Постанова 4812 № 489/1075/22

08.09.23 22-ц/812/732/23 Справа №489/1075/22 Провадження № 22-ц/812/732/23 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 08 вересня 2023 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2023 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Коваленком І.В., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди В С Т А Н О В И В: 21 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управляння патрульної поліції у Миколаївській області (далі - УПП у Миколаївській області), Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 14 вересня 2021 року о 20:50 год інспектор взводу № 1 роти № 1 батальйону № 1 УПП у Миколаївській області Цику А.В. на перехресті вулиць 2-ї Повздовжньої та Космонавтів в м. Миколаєві, зупинив транспортний засіб PEUGEOT 308, з державним номерним знаком НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 . Поліцейський запідозрив водія ОСОБА_1 у керуванні транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння. Після чого поліцейський запропонував позивачу пройти медичне освідування на стан сп`яніння в медичному закладі, на що позивач погодився та відбув з поліцейським в медичний заклад, де йому було запропоновано здати на дослідження зразки сечі, проте через відсутність фізіологічної можливості ОСОБА_1 не зміг цього зробити. Відповідно до пунктів 12, 13 розділу ІІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 (далі Інструкція), предметом дослідження біологічного середовища можуть бути слина, сеча та змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук. Для дослідження біологічного середовища може використовуватися кров, якщо в обстежуваної особи неможливо взяти зразки біологічних середовищ, вказаних у пункті 12 цього розділу. Однак, в порушення зазначених вимог, незважаючи на неможливість відібрання для дослідження сечі, лікарем медичного закладу не відібрано кров або слину, змиви для дослідження. Попри це, поліцейський ОСОБА_2 , розуміючи, що фактично медичне освідування не проведено через порушення чинного законодавства, видав позивачу запрошення на 17 вересня 2021 року 09:00 год. за адресою: АДРЕСА_1 (наркологія). ОСОБА_1 прибув у зазначене поліцейським місце та час, де службові особи управління патрульної поліції Цику А.В. та ОСОБА_3 пред`явили позивачу висновок лікаря КНЗ «МОЦПЗ» МОР в якому вказано, що «Остаточний діагноз встановити неможливо в зв`язку із відмовою від лабораторного обстеження, посилаючись на відсутність фізіологічного бажання сечовиділення». На думку поліцейських це було підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності із чим ОСОБА_1 категорично не погодився. В свою чергу поліцейські наполягли на складанні протоколу про адміністративного правопорушення в приміщенні відділення поліції № 2 МРУП ГУНП у Миколаївській області за адресою: м.Миколаїв, вул. 12-а Повздовжня,42а. Проти чого ОСОБА_1 в присутності захисника заперечував посилаючись на відсутність необхідності та законності підстави для цього. Однак поліцейський Цику А.В. прийняв рішення про застосування до ОСОБА_1 адміністративного затримання. В подальшому ОСОБА_1 підкорився незаконній вимозі поліцейських ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та відбув до відділення поліції, де відносно нього поліцейським ОСОБА_2 був складений протокол про адміністративне затримання серії АА № 096229, а поліцейським Рибалко А.В. протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ № 1105559 за правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП. В подальшому, постановою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 24 грудня 2021 року у справі № 489/6364/21, провадження відносно позивача щодо вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статі 130 КУпАП закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Позивач зазначає, що йому спричинено моральні страждання, які полягали в приниженні його честі та гідності під час затримання та складання безпідставного протоколу про адміністративне правопорушення, постійних стресах, пов`язаних із судовими процесами та необхідністю доведення свої правоти через незаконне притягнення до адміністративної відповідності. Окрім цього його моральні страждання проявляються у переживання щодо розголосу факту його затримання. За весь час розгляду справи у судах він пережив значні хвилювання, його звичний ритм життя був порушений, кожного дня думав про наслідки застосування до нього адміністративного стягнення. Відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у зв`язку з перебуванням під слідством і судом, він має право на відшкодування моральної шкоди, які оцінює у розмірі 20233 грн.20 коп., виходячи із розміру мінімальної заробітної плати визначеної Законом України « Про державний бюджет України на 2021 рік» та періоду з 17 вересня по 24 грудня 2021 року. Враховуючи вищевикладене та посилаючись на неправомірність складеного протоколу за частиною першою статті 130 КУпАП та застосованого поліцейським адміністративного затримання, просив відшкодувати моральну шкоду, завдану протиправними діями поліцейських УПП у Миколаївській області, шляхом безспірного списання коштів державного бюджету України Державною казначейською службою України на користь з єдиного казначейського рахунку в сумі 20233 грн. 20 коп. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 19500 грн. У іншій частині позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції вважав, що закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України та статті 1 Закону № 266/94-ВР. Таким чином, врахувавши встановлені обставини та взявши до уваги час перебування позивача ОСОБА_1 під слідством і судом, суд вважав за справедливе стягнути на користь позивача моральну шкоду у розмірі 19500,00 грн. (3 місяці х 6500 гривень мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.12.2021 Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»), а саме за період з 17.09.2021 по 24.12.2021 (з здати складання протоколу про адміністративне правопорушення і до прийняття постанови Ленінським районним судом міста Миколаєва про закриття провадження в адміністративній справі). При цьому, суд не погодився із розрахунком наведеним в позові, оскільки для розрахунку позивач застосував робочі дні, що не відповідає частині третій статті 13 Закону № 266/94-ВР, згідно якої відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Також суд не погодився з вимогою позивача в частині способу стягнення грошових коштів на відшкодування моральної шкоди, а саме з єдиного казначейського рахунку. В апеляційній скарзі Департамент патрульної поліції вказує, що рішення суду першої інстанції не обґрунтоване, оскільки судом було стягнуто нерозумний та несправедливий розмір моральної шкоди, а тому просили його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Зазначали, що відповідно до статей 12,13 Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», даний розрахунок розміру моральної шкоди здійснюється лише за завдання громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції не є органом який проводить оперативно-розшукову діяльність також не є органом, що проводить досудове розслідування також органом прокуратури та суду. Вказують, що на ОСОБА_1 було складено протокол про притягнення до адміністративної відповідальності. Інспектор Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції до кримінальної відповідальності притягувати не має повноважень. Аналізуючи вищесказане вважаємо даний розрахунок помилковим, нерозумним та несправедливим. Підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Правом на подачу відзиву на час розгляду справи судом апеляційної інстанції інші учасники справи не скористалася. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України справа призначена до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними в матеріалах справи документами. Про розгляд справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України). Згідно зі статті 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ № 110559 від 17 вересня 2021 року, 14 вересня 2021 року о 20:50 год у м. Миколаєві по вул. Космонавтів, в бік будинку №116, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом PEUGEOT 308, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, поведінка, яка не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду у встановленому законодавством порядку у медичному закладі КНП «МОЦЗ» МОР з метою встановлення наркотичного сп`яніння відмовився згідно висновку лікаря № 1169 від 14 вересня 2021 року. Остаточний діагноз встановити неможливо в зв`язку з відмовою останнього від проведення лабораторних досліджень, посилаючись на відсутність фізіологічного бажання. Крім того,17 вересня 2021 року інспектором взводу № 2 роти № 1 батальйону № 1 УПП в Миколаївській області Цику А.В. складено протокол про адміністративне затримання серії АА № 096229 щодо ОСОБА_1 відповідного статей 260-262 КупАП, з метою складання протоколу про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП. Постановою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 24 грудня 2021 року у справі № 489/6364/21, провадження відносно позивача щодо вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статі 130 КУпАП закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що підставою для відшкодування моральної шкоди є, зокрема незаконне притягнення його до адміністративної відповідальності та закриття справ про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративних правопорушень. Задовольняючи позовні вимоги суду першої інстанції дійшов висновку що закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України та статті 1 Закону № 266/94-ВР. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується в повній мірі з огляду на наступні обставини. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про національну поліцію» поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини. Частиною третьою статті 19 Закону України «Про національну поліцію» встановлено, що держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень. Відповідно до частини першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя стаття 23 ЦК України). Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті, така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»( далі - Закон № 266/94) передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема закриття справи про адміністративне правопорушення. Стаття 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР передбачає перелік випадків, коли громадянинові відшкодовуються (повертаються), у тому числі, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). Вказані правові висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19) та від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21). Верховним Судом у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21) зазначено, що у справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Матеріалами справи підтверджено, що постановою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 24 грудня 2021 року у справі № 489/6364/21, провадження відносно позивача щодо вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статі 130 КУпАП закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Закриття судом справи про адміністративне правопорушення за відсутністю його складу свідчить про те, що позивача притягнули до адміністративної відповідальності незаконно, у зв`язку з чим відшкодування шкоди здійснюється незалежно від вини. Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Відтак такими діями працівників поліції позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, у цьому випадку застосуванню підлягає Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 640/5211/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 142/143/17, від 01 липня 2020 року у справі № 347/1977/17, від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18, від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20, від 18 травня2022 року у справі № 158/272/21 (провадження № 61-12280св21), від 31 серпня2022 року у справі № 289/865/21 (провадження № 61-18784св21), від 07 вересня 2022 року у справі № 289/2110/21 (провадження № 61-5136св22), від 15 березня 2023 року у справі № 754/204/21 (провадження № 61-1246св23), від 06 березня 2023 року у справі № 607/22802/21 (провадження № 61-343св23). Крім того, Законом № 266/94-ВР також установлено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини четверта та п`ята статті 4 цього Закону). Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 4 Закону № 266/94-ВР провадиться за рахунок державного бюджету. Зазначені положення цивільного законодавства застосовуються при визначенні підстав та розміру моральної шкоди, спричиненої потерпілій особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, та свідчать про обов`язкове встановлення під час відшкодування шкоди не тільки підстав для відшкодування, а й того, у чому саме полягала моральна шкода та виходячи з принципів розумності та справедливості при визначенні її розміру. Разом з тим частина 3 статті 13 Закону №266/94-ВР встановлено мінімальні гарантії держави на відшкодування моральної шкоди, оскільки зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Зазначена норма містить мінімальну гарантію потерпілій особі - гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який повинні визначити суди у будь-якому випадку. Визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, якщо потерпілою особою заявлено позовну заяву (заява) про відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір. Відтак моральна шкода у цих правовідносинах у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України та статтею 4 Закону № 266/94-ВР, відшкодовується особі, щодо якої допущено передбачені статтею 1 цього Закону дії без встановлення вини органу, що відповідає за відшкодування такої шкоди. Факт спричинення моральної шкоди, як і її розмір, що перевищує мінімально встановлений законом, підлягають встановленню та доведенню при розгляді відповідної вимоги, поданої у будь-якій формі з дотриманням необхідних, передбачених статтею 175 ЦПК України елементів у позовному провадженні. Отже розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справ про адміністративні правопорушення, у зв`язку із відсутністю складу адміністративних правопорушень. Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що дії працівника патрульної поліції щодо складання відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування якої здійснюється незалежно від вини. Провадження в адміністративних справах призвело до зміни звичного укладу життя позивача, необхідності докладання додаткових зусиль для поновлення своїх прав, що на думку суду, викликало у позивача відповідний психоемоційний дискомфорт та спричинило душевні переживання. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у цій справі суд першої інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності, надав їм належну оцінку, визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, правильно встановив підстави, розмір та порядок відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову у цій частині. Колегія суддів погоджується із розміром стягнутої моральної шкоди, оскільки суд першої інстанції, з`ясувавши чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди, а саме обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, взявши до уваги засади розумності, виваженості й справедливості та з врахуванням приписів Закону № 266/94-В дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 19500 грн. Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги щодо нерозумного і несправедливого розміру моральної шкоди не заслуговують на увагу так як висновків суду не спростовують. Інших аргументів щодо незгоди з оскаржуваним рішенням апеляційна скарга не містить. Позивачем рішення суду щодо розміру стягнутої суми на відшкодування моральної шкоди не оскаржувалося в апеляційному порядку. Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відповідно до частини 1 статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільну процесуальну дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України). Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина перша статті 89 ЦК України). Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (частини перша-третя статті 95 ЦК України). Від імені юридичної особи - філії як відокремленого підрозділу, створеної на підставі положення, має право виступати керівник відокремленого підрозділу, який призначається юридичною особою. Між керівником юридичної особи - філії як відокремленого підрозділу і юридичною особою, яка є засновником такого підрозділу, існують відносини представництва, і його повноваження підтверджуються довіреністю юридичної особи. Ураховуючи цивільно-правове становище філій та представництв недопустимою є самостійна і безпосередня участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу як складової частини юридичної особи, що його створила. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Норма «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини 1 статті 186, пункт 1 частини 1 статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, провадження № 14-399цс18). Виходячи з результатів аналізу наведених норм права філія як відокремлений підрозділ, представництво, структурний підрозділ, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю і не можуть бути стороною у цивільному процесі, тому справи, в яких відповідачем виступає така філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20). Згідно із частиною 1 статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліції; 2) територіальні органи поліції. Відповідно до частин 1-3 статті 15 Закон України «Про Національну поліцію» територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання. Територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції. Структуру територіальних органів поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1, зокрема, Департамент патрульної поліції як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції, який зареєстрований як юридична особа (орган державної влади) 07 листопада 2015 року. У справі, що переглядається, Управління патрульної поліції у Миколаївській області Департаменту патрульної поліції не є юридичною особою, а є територіальним (відокремленим) підрозділом Департаменту патрульної поліції, що підтверджується змістом Положення про управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції, що затверджений наказом Департаменту патрульної поліції від 13 грудня 2015 року № 48/1 (у редакції наказу від 18 листопада 2021 року № 2561), а тому не може бути відповідачем у цій справі. Ураховуючи викладене, оскаржене судове рішення в частині позовних вимог до Управління патрульної поліції у Миколаївській області Департаменту патрульної поліції не підлягало розгляду в суді. Такий же висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 289/865/21 (провадження № 61-18784св21), від 07 вересня 2022 року у справі № 289/2110/21 (провадження №61-5136св22) . Суд першої інстанції залишив поза увагою наведені приписи закону та обставини, які виключають провадження у справі. Відповідно до положень частин 1, 2 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до Управління патрульної поліції у Миколаївській області Департаменту патрульної поліції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справ. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 377, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2023 року в частині позовних вимог до Управління патрульної поліції в Миколаївській області скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи орану державної влади, закрити. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2023 року в частині позовних вимог до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи органу державної влади залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 08 вересня 2023 року.