Постанова 4824 № 756/260/22

Головуючий у І інстанції Диба О.В. Провадження № 22-ц/824/9967/2023 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА Іменем України 07 вересня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Судовий будівельно-експертний центр» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Судовий будівельно-експертний центр» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, В С Т А Н О В И В : У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом та просив ухвалити рішення про його задоволення, посилаючись на те, що з 01.08.2014 року по 31.07.2021 року він працював у ДП «Судовий будівельно-експертний центр» на посаді директора. На підставі Наказу Державної Судової Адміністрації України № 253/к від 30 липня 2021року позивача було звільнено з посади директора Державного підприємства «Судовий будівельно-експертний центр» 31 липня 2021 року у зв`язку із закінченням терміну дії Контракту від 01.08.2019 року №3/23-19. 30 липня 2021 року відповідачем було видано Наказ №32-к/тр про припинення трудового договору. Наказ №32-к/тр від 30.07.2021 року був виданий відповідно до п.8 ст.36 Кодексу законів про працю України, Наказу Державної Судової Адміністрації України від 30 липня 2021 року №253-к та підпункту «а» пункту 2 розділу V Контракту від 01.08.2019 року №3/23-19. У Наказі №32-к/тр від 30.07.2021 року про звільнення позивача також було дано вказівку головному бухгалтеру ОСОБА_2 провести повний розрахунок по заробітній платі та компенсацію за 181 календарний день невикористаної відпустки. Розрахунок у день звільнення із позивачем проведений не був. Натомість, виплата заробітної плати позивачу проводилась відповідачем на картку заробітної плати в АТ КБ «ПриватБанк». Починаючи з 11.08.2021 року, відповідач почав здійснювати з позивачем розрахунки по заборгованості із заробітної плати. Такі платежі здійснювались відповідачем частинами та 06.10.2021 року відповідач здійснив на картковий рахунок позивача останній платіж із заборгованості по заробітній платі, що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 11.10.2021 року по надходженням по картці/рахунку ОСОБА_1 , та повністю погасив свою заборгованість по виплаті заробітної плати. Таким чином, відповідач після звільнення позивача, в період з 11.08.2021 року по 06.10.2021 року перерахував останньому 427 129,36 грн., що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 11.10.2021 року по надходженням по картці/рахунку ОСОБА_1 . Позивач у позові зазначив, що згідно Довідки №93/вих.-21 від 05.08.2021 року, виданої відповідачем позивачу, середньомісячна заробітна плата позивача за час роботи у Державному підприємстві «Судовий будівельно-експертний центр» за 2 календарні місяці: червень і липень 2021 року склала 288 118,97 грн. (30 851,18 + 257 267,79). Загальна кількість робочих днів, фактично відпрацьованих позивачем протягом двох місяців червня і липня 2021 року - складає 44 дні.Отже, середньоденна заробітна плата позивача становила 6 859,97 грн. (288 118,97 : 2). Підрахунок середнього заробітку за весь час затримки виплати відповідачем заробітної плати повинен починатися з 01.08.2021 року, як перший день після звільнення позивача, по день повного фактичного розрахунку відповідача з позивачем - 06.10.2021 року, тобто за 47 робочих днів. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає сплаті відповідачем на користь ОСОБА_1 , становить: 6 859,97 х 47 = 322418,59 грн., з яких податок на доходи фізичної особи (ПДФО) 18% - 58 035,34 грн.; військовий збір (ВЗ) 5 % - 4 836,27 грн. До виплати залишається 259 546,98 грн. Із виписки АТ КБ «ПриватБанк» від 11.10.2021 року по надходженням по картці/рахунку ОСОБА_1 вбачається, що відповідач 06.10.2021 року перерахував позивачу суму у розмірі 2 671,48 грн. з призначенням платежу - компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає сплаті відповідачем на користь позивача з врахуванням вже сплачених відповідачем 2 671,48 грн. становить 256 875,50 грн. (259 546,98 - 2 671,48), які і просив стягнути на свою користь позивач у даній позовній заяві. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ДП «Судовий будівельно-експертний центр» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 73 511,76 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ДП «Судовий будівельно-експертний центр» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 735,11 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ДП «Судовий будівельно-експертний центр» подало на рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково в розмірі 10 000,00 грн. Обгрунтовуючи скаргу, відповідач посилався на те, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Велика Палата Верховного Суду вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У зв`язку з цим державне підприємство «Судовий будівельно-експертний центр» у апеляційній скарзі навело обставини, які, на думку підприємства, є суттєвими для визначення розміру компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, і які мають бути враховані судом апеляційної інстанції при перегляді судового рішення. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Клюца С.О. заперечив проти задоволення скарги ДП «Судовий будівельно-експертний центр» та просив залишити рішення суду без змін, як законне та обґрунтоване, посилаючись на те, що у суді першої інстанції відповідач про зменшення розміру компенсації не просив. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Клюца С.О. проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечив з підстав, зазначених у відзиві на скаргу. Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, до суду не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності за наявними у справі матеріалами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 01.08.2014 року по 31.07.2021 року позивач працював у ДП «Судовий будівельно-експертний центр» на посаді директора, що підтверджується довідкою ДП «Судовий будівельно-експертний центр» від 05.08.2021 року (том 1, а.с.9). Наказом ДСА України №253/к від 30.07.2021 року позивача було звільнено із займаної посади 31.07.2021 року у зв`язку із закінченням терміну дії контракту від 01.08.2019 року №3/23-19. Наказом ДП «Судовий будівельно-експертний центр» №32-к/тр від 30.07.2021 року позивача було звільнено із займаної посади 31.07.2021 року у зв`язку із закінченням терміну дії контракту від 01.08.2019 року №3/23-19. Встановлено, що розрахунок із позивачем у день звільнення проведений не був, заборгованість по заробітній платі погашалась декількома платежами і остаточно була погашена 06 жовтня 2021 року. Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП України, зазначивши про порушення відповідачем, як роботодавцем, обов`язку провести розрахунок з позивачем, як працівником, у день його звільнення. Колегія суддів погоджується з висновками суду, виходячи з наступного. Основним Законом України статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати працю працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату. Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно з ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України). Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені. Враховуючи те, що розрахунок із позивачем відповідачем був проведений з порушенням встановлених трудовим законодавством строків, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав до задоволення вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, за період з 01.08.2021 року по 06.10.2021 року (коли був проведений остаточний розрахунок). При цьому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку судом обчислений правильно, що, зокрема, вбачається з наступного. Згідно довідки ДП «Судовий будівельно-експертний центр» від 05.08.2021 року, дохід позивача за період з 01.01.2021 року по 31.07.2021 року склав 530 595,47 грн., в т.ч. за два місяці до дати звільнення позивача: травень 2021 року - 30 774 грн., червень 2021 року - 30 851,18 грн. Згідно розрахункових листків за вказаний період (том 1, а.с.95, зворот; а.с.96) кількість робочих днів у травні 2021 року становила 18 днів, у червні 2021 року - 20 днів, що разом складає 38 днів. Враховуючи викладене, середньоденна заробітна плата позивача за період травень-червень 2021 року становить 1 620,92 грн.: 30 774 грн. (дохід за травень 2021 року) + 30 851,18 грн. (дохід за червень 2021 року) : 38 робочих днів (за вирахуванням свят та вихідних) = 1 620,92 грн. З наданих стороною відповідача відомостей (том 1, а.с.78-95) убачається, що днем повного фактичного розрахунку відповідача з позивачем є 06.10.2021 року, тобто затримка розрахунку з позивачем склала 47 робочих днів (з 01.08.2021 по 06.10.2021 року). Таким чином, судом вірно визначено, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку складатиме: 1 620,92 грн. (середньоденна заробітна плата за два місяці перед звільненням) х 47 днів (робочі дні за період з 01.08.2021 по 06.10.2021) = 76 183,24 грн. Дану суму судом обґрунтовано зменшено на 2 671,48 грн. сплаченої відповідачем позивачу компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати (том 1, а.с.95). Розрахунки судом зроблено на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100; відповідачем у встановлений законом спосіб ці розрахунки не спростовані. Разом з тим, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку судом першої інстанції не враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, у якій Велика Палата відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 року у справі №6-113цс16. Так, Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця, тому зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин. На думку Великої Палати Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Велика Палата Верховного Суду вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Так, повний розрахунок із ОСОБА_1 державне підприємство «Судовий будівельно-експертний центр» здійснило 06.10.2021 року, що обумовлено тим, що станом на кінець липня 2021 року підприємство було збитковим і неплатоспроможним та мало при цьому заборгованість по заробітній платі всім працівникам підприємства, податках та інших обов`язкових платежах за січень-липень 2021 року. При цьому відповідно до контракту від 01.08.2019 року № 3/23-19, укладеного між Державною судовою адміністрацією України та ОСОБА_1 , саме позивач, як керівник державного підприємства «Судовий будівельно-експертний центр» зобов`язався здійснювати управління й поточне (оперативне) керівництво підприємством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність. Після звільнення ОСОБА_1 із займаної посади було кардинально змінено підходи до виробничо-господарської діяльності підприємства і, починаючи з серпня 2021 року, розпочато поетапне погашення заборгованості, у тому числі і перед позивачем. При цьому, відповідачем вживалися всі можливі заходи для якнайшвидшого та повного розрахунку із працівником. Як наслідок, протягом серпня 2021 року державне підприємство «Судовий будівельно-експертний центр» перерахувало ОСОБА_1 123 841,20 грн. (близько третини від загальної суми належних виплат), протягом вересня 2021 року - 24 835,20 грн., а 06 жовтня 2021 року - 278 452,95 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та відомостями виплати заробітної плати. Виплати ОСОБА_1 проводились з огляду на фінансові можливості одночасно з усіма іншими працівниками підприємства, перед якими також існувала заборгованість із виплати заробітної плати за січень-липень 2021 року. Як зазначив Верховний Суд, при зменшенні розміру відшкодування необхідно враховувати у тому числі період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. Таким чином, остаточний розмір суми компенсації за час затримки розрахунку при звільненні працівника визначається судом за внутрішнім переконанням з огляду на обставини кожної конкретної справи, а відтак визначення зменшеного розміру суми компенсації належить виключно до компетенції суду. При цьому, враховуючи встановлені судом обставини справи, у зв`язку з якими виникла затримка в розрахунку з позивачем при звільненні, незначний період затримки, спрямованість дій роботодавця на здійснення розрахунку (виплати почали здійснюватися наступного ж місяця після звільнення частинами, з огляду на можливості підприємства) суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 20 000 грн., що у свою чергу забезпечить дотримання розумного балансу між інтересами державного підприємства та працівника, який звільнився. Щодо доводів представника позивача адвоката Клюци С.О. у суді апеляційної інстанції про те, що відповідач у суді першої інстанції не заявляв про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, що є перешкодою для вирішення цього питання судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обов`язок застосовувати правові висновки Верховного Суду в аналогічних правовідносинах передбачений ч. 4 ст. 263 ЦПК України, відтак, для застосування судом апеляційної інстанції передбачених вищенаведеним правовим висновком критеріїв не є обов`язковим зазначення про ці критерії відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, допустив помилку при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки не врахував усіх критеріїв, що впливають на визначення розміру даної виплати, у зв`язку із чим колегія суддів вважає за необхідне виправити цю помилку суду шляхом зміни рішення у відповідній частині, а саме, шляхом зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 73 511 грн. 76 коп. до 20 000,00 грн. Рішення суду в іншій частині підлягає залишенню без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. В зв`язку із тим, що ціна позову в даній справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Державного підприємства «Судовий будівельно-експертний центр» - задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 березня 2023 рокузмінити в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнутого з Державного підприємства «Судовий будівельно-експертний центр» на користь ОСОБА_1 , зменшивши цей розмір з 73 511 грн. 76 коп. до 20 000 грн. 00 коп. В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 березня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий: Судді: