Постанова 4854 № 400/2268/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 вересня 2023 р.м. ОдесаСправа № 400/2268/23 Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г., П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Федусика А.Г., суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 червня 2023 року по справі за позовом Головного управління ДПС у Миколаївській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,- В С Т А Н О В И В: У березні 2023 року Головне управління ДПС в Миколаївській області (далі ДПС) звернулось до суду з адміністративним позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі ФОП) про стягнення з відповідача в дохід Держави податкового боргу з штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування за період 23.10.2021 рік та єдиного податку з фізичних осіб за період 4 кв. 2021 року у загальній сумі 7463,61 грн. В обґрунтування позову було зазначено, що у відповідача виник податковий борг на підставі податкового повідомлення-рішення, складеного за результатами перевірки, а також податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця в загальному розмірі 7463,61 гривні, однак, зазначений податковий борг всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не сплатив. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 червня 2023 року позов залишено без задоволення. Не погоджуючись з даним рішенням суду, ДПС подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та задовольнити позов повністю. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення в частині з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформації про ФОП з 13.11.2021 року відповідач є зареєстрованим як фізична особа-підприємець. На підставі акту перевірки від 23.10.2021 року №7715/14-29-07/2705815579, за порушення відповідачем Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» позивачем прийнято ППР від 12.11.2021 року №975214290707 (форма «С»), яким відповідача зобов`язано сплатити штраф у сумі 6462,50 грн. Позивач виставив відповідачу податкову вимогу від 02.12.2021 року №0045448-1302-1402 (форма «Ф») на суму 6462,50 грн., яка отримана ним згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення №5400144932796 (Ф. 119) 15.12.2022 року. Крім цього, відповідач подав 09.02.2022 року контролюючому органу податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2021 рік. Загальний розмір податкового боргу за штрафними санкціями за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів, а також єдиного податку відповідача на день звернення позивача до суду становив 7463,61 грн.. Не сплата вказаного податкового зобов`язання і стала підставою для звернення з даним позовом до суду. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 09.02.2022 року відповідач подав до ДПС податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2021 рік. Враховуючи пункт 56.11 статті 56 ПК України, це грошове зобов`язання вважається узгодженим, і воно не підлягає оскарженню. Також, суд встановив, що позивач надіслав відповідачу ППР від 12.11.2021 року №975214290707 (форма «С»), яке він отримав 15.12.2022 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 5400144932796 (Ф.119). В судовому та адміністративному порядку у встановлені чинним законодавством терміни ППР відповідачем не оскаржено, а тому зазначені суми податкових зобов`язань підлягають сплаті протягом 10 робочих днів, що настають за днем їх отримання, і вважаються узгодженими, проте у цей строк відповідач не сплатив відповідні суми податкових зобов`язань. Підсумовуючи, суд зазначив, що суми грошового зобов`язання відповідача за штрафними санкціями за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів, а також єдиного податку в загальному розмірі 7463,61 грн. вважаються узгодженими та є податковим боргом. Поряд з цим, суд першої інстанції вказав, що штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, адміністративні штрафи та штрафні санкції за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального, що зараховуються за місцем вчинення порушення, а також єдиний податок, як місцевий податок, належать до доходів загального фонду бюджетів територіальних громад. Тому, штрафні санкції за порушення законодавства про патентування та єдиний податок, підлягають стягненню на користь відповідної територіальної громади (місцевого бюджету), а не держави (Державного бюджету України), про що просить позивач. З огляду на вищезазначене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки позивач просить стягнути податковий борг зі штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування і за єдиним податком в дохід держави, а не відповідної територіальної громади. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи, зокрема з прохальної частини апеляційної скарги, вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише ДПС та в частині висновків суду першої інстанції, згідно яких було відмовлено в задоволенні позову ДПС, а тому, з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині та в межах вказаних висновків та доводів. Апеляційний суд не надає правової оцінки висновкам суду першої інстанції з приводу того, що суми грошового зобов`язання відповідача за штрафними санкціями за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів, а також єдиного податку в загальному розмірі 7463,61 грн. вважаються узгодженими та є податковим боргом, оскільки такі висновки сторонами не оскаржуються. Колегія суддів вважає вищевказані висновки суду першої інстанції (в частині досліджуваних судом апеляційної інстанції) частково помилковими і такими, що не відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України в частині, з огляду на таке. Як було зазначено, на підставі акту перевірки від 23.10.2021 року №7715/14-29-07/2705815579, за порушення відповідачем Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі Закон) позивачем прийнято ППР від 12.11.2021 року № 975214290707 (форма «С»), яким відповідача зобов`язано сплатити штраф у сумі 6462,50 грн. З розрахунку суми штрафних санкцій до вказаного акту (а.с.19) вбачається, що за результатом проведеної перевірки виявлено порушення: п.1 п.2 ст.3 Закону, а саме: проведення розрахункової операції без застосування реєстратора розрахункових операцій (розрахункової книжки), без роздрукування та без видачі особі, яка отримує товар розрахункового документа встановленої форми на повну суму проведеної операції та п.11 ст.3 Закону, а саме: порушено використання режиму програмування найменування підакцизних товарів та обліку їх кількості. Преамбулою Закону встановлено, що цей Закон визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Положеннями статті 17 Закону передбачено застосування за рішенням відповідних контролюючих органів фінансових санкцій у відповідних розмірах за порушення вимог Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги). Відповідно до статті 25 Закону узгоджені суми штрафних (фінансових) санкцій, визначені статтями 17-24 цього Закону, підлягають перерахуванню суб`єктами господарювання до державного бюджету протягом десяти календарних днів з дня їх узгодження. При цьому, статтею 64 Бюджетного кодексу України (на яку посилався і суд першої інстанції) визначено, що до складу доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад входять: 19) місцеві податки та збори, що сплачуються (перераховуються) згідно з Податковим кодексом України (крім єдиного податку, визначеного пунктом 16-4 частини другої статті 29 цього Кодексу); 37) штрафні санкції за порушення законодавства про патентування; 37-1) адміністративні штрафи та штрафні санкції за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального, що зараховуються за місцем вчинення порушення. З наведеного вбачається, що законодавцем не віднесено до складу доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад штрафні санкції за порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Натомість згідно п.23 ч.2 ст.29 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) належать кошти від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 64-1 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу). Слід зазначити, що вказані виключення, зазначені в п.23 ч.2 ст.29 Бюджетного кодексу України не стосуються зарахування штрафних санкцій за порушення Закону. З аналізу наведеного вбачається, що адресна спрямованість штрафних (фінансових) санкцій, визначених згідно прийнятої ППР від 12.11.2021 року №975214290707 (форма «С»), яким відповідача зобов`язано сплатити штраф у сумі 6462,50 грн., є саме державний бюджет, а не бюджет відповідної територіальної громади, про що помилково зазначив суд першої інстанції. Поряд з цим, положеннями статті 10 ПК України передбачено, що до місцевих податків належать, зокрема, єдиний податок. Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України. Як було зазначено, ФОП подав 09.02.2022 року контролюючому органу податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2021 рік, в зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що відповідні суми по вказаному податку дійсно повинні бути сплачені до бюджету відповідної територіальної громади Миколаївської територіальної громади, в якій ФОП взятий на облік згідно ідентифікаційних даних. Поряд з цим, відповідно до статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. В позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України (перше речення) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Отже, враховуючи вказані положення та з огляду на зміст позовних вимог, за якими ДПС просило стягнути з ФОП податковий борг з єдиного податку з фізичних осіб за період 4 кв. 2021 року в сумі 1001,11 грн. саме в дохід Держави, що є безпідставним, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині. Доводи ДПС з приводу того, що суд першої інстанції мав право вийти за межі позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідні положення КАС України передбачають саме «право» на вихід за межі вимог, а не обов`язок суду це робити. Більше того, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України (друге речення) суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З наведеного вбачається відсутність правової можливості по даній справі для виходу за межі позовних вимог, оскільки КАС України надає суду такі повноваження виключно з метою захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, водночас, в даній справі саме суб`єкт владних повноважень і є позивачем. Крім того, в обґрунтування власної позиції ДПС зазначало, що позовна заява не була оформлена відповідно до вимог ст.160 КАС України, а саме в частині зазначення в позові викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини та зазначення норм матеріального права у відповідності до вимог ст.160 КАС України, а відтак, всупереч ст.169 КАС України, суддя не встановив, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, та протягом 5 днів з дня подання позовної заяви не постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху. З урахуванням наведеного, на думку ДПС позовну заяву необхідно було залишити без руху і надати позивачу строк для усунення недоліків - надання позовної заяви з уточненими позовними вимогами. Колегія суддів не погоджується з вказаними доводами та зазначає, що помилковість спрямування грошових коштів, які ДПС просить стягнути, не є недоліком позовної заяви, оскільки не заважає чітко встановити суду вимоги позивача, такі вимоги є логічними з огляду на предмет спору та коректними (за формою, а не за суттю). Натомість відсутність правових підстав для їх задоволення (в частині) свідчить про їх помилковість з правової точки зору. Отже, приймаючи до уваги все вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення податкового боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню лише в частині стягнення податкового боргу з ФОП з штрафних санкцій на користь Державного бюджету у сумі 6462,50 грн. З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції частково неправильно надана оцінка фактичним обставинам справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Миколаївській області задовольнити частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 червня 2023 року скасувати в частині позовних вимог про стягнення штрафних санкцій на користь Державного бюджету у сумі 6462,50 грн., в задоволенні яких було відмовлено. Прийняти в цій частині постанову, якою позовні вимоги Головного управління ДПС у Миколаївській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу задовольнити. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій на користь Державного бюджету (30), код території UA48000000000039575, в сумі 6462,50 грн.. В решті рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 червня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Федусик Судді А.В. Бойко О.А. Шевчук