Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/12700/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/12700/21 пров. № А/857/8906/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р. Й., суддів Гуляка В. В., Ільчишин Н. В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року про відмову в роз`ясненні судового рішення (постановлену у письмовому провадженні в м. Луцьку суддею Денисюком Р. С.) у справі № 140/12700/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення з 25.04.2021 нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов`язання провести з 25.04.2021 нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11.01.2022 у справі №140/12700/21 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, яка призвела до не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 25.04.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік). Вказане рішення суду не було оскаржено в апеляційному порядку та набрало законної сили, виконавчий лист не видавався. 24.04.2023 на адресу Волинського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про роз`яснення рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11.01.2022 в якій просить роз`яснити рішення суду в частині виконання зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, а саме: - за який період повинно бути проведено нарахування та виплата підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ та - чи зобов`язане Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області виконувати таке зобов`язання в подальшому після ухвалення рішення, набрання ним законної сили та до припинення права на отримання такого підвищення до пенсії, а також в якому розмірі повинно здійснюватися нарахування та виплата цього підвищення до пенсії. Оскаржуваною ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року відмовлено в задоволенні заяви про роз`яснення рішення суду. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та ухвалити нову, якою заяву щодо роз`яснення судового рішення задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Вказує, що самовільне та необґрунтоване зупинення відповідачем виконання рішення суду є наслідком неясності резолютивної частини рішення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час виконання. Також зазначає, що відповідач при виконанні рішення суду у цій справі допустив тлумачення цього рішення, яке не відповідає його змісту та формі, а саме, що вказане судове рішення підлягає виконанню лише до дати набрання ним законної сили, оскільки рішення не містить кінцеву дату виконання, при задоволенні заяви про роз`яснення судового рішення судом жодним чином не було б змінено змісту судового рішення, а лише викладено таким чином, щоб ця частина судового рішення щодо місячної доплати до пенсії, яка викликала труднощі для розуміння Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, була висвітлена ясніше та зрозуміліше. Вважає, що наявні правові підстави для задоволення заяви про роз`яснення рішення. Також зазначає, що відповідач на виконання судового рішення нарахував підвищення до пенсії у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб замість двох мінімальних заробітних плат. Зазначає, що це стало можливим через невизначеність судового рішення, оскільки воно містить положення які викликають суперечки щодо його розуміння під час виконання. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11.01.2022 у справі №140/12700/21 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, яка призвела до не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 25.04.2021 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 25.04.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік). Звертаючи з заявою про роз`яснення судового рішення, позивач вказав, що на виконання вказаного рішення Управління в добровільному порядку з 25.04.2021 проведено нарахування ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, проте таке рішення суду виконано із розрахунку двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб замість двох мінімальних заробітних плат та лише до дати набрання рішенням суду законної сили. Відповідно до листа Управління від 25.11.2022 № 9870-9366/Г-02/8-0300/22, рішення суду від 11.01.2022 виконано в межах покладених зобов`язань. Сума нарахувань на виконання рішення суду за період з 25.04.2021 по 10.02.2022 становить 43 389,43 грн. Вказане стало підставою для звернення ОСОБА_1 із заявою про роз`яснення судового рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 254 КАС України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз`яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали. Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання (частина друга статті 254 КАС України). Суть роз`яснення судового рішення полягає в тому, що суд не повинен давати відповідь на нові та невирішені вимоги, він лише має роз`яснити положення постановленого ним рішення, які нечітко або незрозуміло ним сформульовані, що, в свою чергу, позбавляє можливості його виконання. Роз`яснення судового рішення є за своєю суттю одним із способів усунення його недоліків, але без виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом, та зумовлено нечіткістю судового рішення за змістом, коли таке є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, що будуть здійснювати його виконання. Отже, є дві умови, за яких роз`яснюється рішення: перша умова - це та, що не можна змінювати його зміст, а друга - якщо воно є незрозумілими для тих, кого зобов`язано його виконувати і орган, який буде його виконувати. Конкретного і вичерпного переліку критеріїв для визначення рішення незрозумілим правова норма не містить. Незрозумілість судового рішення означає, що таке рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час виконання. Тобто, це стосується випадків, коли не дотримано вимоги ясності, визначеності такого рішення суду. Невизначеність судового рішення означає, що воно містить положення, що викликають суперечки щодо його розуміння під час виконання. Водночас, ясність судового рішення полягає у логічному, чіткому, переконливому і зрозумілому викладенні змісту рішення. Вимога логічності, зокрема, передбачає, що текст рішення має відображати причинно-наслідкові зв`язки у межах речення чи всього документу. Зокрема,

мотивувальна частина рішення має відповідати його резолютивній частині. Невизначеність судового рішення означає, що таке рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час виконання. Недотримання цих вимог може ускладнити або взагалі унеможливити виконання рішення суду, а тому роз`ясненню підлягають рішення суду у разі, якщо без такого роз`яснення їх важко виконати, оскільки високою є ймовірність неправильного виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 квітня 2020 року в справі № 22а-11177/08, від 01 вересня 2020 року в справі № 806/984/18. Отже, роз`яснення судового рішення є за своєю суттю одним із способів усунення його недоліків, зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового рішення, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше, однак без виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом. Тобто процесуальна процедура роз`яснення судового акта виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення. Водночас, рішення судів усіх інстанцій, незалежно від виду провадження, повинно обов`язково містити вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини з додержанням зазначеної послідовності. У мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався, тоді як резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції. Верховний Суд України в ухвалі від 13.07.2016 у справі № 21-452іп16 зазначив, що рішення суду може бути роз`яснено у разі, якщо без такого роз`яснення його важко виконати, оскільки існує значна ймовірність неправильного його виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення. При цьому, рішення суду як завершальний акт, яким встановлюється імперативне правило поведінки для зобов`язаного учасника спірних правовідносин слід розглядати загалом, оскільки резолютивна частина, яка безпосередньо встановлює правило поведінки, перебуває в нерозривному системному зв`язку із мотивами, якими суд керувався при вирішенні справи, та які наведені в мотивувальній частині рішення. Застосування саме такого підходу до тлумачення рішення суду є гарантією того, що порушене право буде захищено не лише в ефективний спосіб, але й з дотриманням принципу верховенства закону. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в мотивувальній частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11.01.2022 зазначено, що позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. При цьому, суд у мотивувальній частині додатково звернув увагу на те, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII, та за змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. На думку заявниці таке формулювання мотивувальної частини вносить незрозумілість у судове рішення, оскільки воно містить положення які містять суперечки щодо його розуміння і внаслідок чого відповідач виконує рішення, беручи за розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб. Щодо цього колегія суддів зазначає таке. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 зазначено, що Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/2012 від 25.01.2012, крім іншого, вирішив: - в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2,3,6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України; - в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України (далі- БК України) та пункту 2 частини першої статті 9 КАС в системному зв`язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються принципом законності. У постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат. З 17.07.2018 відновлено дію ст.39 Закону № 796 (у редакції, чинній до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом України Про внесення зміни до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи(далі - Закон № 987-VIII). Стаття 39 Закону № 796 (у редакції, чинній до 01.01.2015 (а саме : в редакції від 09.07.2007), була викладена так : Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Вирішуючи вказаний вище спір, Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку щодо застосування розміру доплати до пенсії дві мінімальні заробітні плати. Велика Палата Верховного Суду у межах зразкової справи № 240/4937/18, розглядаючи заяву пенсійного органу про роз`яснення питання можливості застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для забезпечення розміру підвищення до пенсії відповідно до ст.39 Закону № 796 з постановлених питань : яка розрахункова величина повинна застосовуватися для нарахування підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст.39 Закону №796, а саме мінімальна заробітна плата чи прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року; чи необхідно здійснювати перерахунок розміру підвищення до пенсії позивачу у зв`язку зі зміною показника мінімальної заробітної плати/прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно із законами про державний бюджет на відповідний рік; відмовила заявнику у роз`ясненні судового рішення. Велика Палата Верховного Суду, задовольняючи позовні вимоги у справі №240/4937/18 зазначила, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та ст. 39 Закону № 796 із 17.08.2018 позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено ст.39 цього Закону, а тому судове рішення Великої Палати Верховного Суду є зрозумілим і підстав для його роз`яснення немає. Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік були установлені розміри мінімальної заробітної плати, а саме : з 01.01.2021 по 30.11.2021 - 6000 грн; з 01.12.2021 по 31.12.2021 - 6500 грн. Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік були установлені розміри мінімальної заробітної плати, а саме : з 01.01.2022 по 30.09.2022 - 6500 грн; з 01.10.2022 по 31.12.2022 - 6700 грн. Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік були установлені розміри мінімальної заробітної плати: у місячному розмірі - 6700 грн. Враховуючи зміну розміру мінімальної заробітної плати у кожному році, відповідач зобов`язаний перераховувати та виплачувати доплату до пенсії у порядку ст. 39 Закону №796 з урахуванням таких змін. При цьому, такий обов`язок виникає також у випадку, коли протягом відповідного календарного року згідно законодавства змінюється розмір мінімальної заробітної плати. Як видно з матеріалів справи відповідач здійснив нарахування доплати до пенсії відповідно до ст. 39 Закону № 796 (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний календарний рік та п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 796 та визначено суму доплати із застосуванням прожиткового мінімуму як розрахункової величини. Нормами п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1774 визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017. Вказаний Закон набрав чинності з 01.01.2017. Зі змісту вказаного Закону слідує, що ним запроваджено обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників, інших виплат, а не для визначення розміру пенсійних виплат. Колегія суддів зазначає, що встановлене положеннями п.3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1774 обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, тощо, жодним чином не впливає на спірні правовідносини. Крім того колегія суддів зазначає, що змістом спірних правовідносин є право позивача на отримання соціальних виплат, що мають регулярний та постійний характер, а тому законодавчо не обмежені в якомусь часовому періоді. Суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно з усталеною судовою практикою (постанови Верховного Суду України від 23.04.2013 № 21-239а11, від 19.03.2013 № 21-53а13, від 05.11.2013 № 21-293а13, від 07.07.2014 № 21-222014 тощо), відступу від якої не здійснювалось Верховним Судом, виплати за рішеннями судів, якими зобов`язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача. Пенсія є періодичним платежем, виплата якого, за загальним правилом, не обмежена у часі, якщо не відбулося змін у законодавстві. Тобто, порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання. Отже, зазначення в рішенні суду кінцевої дати, в якому вирішувалось право позивача на отримання підвищення до пенсії, не є необхідним, оскільки обмеження нарахування та виплати підвищення до пенсії будь якою кінцевою датою, без скасування таких виплат або права на них шляхом постановлення спеціального законодавчого акту, суперечить змісту спірних правовідносин та чинному законодавству України, яким регулюються ці правовідносини. Таким чином, логічним є таке розуміння рішення суду першої інстанції, що в частині нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в часовому вимірі повинно виконуватись до зміни законодавчого регулювання цих правовідносин або втрати позивачем статусу, що надає право на такі виплати. Такі роз`яснення за своєю суттю не є наданням судом відповіді на нові вимоги або на невирішені вимоги, а лише поясненням положення постановленого ним рішенням, які є незрозумілими для заінтересованих осіб. Відповідне роз`яснення має на меті недопущення подачі повторного позову та сприятиме припиненню порушенню прав позивача. З врахуванням вказаного, суд апеляційний суд приходить до переконання, що підстави, з яких заявник просить роз`яснити судове рішення та питання на які хоче отримати роз`яснення відповідають нормам статті 254 КАС України, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви позивача про роз`яснення рішення. За таких обставин, з врахуванням положень статті 317 КАС України суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали порушив норми процесуального права, що має наслідком скасування такої та задоволення заяви про роз`яснення судового рішення за вище встановлених обставин. Керуючись ст. ст. 254, 308, 311, 317, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року про відмову в роз`ясненні судового рішення у справі №140/12700/21 - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про роз`яснення рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року задовольнити. Роз`яснити, що зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 25.04.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, необхідно здійснити з розрахунковою величиною, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік), і в часовому вимірі повинно виконуватись Головним управління Пенсійного фонду України у Волинській області до внесення змін законодавчого регулювання цих правовідносин або втрати позивачем статусу, що надає право на такі виплати. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин