ від 20 листопада 2019 року по справі № 210/3177/17, не звернувши уваги на те, що суд дійсно може встановити судовим рішенням право та обов`язок, але лише у випадках встановлених актами цивільного законодавства. Також, на думку відповідача, справа повинна була розглядатись в порядку загального провадження з викликом сторін, оскільки оцінка моральної шкоди є складним процесом, а тому справа не є незначної складності. Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи викладене, оскільки вказана справа є малозначною, то підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам оскаржуване рішення суду відповідає. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач працював понад 23 роки у шкідливих умовах у відповідача. Вказаний факт підтверджено копією трудової книжки (а.с.10-13). За час роботи у відповідача отримав професійні захворювання: радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С6, С7, С8, рецидивуючий перебіг, на фоні полісегментарної дископатії з вираженим статико-динамичними порушеннями, стійким больовим, м`язово-тонічним і периферичним нейросудинним синдромами з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ другого ступеня) і колінних (ПФ другого ступеня) суглобів, хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група В. ЛН першого-другого ступеня, нейросенсорна приглуховатість першого ступеня (з легким зниженням слуху). Позивачу встановлено третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності 60% . Вказаний факт підтверджено копією довідкою (а.с.14) Внаслідок професійного захворювання позивачу була завдано моральної шкоди. В нього було порушено нормальні життєві зв`язки. Він постійно відчуває фізичні страждання та біль, має погане самопочуття. Відчуває психологічний дискомфорт. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог. Визначаючи розмір моральної шкоди судом оцінено глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням того,що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, дійшов висновку, що розумним та справедливим буде стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 120 000 грн . Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частиною першої ст.237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. У відповідності до ст. 4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснення, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Виходячи з викладеного, надавши належну оцінку представленим у справі доказам, у їх сукупності, стягнувши компенсацію в сумі 120 000 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди. Зазначений висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з положеннями статей 153,237-1 КЗпП України. Висновок суду підтверджується, зокрема, Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 17 червня 2020 року, згідно з яким позивач отримав професійне захворювання, яке виникло, зокрема внаслідок недосконалості механізмів гірничошахтного обладнання, робочого інструменту в підземних умовах шахти, підвищених рівнів виробничого шуму, недосконалість систем вентиляції. Доводи скарги, що вказаний Акт є не є належним та допустимим доказом є безпідставними, оскільки останній недійсним не визнавався, доказів на його спростування скаржником не надано. Відповідач не оспорює факт перебування позивача в трудових відносинах. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої втратою працездатності у зв`язку із профзахворюванням та підлягають частковому задоволенню. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами. Висновком МСЕК від 31.07.2020 року , позивачу встановлено ушкодження здоров`я під час виконання трудових обов`язків, у зв`язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним. Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Тому, посилання в скарзі на те, що відсутність вини, як обов`язкового елемента моральної шкоди, звільняє відповідача від відповідальності є безпідставними та не ґрунтуються на вимога закону. Інші доводи апеляційної скарги, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції визначено виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з характеру, глибини та тривалості душевних страждань позивача. Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 197/42/20. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Підстав для скасування судового рішення не вбачається. Також, відповідно до підпункту в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: